Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 175/2719/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 05.10.2020. Зареєстровано: 06.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 07.10.2020.
Дата набрання законної сили: 16.11.2020
Результат оскарження 10.03.2021 Третій апеляційний адміністративний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2-а/175/60/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 175/2719/20
		Провадження № 2-а/175/60/20
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		01 жовтня 2020 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі: 
		головуючого судді Озерянської Ж.М.,
		за участю секретаря Кравченко А.А., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, визнання дій протиправними,- 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		В липні 2020 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, який в серпні 2020 року уточнив та просив суд постановити рішення яким визнати протиправною та скасувати постанову серії АПО18 №774621 від 15 липня 2020 року, у зв`язку з відсутністю в його, ОСОБА_1 діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 178 КУпАП та закрити провадження по справі; визнати протиправним та скасувати рішення заступника командира роти патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Бабенко про адміністративне затримання його, ОСОБА_1 , що було прийнято 15 липня 2020 року; визнати протиправними дії працівників Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції, а саме щодо: а) застосування до ОСОБА_1 спеціального заходу у вигляді кайданків; б) безпідставного поміщення ОСОБА_1 до службового автомобіля поліції та доставлення його до Печерського відділення поліції ГУНП в м. Києві; в) не роз`яснення ОСОБА_1 підстави і мети адміністративного затримання; г) не роз`яснення ОСОБА_1 прав та обов`язків, передбачених ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, а також про права на отримання безоплатної вторинної допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу»  під час адміністративного затримання; д) неповідомлення родичів ОСОБА_1 про його адміністративне затримання; е) не роз`яснення ОСОБА_1 його прав та обов`язків при розгляді справи про адміністративне правопорушення; ж) порушення права ОСОБА_1 скористатися правовою допомогою адвоката.
		Адвокат позивача за ордером про надання правової допомоги Лаврентьєв Є.О. надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі (а.с.113).
		Представник Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції у судове засідання не з`явився, надав суду відзив на позов в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі (а.с.101-105) та надав суду відеозапис з нагрудної камери працівника поліції (а.с.107).
		Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази по справі, ознайомившись з відзивом на позов, з відповіддю на відзив та письмовими поясненнями позивача, суд прийшов до наступного.
		Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України, встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Як вбачається з постанови по справі про адміністративне правопорушення серії АПО18 №774621 від 15 липня 2020 року, складеної інспектором Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції сержанта поліції Скалацькою Т.І., вбачається що 15 липня 2020 року о 0-54 год. ОСОБА_1 знаходячись поблизу будинку №14 по вул. Драгомирова Михайла в м. Києві, знаходився в п`яному вигляді з явними ознаками алкогольного сп`яніння (різких запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, почервоніння обличчя), а також був у забрудненому одязі і з розстібнутою ширінкою, чим ображав людську гідність та громадську мораль, висловлювався нецензурною лайкою, чим порушив ч. 1 ст. 178 КУпАП (а.с.5). За результатами розгляду адміністративної справи та з метою припинення вказаного правопорушення, до ОСОБА_1 інспектором було застосовано адміністративне стягнення - штраф у розмірі 51 грн., шляхом винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення серії АПО18 №774621 від 15 липня 2020 року. Не погодившись з вищевказаною постановою та діями працівників поліції, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та визнання дій протиправними, для захисту своїх законних прав. 
		Суд, встановлюючи фактичні обставини справи, проаналізувавши наданий позивачем відеозапис події, яка відбулася 15 липня 2020 року, встановив, що інспектором УПП в м. Києві ДПП сержантом поліції Скалацькою Т.І. підійшовши до ОСОБА_1 , майже відразу було запропоновано пред`явити документи, що посвідчують особу, при цьому Інспектор звернулася до позивача по імені. Як зазначив позивач в своєму позові, на той момент він не представлявся працівникам поліції, раніше вони не були знайомі, тому на думку суду очевидним є факт, що працівники поліції первинно знали з ким саме вони спілкуються, що підтверджується відеозаписом №1: запис з 00 хв. 00 сек. по 00 хв. 37 сек. Той факт, що особа ОСОБА_1 була з самого початку відома працівникам поліції також підтверджується відеозаписом №1: 09 хв. 28 сек., на якому інспектор поліції вказує колишню посаду позивача (проректор університету системи МВС), а на запитання позивача «Откуда Вы знаете?» інспектор поліції відповів «Я все знаю». Бесіда інспекторів поліції та ОСОБА_1 , відбувалася в спокійній обстановці, без жодних конфліктів, але інспектором поліції Бабенко , безпідставно було прийнято рішення та здійснено адміністративне затримання ОСОБА_1 , яке згідно відеозапису фактично відбулося о 01-15 год. 15 липня 2020 року, про що свідчить відеозапис №1: з 11 хв. 20 сек. по 12 хв. 20 сек. Як вбачається із зазначеного відеозапису, заступник командира роти патрульної поліції старший лейтенант поліції Бабенко промовив фразу: «Руки за спину, Ви затримані», під час чого інспектор прийняв вхідний дзвінок по своєму мобільному телефону, який тривав 10 секунд - з 11 хв. 52 сек. по 12 хв. 02 сек., що свідчить про те, що жодної небезпеки безпосередньо перед затриманням, ОСОБА_1 нікому з оточуючих не створював, а відповідно й інспектори поліції її не відчували. Лише після завершення телефонної розмови інспектор поліції продовжив реалізовувати прийняте раніше рішення про адміністративне затримання. На місці події працювало два повних озброєних екіпажі поліції, що виключало можливість створення позивачем реальної загрози їх життю, здоров`ю чи безпеці. В подальшому, у Печерському відділенні поліції ГУНП в м. Києві, інспектором УПП в м. Києві ДПП сержантом поліції Скалацькою Т.І. було складено постанову серії АПО18 №774621 від 15 липня 2020 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 178 КУпАП та протокол про адміністративне затримання серії АЗ №107850 від 15 липня 2020 року.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		За нормою ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
		Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. 
		Одна тільки постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Відповідна позиція викладена в постанові Верховного суду від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17.
		Незаконність винесеної відповідачем постанови про накладання адміністративного стягнення позивач обґрунтовує тим, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 178 КУпАП.
		Так судом встановлено: 
		Стаття ч. 1 ст. 178 КУпАП України, передбачає відповідальність, зокрема, за появу в громадських місцях у п`яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль.
		ОСОБА_1 15 липня 2020 року о 00-54 год. перебував не в громадському місці, а знаходився поблизу будинку АДРЕСА_1 , який на праві власності належить його дружині ОСОБА_4 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №16551474 від 22.01.2014 року (а.с.42).
		В українському законодавстві поняття громадське місце розкрито лише в Законі України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення», зокрема у ст. 1 згаданого Закону вказано, що громадське місце - частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під`їзди, а також підземні переходи, стадіони.
		В постанові Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року також зазначено, що громадське місце - частина будь-якої споруди, яка доступна або відкрита для населення, в тому числі за плату (під`їзди, підземні переходи, стадіони; парки, сквери, дитячі майданчики, стадіони, зупинки громадського транспорту, ліфти, державні установи, медичні установи та інше). Також у вищевказаній постанові зазначено, що найвищий орган виконавчої влади України рекомендує громадянам перебувати на вулиці в масці, оскільки у будь-який момент вони можуть опинитись на території, яка підпадає під визначення «громадське місце». Тому, аналізуючи вищенаведені норми Закону, акт і його роз`яснення Кабінету Міністрів України, суд прийшов до висновку, що вулиця не є громадським місцем в розумінні чинного законодавства України та роз`яснень наданих найвищим органом виконавчої влади України.
		Притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення порядку, який з належною чіткістю не визначений національним законодавством, є несумісним з положеннями ст. 7 Конвенції (nulla poena sine lege). Така позиція сформована у рішенні ЄСПЛ «Вєрєнцов проти України» від 11 квітня 2013 року, в якому зазначено, що будь-які обмеження, що накладаються, мають базуватися на положеннях основного законодавства. Саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.
		Закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія (наприклад, рішення у справах «Газета «The Sunday Times» проти Сполученого Королівства (№ 1)» (The Sunday Times v. the United Kingdom (no. 1)), від 26 квітня 1979 року, п. 49, Series А № 30; «Реквеньї проти Угорщини» (Rekvenyi v. Hungary) [ВП], заява № 25390/94, п. 34, ECHR 1999-III; «Ротару проти Румунії» (Rotaru v. Romania) [ВП], заява № 28341/95, п. 55, ECHR 2000-V; та «Маестрі проти Італії» (Maestri v. Italy) [ВП], заява № 39748/98, п. 30, ECHR 2004-І).
		Таким чином, з огляду на те, що жоден Закон України не визначає вулицю як громадське місце, а приписи Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» та роз`яснення Кабінету Міністрів України постанови КМУ №211 від 11.03.2020 року навіть свідчать про те, що вулиця не відноситься до переліку громадських місць. 
		Окрім цього суд приймає до уваги, що згідно науково-практичного коментаря до ст. 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення - вулиця не є громадським місцем. А з огляду на пізній час (з 00:54 год. до 01:15 год.) людей на вулиці не було взагалі, а тому об`єктивна сторона правопорушення не могла бути виконана з огляду на неможливість образити людську гідність та громадську мораль за умови знаходження особи на безлюдній вулиці у нічний час. Як вбачається з відеозапису події, інспектори поліції на місці затримання ОСОБА_1 не використовували медичні маски, а вже прибувши до Печерського ВП вдягли маски, що свідчить про сприйняття інспекторами поліції вулиці як місця, що не віднесено законом до переліку громадських місць.
		Згідно ч. 1 ст. 251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
		Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови.
		В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі №161/5372/17 (адміністративне провадження №К/9901/34016/18) наголошено, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. 
		Також, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року у справі №216/5226/16-а (адміністративне провадження № К/9901/20315/18) вказано, що доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення зазначено наявний в матеріалах адміністративної справи відеозапис з нагрудної камери патрульного поліцейського. Разом з тим, суди попередніх інстанцій відеозапис правомірно не прийняли до уваги зазначивши, що він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність винесення оскаржуваної постанови.
		В даному випадку наявний відеозапис подій за участю ОСОБА_1 відображає лише факт вчинення відносно останнього процесуальних дій працівниками поліції починаючи з 01-04 год. 15 липня 2020 року, але жодного відеозапису, який би зафіксував начебто протиправну поведінку позивача саме о 00-54 год. того дня - суду не надано. Окрім цього, оскаржувана постанова фактично складалася у приміщенні Печерського ВП ГУНП в м. Києві. Окрім цього, в постанові не зазначено місце вчинення адміністративного правопорушення, натомість абсолютно не конкретно зазначено, що ОСОБА_1 знаходився «поблизу будинку АДРЕСА_1 », однак таке формулювання місця вчинення адміністративного правопорушення не дає змогу встановити фактичного точного місця вчинення правопорушення, що унеможливлює визначення належності такого місця до переліку громадських місць, що в призмі диспозиції ст. 178 КУпАП має вирішальне значення для правильного розгляду справи по суті.
		В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року у справі №337/3389/16-а (адміністративне провадження №К/9901/29775/18) зазначено, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенню до суб`єкта владних повноважень. В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
		Як зазначив позивач в своєму позові, що також не було спростовано представником відповідача у відзиві на позов, копію оскаржуваної постанови ОСОБА_1 в день її складення вручено не було, її копія була отримана адвокатом в інтересах позивача 17 липня 2020 року. Перед винесенням оскаржуваної постанови, позивачу не було роз`яснено його права та обов`язки, передбачені ст. 268 КУпАП як особи, що притягується до адміністративної відповідальності, що беззаперечно є порушенням права на захист, а також грубим порушенням процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності. Окрім цього, в оскаржуваній постанові жодним чином не розкривається об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, яке інкримінується позивачу. В постанові вказано, що ОСОБА_1 «…знаходився в п`яному вигляді, з явними ознаками алкогольного сп`яніння (різкий запах з порожнини рота, нестійка хода, почервоніння обличчя), а також був у забрудненому одязі із розстібнутою ширинкою, чим ображав людську гідність і громадську мораль», однак вказане формулювання об`єктивної сторони адміністративного правопорушення є абсолютно формальним та узагальненим, не конкретизованим і не чітким, що унеможливлює надання однозначної категоричної оцінки його діям безстороннім судом. В постанові не конкретизовано, які саме предмети одягу були забруднені, чим забруднені, в якому саме місці знаходилося забруднення та обсяг такого забруднення - жодна з цих конкретних обставин навіть не була зазначена інспектором поліції, не кажучи вже про необхідність доказування таких обставин. На відеозаписі №1 чітко вбачається, що позивач одягнутий охайно, в сучасний добротний одяг, який не містить жодних слідів забруднення. Щодо начебто «розстібнутої» ширинки - позивач пояснював поліцейським, що дана модель чоловічих джинсових брюк має подвійну систему молній, яка передбачає носіння елементу одягу із застібнутою внутрішньою молнією, яка за класичним призначенням приховує спідню білизну людини, а друга зовнішня молнія має виключно декоративне призначення, тому стан зовнішньої молнії у розстібнутому положенні жодним чином не дозволяє стороннім особам побачити оголені частини тіла людини чи її спідню білизну, а тому не може ображати ніяким чином людську гідність та громадську мораль, що підтверджується наданою позивачем фототаблицею чоловічих джинсових брюк (а.с.45-47). 
		Вищевказані обставини свідчать про необ`єктивний підхід працівників поліції до позивача при вирішенні питання про притягнення його до адміністративної відповідальності, недоведеність фактичних обставин в справі, не конкретизованість об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, що є наслідком незаконність оскаржуваної постанови.
		Відповідно до положень ст. 222 КУпАП України розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 178 цього Кодексу і накладення адміністративних стягнень віднесено до компетенції органів Національної поліції, діяти від імені яких мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
		Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Статтею 62 Конституції України визначено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Так, згідно з рішенням Конституційного суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, яке є обов`язковим до виконання на території України, фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо, є неналежними доказами.
		Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейксейра де Кастро проти Португалії від 9 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканність житла (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
		Згідно із статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв?язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності до закону. Додержання вимог Закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 року у справі №295/3099/17, та від 13.02.2020 року у справі №524/9716/16-а.
		Відповідно до п. 3 ст. 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне стягнення може бути оскаржено у вищестоящий орган або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими Кодексом України про адміністративні правопорушення. 
		Пунктом 3 ст. 293 КУпАП передбачено, що одним з рішень, яке приймає орган при розгляді скарги на постанову про адміністративне правопорушення є скасування постанови та закриття провадження по справі.
		На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова АПО18 №774621 від 15 липня 2020 року підлягає скасуванню, а провадження по справі закриттю у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 178 КУпАП.
		Що стосується позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення заступника командира роти патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Бабенко про адміністративне затримання ОСОБА_1 , що було прийнято 15 липня 2020 року та визнання протиправними дії працівників Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції щодо застосування до позивача спеціального заходу у вигляді кайданків, поміщення до службового автомобіля поліції та доставлення до Печерського відділення поліції ГУНП в м. Києві, не роз`яснення підстави і мети адміністративного затримання, не роз`яснення прав та обов`язків передбачених ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, права на отримання безоплатної вторинної допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» під час адміністративного затримання, неповідомлення родичів про адміністративне затримання, нероз`яснення прав та обов`язків при розгляді справи про адміністративне правопорушення, порушення права скористатися правовою допомогою адвоката, суд прийшов до наступного.
		Згідно ст. 260 КУпАП, у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускається адміністративне затримання особи.
		Як вбачається з протоколу про адміністративне затримання ОСОБА_1 , інспектором поліції в обґрунтування свого рішення зазначено дві мети затримання: для припинення адміністративного правопорушення та для складання матеріалів та розгляду справи про адміністративне правопорушення. 
		Щодо «припинення адміністративного правопорушення», дана норма спростовується ч. 1 ст. 260 КУпАП яка передбачає, що затримання для припинення адміністративного правопорушення може здійснюватися тільки в тому випадку, коли вичерпано інші заходи впливу. Проте, жодних заходів впливу до ОСОБА_1 з моменту його зупинки працівниками поліції до моменту адміністративного затримання не застосовувалося. Одним із заходів впливу, який мав бути застосований до ОСОБА_1 в даному випадку було поліцейське піклування, передбачене п. 4 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про національну поліцію», згідно якої поліцейське піклування здійснюється щодо особи, яка перебуває у публічному місці і внаслідок сп`яніння втратила здатність самостійно пересуватися чи створює реальну небезпеку оточуючим або собі. Поліцейське піклування має наслідком передання особи до місця проживання. На початку спілкування з поліцією, в перші 9 хвилин ОСОБА_1 щонайменше тричі виказував своє бажання піти додому (07 хв. 54 сек., 08 хв. 26 сек., 08 хв. 54 сек.). При цьому позивач на питання поліцейського відповів, що проживає поруч (02 хв. 35 сек.). Факт проживання ОСОБА_1 на відстані 170 метрів від місця його затримання підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №16551474 від 22.01.2014 року згідно якого за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Ця інформація є також у вільному доступі в мережі Інтернет, та могла бути перевірена навіть без доступу до службових баз даних. Проте, жодних заходів поліцейського піклування до ОСОБА_1 застосовано не було. 
		Діючим Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачено складання жодних матеріалів у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ст. 178 КУпАП, в тому числі і протоколу про адміністративне правопорушення. 
		Зокрема, згідно ч.ч. 2, 3 ст. 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції. Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.
		Згідно ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.
		 Слід зазначити, що приписи ч. 1 ст. 260 КУпАП щодо можливого затримання особи для оформлення протоколу про адміністративне правопорушення кореспондуються з ч. 1 ст. 259 КУпАП, яка дозволяє доставлення порушника в поліцію з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення тільки в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим. Проте, зазначена процедура немає нічого спільного з провадженням у справі по ст. 178 КУпАП, де постанова повинна виноситися на місці вчинення правопорушення без складання протоколу.
		Таким чином, зазначена поліцейським друга мета адміністративного затримання позивача абсолютно не відповідала вимогам закону та свідчить про відверте ігнорування поліцейським вимоги ч. 4 ст. 258 КУпАП щодо складання постанови у справі на місці вчинення правопорушення. 
		Підсумовуючи зазначене вище, слід прийти до обґрунтованого висновку про те, що зазначені в протоколі про адміністративне затримання позивача мотиви і мета прямо суперечать діючому законодавству, що робить адміністративне затримання незаконним.
		Окрім цього, доцільність та обґрунтованість адміністративного затримання позивача спростовується вищевказаними обставинами, а саме як зазначалося вище, ОСОБА_1 проживав на відстані 170 метрів від місця його затримання. Замість доцільного та ефективного заходу у вигляді передання позивача до місця проживання, поліцейські відвезли його на відстань 5 км від місця затримання, майже у центр м. Києва та вночі відпустили його після складання постанови. В момент затримання ОСОБА_1 фактично перебував на відокремленій території житлового комплексу по АДРЕСА_1 . Такі дії поліції вочевидь суперечать покладеним на неї завданням щодо забезпечення публічної безпеки та порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави (ст. 2 Закону України «Про національну поліцію»). 
		Рішення про адміністративне затримання ОСОБА_1 було прийнято заступником командира роти патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Бабенко , який промовив фразу: «Руки за спину, Ви затримані», а сам протокол про адміністративне затримання було складено та підписано іншою особою, а саме ОСОБА_5 . Протокол про адміністративне затримання є документом, який фіксує акт виявлення волі уповноваженої особи щодо затримання, а тому має складатися саме тією уповноваженою особою, яка прийняла таке рішення. Складання протоколу іншим поліцейським є протиправним, оскільки це прямо не передбачено діючим законодавством, а отже порушує принцип імперативності правозастосування, передбачений ч. 2 ст. 19 Конституції України.
		Недостовірною є інформація, зазначена в протоколі адміністративного затримання ОСОБА_1 про те, що останньому було роз`яснено його права та обов`язки, передбачені ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, а також про право та можливість отримання безоплатної вторинної допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу», та спростовується відеозаписом. Розуміючи недостовірність відомостей про відмову ОСОБА_1 від підпису в графі про ознайомлення з правами та обов`язками, поліцейській самостійно засвідчив цю обставину в протоколі, не залучивши понятих, які б могли об`єктивно засвідчити цей факт.
		Як вбачається із Довідки №5965 Міської клінічної лікарні швидкої допомоги м. Києва, ОСОБА_1 було оглянуто 15 липня 2020 року та встановлено діагноз ЗЧМТ, струс головного мозку, забої тулубу та верхніх кінцівок. Внаслідок отриманих ушкоджень ОСОБА_1 перебуває на амбулаторному лікуванні з 15 липня 2020 р. по теперішній час. За фактом нанесення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень останній звертався до органів поліції через лінію «102» безпосередньо з Печерського ВП ГУНП у м. Києві одразу після звільнення з-під адміністративного затримання.
		Згідно ч. 2 ст. 261 КУпАП, про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
		Згідно ст. 29 Конституції України, про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.
		Вказані норми Закону є імперативними і поліцейському не надано права вирішувати підлягають вони обов`язковому виконанню чи ні. Альтернативної чи диспозитивної поведінки така норма не передбачає. Працівник поліції у будь-якому випадку зобов`язаний виконати законодавчий припис, не зважаючи на наявність будь-яких прохань затриманої особи. Органи поліції забезпечені технічними можливостями встановити контактні дані родичів затриманого громадянина України. Натомість, інспектор поліції зазначив в протоколі, що за проханням громадянина ОСОБА_1 родичі не повідомлялися. Декілька разів позивач робив усну заяву про бажання скористуватися правовою допомогою адвоката, однак вказана вимога була проігнорована, а відповідно основоположне право на захист було порушено. Близько 20 разів позивач скаржився на нестерпний біль в руках через застосування кайданків та вимагав їх зняти в приміщенні поліції. Вказані обставини також ігнорувалися працівниками поліції. 
		З огляду на припис ч. 3 ст. 261 КУпАП, органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання, про кожний випадок адміністративного затримання осіб інформують у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника.
		Проте, всупереч вимогам Закону, порушуючи основоположне право ОСОБА_1 на захист, про даний випадок адміністративного затримання поліцейським не було проінформовано центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що унеможливило реалізацію права позивача на захист.
		Оскільки з моменту фактичного затримання ОСОБА_1 був в кайданках на руках за спиною, він об`єктивно був позбавлений можливості самостійно зателефонувати адвокату та викликати його для надання правової допомоги.
		Фактично, поліцейським було обмежено конституційні права ОСОБА_1 , зокрема: ст. 59 Конституції України, згідно якої кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав; ст. 64 Конституції України, згідно якої конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		Порушення права скористуватися правовою допомогою адвоката визнається порушенням порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, що тягне скасування постанови. Таку позицію висловив Верховний Суд в Постанові від 18.02.2020 року у справі №524/9827/16-а.
		Обмеження права на доступ до адвоката ЄСПЛ розглядав у справі «Ван де Колк проти Нідерландів» (заява № 23192/15). Насамперед, в своєму вердикті Суд нагадує про рішення від 27 листопада 2008 року у справі Салдуз проти Туреччини ([ВП], № 36391/02, ЄСПЛ 2008), в якому він визнав, що пункт 1 статті 6 Конвенції вимагає, щоб, доступ до адвоката надавався під час першого допиту підозрюваного з боку поліції, якщо не доведуть з огляду на особливі обставини кожного випадку, що існують вагомі причини для обмеження цього права. 
		Окремого дослідження потребує факт застосування до ОСОБА_1 спеціального поліцейського заходу у вигляді кайданків. 
		У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень.
		Згідно приписів ст. 29 Закону України «Про національну поліцію», поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень. Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним. Обраний поліцейський захід є необхідним, якщо для виконання повноважень поліції неможливо застосувати інший захід або його застосування буде неефективним, а також якщо такий захід заподіє найменшу шкоду як адресату заходу, так і іншим особам.
		В даному випадку застосування до позивача кайданків не відповідає вимогам необхідності, оскільки виконання повноважень поліції могло бути досягнуто без одягання кайданків на руки ОСОБА_1 , тим більше в положенні за його спиною, оскільки опору позивач не вчиняв, загрози для інспекторів поліції не виявляв, жодної загрози заподіяння шкоди з боку ОСОБА_1 не існувало, а отже заподіяна правам і свободам позивача шкода явно значно перевищує пропорційність негативних наслідків.
		Як вже зазначалося вище, на відеозаписі №1 заступник командира роти патрульної поліції старший лейтенант поліції Бабенко промовив фразу: «Руки за спину, Ви затримані», після чого інспектор приймає вхідний дзвінок по своєму мобільному телефону, який триває 10 секунд - з 11 хв.52 сек. по 12-02 хв., що свідчить про те, що жодної небезпеки безпосередньо перед затриманням ОСОБА_1 нікому з оточуючих не створював, а відповідно поліцейські її не відчували. Лише після завершення телефонної розмови поліцейський продовжив реалізовувати прийняте раніше рішення про адміністративне затримання. На місці події працювало 2 повних озброєних екіпажі поліції у складі 4 поліцейських, що виключало можливість створення позивачем реальної загрози їх життю, здоров`ю чи безпеці. Додатково слід зауважити, що з відеозапису №1 вбачається, що жодної сторонньої особи за весь період подій не було поруч взагалі - ані пішоходів, ані водіїв транспортних засобів, а отже загроза створення небезпеки позивачем для третіх осіб не існувало і існувати не могло.
		За таких обставин застосування спеціального поліцейського заходу у вигляді кайданків до ОСОБА_1 є незаконним, чим порушено його права та законні інтереси. 
		Діями поліцейських порушено право на свободу на особисту недоторканість, яке гарантовано ст. 29 Конституції України, що виявилося у незаконному застосуванні кайданків, незаконному поміщенні позивача до службового автомобілю поліції та незаконному доставленні позивача до відділення поліції, що не відповідало його внутрішньому волевиявленню.
		Практика визнання неправомірними дій інспекторів поліції щодо застосування кайданків також відображена в постанові Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2017 року, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року у справі №760/4137/17, визначено: «При цьому, за змістом ч. 1 ст. 37 Закону, поліція уповноважена затримувати особу на підставах, у порядку та на строки, визначені Конституцією України та Кодексом України про адміністративні правопорушення. За змістом ст. 260 КУпАП, у випадках прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, допускається адміністративне затримання особи. Всупереч вказаним підставам, за відсутності в її діях адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, Позивач була затримана Відповідачами у справі та поміщена на деякий час до службового автомобіля поліцейських. Крім того, судом також встановлено, що з боку Відповідачів у справі до Позивача було застосовано фізичний вплив (силу) та кайданки». «Судом встановлено, що при відсутності в діях Позивача адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, всупереч вимогам ст. 18 Закону, Відповідачі у справі діяли не професійно, зокрема, замість надання Позивачеві допомоги для виїзду її автомобіля з місця стоянки, без заподіяння пошкоджень автомобілю, припаркованому поруч, Відповідачі у справі безпідставно вимагали у неї документи, що посвідчують особу та надають право керування транспортним засобом. При цьому Позивача безпідставно затримали, застосувавши до неї поліцейські заходи примусу, чим порушили права та свободи останньої. За таких обставин суд приходить до висновку, що зазначені дії Відповідачів у справі є протиправними, у зв`язку з чим, адміністративний позов в цій частині є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню».
		Окрім цього, постановою ВС від 11 грудня 2019 року у справі №545/2432/16, висловлено думку щодо висновків суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідачів щодо застосування фізичної сили та адміністративного затримання відносно позивача та примусового доставлення до відділу поліції; визнання протиправними дій відповідачів щодо адміністративного затримання без складання протоколу про адміністративне затримання позивача та примусового доставлення до відділу поліції, не підлягають розгляду  в порядку адміністративного судочинства за правилами КАС України, а саме: «Оскільки законодавством не визначено іншого порядку судового захисту прав та законних інтересів особи у цих публічних правовідносинах, то за загальним принципом, визначеним у ст. 4, 17 КАС України, такі справи належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Враховуючи вищевикладене Верховний Суд дійшов висновку, що спори про визнання протиправними дій посадових осіб патрульної поліції щодо адміністративного затримання особи поза межами кримінального провадження підлягають розгляду відповідно до правил КАС України судами адміністративної юрисдикції як такі, що є публічно-правовими за своєю правовою природою. З огляду на наведене помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд апеляційної інстанції належним чином не визначив характеру спору, суб`єктного складу правовідносин, предмета й підстав заявлених вимог, внаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо порядку оскарження дій відповідачів за нормами КПК України. Аналіз норм ст. 23, 37, 42, 44 Закону України «Про Національну поліцію» та встановлених фактичних обставин у даній справі, дає підстави зробити висновок, що відповідачами дійсно було застосовано адміністративне затримання щодо позивача в порушення вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства. Оскільки, в даному випадку жодних підстав визначених законом для обмеження пересування позивача чи транспортного засобу не було. Зважаючи не те, що жодних підстав, визначених законом, для застосування фізичної сили щодо позивача з боку співробітників поліції не було, оскільки на момент застосування сили не було встановлено факту вчинення позивачем правопорушення чи продовження його вчинення і факту того, що дії позивача загрожували життю чи здоров`ю поліцейських чи інших громадян».
		Перелічені вище обставини в своїй сукупності дозволяють прийти однозначного висновку про відсутність достатніх правових підстав для адміністративного затримання, грубе порушення процедури адміністративного затримання позивача, порушення конституційних прав затриманої особи, що є підставою для визнання адміністративного затримання незаконним.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Обставини оскарження позивачем постанови по справі про адміністративне правопорушення та дій інспекторів поліції відповідачем, як суб`єктом владних повноважень на якого покладено обов`язок доказування правомірності своїх дій в цій частині, не спростовано достатніми та обґрунтованими доказами, також суду не надано будь-яких доказів на доведення законності складеної постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та законності вчинення певних дій (які оскаржує позивач) щодо особи позивача, взагалі відповідачем не доведено факт наявності в діях позивача складу правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 178 КУпАП. З огляду на вищевикладені обставини, приймаючи до уваги встановлені судом фактичні обставини в справі, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Відповідно до ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Відповідно до Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 420,40 грн., що узгоджується з правовою практикою викладеною в постанові КАС ВС від 26.12.2019 № 724/716/16-а (К/9901/12750/18). Таким чином, стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає судовий збір в сумі 420,40 грн.
		На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 29 Конституції України, ст. 178, 251, 252, 258, 259, 260, 288, 289 КпАП України, ст. ст. 6, 8, 9, 72, 77, 132, 139, 242, 243-246, 286 КАС України, -
		 
		В И Р І Ш И В: 
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, визнання дій протиправними - задовольнити.
		Постанову Інспектора Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції сержанта поліції Скалацької Тетяни Ігорівни серії АПО18 №774621 від 15 липня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 178 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 51 грн. за вчинення адміністративного правопорушення - скасувати, а провадження по справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 178 КУпАП.
		Визнати протиправним та скасувати рішення заступника командира роти патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Бабенко про адміністративне затримання ОСОБА_1 , що було прийнято 15 липня 2020 року.
		Визнати протиправними дії працівників Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції, а саме щодо: 
		- застосування до ОСОБА_1 спеціального заходу у вигляді кайданків; 
		- безпідставного поміщення ОСОБА_1 до службового автомобіля поліції та доставлення його до Печерського відділення поліції ГУНП в м. Києві; 
		- не роз`яснення ОСОБА_1 підстави і мети адміністративного затримання; 
		- не роз`яснення ОСОБА_1 прав та обов`язків, передбачених ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, а також про права на отримання безоплатної вторинної допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» під час адміністративного затримання; 
		- неповідомлення родичів ОСОБА_1 про його адміністративне затримання; 
		- не роз`яснення ОСОБА_1 його прав та обов`язків при розгляді справи про адміністративне правопорушення; 
		- порушення права ОСОБА_1 скористатися правовою допомогою адвоката.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420,40 грн. 
		Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення .У разі проголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в письмову провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення. 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		 
		Суддя                                          Ж.М. Озерянська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...