Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/24810/14-ц : Окремі процесуальні питання; Заява про виправлення помилки у судовому рішенні.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 07.10.2020.
Дата набрання законної сили: 01.10.2020
Номер судового провадження: 61-3647ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		01 жовтня 2020 року
		м. Київ 
		 
		справа № 761/24810/14-ц
		провадження № 61-3647св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
		відповідач - ОСОБА_1 , 
		третя особа - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2018 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Панченка М. М., Семенюк Т. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 13 липня 2006 року між Акціонерним комерційним іноваційним банком (далі - АКІБ  «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 430 000 доларів США, а останній прийняв указані кредитні кошти, зобов`язався належним чином їх використовувати та повернути банку кредит у порядку і на умовах, визначених у договорі.
		 
		На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 13 липня 2006 року між АКІБ  «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 32-8АУ/07-2006И, відповідно до якого ОСОБА_2 передав у іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Оскільки позичальник взятих на себе зобов`язань не виконав, банк направив йому вимогу від 20 березня 2013 року про повернення кредиту в повному обсязі, змінивши таким чином строк виконання зобов`язання. Станом на 02  вересня 2013 року загальна заборгованість за кредитним договором становила 646 766,18 доларів США, що еквівалентно 5 169 602,08 грн.
		 
		Посилаючись на те, що зобов`язання позичальником виконані не були та уточнивши позовні вимоги, ПАТ «УкрСиббанк» просило суд: 
		звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 13 липня 2006 року № 32-8АV/07-2006И, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; 
		встановити спосіб реалізації майна шляхом проведення прилюдних торгів, визначивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, та з вартості реалізації предмета іпотеки задовольнити вимоги позивача за кредитним договором від 13 липня 2006 року 
		№ 32-8АV/07-2006И у розмірі 5 169 602,08 грн;
		вирішити питання про розподіл судових витрат.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Справа розглядалась судами неодноразово. 
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 листопада 2014  року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від  29  січня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з  розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року, у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено.
		 
		Постановою Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 листопада 2014  року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від  29  січня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з  розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2018  року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року, позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 липня 2006 року №  32-8АV/07-2006И у розмірі 646 766,18 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 02 вересня 2013 року становить 5 169 602,08 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 13 липня 2006 року № 32-8АV/07-2006И, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 109,7 кв. м, житловою площею 73,2 кв. м, машино-місце № НОМЕР_1 на АДРЕСА_3 , загальною площею 10,2 кв. м, які належать на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», визначивши початкову ціну продажу квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 109,7 кв. м, житловою площею 73,2 кв. м, у розмірі 6 463 963 грн, а машиномісця № НОМЕР_1 на АДРЕСА_3 , загальною площею 10,2 кв. м, - 302 685 грн.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Рішення суду мотивовано тим, що внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість, а тому позивач має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором узгоджується з вимогами статті 39 Закону України «Про іпотеку».
		При цьому, у зв`язку зі зміною власника іпотечного майна, яким на підставі договору купівлі-продажу став відповідач, останній набув статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, що не перешкоджає у реалізації банком цього майна для задоволення своїх вимог.
		Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки та встановленим способом його реалізації.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що звернення стягнення на спірне майно вже відбулося в межах процедури банкрутства ОСОБА_2 на відповідному аукціоні, якій на момент звернення до суду з цим позовом у судовому порядку не визнаний недійсним, результати його не скасовані.
		Застосовуючи положення пункту 1 частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суди попередніх інстанцій не звернули увагу на відсутність окремого рішення суду про скасування в державному реєстрі запису державного реєстратора про реєстрацію припинення обтяження іпотекою.
		Договори купівлі-продажу квартири та машиномісця, укладені за результатами проведення аукціону, судовими рішеннями недійсними не визнавались, а тому примусове їх відчуження є порушенням презумції правомірності набуття права власності. За таких обставин іпотека є припиненою, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі 
		№ 6-130цс17.
		Право власності на квартиру та машиномісце перейшло до ОСОБА_3 , а отже і кошти на погашення вимог ПАТ «УкрСиббанк» у справі 21/17/5170-2011 є повністю сплаченими. Враховуючи, що процедура звернення стягнення на предмет іпотеки була реалізована в повному обсязі, вимоги кредитора були задоволені за рахунок заставного майна боржника, задоволення позову у цій справі вказуватиме про притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності за одне і теж саме прострочення зобов`язання.
		Оскаржувані судові рішення впливають на права ОСОБА_3 , яка не має можливості їх захистити, оскільки не є учасником справи. Суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які беруть участь у справі.
		Звіт суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Ессет Експертайз» від 12 березня 2018  року проведено з порушенням положень Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Національних стандартів № 1, № 2, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 та від 28 жовтня 2004 року № 1442, оскільки експерт не ознайомлювався та не оглядав майно, яке підлягає оцінці.
		Суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
		 
		Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року.
		 
		У березні 2019 року цивільна справа № 761/24810/14 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2019 року зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року справу за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року зупинено касаційне провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатами розгляду справи 
		№ 3-67/2019(1457/19) за конституційною скаргою ОСОБА_4 .
		 
		Короткий зміст позиції інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у березні 2019 року, ПАТ «УкрСиббанк» заперечувало проти доводів ОСОБА_1 , а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року вважало законними та обґрунтованими.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		13 липня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є  ПАТ  «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно з  умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 430 000 доларів США, а ОСОБА_2 прийняв указані кредитні кошти, зобов`язався належним чином їх використовувати та повернути банку кредит у порядку і на умовах, визначених у договорі.
		 
		На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 13 липня 2006 року між АКІБ  «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 32-8АV/07-2006И, відповідно до якого ОСОБА_2 передав у іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Унаслідок невиконання ОСОБА_2 зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором від 13 липня 2006 року у нього перед банком виникла заборгованість, яка станом на 02 вересня 2013 року становила 646 766,18 доларів США, що в еквівалентно 5 169 602,08 грн.
		 
		Постановою Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2012 року фізичну особу-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.
		 
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21 червня 2012 року затверджено реєстр вимог кредиторів до ФОП ОСОБА_2 на загальну суму 218 500 749,1 грн, у тому числі грошові вимоги ПАТ «УкрСиббанк» на загальну суму 15 137 041,57 грн.
		 
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21 червня 2012 року скасовано обтяження нерухомого майна банкрута ФОП ОСОБА_2 та виключено записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
		 
		У подальшому, 16 серпня 2012 року, ліквідатором ФОП ОСОБА_2 було проведено аукціон з реалізації спірного майна ФОП ОСОБА_2 . За  підсумками проведених торгів між ФОП ОСОБА_2 в особі ліквідатора Хайла М. В. та ОСОБА_3 було укладено договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , які в подальшому були продані ОСОБА_1 .
		 
		Постановою Вищого господарського суду України від 25 грудня 2012 року скасовано постанову Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2012 року, провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_2 припинено.
		 
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28 лютого 2013 року скасовано заходи, вжиті ухвалою цього ж суду від 21 червня 2012 року, та відновлено записи щодо обтяження іпотекою нерухомого майна ОСОБА_2 , у тому числі за договором іпотеки від 13 липня 2006 року.
		 
		2. Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини другої розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
		 
		Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в  постановах Верховного Суду.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і  заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Встановлено, й це вбачається з матеріалів справи, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
		 
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		 
		Частинами першою, другою статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.
		 
		За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.
		 
		Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
		 
		З огляду на вказане Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
		 
		Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц (провадження 
		№ 14-112цс19)).
		 
		У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили наявність у ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від  13  липня 2006 року, виконання зобов`язання за яким було забезпечено іпотекою, предмет якої на момент вирішення цього спору належить ОСОБА_1 .
		 
		Суди вважали, що у зв`язку зі зміною власника іпотечного майна, яким на підставі договору купівлі-продажу став відповідач, останній набув статусу іпотекодавця, а тому дійшли висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, обраний ПАТ «УкрСиббанк».
		 
		Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій.
		 
		Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
		 
		У Рішенні Конституційного Суду України 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі № 3-67/2019(1457/19) за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що вказані положення Закону не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину.
		Конституційний Суд України зазначив, що положення частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку», які визначають наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, безпосередньо не стосуються питання позбавлення іпотекодавця (набувача іпотечного майна) права власності на предмет іпотеки або ж його примусового відчуження у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки.
		Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 23 Закону № 898 не суперечать положенням частин першої, другої, четвертої, п`ятоїстатті 41 Конституції України.
		 
		Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких, зокрема, належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з  інших підстав, передбачених законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.
		 
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника.
		 
		Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.
		 
		Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 668/9978/15-ц (провадження № 14-124цс19) та від 12 червня 2019 року у справі №  205/578/14-ц (провадження № 14-48цс19).
		 
		Оскільки відсутні підстави для припинення договору іпотеки, передбачені статтею 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
		 
		При цьому, у висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від  26 жовтня 2016 року у цій справі (провадження № 6-1382цс16), Верховний Суд України роз`яснив, що ухвалення судом рішення про скасування обтяжень нерухомого майна банкрута та виключення запису з Єдиного реєстру заборон, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності обтяження спірного нерухомого майна іпотекою на час його відчуження у  процесі ліквідації іпотекодавця, таке обтяження є чинним з моменту його первинної реєстрації в цьому реєстрі.
		 
		У справі, що переглядається, установлено, що запис про іпотеку ПАТ  «УкрСиббанк» вилучено з Єдиного реєстру заборон у процесі банкрутства ФОП ОСОБА_2 , розпочатої на підставі постанови Господарського суду Одеської області від 14 лютого 2012 року, яка скасована постановою Вищого господарського суду України від 25 грудня 2012 року.
		 
		Таким чином, установивши факт переходу до ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно в ході ліквідаційної процедури фактично під час виключення з Єдиного реєстру заборон запису про обтяження цього майна та факт скасування судовим рішенням судових рішень, на підставі яких знято арешт з майна боржника, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що на відповідача поширюється статус іпотекодавця за іпотечним договором.
		 
		Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми статей 4, 17, 23  Закону України «Про іпотеку», що спростовує доводи касаційної скарги у  цій частині.
		 
		Доводи касаційної скарги про незалучення до участі у справі ОСОБА_3 висновків судів не спростовують, оскільки на момент розгляду справи вона не була власником майна, переданого в іпотеку позивачу.
		 
		Аргументи ОСОБА_1 про помилкове врахування судами звіту суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Ессет Експертайз» від 12 березня 2018  року з  огляду на те, що його виконано з порушенням положень Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в  Україні» та Національних стандартів № 1, № 2, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не мають правового значення для правильного вирішення спору.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року (провадження № 14-11цс18) вказала, що виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у  розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, така вартість майна змінилася.
		 
		Незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» також не вказує про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.
		 
		Пунктом 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
		 
		Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих умов.
		 
		Як вбачається з договору іпотеки від 13 липня 2006 року, загальна площа предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_2 , становить 109,7 кв. м.
		 
		Тобто загальна площа предмета іпотеки - нерухомого житлового майна не перевищує максимально допустиму площу такого майна, а саме, 140 кв. м для квартири, яка необхідна для застосування до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
		 
		Водночас з матеріалів справи вбачається, і про це зазначено самим відповідачем, що місце його проживання знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
		 
		Доказів на підтвердження того, що крім квартири АДРЕСА_5 ОСОБА_1 використовує спірну квартиру як місце свого постійного проживання матеріали справи не містять.
		 
		За таких обставин положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до спірних правовідносин не можуть бути застосовані.
		 
		Розглядаючи зазначений позов, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 89, 263, 264 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення позову та фактично зводяться до іншого тлумачення положень статей 4, 17, 23  Закону України «Про іпотеку» та норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
		 
		Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2019 року було зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2018  року та постанови Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
		 
		Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року підлягає поновленню.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Шевченківського районного суду міста  Києва від  15 червня 2018  року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року залишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення Шевченківського районного суду міста  Києва від  15 червня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від  21  січня 2019 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                      Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:                                                                                                 І. А. Воробйова 
		 
		 
		                                                                                                            Г. В. Коломієць
		 
		 
		                                                                                                            Р. А. Лідовець 
		 
		 
		                                                                                                            Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...