Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/5177/2020 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; осіб з інвалідністю.
Надіслано для оприлюднення: 09.10.2020. Зареєстровано: 12.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.10.2020.
Дата набрання законної сили: 09.10.2020
Номер судового провадження: 8817/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		09 жовтня 2020 р. Справа № 520/5177/2020Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Жигилія С.П.,
		Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,
		розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 року по справі № 520/5177/2020
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 
		про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (далі по тексту  позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту  відповідач, МОУ), третя особа  ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту  третя особа, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати пункт 26 Протоколу № 177 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13 грудня 2019 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду третьої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби (довідка МСЕК серія 12ААА №975847 від 10.09.2019 р.);
		- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути документи, подані ОСОБА_1 та вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду третьої групи із 10.09.2019 р. внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням військової служби, згідно вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та в Порядку затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, з урахуванням висновків суду. 
		В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він своєчасно, у межах тримісячного строку після звільнення зі строкової військової служби, звернувся для медичного обстеження з метою встановлення інвалідності, у зв`язку з чим вважає рішення комісії Міністерства оборони України від 13.12.2019 року № 177 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги незаконним, у зв`язку з чим просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідачем подано відзив на позов, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зазначивши, що позивач був звільнений зі строкової військової служби у Збройних Силах 13.05.2019 року, а інвалідність ІІІ групи йому було визначено з 10.09.2019 року, тобто вже після збігу трьох місяців після звільнення з такої служби, то права на отримання одноразової грошової допомоги позивач не має.
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа  ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії  залишено без задоволення.
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт того, що після звільнення з військової служби позивач постійно перебував на медичному стаціонарному лікуванні у зв`язку з вкрай тяжким станом здоров`я, а також те, що позивач своєчасно, майже одразу та в межах тримісячного строку після звільнення зі строкової військової служби, відразу після звільнення, звернувся для медичного обстеження з метою встановлення інвалідності. Позивач вказує, що судом першої інстанції не було враховано, що після звільнення з військової служби позивач тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з погіршенням стану здоров`я внаслідок хвороби, яку він отримав при проходженні строкової служби, а також факт того, що інвалідність позивача настала внаслідок отриманого ним психічного захворювання ще у період проходження строкової служби, що підтверджується медичною документацією закладів, які підпорядковані відповідачу, фактично стан здоров`я позивача і був причиною його звільнення зі строкової служби.
		Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. 
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 був виключений з військового обліку з 02.05.2019 року, що підтверджено копією військового квитка Серія НОМЕР_1 (а.с.11-14).
		Направленням від 14 травня 2019 року колишнього солдата строкової служби ОСОБА_1 направлено до Обласної (міської) МСЕК для визначення ступеня втрати працездатності у зв`язку з хворобою, отриманою в період проходження військової служби (а.с.17).
		Втім позивач у добровільному порядку, 20.05.2019 року, направляється на госпіталізацію, що підтверджено направленням від 20.05.2019 (а.с.18).
		Відповідно до довідки №21/8859 від 27.11.2019 року позивач знаходився цілодобово в 14 психіатричному відділенні для дорослих КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» з 21.05.2019 по 16.07.2019 (а.с.19).
		Відповідно до довідки №21/6643 від 16.09.2019 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні у 14 п/в ХОКПЛ №3 з 26.07.2019 по 10.09.2019 з цілодобовим режимом перебування (а.с.20). 
		Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках Серія 12ААА №013354 від 23.09.2019 року позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності  60% з 10.09.2019 та захворювання пов`язане з проходженням військової служби (а.с.22).
		Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 07.11.2019 підтверджено, що позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності на строк з 10.09.2019 року до 01.10.2020 року (а.с.21).
		Витягом з протоколу від 13.12.2019 №177 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність встановлено понад 3 місячний термін (а.с.27).
		Вважаючи прийняте МОУ рішення, виражене у формі протоколу, - протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
		Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент встановлення позивачу ІІІ групу інвалідності зв`язку з захворюванням пов`язаним з проходженням військової служби, пройшло більше ніж три місяці після звільнення зі служби, а тому не має підстав для на виплати йому одноразової грошової допомоги, передбаченої статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.
		Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
		Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон №2011-ХІІ), у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
		Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
		Пунктом 6 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІ визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
		Таким чином, для військовослужбовців строкової військової служби інвалідність у яких настала внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, обмежено проміжок часу у який виникає право на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. 
		У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону № 2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26.06.2018 у справі №750/5074/17, від 14.08.2018 у справі №807/15426/18, від 26.10.2018 у справі №820/2504/18, від 12.02.2019 у справі №816/1458/18.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ України, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
		Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач був військовослужбовцем строкової служби, яку він проходив у період до 13.05.2019, що не заперечувалось сторонами у справі.
		10.09.2019 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності в зв`язку з захворюванням пов`язаним з проходженням військової служби.
		Враховуючи викладене, відповідач вірно у відповідності до приписів п. 6 ч. 2 ст.16 Закону № 2011-ХІІ зазначив про сплив трьох місяців від дня звільнення позивача зі служби, однак не врахував при цьому поважність причин такого пропуску.
		Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, не лише чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а й з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
		Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Відповідно до ч.1, ч.2 ст.17 Основного Закону України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
		Частиною 5 статті 17 Конституції України закріплено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
		Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист певних категорій громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управлінні державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016).
		Нормами Закону № 2011-ХІІ передбачено право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, у разі, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби.
		Відповідно до п.3 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі по тексту Положення про МСЕК) медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
		Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (п.4 Положення про МСЕК).
		Згідно з п.15 Положення про МСЕК комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після пред`явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.
		Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності (п.17 Положення про МСЕК).
		Згідно з п.4 Положення, лікарсько-консультативна комісія лікувального профілактичного закладу охорони здоров`я направляє осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на огляд комісії за формою, затвердженою МОЗ.
		Відповідно до п. 5 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, встановлення інвалідності заочно не проводиться, зокрема, у разі, коли інвалідність спричинена захворюванням, одержаним під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях.
		Згідно з п. 8 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у відсотках вважається день надходження до комісії документів, зазначених у пункті 3 цього Положення.
		Відповідно до п. п. 15, 17 Положення, Комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після пред`явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу. 
		Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. 
		Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що підставою для проходження позивачем огляду МСЕК та встановлення інвалідності є, зокрема, направлення відповідного лікувально-профілактичного закладу, а датою встановлення інвалідності є дата надходження документів до обласної МСЕК № 3.
		Матеріали справи свідчать, що у період з 18.04 по 08.05.2019 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному обстеженні і лікуванні в клініці психіатрії ПВМКЦ "ГВКГ" та рішенням ВЛК позивача було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
		Направленням від 14 травня 2019 року колишнього солдата строкової служби ОСОБА_1 направлено до Обласної (міської) МСЕК для визначення ступеня втрати працездатності у зв`язку з хворобою, отриманою в період проходження військової служби.
		20.05.2019 ОСОБА_1 отримано направлення на госпіталізацію в КНП ХОР "Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3".
		Відповідно до довідки № 21/8859 від 27.11.2019 року позивач знаходився цілодобово в 14 психіатричному відділенні для дорослих КНП ХОР "Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3" з 21.05.2019 по 16.07.2019 (а.с.19).
		Відповідно до довідки № 21/6643 від 16.09.2019 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні у 14 п/в ХОКПЛ №3 з 26.07.2019 по 10.09.2019 з цілодобовим режимом перебування (а.с.20). 
		Згідно із довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках Серія 12ААА №013354 від 23.09.2019 року позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності  60% з 10.09.2019 та захворювання пов`язане з проходженням військової служби (а.с.22).
		З наявної в матеріалах справи копії довідки МСЕК серії 12 ААА № 975847 вбачається, що з 1-0.09.2020 позивачу встановлено інвалідність ІІІ групи у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із проходженням військової служби.
		Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, в період з 21.05.2019 по 16.07.2019 та з 26.07.2019 по 10.09.2019 ОСОБА_1 перебував лікуванні у 14 п/в ХОКПЛ №3 з цілодобовим режимом перебування. Перерва у лікуванні з 17.07.2019 по 25.07.2019, за твердженням позивача, була здійснена у зв`язку із лікуванням у нього вітряної оспи.
		За таких обставин, колегія суддів констатує, що встановлення ІІІ групи інвалідності відбулося понад 3-місячний строк з поважних та незалежних від позивача причин, а саме у зв`язку зі знаходженням позивача до 10.09.2019 на стаціонарному лікуванні від захворювання, пов`язаного із проходженням військової служби.
		Крім того, колегія суддів зауважує, що строк, який пройшов між датою звільнення позивача зі служби та датою, з якої позивачу встановлено інвалідність ІІІ групи, є незначним (3 місяці 29 днів). При цьому, колегія суддів враховує, що позивач звернувся до Обласної МСЕК для визначення втрати ступеня працездатності 10.09.2019 - у день його виписки із КНП ХОР "Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3". 
		Посилання суду першої інстанції, як на підставу для відмови у задоволенні позову, на відсутність рішень Обласної (міської) МСЕК щодо необхідності, для встановлення ступеня втрати працездатності у зв`язку з хворобою, пройти стаціонарне лікування, відсутність виписного епікризу від 16 липня 2019 року або при переведенні хворого до іншого закладу охорони здоров`я (перевідний епікриз), а також документальних підтверджень для продовження стаціонарного лікування ОСОБА_1 з 26.07.2019 року, колегія суддів вважає помилковими, оскільки вказані обставини не спростовують факту перебування позивача протягом періоду з 21.05.2019 по 16.07.2019 та з 26.07.2019 по 10.09.2019 ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у 14 п/в ХОКПЛ №3. При цьому, відомості, на відсутність яких посилається суд першої інстанції, не були витребувані судом з метою з`ясування всіх обставин у справі у відповідності до ст. 9 КАС України, якщо суд вважав, що наявність таких документів є необхідною. 
		Згідно із частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
		Це не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.
		Більше того, відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:« 1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. 2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».
		Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).
		Так, у справі «Тлімменос проти Греції» (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об`єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об`єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.
		Дискримінація у даному випадку проявляється у тих обставинах, що особа, якій встановлено інвалідність не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, має право на одноразову грошову допомогу, а яка за тих самих обставин, внаслідок тих чи інших причин пропустила тримісячний строк - не має.
		Крім того, колегія суддів зауважує, що оскаржуване рішення відповідача стосується майнового права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги як компенсації за втрату здоров`я та порушення нормальної життєдіяльності, яких позивач зазнав у зв`язку з виконанням конституційного обов`язку по захисту Батьківщини.
		Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як "окремі", тобто не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (рішення у справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства" від 8 липня 1986 року, п. 106).
		Будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (рішення у справі "Беєлер проти Італії", п.107).
		У кожній справі, в якій іде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. рішення "Спорронг та Лонрот проти Швеції", від 23 вересня 1982 року, серія А, N 52, стор. 26, п.69). 102. Щоб оцінити поведінку держави щодо дотримання статті 1 Протоколу N 1, Суд має зробити повне дослідження різних інтересів у справі, беручи до уваги, що ціль Конвенції полягає в захисті прав, які є "очевидними та вагомими". Суд повинен встановити наявність спірної ситуації. Дійсно, коли питання суспільної користі виникає у справі, державні органи влади повинні реагувати належним чином, правильно та з великою відповідальністю (див. рішення "Васілеску проти Румунії", "Бейлер проти Іспанії").
		Колегія суддів вважає, що у спірних відносинах відповідач при розгляді питання про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги повинен був врахувати, що встановлення позивачеві ІІІ групи інвалідності понад тримісячний строк відбулося з поважних та незалежних від поведінки позивача причин, а саме у зв`язку зі знаходженням позивача до 10.09.2019 на стаціонарному лікуванні, яке також було зумовлене захворюванням, пов`язаним із проходженням позивачем військової служби.
		Однак, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, оформленого витягом з протоколу засідання Комісії Міноборони від 13.12.2019 № 177, цих обставин не було взято до уваги.
		З огляду на вищенаведене, спірне рішення відповідача хоча і не було очевидно свавільним, однак, прийняте непропорційно, без дотримання «справедливого балансу» між правами позивача та інтересами держави у збереженні бюджетних коштів, оскільки фактично позбавило позивача права на отримання допомоги, яке він здобув, виконуючи конституційний обов`язок по захисту Батьківщини.
		Беручи до уваги викладене, оскаржуване рішення відповідача не може бути визнане правомірним, оскільки прийняте без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, а саме без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
		З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів дійшла висновку по наявність підстав для скасування п. 26 Протоколу № 177 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13 грудня 2019 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду третьої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби (довідка МСЕК серія 12ААА №975847 від 10.09.2019 р. та зобов`язання відповідача повторно розглянути документи, подані ОСОБА_1 та вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду третьої групи із 10.09.2019 р. внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням військової служби, згідно вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та в Порядку затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, з урахуванням висновків суду. 
		У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову. 
		Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, - 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
		Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 по справі № 520/5177/2020 - скасувати.
		Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ: 00034022; місцезнаходження: 03169, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6), третя особа  ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити. 
		Визнати протиправним та скасувати пункт 26 Протоколу № 177 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13 грудня 2019 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду третьої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби (довідка МСЕК серія 12ААА №975847 від 10.09.2019 р.).
		Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути документи, подані ОСОБА_1 та вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду третьої групи із 10.09.2019 р. внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням військової служби, згідно вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та в Порядку затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, з урахуванням висновків суду. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
		 
		Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис)  (підпис) Т.С. Перцова   В.Б. Русанова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...