Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 361/8331/18 : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 05.10.2020.
Дата набрання законної сили: 01.10.2020
Номер судового провадження: 61-22682ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України
		 
		01 жовтня 2020 року
		м. Київ
		справа № 361/8331/18
		провадження № 61-22682св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Яремка В. В. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Ступак О. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року у складі судді Сердинського В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми авансового платежу.
		На обґрунтування позову посилалась на такі обставини. 28 липня 2018 року між нею та ОСОБА_2 укладений попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Лисогором О. А. за реєстровим номером 1852. Згідно з пунктами 1, 2 (підпункти 2.1, 2.2), 4 договору вона та відповідач зобов`язувалися в майбутньому, у строк до 08 грудня 2018 року, укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0378 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210600000:01:005:0095, за ціною за основним договором у сумі 2 007 112,50 грн, що на дату підписання попереднього договору становило еквівалент 75 000 дол. США. Відповідно до пункту 10 попереднього договору вона сплатила відповідачу аванс, а він, підписавши попередній договір, підтвердив факт отримання від неї авансового платежу за цим договором у сумі 401 422,50 грн, що на дату підписання попереднього договору в еквіваленті становило 15 000 дол. США за офіційним курсом української гривні до долара США. 03 грудня 2018 року за взаємною згодою сторін було розірвано зазначений попередній договір окремим договором про його розірвання, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Лисогором О. А. за реєстровим номером 3159. На день посвідчення нотаріусом договору про розірвання попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідач не мав суми авансового платежу, яку вона сплатила йому, але й не мав претензій щодо повернення сплаченої йому позивачем суми авансового платежу у розмірі 401 422,50 грн впродовж трьох днів після укладення договору від 03 грудня 2018 року. Проте надалі відповідач відмовився повертати їй всю суму авансового платежу. 
		З урахуванням наведеного, позивач просила стягнути зі ОСОБА_2 на її користь суму авансового платежу у розмірі 401 422,50 грн у зв`язку з розірванням попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки.
		Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року, позов задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 401 422,50 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений не був, а вони лише домовилася укласти такий договір у майбутньому, то переданий позивачем відповідачу авансовий платіж підлягає поверненню позивачу.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
		У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково вважали доведеним факт того, що відповідач не повернув суму авансового платежу, оскільки відповідно до договору про розірвання попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки позивач та відповідач вже вирішили питання щодо повернення грошових коштів та зазначили про відсутність претензій у цій частині. Пункт 2 зазначеного договору підтверджує повернення відповідачем позивачу авансового платежу у повному розмірі, проте суди попередніх інстанцій неправильно витлумачили зазначений пункт. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання адвоката Куненка С. П. про відкладення розгляду справи, що призвело до порушення його прав та прав його представника на доступ до правосуддя.
		У січні 2020 року на касаційну скаргу надійшов відзив, у якому ОСОБА_1 просила касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
		У лютому 2020 року надійшла відповідь на відзив ОСОБА_1 , у якій ОСОБА_2 просив касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
		Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
		Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї та відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Суди встановили, що 28 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Лисогором О. А., зареєстрований у реєстрі за № 1852 (а. с. 5-6).
		Згідно з пунктами 1, 2 (підпункти 2.1, 2.2), 4 попереднього договору сторони зобов`язалися в майбутньому, у строк до 08 грудня 2018 року, укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0378 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210600000:01:005:0095.
		Ціна за основним договором визначена сторонами у сумі 2 007 112,50 грн, що на дату підписання попереднього договору в еквіваленті становить 75 000 дол. США за офіційним курсом української гривні до долара США.
		Відповідно до пункту 10 попереднього договору ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_2 , а він, підписавши попередній договір, своїм підписом підтвердив факт отримання від неї авансового платежу за цим договором у сумі 401 422,50 грн, що на дату підписання попереднього договору в еквіваленті за офіційним курсом української гривні до долара США становило 15 000 дол. США. За умовами договору сторони розуміють, що зазначені грошові кошти не є завдатком і на них не розповсюджуються норми цивільного законодавства України про завдаток; ці кошти не є неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням у розумінні частини першої статті 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Грошові кошти, що зазначені у пункті 10 попереднього договору за умови належного виконання всіх умов попереднього договору та при майбутньому укладенні основного договору зараховуються до вартості відчужуваної земельної ділянки.
		03 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за взаємною згодою укладений договір про розірвання попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Лисогором О. А. за реєстровим № 3159 (а. с. 7).
		У пункту 2 цього договору зазначено, що сторони свідчать про відсутність будь-яких претензій один до одного, зокрема таких, які б стосувалися повернення грошових коштів, оплати штрафних санкцій чи відшкодування збитків.
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.  
		Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, шо зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.  
		Відповідно до частин першої, третьої статті 635 ЦК України передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
		Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. 
		Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
		Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.
		На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов`язання.
		Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
		Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.  
		Встановивши, що між сторонами була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу земельної ділянки, позивач у рахунок попередньої оплати вартості зазначеного нерухомого майна передала відповідачу кошти у розмірі 401 422,50 грн, що на дату підписання зазначеного попереднього договору в еквіваленті становило15 000 дол. США, як авансовий платіж в рахунок сплати вартості об`єкта нерухомого майна, однак договір купівлі-продажу земельної ділянки не був укладений, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 внесеного позивачем авансу у розмірі 401 422,50 грн, що в еквіваленті становить 15 000 дол. США.
		Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 13 лютого 2013 року в справі № 6-176цс12.
		Частиною третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Посилання заявника на те, що він повернув авансовий платіж позивачу, Верховний Суд відхиляє, оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що у матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем позивачу авансу, зокрема відсутня розписка ОСОБА_1 про отримання нею від ОСОБА_2 суми сплаченого авансу. Також у самому договорі про розірвання попереднього договору не зазначено, що ОСОБА_1 підтверджує факт повернення їй авансового платежу відповідачем, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.
		Щодо доводів касаційної скарги про розгляд справи судом апеляційної інстанції 12 грудня 2019 року за відсутності представника відповідача, який звернувся до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи, Верховний Суд зазначає таке. 
		Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
		Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. 
		Виходячи з доводів касаційної скарги, причиною неявки до суду апеляційної інстанції представника відповідача є надання переваги участі у розгляді іншої справи.
		Отже, оскільки поважність причин неявки представника відповідача судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), розгляд апеляційним судом справи у відсутності відповідача та його представника не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
		Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судами обставинами, до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень Верховного Суду.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                             В. В. Яремко
		 
		                                                                                                                        Г. В. Коломієць
		 
		                                                                                                                        О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...