Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/12696/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.10.2020. Оприлюднено: 12.10.2020.
Дата набрання законної сили: 08.10.2020
Номер судового провадження: 61-748ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		08 жовтня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 607/12696/18
		провадження № 61-748св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю.,  Зайцева А. Ю.,                     
		 
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 
		третя особа - Чистилівська сільська рада Тернопільської області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 липня 2019 року у складі судді                       Черніцької І. М., постанову Тернопільського апеляційного суду                                             від 26 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_01_15/pravo1/T200460.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ; нормативно-правовий акт № 460-IX від 15.01.2020" target="_blank">Закон України від 15 січня 2020 року                  № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»</a>.
		 
		Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		 
		За таких обставин розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 липня 2019 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ЦПК України</a> в редакції <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_18/pravo1/T172147.html?pravo=1" title="Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів; нормативно-правовий акт № 2147-VIII від 03.10.2017" target="_blank">Закону України  від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII</a>, що діяла до                     08 лютого  2020 року.
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2018 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Чистилівська сільська рада, про виселення осіб з предмета іпотеки.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 08 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» (далі - ВАТ АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та                  ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 8, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит на споживчі цілі в сумі 54 000 дол. США на строк з 07 серпня 2008 року до 07 серпня 2028 року, зі сплатою процентів у розмірі 13,8 % річних за користування кредитом.  
		 
		В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором                   08 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, що зареєстрований в реєстрі за № 6104, згідно з умовами  якого останньою передано банку в іпотеку нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 38 кв. м, загальною площею 65,3 кв. м. 
		 
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області                        від 07 листопада 2012 року, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на предмет іпотеки - належну ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки - шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ АБ «Укргазбанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ АБ «Укргазбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.                                 
		 
		Позивач зазначає, що всі спроби представників банку оглянути предмет іпотеки та здійснити показ квартири потенційним покупцям були невдалими, оскільки двері квартири були зачинені. Згідно з довідкою з місця реєстрації, у вказаній квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідачам, окрім квартири, яка є предметом іпотеки, також належить на праві власності домоволодіння на АДРЕСА_2 . 
		 
		Оскільки відповідачі у добровільному порядку не виселяються зі спірної квартири, банк звернувся з цим позовом до суду та просиввиселити                   ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 , з наданням іншого постійного житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та належить відповідачам на праві власності.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області                     від 30 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кредит надавався не на придбання квартири, яка була предметом іпотеки, а тому, відповідачі не можуть бути виселені із спірної квартири без надання іншого постійного жилого приміщення.
		 
		При цьому суд зазначив, що позивач не подав до суду належні та допустимі докази про надання особам, яких просить виселити, іншого жилого постійного приміщення, придатного до проживання.
		 
		Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ПАТ АБ «Укргазбанк» подало апеляційну скаргу.
		 
		Постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено. 
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		У грудні 2019 року ПАТ АБ «Укргазбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи. 
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10129/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10129" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">Статтею 388 ЦПК України</a>(тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції   у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. 
		 
		24 лютого 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що 08 серпня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк»,  та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 8. Відповідно до умов укладеного договору                   ОСОБА_3 банком були надані грошові кошти в сумі 54 000 дол. США на споживчі потреби строком до 07 серпня 2028 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи з 13,8 % річних.
		 
		На забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору між банком та ОСОБА_1 08 серпня 2008 року було укладено іпотечний договір серії ВКР № 353677, зареєстрований в реєстрі за № 6104. Згідно з умовами зазначеного іпотечного договору ОСОБА_1 передала банку в іпотеку трикімнатну квартиру за АДРЕСА_1 , загальною площею 65,3 кв. м. 
		 
		Установлено, що спірна квартира придбана не за рахунок кредитних коштів, наданих у відповідності до кредитного договору  № 8 від 08 серпня 2008 року.
		 
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області                     від 07 листопада 2012 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 119 026,62 дол. США боргу за кредитним договором № 8 від 08 серпня 2008 року, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 07 листопада 2012 року становить 951 379,77 грн, з них: 53 106,14 дол. США, що еквівалентно 424 477,38 грн - тіло кредиту, 27 561,11 дол. США, що еквівалентно 220 295,95 грн - проценти за кредитом, 306 606,44 грн - пеня. Звернуто стягнення на належну ОСОБА_1 трикімнатну квартиру  АДРЕСА_1 , яка перебуває в іпотеці ПАТ АБ «Укргазбанк» згідно з договором іпотеки від 08 серпня                   2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 6103 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Білецькою Н. А., укладеного між ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі начальника відділення № 73/19 ВАТ АБ «Укргазбанк» Тиркало А. Р. та ОСОБА_1 , на суму боргу кредиту за кредитним договором № 8 від 08 серпня 2008 року, укладеного між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_3 в розмірі 951 379,77 грн, що еквівалентно 119 026,62 дол. США станом на 07 листопада 2012 року, заставна вартість предмета іпотеки складає 384 000 грн станом на день укладення договору.
		 
		Встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом застосування процедури продажу, а саме: шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ АБ «Укргазбанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ АБ «Укргазбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. 
		 
		Вказано судове рішення набрало законної сили. 
		 
		 
		ПАТ АБ «Укргазбанк» надсилало претензію від 26 березня 2018 року                                 № 50408/142/2018 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо добровільного звільнення квартири АДРЕСА_1 протягом місяця з дати отримання цієї вимоги (претензії). 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7391/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7391" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 3 ЦПК України</a> провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
		 
		Вимогами частин першої та другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10240/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10240" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 400 ЦПК України</a> визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Положеннями частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10131/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10131" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 389 ЦПК України</a> передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9337/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#9337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 263 ЦПК України</a> судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_148/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#148" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Статтею 47 Конституції України</a> передбачено право кожного на житло і закріплено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
		<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_627839/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1#627839" title="Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт № ETS N 005 від 04.11.1950" target="_blank">Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод</a> встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
		Втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції. Обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis «Dakus v. Ukraine», № 19957/07, § 50-51, ЄСПЛ від 14 грудня 2017 року).
		Отже, право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2019_09_03/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Основним Законом України</a>, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом виселення, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.
		Відповідно до положень статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_250/ed_2020_07_14/pravo1/T030898.html?pravo=1#250" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">39</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_260/ed_2020_07_14/pravo1/T030898.html?pravo=1#260" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">40 Закону України «Про іпотеку»</a> звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. 
		Згідно зі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_470/ed_2019_12_20/pravo1/KD0003.html?pravo=1#470" title="Житловий кодекс Української РСР; нормативно-правовий акт № 5464-X від 30.06.1983" target="_blank">статтею 109 ЖК Української РСР</a> виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.  Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом.
		Таким чином, нормами <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_470/ed_2019_12_20/pravo1/KD0003.html?pravo=1#470" title="Житловий кодекс Української РСР; нормативно-правовий акт № 5464-X від 30.06.1983" target="_blank">статті 109 ЖК Української РСР</a>, які застосовуються у взаємозв`язку зі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_260/ed_2020_07_14/pravo1/T030898.html?pravo=1#260" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">статтею 40 Закону України «Про іпотеку»</a>, передбачено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, яке повинно бути зазначено в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
		Указана позиція відповідає правовому висновку, висловленому в постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) підтверджено, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_260/ed_2020_07_14/pravo1/T030898.html?pravo=1#260" title="Про іпотеку; нормативно-правовий акт № 898-IV від 05.06.2003" target="_blank">статті 40 Закону України «Про іпотеку»</a> та <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_470/ed_2019_12_20/pravo1/KD0003.html?pravo=1#470" title="Житловий кодекс Української РСР; нормативно-правовий акт № 5464-X від 30.06.1983" target="_blank">статті 109 ЖК Української РСР</a>, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, яким є <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_470/ed_2019_12_20/pravo1/KD0003.html?pravo=1#470" title="Житловий кодекс Української РСР; нормативно-правовий акт № 5464-X від 30.06.1983" target="_blank">стаття 109 ЖК Української РСР</a>, та закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.
		Встановлено, що кредитні кошти за кредитним договором № 8 від 08 серпня 2008 рокунадавалися не на придбання квартири, яка була предметом іпотеки. 
		Отже установивши, що квартира АДРЕСА_1 , яка є іпотечним майном та про виселення відповідачів з якої просив позивач, була придбана не за рахунок кредитних коштів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про неможливість задоволення позовних вимог про виселення із цієї квартири відповідачів без надання їм іншого постійного жилого приміщення, правильно застосувавши до спірних правовідносин положення <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_470/ed_2019_12_20/pravo1/KD0003.html?pravo=1#470" title="Житловий кодекс Української РСР; нормативно-правовий акт № 5464-X від 30.06.1983" target="_blank">статті 109 ЖК Української РСР</a>.
		Наведені у касаційній скарзі доводи про помилкове застосування до спірних правовідносин норми <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_470/ed_2019_12_20/pravo1/KD0003.html?pravo=1#470" title="Житловий кодекс Української РСР; нормативно-правовий акт № 5464-X від 30.06.1983" target="_blank">статті 109 ЖК Української РСР</a> спростовуються вищевикладеним.  
		При цьому судами вірно зазначено, що позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено, що житло на АДРЕСА_2 є придатним для проживання відповідачів, а вказане останні заперечують.
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10240/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10240" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 400 ЦПК України</a> не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		З урахуванням того, що інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої                             та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10244/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10244" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 401 ЦПК України</a> суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій                  - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10240/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10240" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">400</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10244/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10244" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">401</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10337/ed_2020_07_14/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">416 ЦПК України</a>, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області                         від 30 липня 2019 року, постанову Тернопільського апеляційного суду                              від 26 листопада 2019 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                               Є. В. Коротенко
		 
		  С. Ю. Бурлаков
		 
		  А. Ю. Зайцев

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...