Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 206/2357/16-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Зловживання впливом.
Надіслано для оприлюднення: 30.09.2020. Зареєстровано: 01.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.10.2020.
Дата набрання законної сили: 23.09.2020
Результат оскарження 05.04.2021 Касаційний кримінальний суд Верховного Суду: скасовано ухвалу суду апеляційної інстанції з поверненням справи на новий судовий розгляд у суд апеляційної інстанції
Номер судового провадження: 11-кп/803/859/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016040010000013

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 11-кп/803/859/20 Справа № 206/2357/16-к   Суддя у 1-й інстанції -  ОСОБА_1  Суддя у 2-й інстанції -                 ОСОБА_2 
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 вересня 2020 року                                м. Дніпро
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
		судді-доповідача               ОСОБА_2 ,
		суддів                   ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		при секретарях              ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , 
		за участю:
		прокурорів      ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
		обвинуваченої ОСОБА_9 ,
		захисника-адвоката ОСОБА_10 ,
		потерпілого                 ОСОБА_11 ,
		представника потерпілого-адвоката ОСОБА_12 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду кримінальне провадження № 142016040010000016 за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_9  на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2019 року щодо ОСОБА_9 , -
		ВСТАНОВИЛА:
		цим вироком
		ОСОБА_9 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Дніпро, громадянку України, заміжню, що має на утриманні двох неповнолітніх дітей, не працює, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судиму,
		визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, та призначено їй покарання у виді штрафу на користь держави в розмірі 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 гривень, з позбавленням права обіймати посади в органах прокуратури строком на 3 роки.
		Вирішено долю речових доказів та судових витрат.
		Вказаним вироком ОСОБА_9 визнано винуватою у вчиненні наступного.
		Так, ОСОБА_9 з 5 липня 2004 року по 24 лютого 2016 року працювала в органах прокуратури України, в тому числі з 15 грудня 2015 року до 24 лютого 2016 року працювала на посаді прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1.
		Згідно ст.19Закону України«Про прокуратуру»прокурор зобов`язанийнеухильно додержуватисяприсяги прокурора;виявляти повагудо осібпід часздійснення своїхповноважень; нерозголошувати відомості,які становлятьтаємницю,що охороняєтьсязаконом; діятилише напідставі,в межахта успосіб,що передбаченіКонституцією тазаконами України; додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
		Відповідно до ст. ст. 5, 6, 9, 10, 15, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, який затверджений наказом № 123 Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року, при здійсненні повноважень прокурор зобов`язаний діяти законно та в межах своєї компетенції, своєчасно вживати вичерпних заходів до усунення порушень закону; при виконанні службових обов`язків має поважати права та свободи людини і громадянина відповідно до вітчизняних та міжнародних норм; зобов`язаний діяти справедливо, неухильно додержуватись вимог закону щодо підстав, порядку та умов реалізації конституційних повноважень прокуратури; своєю самовідданістю, неупередженістю, сумлінним виконанням службових обов`язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї; має дотримуватись загальноприйнятих норм моралі та поведінки, бути взірцем добропорядності; не має права використовувати своє службове становище в особливих інтересах або в інтересах третіх осіб.
		З 2011 року по жовтень 2015 року громадянин ОСОБА_11 працював на посаді касира-оцінювача ломбарду ПО «Онікс», який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Роторна, б. 27-к. У серпні 2015 року громадянин ОСОБА_11 прийняв під заставу у ломбард від постійного клієнта ОСОБА_13 ігрову приставку. При цьому у зв`язку із відсутністю у ОСОБА_13 документів, що посвідчують його особу, ОСОБА_11 оформив договір застави на його товариша - ОСОБА_14 , який у подальшому співробітниками Самарського РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області був притягнутий до кримінальної відповідальності за кримінальним провадженням № 12001504070001262 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. В свою чергу 3 вересня 2015 року слідчим Самарського РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_15 зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінальне провадження № 12015040700001370 за фактом складання та видачі 18 серпня 2015 року касиром-оцінювачем ПО Ломбард «Онікс» завідомо неправдивого документу, а саме договору фінансового кредиту № 26777, тобто за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України.
		Наприкінці грудня 2015 року ОСОБА_9 , перебуваючи в Самарському районі м. Дніпра, запропонувала ОСОБА_11 здійснити вплив на прийняття рішення прокурором прокуратури ОСОБА_16 про не притягнення ОСОБА_11 до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 12015040700001370 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України, процесуальне керівництво в якому на той час здійснювалось прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_16 , який згідно своїх обов`язків є особою, уповноваженою на виконання функцій держави. 
		При цьому ОСОБА_9 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи із корисливих мотивів, попрохала надати їй неправомірну вигоду в сумі 1 000 доларів США за здійснення такого впливу.
		25 січня 2016 року о 12 годині 20 хвилин громадянин ОСОБА_11 , не бажаючи негативних наслідків для себе, перебуваючи у м. Дніпрі на вулиці 20-річчя Перемоги, поблизу будівлі № 43д, передав, а прокурор прокуратури ОСОБА_9 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи із корисливих мотивів, отримала неправомірну вигоду у сумі 1 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України складало 24 792 гривень, за вплив на прийняття рішення прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_16 про не притягнення ОСОБА_11 до кримінальної відповідальності за кримінальним провадженням № 12015040700001370 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України.
		Того ж дня о 12 годині 25 хвилин під час затримання ОСОБА_9 в м. Дніпропетровську на вулиці 20-річчя Перемоги поблизу будівлі № 43д, під час проведення особистого обшуку були виявлені та вилучені грошові кошти у сумі 1 000 доларів США, які раніше були передані громадянином ОСОБА_11 у якості неправомірної вигоди ОСОБА_9 за вплив на прийняття рішення прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_16 про не притягнення ОСОБА_11 до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 12015040700001370 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України.
		В апеляційнійскарзі обвинувачена просить постановити ухвалу, якою скасувати даний вирок, та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. 
		Вважає оскаржуваний вирок незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції з наступних підстав.
		На її думку, судом залишено поза увагою доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_11 взагалі не може бути потерпілим у зазначеній справі. Підставою для внесення в ЄРДР даних відносно ОСОБА_9 про вчинення злочину була заява громадянина ОСОБА_11 . Також з його боку була написана заява про визнання його потерпілим.
		Зазначає, що в ході судового розгляду справи захистом неодноразово наголошувалось, що по відношенню до ОСОБА_9 з боку як державних органів, так і з боку ОСОБА_11 мала місце провокація злочину, однак судом ці факти перевірені не були.
		При цьому апелянт посилається на показання ОСОБА_11 в частині того, що він намагався передати гроші ОСОБА_17 через її чоловіка, однак гроші були йому повернені. Що це за гроші, чи був обізнаний слідчий про таку передачу, - судом достовірно не встановлено. З цього приводу ОСОБА_11 надавав суду та представникам прокуратури Дніпропетровської різні пояснення. Звертає увагу, що на момент передання грошей для ОСОБА_9 . ОСОБА_11 вже звернувся до правоохоронних органів. В будь-якому разі така дія не була належним чином відображена в процесуальних документах, що також вказує на провокаційні дії ОСОБА_11 .
		Вважає, що суд проігнорував дані обставини, заперечив можливість захисту довести ці обставини у суді. У допиті свідка захисту - чоловіка ОСОБА_9 судом було відмовлено. В даному випадку вбачається порушення процесуального аспекту - судом не виконано обов`язок з`ясування обставин можливої провокації.
		Крім того вважає, що судом в основу вироку були покладені докази, які апелянт вважає недопустимими.
		Так, протокол огляду речей та документів від 25 січня 2016 року, названий «Протоколом огляду речей та документів» є, на її думку, протоколом виготовлення заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів та врученням їх громадянину ОСОБА_11 з метою передачі ОСОБА_9 та ОСОБА_16 в рамках проведення слідчих дій. Виготовлення та передача заздалегідь ідентифікованих грошей можлива тільки під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Використання заздалегідь ідентифікованих або несправжніх (імітаційних) засобів з іншою метою забороняється (ч. 1 ст. 273 КПК України). В даному випадку надані докази свідчать про те, що виготовлення та вручення грошей відбувалося в ході проведення в ході проведення НСРД - контроль за вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину з використанням заздалегідь ідентифікованих засобів (п. 4 ч. 1 ст. 271 КПК України). Вважає, що цей протокол є протоколом проведення НСРД, що підтверджується посиланням слідчого в самому протоколі на ст. 273 КПК України.
		Слідчим ні засекречування відомостей про слідчу дію, ні дій направлених на дотримання режиму секретності не здійснено. До проведення слідчої дії допущені особи, які не мають допуск до державної таємниці (поняті, потерпілий). В самій постанові прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину від 20 січня 2016 року не вказано також про рішення про залучення до проведення НСРД інших осіб, а саме - ОСОБА_18 (ч. 6 ст. 246 КПК України). Захисту та суду не надано постанови про залучення до конфіденційного співробітництва та участі у проведенні негласних слідчих дій ОСОБА_11 , а також не надано жодного документа, який би підтверджував згоду ОСОБА_11 на таке співробітництво.
		Вказані доводи вважає неврахованими.
		Огляд службового кабінету № 6 від 25.01.2017 року вважає проведеним з порушенням Закону. 
		В ході розгляду справи за обвинуваченням ОСОБА_9 , жодних заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД відносно ОСОБА_9 , стороною обвинувачення, вважає, вжито не було. 
		Вважає безпідставним посилання у вироку на те, що у деяких випадках може виникати необхідність не розкривати певні докази стороні захисту з метою забезпечення основних прав інших осіб або захисту важливих суспільних інтересів, адже їхнє життя, свобода чи безпека також можуть бути поставлені під загрозу. 
		Крім того апелянт посилається на порушення її права на захист під час затримання, оформленого протоколом від 25.01.2016 року.
		Вказує, що згідно ч. 4 ст. 271 КПК України якщо контроль за вчиненням злочину закінчується відкритим фіксуванням, то про це складається протокол у присутності такої особи. Оскільки відносно ОСОБА_9 проводилася НСРД у виді контролю за злочином, то хід і результати проведення процесуальної дії (контроль за злочином) з вилученням заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів повинно було бути зафіксовано належним чином. Вважає, що слідчий в протоколі затримання фактично відобразив іншу слідчу дію.
		На думку апелянта, слідчим не було в момент затримання повідомлено про підстави затримання, не було своєчасно повідомлено РЦ БВПД, не було запропоновано викликати захисника на свій розсуд. 
		Вважає, що в ході затримання в порядку ч. 3 ст. 208 КПК України було проведено обшук затриманої особи - ОСОБА_9 , але були допущені порушення вимог ст. ст. 223, 236 КПК України.
		Заслухавши суддю-доповідача, обвинувачену та її захисника, які апеляційну скаргу підтримали з викладених у ній підстав, на її задоволенні наполягали, думки прокурора, потерпілого та представника потерпілого - адвоката  ОСОБА_12 , які проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченої заперечували, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів, з урахуванням положень ст. 404 КПК України, згідно яким суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, приходить до наступного.
		Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Перевіркою наявних матеріалів встановлено, що суд першої інстанції вказаних вимог дотримався у повному обсязі.
		Аналізуючи доводи апеляційної скарги обвинуваченої, колегія суддів вважає їх неспроможними, оскільки вони в цілому повторюють лінію захисту, обрану в суді першої інстанції, та наведені на її обґрунтування аргументи, які були ретельно перевірені судом, проаналізовані у вироку та ґрунтовно відкинуті як неспроможні, та безпідставні. 
		Дослідивши з дотриманням вимог закону та детально проаналізувавши у вироку надані докази, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність поза розумним сумнівом вини ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, який колегія суддів вважає правильним та з ним погоджується, оскільки суд першої інстанції дав належну оцінку наданим доказам та фактичним обставинам, що ними підтверджуються, не тільки з точки зору їх належності, допустимості і достовірності, а й з точки зору їх узгодженості, взаємозв`язку та системності, і ці докази в своїй сукупності взаємодоповнюють один одного і є достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях обвинуваченої ОСОБА_9 складу інкримінованого їй кримінального правопорушення та про доведеність вини останньої у його вчиненні, а також для прийняття законного та обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні. 
		Доводами апеляційної скарги такі висновки не спростовуються з огляду на те, що вони випливають з власного тлумачення апелянтом норм процесуального закону та суб`єктивного аналізу і переоцінки окремих доказів, при цьому аналіз і оцінка доказів та фактичних обставин здійснюються тенденційно, вибірково, спотворюючи їх зміст та відокремлено від інших обставин та доказів, ігноруючи всю їх сукупність та системність.
		Так, посилання ОСОБА_9 в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_11 не є належним потерпілим у кримінальному провадженні, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на те, що відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути зокрема фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а відповідно до ч. 2 ст. 55 КПК України права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
		Таким чином ОСОБА_11 як особа, щодо якої було вчинено інкриміноване ОСОБА_9 кримінальне правопорушення і яка звернулася із заявою до правоохоронних органів щодо вчинення цього злочину, правомірно набув статус потерпілого у даному кримінальному провадженні. 
		Доводи апеляційної скарги обвинуваченої щодо провокації вчинення нею злочину з боку ОСОБА_11 та співробітників правоохоронних органів були детально проаналізовані в оскаржуваному вироку та суд першої інстанції ґрунтовно визнав їх безпідставними з огляду на те, що ОСОБА_11 не є агентом-інформатором СБУ, самостійно звернувся до правоохоронних органів з приводу злочину, що і стало підставою для подальшого здійснення досудового розслідування. Крім того, поведінка ОСОБА_9 під час спілкування з ОСОБА_11 , зокрема зміст їх розмов, не свідчить про те, що обвинувачена вчиняла злочин, піддаючись впливу ОСОБА_11 , а навпаки дає підстави для висновку про те, що ОСОБА_9 самостійно виказувала особисту зацікавленість в отриманні неправомірної вигоди.
		Колегія суддів вказані висновки суду першої інстанції вважає правильними і не може погодитись із доводами апеляційної скарги у цій частині, які полягають у суб`єктивному і упередженому тлумаченні обвинуваченою на свою користь обставин, що у дійсності мають інший зміст. 
		Посилання апелянта на недоліки заяви ОСОБА_11 про вчинення злочину колегія суддів оцінює критично, оскільки вони мають характер формальних міркувань щодо змісту даної заяви, зокрема щодо відповідності її внутрішнім нормативним документам СБУ. Доводи апеляційної скарги у цій частині не спростовують наявності передбаченої ч. 1 ст. 214 КПК України належної підстави для початку досудового розслідування  повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, і не свідчать про наявність істотних порушень кримінального процесуального закону, які мали б значення для оскаржуваного вироку.
		Доводи апеляційної скарги щодо порушення правил підслідності у зв`язку із розслідуванням кримінального провадження відносно ОСОБА_9 слідчими Військової прокуратури Південного регіону колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на процесуальному законі. Так, у розумінні ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» органи прокуратури є правоохоронними органами, а отже відповідно до ч. 4 ст. 216 КПК та ч. 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України повноваження здійснення досудового розслідування злочинів, вчинених зокрема працівниками правоохоронних органів, були надані слідчим прокуратури, які діяли відповідно до наданих повноважень. 
		Аналізуючи посилання апелянта на недопустимість доказу - протоколу огляду речей і документів від 25.01.2016 р., колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на те, що положеннями ч. 1 ст. 273 КПК України передбачена можливість використання при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій двох окремих видів спеціальних засобів  заздалегідь ідентифікованих (помічених), та несправжніх (імітаційних), при цьому порядок оформлення спеціальним протоколом їх виготовлення (утворення) передбачений ч. 2 ст. 273 КПК України виключно для несправжніх (імітаційних) засобів, а для ідентифікованих (помічених) засобів зазначено лише, що вони ідентифікуються (помічаються) завчасно, тобто заздалегідь, до проведення відповідної негласної слідчої (розшукової) дії з їх використанням, але не під час і у межах такої слідчої дії. 
		Таким чином, попередня ідентифікація (помічення) вказаних засобів, що і мало місце у даному кримінальному провадженні, не є частиною негласної слідчої (розшукової) дії, та оформлення її шляхом складання протоколу огляду речей і документів, без надання йому грифу секретності, процесуальному закону не суперечить.
		Щодо доводів апелянта про недопустимість як доказу протоколу огляду службового кабінету від 25.01.2016 р. колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вони мають формальний характер і не обґрунтовують неправильності оскаржуваного вироку з огляду на те, що хоча в його мотивувальній частині суд і обговорив питання допустимості даного протоколу, втім фактично будь-яких своїх висновків відомостями із нього не обгрунтував і на них не послався.
		Обговорюючи питання про наслідки невідкриття стороні захисту ухвал слідчого судді Апеляційного суду Полтавської області від 21.01.2016 р. та від 22.01.2016 р., якими були надано дозволи на проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо ОСОБА_9 , колегія суддів враховує те, що Апеляційним судом Полтавської області було надано відповідь від 21.01.2017 р. № 01-52/4/17 (т. 1 а.с. 101), в якій підтверджено як факт постановлення вказаних ухвал, так і надані відомості про зміст кожної з них  дату постановлення; орган, що звернувся із відповідним клопотанням; вид негласної слідчої (розшукової) дії, на проведення якої був наданий дозвіл; особу, стосовно якої було надано цей дозвіл; строк дії дозволу. 
		Таким чином, незважаючи на відсутність в матеріалах справи розсекречених копій вказаних документів, наданими відомостями законність проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо ОСОБА_9 підтверджена поза розумним сумнівом, і колегія суддів не вбачає достатніх підстав для визнання їх результатів недопустимими доказами. Також колегія суддів враховує, що постанова прокурора від 20.01.2016 р. про проведення щодо ОСОБА_9 контролю за вчиненням злочину була своєчасно розсекречена і відкрита стороні захисту (т. 5 а.с. 203-206).
		Посилання апелянта на порушення процесуального закону при її затриманні колегія суддів вважає необгрунтованими з огляду на те, що затримання ОСОБА_9 було здійснене уповноваженою особою з дотриманням вимог ст. 208 КПК України  безпосередньо після вчинення злочину, за наявності сукупності ознак того, що саме ця особа щойно вчинила злочин. Особистий обшук обвинуваченої було проведено на підставі ч. 3 ст. 208 КПК України та з дотриманням вимог ч. 7 ст. 223, ст. 236 КПК України, які не вимагають отримання ухвали слідчого судді для проведення особистого обшуку особи при затриманні, у присутності понятих, при цьому згідно протоколу затримання особи, підозрюваної у скоєнні злочину, який було підписано і самою ОСОБА_9 , зауважень і скарг від останньої не надійшло (т. 2 а.с. 24-28). 
		Істотних порушень вимог процесуального закону, які могли б потягнути визнання вказаного протоколу недопустимим доказом, колегія суддів не вбачає.
		В ході апеляційного перегляду встановлено, що покарання ОСОБА_9 призначено відповідно до вимог ст. ст. 50, 65-67 КК України. Судом було враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання ОСОБА_9 згідно ст. ст. 66-67 КК України, судом першої інстанції не встановлено.
		При визначенні міри покарання, суд першої інстанції прийяв до уваги , що даний склад злочину є одним з найбільш небезпечних форм корисливого зловживання владою чи службовим становищем. Це негативне явище перебуває в антагоністичному протиріччі з певними критеріями, установками та соціальними цінностями нашого суспільства. Злочини, пов`язані з неправомірною вигодою, особливо його кваліфіковані форми, підривають демократичні інститути нашої держави, їх авторитет, дезорганізують нормальну роботу органів влади і управління, негативно впливають на суспільство, загрожують процесам реформування економіки та становлення української державності.
		Тому, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про призначення  ОСОБА_9  покарання у виді штрафу на користь держави в розмірі 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 гривень, з позбавленням права обіймати посади в органах прокуратури строком на 3 роки.
		Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам ст. ст. 65-67 КК України, а призначене судом покарання у відповідності до ст. 50 КК України є необхідним та достатнім для виправлення  ОСОБА_9 , та для запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_9 .
		Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргуобвинуваченої ОСОБА_9 ,- залишити без задоволення.
		Вирок Самарськогорайонного судум.Дніпропетровська від12грудня 2019року щодо ОСОБА_9 ,- залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...