Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 500/1717/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; охорони праці.
Надіслано для оприлюднення: 13.10.2020. Зареєстровано: 14.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 15.10.2020.
Дата набрання законної сили: 13.11.2020
Номер судового провадження: П/500/2016/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа № 500/1717/20
		13 жовтня 2020 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
		головуючого судді Баранюка А.З. 
		за участю:
		секретаря судового засідання Габрилецької С.Є.
		позивача: ОСОБА_1 
		представника позивача: Аннюк М.І.
		представника відповідача: Шмигельського В.Я. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Депутата Гусятинської селищної ради Тернопільської області ОСОБА_1 до Гусятинської селищної ради Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Депутат Гусятинської селищної ради Тернопільської області ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Гусятинської селищної ради Тернопільської області (далі - відповідач), в якому просить:
		- визнати протиправною бездіяльність Гусятинської селищної ради Тернопільської області, котра виразилась у невжитті жодних законних, необхідних заходів та дій для усунення непрямої дискримінації за ознакою інвалідності щодо депутата Гусятинської селищної ради Тернопільської області ОСОБА_1 ;
		- зобов`язати Гусятинську селищну раду Тернопільської області вжити усіх належних заходів для забезпечення розумного пристосування для депутата Гусятинської селищної ради Тернопільської області ОСОБА_1 для забезпечення йому безперешкодного доступу до сесійної зали, а саме здійснити заміну залу для проведення сесій Гусятинської селищної ради Тернопільської області з будинку в смт Гусятин, що знаходиться на пров. Героїв Майдану, 1, який належить Гусятинській районній раді на зал Гусятинського центру культури і дозвілля на першому поверсі, який знаходиться в смт Гусятин по вулиці Северина Наливайка, 2 та обладнаний доступним пандусом;
		- стягнути з Гусятинської селищної ради Тернопільської області на користь позивача 37000,00 грн моральної шкоди.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в 2015 році позивача на місцевих виборах було обрано депутатом Гусятинської селищної ради Тернопільської області зала засідань якої знаходиться на третьому поверсі будівлі і не обладнана ліфтом та/або підйомників. Оскільки позивач в результаті травми хребта отримав інвалідність першої А групи та втратив можливість самостійно пересуватися без допоміжних засобів, у нього відсутня будь яка можливість самостійно діставатись на третій поверх будівлі де проходять сесії селищної ради. У зв`язку із цим позивач неодноразово звертався до відповідача із пропозиціями та вимогами щодо створення пристосування для осіб з інвалідністю (з обмеженою можливістю пересування) з метою надання їм можливості самостійно діставатися до сесійної зали селищної ради, в тому числі і позивачу, однак позитивного результату на дані звернення позивач так і не отримав, що слугувало підставою для його звернення до суду.
		Ухвалою судді від 20.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
		Судове засідання 26.08.2020 судове засідання не проводилося у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці. 
		17.08.2020 представник відповідача подав до суду відзив, в якому вказав, що позивач є особою з інвалідністю з обмеженою можливістю самостійно пересуватись та є депутатом Гусятинської селищної ради Тернопільської області.
		Зважаючи на це депутати і працівники Гусятинської селищної ради Тернопільської області завжди з розумінням ставились до необхідності допомогти позивачу добратись до сесійної зали та власними силами, завжди коли позивач з`являвся на засідання селищної ради, допомагали йому.
		Зазначив, що Гусятинська селищна рада Тернопільської області орендує нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: провулок Героїв Майдану, 1, смт Гусятин, Гусятинського району, Тернопільської області, яке належить до комунальної власності Гусятинської районної ради та перебуває на її балансі, що підтверджується рішенням Гусятинської районної ради «Про затвердження договорів оренди» від 30 січня 2020 року №552.
		Сесійні засідання депутатів Гусятинської селищної ради Тернопільської області проводяться у сесійній залі, що розміщена на третьому поверсі даної адміністративної будівлі, яка збудована в середині 70-х років минулого століття і в ній не передбачено ліфтів.
		Водночас біля центрального входу будівлі змонтовано пандус на постійній основі, а у середині приміщення є мобільний пандус який використовується в разі потреби у забезпеченні доступу до приймальні Гусятинської селищної ради Тернопільської області чи Гусятинської районної ради, оскільки обидві установи розміщенні на першому поверсі по різні боки будівлі, а також є кнопка виклику для маломобільних груп населення.
		Вказав, що оскільки дана адміністративна будівля не належить до комунальної власності територіальної громади, Гусятинська селищна рада Тернопільської області не в праві приймати самостійні рішення щодо реконструкції чи капітального будівництва. 
		Проте, позивач жодного разу не звертався ні до власника - Гусятинської районної ради, ні до балансоутримувача Гусятинської районної державної адміністрації щодо облаштування будівлі чи створення розумного пристосування який, би допомагав особам з обмеженою можливістю пересування покращити доступ.
		Зазначив, що для вирішення питання по суті, яке позивач порушував у своєму зверненні від 25.02.2020 року №3, щодо зміни місця проведення засідань селищної ради, воно було винесено на розгляд позачерговій сесії сьомого скликання Гусятинської селищної ради Тернопільської області, що проводилась 12 та 19 березня 2020 року.
		Не заважаючи на те, що позивач 12.03.2020 року прибув до смт Гусятин, участі у першому засіданні позачергової сесії він не брав, категорично відмовився від запропонованої допомоги депутатів та працівників селищної ради, які готові були власними силами допомогти позивачу дістатись до сесійної зали, позивач не проходив реєстрацію, а отже не приймав участі в прийнятті рішень.
		На даному засіданні позачергової сесії позивач був особисто присутній, та мав можливість брати участь в обговоренні питання, ставити запитання та пропонувати своє рішення. Запропонований проект рішення щодо зміни місця проведення сесії не отримав підтримки в депутатів, зокрема «за» проголосувало лише 8 в той час як для прийняття рішення необхідна підтримка принаймні 14 осіб відтак рішення не було прийняте по сутті.
		Вказав, що Гусятинська селищна рада Тернопільської області в межах і у спосіб визначений чинним законодавством відреагувала на звернення позивача від 25.02.2020 року №3, що у свою чергу заперечує твердження позивача про її бездіяльність.
		В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали просили їх задовольнити.
		Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з мотивів неведених у відзиві, просив відмовити в їх задоволенні.
		Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали, що містяться у справі, встановив наступні факти.
		Судом встановлено, що позивач в результаті травми хребта отримав інвалідність першої А групи, що підтверджується довідкою про акт огляду медико-соціальною експертною комісією (аркуш справи 18) та пенсійним посвідченням (аркуш справи 19) та втратив можливість самостійно пересуватись без допоміжних засобів.
		В 2015 році на місцевих виборах позивача було обрано депутатом Гусятинської селищної ради Тернопільської області.
		У зв`язку із тим, що зала засідань селищної ради знаходиться на третьому поверсі будівлі де проходять сесії селищної ради, позивач протягом 2015-2020 неодноразово звертався до відповідача із пропозиціями та вимогами щодо створення пристосування для осіб з інвалідністю (з обмеженою можливістю пересування) з метою надання їм можливості самостійно діставатися до сесійної зали селищної ради, в тому числі і позивачу, а також зміни місця проведення сесій Гусятинської селищної ради Тернопільської області.
		Так, зокрема позивач 25.02.2020 звернувся до відповідача із зверненням №3 та №5 (аркуші справи 13-14).
		У своєму зверненні №5 позивач просив у відповідача встановити пандус в смт. Гусятин з вулиці Незалежності на площу Шевченка.
		На вказане звернення відповідач листом від 05.03.2020 №04-36/207 повідомив позивача, що його звернення направлено на розгляд постійної депутатської комісії з питань ЖКГ, комунальної власності, промисловості, підприємництва, транспорту, зв`язку та сфери послуг та комісії з питань фінансів, бюджету та соціально-економічного розвитку (аркуш справи 15). Також листом від 17.03.2020 №04-39/228 відповідач повідомив позивача про те, що його звернення від 25.02.2020 №5 було розглянуто 11.03.2020 на засіданні постійної депутатської комісії з питань фінансів, бюджету та соціально-економічного розвитку та на позачерговій сесії Гусятинсткої селищної ради Тернопільської області, яка відбулася 12.03.2020. Зазначено, що пропозиція депутатів виділити кошти на встановлення пандуса в смт.Гусятин з вул. Незалежності на площу Шевченка при перегляді бюджету у липні 2020 року не набрала достатньої кількості голосів депутатів (аркуш справи 16).
		Також, у своєму зверненні №3 позивач просив змінити місце проведення усіх сесій Гусятинської селищної ради Тернопільської області, та як варіант запропонував зал на першому поверсі будівлі Гусятинського центру культури і дозвілля, який знаходиться в смт Гусятин по вулиці Северина Наливайка, 2 та обладнаний доступним пандусом.
		На вказане звернення відповідач листом від 05.03.2020 №04-39/205 повідомив позивача про те, що відповідно до Регламенту, який затверджений Рішенням Гусятинської селищної ради Тернопільської області від 29.03.2016 №115 і є обов`язковим для виконання всіма депутатами, селищною головою та посадовими особами селищної ради, засідання повинні відбуватись у будинку Гусятинської селищної ради Тернопільської області. Зазначив, що для зміни місця проведення сесії Гусятинської селищної ради необхідне прийняття відповідного рішення ради про внесення зміни до Регламенту, тому пропозиція позивача щодо зміни місця проведення сесій Гусятинської селищної ради Тернопільської області буде попередньо проведена для обговорення на засіданнях постійних комісій (аркуш справи 17).
		Як вбачається із протоколу позачергової сесії VII скликання Гусятинської селищної ради Тернопільської області від 12.03.2020 депутатами ради було розглянуто звернення позивача щодо зміни місця проведення сесій Гусятинської селищної ради Тернопільської області, однак не набрала достатньої кількості голосів депутатів (аркуші справи 49-50).
		Не погодившись із такою бездіяльністю суб`єкта владних повноважень позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
		Вирішуючи даний спір, суд виходить із того що захист прав, свобод і законних інтересів осіб з інвалідністю забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом, що передбачено положенням статті 6 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
		Статтею 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Відповідно до ст. 2 цього Закону особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
		Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.
		У частині 3 цієї статті передбачено, що термін «дискримінація за ознакою інвалідності» вживається у значенні, наведеному в Конвенції про права осіб з інвалідністю та Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
		Відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
		Непряма дискримінація - ситуація, коли внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. 
		Суд бере до уваги пояснення позивача про наявність щодо нього непрямої дискримінації.
		Європейський суд з прав людини вказує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення від 11 червня 2002 року у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства»).
		Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року, п.п. 48, 49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 07 листопада 2013 року).
		Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).
		Статтею 6 вказаного Закону встановлено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
		За приписами статті 14 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом. Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом.
		Беручи до уваги наявність у відповідача іншого приміщення, яке розташоване на першому поверсі будинку за адресою АДРЕСА_1 , та яке може використовуватися для сесійних засідань, суд вважає, що використання відповідачем іншого приміщення на третьому поверсі без жодної технічної можливості дістатися до нього позивачу не має правомірної, об`єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними.
		Суд також наголошує на тому, що статтею 9 Конвенції про права осіб з інвалідністю, ратифікованої Законом України від 16 грудня 2009 року № 1767-VI, як основоположне право визначено право на доступність, що передбачає право осіб з інвалідністю мати доступ до всіх аспектів суспільного життя нарівні з іншими, зокрема, до самостійного способу життя й залучення до місцевої спільноти (ст. 19), абілітації та реабілітації (ст. 26), а також участі у політичному та суспільному житті (ст. 29).
		Частина 1 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
		Згідно із ч. 4 ст. 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» депутат зобов`язаний брати участь у роботі сесій ради, засідань постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано.
		Суд погоджується з поясненнями позивача про об`єктивні перешкоди у здійсненні ним повноваження депутата селищної ради. Крім цього, суд бере до уваги пояснення представника відповідача про відсутність технічної можливості забезпечити участь позивача у сесійній залі в будинку, що розташований за адресою пров. Героїв Майдану, 1, смт Гусятин. 
		У рішенні від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009 Конституційний Суду України зазначив, що відповідно до частини четвертої статті 15 Конституції України держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України. Це означає, що на конституційному та законодавчому рівнях можуть встановлюватися певні обмеження, умови реалізації права громадян на свободу політичної діяльності. Така діяльність громадян провадиться шляхом їх участі у політичному житті суспільства, зокрема через право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. 
		Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64 Основного Закону України). Конституційний Суд України наголошує, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним. 
		Таким чином, право на політичну діяльність може бути обмежено, якщо таке обмеження є пропорційним (домірним) у демократичному суспільстві.
		Відповідно до ст. 5 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» реалізація державної політики у сфері реабілітації осіб з інвалідністю покладається також і на органи місцевого самоврядування. 
		Згідно із ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» терміни «розумне пристосування» та «універсальний дизайн» вживаються у значенні, наведеному в Конвенції про права осіб з інвалідністю.
		В статті 2 Конвенції передбачено, що «розумне пристосування» означає внесення, коли це потрібно в конкретному випадку, необхідних і підхожих модифікацій і коректив, що не становлять непропорційного чи невиправданого тягаря, для цілей забезпечення реалізації або здійснення особами з інвалідністю нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод;
		Під «універсальним дизайном» мається на увазі дизайн предметів, обстановок, програм та послуг, покликаний зробити їх максимально можливою мірою придатними для використання для всіх людей без необхідності адаптації чи спеціального дизайну. «Універсальний дизайн» не виключає допоміжних пристроїв для конкретних груп осіб з інвалідністю, де це необхідно.
		Отже використання приміщення за адресою вул. Северина Наливайка, 2, смт Гусятин в приміщенні Гусятинського центру культури і дозвілля, з метою участі позивача у засіданнях сесій селищної ради буде цілком розумним пристосуванням цього приміщення в розумінні Конвенції про права осіб з інвалідністю.
		Відповідно до ст. 27 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у разі якщо діючі об`єкти неможливо повністю пристосувати для потреб осіб з інвалідністю, за погодженням з громадськими організаціями осіб з інвалідністю здійснюється їх розумне пристосування з урахуванням універсального дизайну. Фінансування зазначених заходів здійснюється за рахунок власників (балансоутримувачів) об`єктів або орендарів згідно із договором оренди.
		Таким чином, обов`язок щодо «розумного пристосування» зазначеного приміщення законом покладено на Гусятинську селищну раду Тернопільської області.
		Частиною 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
		Отже, права позивача, як депутата, брати участь у засіданні сесії селищної ради в іншому доступному йому приміщенні, зокрема за адресою вул. Северина Наливайка, 2, смт Гусятин в приміщенні Гусятинського центру культури і дозвілля, не може бути обмежене бездіяльністю депутатів селищної ради щодо прийняття відповідного рішення.
		Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		А тому суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду звернення позивача та зобов`язання відповідача розглянути це звернення та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.
		У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
		Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
		Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).
		Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).
		Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
		Суд встановив, що позивач неодноразово звертався про вирішення питання доступу до зали засідання сесії селищної ради, однак його звернення не розглядалося відповідачем.
		Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 37000,00 гривень позивач пов`язує з тим, що він кожного разу відчуває незручності перед колегами депутатами, оскільки доволі часто чує відмову того чи іншого депутата допомогти йому дістатися на 3 поверх будівлі часто позивач звинувачує себе в тому, що це саме через нього депутати відчувають незручності та відчуває себе винним, а тому з розумінням ставиться до відмови своїх колег депутатів, адже його вага разом з коляскою на якій депутати піднімають позивача на третій поверх становить приблизно 90 кг. У зв`язку з наведеним, позивач постійно відчуває приниження своєї гідності, адже можливість його перебування в сесійній залі та виконання прямого обов`язку, покладеного на нього законом - брати участь у засіданнях ради, ставиться в залежність від його колег та від їхньої волі допомогти дістатися до сесійної зали чи ні. Крім того, Позивач постійно відчуває докори сумління, що його колеги депутати допомагаючи йому жертвують своїм здоров`ям, від чого Позивач відчуває свою гідність приниженою. Позивач не може постійно пропускати засідання через неможливість самостійно потрапити до сесійної зали, оскільки в силу Закону депутат зобов`язаний брати участь у роботі ради, а пропуск депутатом засідань ради є підставою для його відкликання.
		У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
		Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
		Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
		При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
		Зазначений висновок суду узгоджується із правовим висновком Верховного Суду в рішенні від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17.
		У справі, що розглядається, відповідач не довів, що його тривала протиправна бездіяльність не викликала у позивача психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення, розчарування в діяльності відповідача та додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час розгляду його заяв порівняно з заявами інших громадян, які належно вирішувались.
		Що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд, який заслуховує сторін та встановлює фактичні обставини справи, має широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
		Вирішуючи питання розміру грошового відшкодування завданої моральної шкоди, суд враховує характер правопорушення, глибину й тривалість завданих позивачеві душевних страждань, при цьому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості вважає достатньою сатисфакцією стягнення з відповідача на користь позивача 4000,00 гривень.
		Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Гусятинської селищної ради Тернопільської області щодо нерозгляду звернення ОСОБА_1 стосовно доступу до приміщення в якому проводяться сесії Гусятинської селищної ради.
		Зобов`язати Гусятинську селищну раду Тернопільської області розглянути звернення ОСОБА_1 стосовно доступу до приміщення в якому проводяться сесії Гусятинської селищної ради та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		Стягнути із Гусятинської селищної ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 4000 (чотири тисячі) грн відшкодування моральної шкоди.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повне судове рішення складено 13 жовтня 2020 року.
		Реквізити учасників справи:
		позивач: ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ; 
		відповідач: Гусятинська селищна рада Тернопільської області, місцезнаходження пров. Героїв Майдану, 1, смт Гусятин, Тернопільська область, 48201, код ЄДРПОУ 04396391. 
		 
		Головуючий суддяБаранюк А.З.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...