Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/6834/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; спонукання виконати або припинити певні дії.
Надіслано для оприлюднення: 08.10.2020. Зареєстровано: 08.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 09.10.2020.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		05.10.2020Справа №  910/6834/20Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
		при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,
		розглянувши у судовому засіданні матеріали 
		позовної заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОРГОВИЙ ДІМ ОДЕСА"
		до відповідача ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ"
		про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
		за участю представників:
		від позивача: Гамрецький Є.О.
		від відповідача: Cаніна Г.В.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОРГОВИЙ ДІМ ОДЕСА" звернулося до Господарського суду міста Києва з вимогами до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що дії відповідача як адміністратора Реєстру морських портів України щодо виключення позивача з Реєстру морських портів України є протиправними та необґрунтованими, через що просить суд:
		- визнати протиправними дії відповідача як адміністратора Реєстру морських портів України щодо виключення позивача з Реєстру, як портового оператора;
		- зобов`язати відповідача внести відомості до Реєстру морських портів про позивача як портового оператора. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 24.06.2020.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 підготовче засідання відкладено на 05.08.2020.
		30.06.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив.
		У підготовчому засіданні 05.08.2020 судом на підставі ч.5 ст.183 ГПК України оголошено перерву на 17.08.2020.
		11.08.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив. 
		У підготовчому засіданні 17.08.2020 судом на підставі ч.5 ст.183 ГПК України оголошено перерву на 02.09.2020.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2020, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.10.2020.
		У судовому засіданні 05.10.2020 представник позивача надав додаткові пояснення, підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов повністю.
		Представник відповідача у судовому засіданні 05.10.2020 надав додаткові пояснення, заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову повністю.
		Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,- 
		ВСТАНОВИВ:
		27.12.2019 між відповідачем (портовий оператор) та позивачем (адміністрація, АМПУ) було укладено Договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) від 27.12.2019 № 105-П-АМПУ-19 (далі - Договір), відповідно до умов якого адміністрація зобов`язується забезпечити доступ Портового оператора до причалу(ів) морських портів України № 16з Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Послуга), що перебуває у господарському віданні АМПУ для проведення портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт, а портовий оператор зобов`язується сплатити Адміністрації плату за послуги. 
		Послуга надається з метою забезпечення виконання портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт та надання послуг із використання причалу(ів) у межах, визначених у паспорті споруди, а саме довжини та ширини конструкції (конструктивної ширини) споруди.
		Розділом 7 визначено строк дії договору, умови зміни, припинення, розірвання договору.
		Відповідно до п. 7.1. Договору цей Договір набирає чинності з дати його підписання обох Сторін і діє до 01.04.2020 року.
		Пунктом 7.5.7. Договору визначено, що договір припиняється достроково, зокрема, у разі відсутності проведення вантажно-розвантажувальних робіт впродовж 60 календарних днів поспіль. 
		Як вбачається з матеріалів справи, листом № 737/10-03-01/Вих. від 28.02.2020 відповідач повідомив позивача про припинення Договору на підставі пункту 7.5.7. Договору та, як наслідок, виключення позивача із Реєстру морських портів України.
		Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, за доводами позивача, дії відповідача як адміністратора Реєстру морських портів України щодо виключення позивача з Реєстру морських портів України є протиправними та необґрунтованими.
		Позивач наполягає, що згідно умов Договору з моменту закінчення строку дії цього Договору або його дострокового припинення портовий оператор лише втрачає право отримувати послугу. При цьому, Договором не передбачено втрачання права на здійснення функцій портового оператора та виключення з Реєстру морських портів України.
		Також позивачем наголошується, що відповідач направив лист від 27.03.2020 № 7.10-1/18-01/8.19/5470 до Одеської митниці Держмитслужби України, яким повідомив останню про те, що ТОВ «Торговий дім Одеса» втратило статус портового оператора.
		На думку позивача, фактично, перевищивши свої повноваження вищезазначеними діями, відповідач втрутився в діяльність суб`єкта господарювання та перешкодив її нормальному функціонуванню, чим порушив норми Закону України «Про морські порти України».
		Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне. 
		Судом встановлено, що внаслідок укладення договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.
		Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
		Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
		Загальні положення про послуги регламентовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		Законодавцем не надано визначення поняття спеціалізована послуга із забезпечення доступу портового оператора до причалу, тобто не врегульовано, що саме включає в себе вказана послуга.
		В свою чергу, з умов Договору вбачається, що сторони визначили зміст договірної послуги у створенні відповідачем позивачеві (виключно як суб`єкту, який має статус портового оператора) умов для доступу до причалу(ів), з конкретною метою - саме для проведення вантажно-розвантажувальних робіт.
		Доказів того, що позивач набув статус портового оператора будь-яким іншим способом, ніж шляхом укладення спірного Договору, матеріали справи не містять. 
		Згідно пункту 1.1. Статуту державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (нова редакція), затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 18.06.2020 № 359, державне підприємство «Адміністрація морських портів України» є державним унітарним підприємством і діє, як державне комерційне підприємство, створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 березня 2013 року № 133-р «Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту» та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.
		Правові, економічні та організаційні основи діяльності в морських портах України визначаються Законом України «Про морські порти України» (Закон).
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту).
		Відповідно до частини третьої статті 23 Закону Державні стратегічні об`єкти портової інфраструктури та інше державне майно, закріплене за адміністрацією морських портів України, належать їй на праві господарського відання. Адміністрація морських портів України володіє, користується та розпоряджається закріпленим за нею державним майном з урахуванням його цільового призначення, а також обмежень правомочностей щодо розпорядження таким майном, визначених цим Законом, іншими законодавчими актами, її статутом.
		Згідно із статтею 21 Закону тарифи на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, та послуги, які оплачуються у складі портових зборів, підлягають державному регулюванню національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту. Перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України. Тарифи на інші послуги, крім визначених у частині першій цієї статті, є вільними та визначаються договором між суб`єктом господарювання, який надає відповідні послуги, та їх замовником.
		У відповідності до Переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року № 405, до таких послуг віднесено, зокрема, забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.
		Наказом Міністерства інфраструктури від 18.12.2015 № 541 затверджено тарифи на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України.
		Пунктом 2 Наказу встановлено, що сплата за послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України (за групами морських портів), здійснюється портовим оператором за ставками за ці послуги, визначеними додатком 2 до цих Тарифів, державному підприємству «Адміністрація морських портів України».
		Відповідно до частини другої статті 15 Закону у процесі своєї діяльності адміністрація морських портів України укладає договори щодо модернізації, реконструкції та будівництва об`єктів портової інфраструктури, інші договори, що відповідають цілям її утворення, у тому числі господарські договори з питань забезпечення своєї діяльності.
		Наказом позивача від 08.11.2017 № 321 затверджено типову форму договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу, що є додатком № 1 до вказаного наказу.
		Сторонами не заперечується факт того, що укладений між ними Договір відповідає типовій формі договору та визначає основні умови забезпечення доступу портового оператора до причалу.
		Пунктом 7.5.7. Договору встановлено, що договір припиняється достроково у разі відсутності проведення вантажно-розвантажувальних робіт впродовж 60 календарних днів поспіль.
		В свою чергу, пунктом 4.1. правил надання послуг у морських портах України, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 05.06.2013 № 348 встановлено, що портовий оператор (оператор термінала) визначає обсяг і строки завезення в морський порт вантажу на підставі поданої заявки замовником згідно з договором перевалки та з урахуванням, зокрема умов чинних договорів, укладених портовим оператором (оператором термінала) з перевізниками, адміністрацією морського порту.
		Як вказує відповідач, протягом дії Договору до ДП «АМПУ» від позивача не надходили заявки на обробку суден на причалі № 16з, який перебуває у господарському віданні ДП «АМПУ» в особі Одеської філії. Крім того, за інформацією Одеської філії ДП «АМПУ» через причал № 16з позивачем не проводились вантажно-розвантажувальні роботи.
		Позивачем під час розгляду справи не надано належних та допустимих доказів на спростування зазначених доводів відповідача, зокрема, на підтвердження того, що ним фактично проводились вантажно-розвантажувальні роботи у спірний період.
		Таким чином, судом встановлено, що повідомляючи листом № 737/10-03-01/Вих від 28.02.2020 позивача про припинення дії Договору, відповідач діяв на виконання п. 7.5.7. Договору, через що у суду відсутні підстави для висновку про порушення прав позивача в цій частині.
		В даному випадку суд частково погоджується з доводами відповідача стосовно того, що оскільки в Реєстрі містяться відомості про портових операторів, які мають власні причали або мають доступ до причалів, що знаходяться в господарському віданні ДП «АМПУ» на підставі договорів про забезпечення доступу портового оператору до причалу або уклали договори оренди, концесії об`єктами яких є причали, то припинення Договору є однією з підстав виключення портового оператора з Реєстру.
		Так, відповідно до пункту 11 частини першої статті 1 Закону портовий оператор (стивідорна компанія) - суб`єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов`язані з цим види господарської діяльності.
		Пунктами 7, 12 частини першої статті 1 Закону визначено, що морський термінал - розташований у межах морського порту єдиний майновий комплекс, що включає технологічно пов`язані об`єкти портової інфраструктури, у тому числі причали, підйомно-транспортне та інше устаткування, які забезпечують навантаження-розвантаження та зберігання вантажів, безпечну стоянку та обслуговування суден і пасажирів.
		Причал - гідротехнічна споруда, яка має швартовні та відбійні пристрої і призначена для стоянки та обслуговування суден, обслуговування пасажирів, у тому числі для їх посадки на судна і висадки з суден, проведення вантажно- розвантажувальних робіт.
		Таким чином, портовий оператор - це суб`єкт господарювання, який провадять свою діяльність в морському порту, зокрема, здійснює вантажно-розвантажувальні роботи на власних причалах або на причалі(ах), які знаходяться у господарському віданні ДП «АМПУ», на підставі договорів про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів), договорів, оренди, концесії.
		Враховуючи викладене, обґрунтованими є твердження відповідача, що при відсутності власних причалів, або причалів, які використовує суб`єкт господарювання на підставі вищезазначених договорі, ТОВ «Торговий дім Одеса» втрачає ознаки портового оператора, що визначені Законом.
		Пунктом 1 частини першої статті 15 Закону визначено, що Адміністрація морських портів України утворюється з метою збору та обліку даних, що вносяться до Реєстру морських портів України.
		Відповідно до частини першої статті 6 Закону Реєстр морських портів України - електронна база даних з обліку морських портів, метою якої є забезпечення даними, необхідними для виконання завдань у сфері безпеки мореплавства, охорони навколишнього природного середовища, а також для здійснення державного нагляду (контролю). Ведення Реєстру морських портів України здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Порядок ведення Реєстру морських портів України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 496 (надалі - Порядок).
		Відповідно до п. 2 Порядку адміністратор Реєстру - державне підприємство "Адміністрація морських портів України", яке збирає, веде облік, узагальнює, систематизує, аналізує та проводить перевірку відомостей, що подаються адміністраціями морських портів, вносить відомості до Реєстру або виключає з нього та вирішує організаційні питання в процесі його ведення, а також забезпечує технічне і технологічне супроводження Реєстру, доступ до нього, збереження і захист даних, що містяться у Реєстрі.
		Пунктом 4 Порядку встановлено, що до Реєстру, серед іншого вноситься перелік портових операторів, операторів терміналів та послуг, які вони надають (повне найменування, місцезнаходження та поштова адреса, технічні характеристики термінала тощо).
		Відповідно до пункту 10 Порядку адміністратор Реєстру забезпечує достовірність, повноту, актуалізацію та своєчасність внесення поданих відомостей до Реєстру.
		Враховуючи вищевикладене, оскільки після припинення Договору ТОВ «Торговий дім Одеса» втратило ознаки портового оператора, ДП «АМПУ», як адміністратор Реєстру, керуючись положеннями Порядку, на виконання власних повноважень здійснив дії щодо виключення позивача із Реєстру. 
		При цьому, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент вирішення даного спору (окрім спірного Договору, який припинив свою дію) існували будь-які інші правові підстави вважати позивача суб`єктом господарювання, який має ознаки портового оператора (зокрема, суб`єктом, який здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів), у суду відсутні підстави вважати дії відповідача (як адміністратора Реєстру морських портів України) щодо виключення позивача з Реєстру, як портового оператора такими, що є протиправними або неправомірними.
		В цій частині суд також зауважує, що  наполягаючи на тому, що у грудні 2019 року позивач отримав статус портового оператора, сторона безпідставно посилається на положення договору від 16.12.2019 № 2777-П-ОДФ-19 про допуск до об`єктів портової інфраструктури, зокрема, на той факт, що вказаний договір є дійсним та продовжує свою дію.  Так, зі змісту зазначеного правочину вбачається, що ним врегулюванні правовідносини щодо надання позивачу послуг з користування об`єктом портової інфраструктури. Натомість, порядок та умови доступу портового оператора до причалу(ів) вказаний правочин жодним чином не регулює. При цьому, ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ОДЕСА» взагалі жодним чином не виступає у даному правочині у статусі портового оператора, а іменується виключно «користувачем» об`єктами портової інфраструктури.
		Факт того, що ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ОДЕСА» отримало статус портового оператора на будь-якій іншій правовій підставі, ніж Договір від 27.12.2019 № 105-П-АМПУ-19 (який було достроково припинено), позивачем під час розгляду даної справи так само доведено не було.
		Твердження позивача, що умовами Договору не передбачено втрачання права на здійснення функцій портового оператора та виключення із Реєстру не приймаються судом, з огляду на те, що умовами вказаного правочину (який відповідає встановленій формі типового договору) взагалі не визначається порядок включення та виключення портових операторів із Реєстрів, а, отже, такими умовами не регулюються спірні правовідносини.
		Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до п.3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
		При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
		Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
		Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. 
		Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства. 
		Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.   
		Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
		Суд зазначає, що позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. 
		У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України,  правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма  кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
		Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.
		При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
		У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
		При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права
		Відтак, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
		На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
		Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
		У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини  у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
		За приписами ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
		Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
		Враховуючи наведене, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи,    суд дійшов висновку, що позов не є достатньо обґрунтованим, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог.
		За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
		ВИРІШИВ:
		1. У задоволенні позову відмовити.
		2. Судовий збір покласти на позивача.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 08.10.2020.
		                                          
		          Суддя                                                                                         І.В. Приходько

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...