Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/7273/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано судом: 07.10.2020. Зареєстровано: 08.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.10.2020.
Дата набрання законної сили: 09.12.2020 (частково)
Результат оскарження 09.12.2020 Полтавський апеляційний суд: змінено рішення місцевого суду
Номер судового провадження: 2/554/2146/2020

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 17.09.2020 Справа № 554/7273/20 
		Провадження №2/554/2146/2020
		 
		РІШЕННЯ
		іменем України
		17 вересня 2020 року                                                                  м.Полтава
		 
		Октябрський районний суд м.Полтави у складі 
		головуючого судді Андрієнко Г.В.,
		за участю секретаря судового засідання Карабаш О.В.,
		представника позивача - адвоката Ярошенко С.М.,
		представника відповідача Клименка І.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди,-
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У серпні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути із відповідача Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області на користь позивача заборгованість із невиплаченої заробітної плати у сумі 19547,76 грн., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у сумі 301876,80 грн.; стягнути з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.; стягнути з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу 8000,00 грн.
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 13 грудня 2012 року він був призначений на посаду директора Полтавського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з посадовим окладом відповідно до штатного розпису, що підтверджується наказом директора Координаційного центру з надання правової допомоги Вишневського А. від 13.12.2012 року № 106-к «Про призначення ОСОБА_1 ».
		 
		18 травня 2015 року наказом Координаційного центру з надання правової допомоги №238-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » позивачу оголошено догану.
		 
		20 травня 2015 року наказом Координаційного центру з надання правової допомоги №259-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача було звільнено з посади директора Полтавського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги 21 травня 2015 року, відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України.
		 
		Вважаючи вищезазначені накази неправомірними, а своє звільнення незаконним у червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду та рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 11 вересня 2015 року стягнуто з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21 травня 2015 року по день поновлення на роботі.
		Зазначає, що судове рішення в даній частині не виконано, що підтверджується листом Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Полтавській області від 03 березня 2020 року №031-27/280.
		 
		Крім того, вищезазначеним судовим рішенням скасовано оскаржувані накази та поновлено позивача на роботі. Зокрема, зі змісту позову слідує, що з 11 вересня 2015 року позивач є поновленим на роботі. Проте заробітна пата за час вимушеного прогулу до цього часу не виплачена.
		 
		У позовній заяві позивач наводить розрахунок середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача. Виходячи з дати звільнення 20 травня 2015 року, два місяці, що передували події (звільненню) - березень, квітень 2015 року. Розмір заробітної плати за березень 2015 року становить 6683,95 грн., квітень 2015 р. - 3708,75 грн. Середній заробіток: 6683,95+3708,75=10392,7 грн. Кількість робочих днів у березні 2015 року - 21 день, в квітні 2015 року - 21 день. Нарахований середньоденний заробіток становить: 10392,7 : 42 = 247.44 грн. Визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до постановлення рішення суду про стягнення заробітної плати: кількість робочих днів за період з 21.05.2015 р. по 11.09.2015 року становить 79 робочих днів: травень - 7 робочих днів; червень - 23 робочих днів; липень - 23 робочі дні, серпень - 20 робочих днів; вересень - 9 робочих днів. Загалом кількість робочих днів зa період з 21.05.2015 року по 11.09.2015 року становить 79 робочих днів. 79 робочих днів х 247,44 (середньоденна заробітна плата) = 19547,76 грн. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу до набрання законної сили рішення суду становить 19547,76 грн. Орієнтовний розрахунок середнього заробітку за час невиконання рішення суду з 12.09.2015 року по 30.07.2020 року: кількість робочих днів за період з 12.09.2015 р. по 30.07.2020 р. становить 1220 робочих днів. 1220 робочих днів х 247,44 (середньоденна заробітна плата) = 301876,80 грн. Отже, розмір середнього заробітку за місяці затримки виплати становить 321424,56 грн. 
		 
		Також унаслідок протиправних дій відповідача ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, у зв`язку з чим останній повинен був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та родини. Внаслідок незаконних дій відповідача зазнав  душевні страждання, що призвело до погіршення фізичного та духовного стану. Нанесену йому моральну шкоду позивач оцінює в розмірі 10000,00 грн. Крім цього, позивач поніс судові витрати на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн., які просить стягнути з відповідача.
		 
		З цих підстав звернувся за судовим захистом до суду та просить задовольнити позовні вимоги.
		 
		12 серпня 2020 року ухвалою судді Октябрського районного суду м.Полтави відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.22-23).
		 
		01 вересня 2020 року Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області подано до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач з позовними вимогами не погодився, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. 
		 
		Зазначає, що у рішенні Октябрського районного суду м.Полтави від 11 вересня 2015 року у справі №554/7957/15-ц судом не було визначено суму, яку необхідно було стягнути з Регіонального центру на користь позивача за час вимушеного прогулу. Лише 28.02.2020 року до відповідача надійшов запит ОСОБА_1 , в якому він просив повідомити про стан виконання рішення суду, на який останньому надано відповідь. Про те, що на дату звільнення 20.05.2015 року не було здійснено виплату всіх сум, що йому належали, ОСОБА_1 до суду не оскаржувалося. Регіональним центром при звільненні ОСОБА_1 20.05.2015 року було здійснено всі виплати, які належало було йому виплатити при звільненні, а тому посилання позивача на ст.ст.116, 117 КЗпП України є хибними, оскільки на відповідача не рішенням не було покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок. Вважає, що позивач мав право звернутися до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, яким необхідно було б визнати точну грошову суму заробітної плати, присуджену до стягнення з Регіонального центру на його користь. Позивач даним право скористався, але після закінчення строку на його виконання, наслідком чого було залишення його заяви без задоволення. 
		 
		З урахуванням викладеного, відповідачем не порушено вимоги статей 116 та 117 КЗпП України, а позовна вимога про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку, спричиненого тривалим невиконанням рішення, не підтверджена належними та допустимими доказами, а відтак підстави для її задоволення відсутні.
		 
		Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди відповідач заперечує, оскільки ОСОБА_1 , окрім рішення суду від 11.09.2015 року, не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження душевних страждань, яких він міг зазнати. Сам по собі факт невиконання рішення суду у справі №554/7957/15-ц не може слугувати беззаперечним доказом завдання моральної шкоди, а тому правові підстави, передбачені статтями 1173, 1174, 1176 ЦК України для відшкодування моральної шкоди відсутні. 
		 
		На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с.31-36).
		 
		У судовому засіданні представник позивача - адвокат Ярошенко С.М. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити позовні вимоги на підставі наданих доказів.
		 
		Представник відповідача Клименко І.В. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував проти позовних вимог, посилаючись на обставини, зазначені у письмовому відзиві на позовну заяву. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
		 
		Заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, врахувавши позицію відповідача, викладену в письмовому відзиві на позовну заяву, надавши належну правову оцінку доказам у їх сукупності і взаємному зв`язку, судом встановлено такі юридичні факти та відповідні їм правовідносини.
		 
		Як вбачається з матеріалів позовної заяви, наказом директора Координаційного центру з надання правової допомоги Вишневського А. від 13 грудня 2012 року № 106-к позивач ОСОБА_1 був призначений на посаду директора Полтавського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з 13 грудня 2012 року. 
		 
		18 травня 2015 року наказом №238-к позивачу оголошено догану, а 20 травня 2015 року наказом №259-к його було звільнено з посади директора Полтавського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги 21 травня 2015 року, відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України. 
		 
		Зазначені обставини сторонами не заперечувались, визнаються учасниками справи у заявах по суті справи, а тому не підлягають доказуванню на підставі ч.1 ст.82 ЦПК України.
		 
		Не погодившись із вищевказаними наказами, позивач оскаржив їх у судовому порядку.
		 
		Установлено, що згідно з рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 11 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 до Координаційного центру з надання правової допомоги, регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області, третя особа: директор Координаційного центру з надання правової допомоги Вишневський А.В. про скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено; наказ Координаційного центру з надання правової допомоги № 238-к від 18.05.2015 року про застосування відносно ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани - скасовано; наказ Координаційного центру з надання правової допомоги №259-к від 20.05.2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Полтавського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги - скасовано; поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області; стягнуто з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу заробітну плату з 21.05.2015 року по день поновлення на роботі. Рішення в частині поновлення незаконного звільнення працівника на роботі допущено судом до негайного виконання. Зазначене судове рішення набрало законної сили 22 вересня 2015 року (а.с.14-16).
		 
		За змістом цього рішення суд дійшов до висновку, що звільнення позивача за п.3 ст.40 КЗпП України відбулося з порушенням норм трудового законодавства, судом встановлено ці порушення трудового законодавства, при цьому стороною відповідачів було визнано позовні вимоги, і таке визнання було прийнято судом.
		 
		Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		 
		На виконання вказаного судового рішення 11 вересня 2015 року Координаційним центром з надання правової допомоги було видано наказ №418-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », яким поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області з 21 травня 2015 року (а.с.10).
		 
		Установлено, що 26 лютого 2020 року ОСОБА_1 звертався на адресу відповідача із запитом, в якому просив повідомити стан виконання рішення Октябрського районного суду м.Полтави по справі №554/7957/15-ц з направленням належно завірених копій підтверджуючих документів перерахування заробітної плати, оскільки ні на його поточний рахунок, ані на картковий рахунок кошти до цього часу не надійшли (а.с.37).
		 
		Листом Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області №03-1-27/280 від 03 березня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено, що у рішенні Октябрського районного суду м.Полтави від 11.09.2015 року по справі №554/7957/15-ц не визначено суму заробітної плати, яку необхідно сплатити Регіональному центру з надання безоплатної правової вторинної допомоги у Полтавській області на його користь за час вимушеного прогулу (а.с.11).
		 
		Крім того, листом Координаційного центру з надання правової допомоги №Я-1348-20/11 від 15 травня 2020 року на адвокатський запит від 06.05.2020 року №8 повідомлено, що наказ №418-к від 11.09.2015 року неодноразово надсилався на адресу ОСОБА_1 , при цьому, після 11 вересня 2015 року будь-які інші розпорядчі документи, що стосуються ОСОБА_1 . Координаційним центром не видавалися (а.с.9).
		 
		Таким чином, з наведеного слідує, що відповідачем не здійснювались ОСОБА_1 будь-які виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу відповідно до вимог чинного законодавства, з посиланням на те, що у рішенні не визначено суму заробітної плати, яку необхідно сплатити на його користь. Унаслідок цього позивач протягом тривалого часу був позбавлений можливості отримати вказані кошти з моменту його поновлення на роботі по теперішній час.
		 
		Як зазначено стороною позивача у судовому засіданні, відповідач не здійснив повний розрахунок з ним та не виплатив заробітну плату за час вимушеного прогулу, не надав ніяких розрахунків та письмово не повідомив про такі розрахунки, що підтверджується наведеним листуванням та матеріалами справи у сукупності.
		 
		Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		 
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		 
		Разом з тим, при винесенні рішення про поновлення на роботі  ОСОБА_1 питання про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вирішувалося з визначенням конкретних сум, які підлягають стягненню, а тому вказану вимогу заявлено ним у даній справі.
		 
		Реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
		 
		У частині першій статті 233 КЗпП України передбачено строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів. Однак відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		 
		Разом з тим у частині другій статті 233 КЗпП України зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		 
		Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
		 
		Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 ЗаконуУкраїни «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		 
		Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		 
		Структуру заробітної плати визначено у ст.2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До останніх належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		 
		Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.
		 
		Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
		 
		Положення статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
		 
		Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у  випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
		 
		Рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається судом одночасно з рішенням про поновлення на роботі. Якщо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі не відбулось, працівник з урахуванням змісту статті 235 КЗпП України не позбавлений процесуальної можливості заявити таку вимогу за окремим позовом.
		 
		У такому випадку вимога про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника є спором про оплату праці, тому до його вирішення підлягають застосуванню положення частини другої статті 233 КЗпП України.
		Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30 травня 2018 року (справа №753/13791/17-ц).
		 
		Отже, вимушеним прогулом у розумінні ст.235 КЗпП України є період часу з дня звільнення працівника по день винесення рішення суду про поновлення його на роботі.
		Діючим законодавством не передбачено звільнення роботодавця від виплати середнього заробітка за час вимушеного прогулу, в зв`язку з відсутністю вини.
		 
		З урахуванням абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
		 
		За пунктом 5 Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз. 1 п. 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).
		 
		Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		 
		В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		 
		За змістом статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		 
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		 
		При цьому під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		 
		Відповідно до ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		 
		Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Усупереч вказаних вимог щодо змагальності сторін відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог позивача, не представлено суду контррозрахунку сум заробітної плати, яку належить виплатити ОСОБА_1 згідно вимог трудового законодавства та рішення суду, яке набрало законної сили.
		 
		Суд вважає, що відповідач, як юридична особа і господарюючий суб`єкт, повинен таким чином організовувати діяльність, щоб бути спроможним виплатити зарплату своїм працівникам, щонайменше тим, що звільнилися з роботи.
		 
		Натомість, сторона відповідача посилається на те, що позивач не звернувся за примусовим виконанням рішення суду, однак це не позбавляє їх обов`язку розрахуватися із позивачем, самостійно визначити суми заборгованості, які належить до сплати у разі звільнення.
		 
		З урахуванням викладеного, суд бере до уваги розрахунок, наданий стороною позивача, оскільки такий розрахунок відповідає вимогам законодавства, позаяк доказів протилежного суду не надано. До нього включені два місяці (березень-квітень), що передували звільненню: нарахована заробітна плата у березні 2015 року складала 6683,95 грн. за 21 відпрацьованих дні, у квітні 2015 року - 3708,75 грн. за 21 відпрацьованих дні, у зв`язку з чим розмір середньоденної заробітної плати становить 247,44 грн., а сума заборгованості з виплати середнього заробітку за весь час невиплати за період з 21 травня 2015 року (дня звільнення) по 11 вересня 2020 року (день поновлення на роботі) складає 19547,76 грн., з розрахунку: 79 днів х 247,44 грн. Крім того, за час невиконання рішення суду з 12 вересня 2015 року по 30 липня 2020 року заборгованість із виплати заробітної плати становить 301876,80 грн.
		 
		На підставі вищевикладеного, з огляду на фактичні обставини справи та норми закону, якими вони врегульовані, оцінивши докази в їх сукупності, зважаючи на факт невиконання рішення суду, яким захищені трудові права позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, і необхідність відновлення порушених прав позивача шляхом стягнення з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області на користь ОСОБА_1 заборгованості із невиплаченої заробітної плати у сумі 19547,76 грн., середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у сумі 301876,80 грн.
		 
		Щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди суд зазначає про таке.
		 
		Відповідно до ч.1, 2, 3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає , зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів . Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		 
		Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн., не знайшли свого обґрунтованого підтвердження в судовому засіданні, що є підставою для відмови в їх задоволенні.
		 
		Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення на його користь витрат на правову допомогу.
		 
		Частиною 1 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, а згідно п.1 ч.3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
		 
		За змістом ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи втрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
		 
		Відповідно до ч.1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
		 
		До матеріалів справи позивачем ОСОБА_1 надано докази понесених ним витрат на правничу допомогу згідно укладеного з адвокатом Ярошенко С.М. договору про надання правової допомоги №12 від 04 травня 2020 року, що підтверджуються, зокрема, актом №1 від 29 липня 2020 року здачі-прийняття робіт (надання послуг) за цим договором, та вбачається, що позивачем за квитанцією №12 від 04 травня 2020 року було сплачено адвокату 8000,00 гривень, які суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають стягненню на користь позивача (а.с.17, 18, 19, 20).
		 
		Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача в дохід держави у розмірі 3214,24 грн.
		 
		Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Позов ОСОБА_1 до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди,- задовольнити частково.
		 
		Стягнути з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області (код ЄДРПОУ 38324552) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заборгованість із невиплаченої заробітної плати у сумі 19547,76 грн., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у сумі 301876,80 грн., а також витрати на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.
		 
		В задоволенні інших позовних вимог позивачу відмовити.
		 
		Стягнути з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області (код ЄДРПОУ 38324552) на користь держави судовий збір у розмірі 3214,24 грн.
		 
		Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
		 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Учасники справи:
		 
		позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;
		 
		відповідач: Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області, місцезнаходження: вул.Європейська, буд.37/40, м.Полтава, код ЄДРПОУ 38324552.
		 
		Повний текст судового рішення складено 22 вересня 2020 року.
		 
		Суддя                                                                                                 Г.В. Андрієнко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...