Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 620/1504/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; зайнятості населення, з них; зайнятості осіб з інвалідністю.
Надіслано судом: 12.10.2020. Зареєстровано: 14.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 15.10.2020.
Дата набрання законної сили: 12.10.2020
Номер судового провадження: A/855/15491/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/1504/20          Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: 
		          Падій В.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		12 жовтня 2020 року          м. Київ
		 
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: 
		головуючого судді          Сорочка Є.О.,
		суддів           Чаку Є.В., 
		          Федотова І.В.,
		за участю секретаря с/з           Грисюк Г.Г.,
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського фермерського господарства "Роса" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення з СФГ «Роса»  в дохід Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції у сумі 25 025 грн. та пеню у сумі 90,12 грн: 
		Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
		Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
		Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на наявності правових підстав для стягнення спірних санкцій.
		Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
		Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що СФГ «Роса» зареєстровано в якості юридичної особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.07.2020.
		Відповідачем 09.01.2020 до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою № 10-ПІ, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 9 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 особа; середньорічна заробітна плата штатного працівника 50 050 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 25 025 грн.
		Листом від 10.01.2020 №03-23/44 позивач повідомив відповідача про необхідність сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 25 025 грн. за порушення вимог Закону України від21.03.1991№875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у частині невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
		Оскільки на день подання позовної заяви відповідачем сума санкцій сплачена не була, позивачем нарахована відповідачу пеня, відповідно до облікової ставки, встановленої рішенням Правління Національного банку України від 23.04.2020 №289-рш, у розмірі 8% річних, що становить 90,12 грн. (8 х 120/100/365 = 0,03% х 25025,00 грн. = 7,51 грн. (розмір пені за один день) х 12 (кількість днів прострочення на день подання позовної заяви).
		У зв`язку з несплатою відповідачем в добровільному порядку адміністративно-господарських санкцій та пені позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
		Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідач протягом 2019 року створив робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформував Чернігівську районну філію Чернігівського обласного центру зайнятості про наявність вакантного місця, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що надав звіт за формою 3-ПН про наявність вакансії до центру зайнятості.
		Жодних належних та допустимих доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем не надано та не доведено факту протиправного ухилення або протиправної відмови СФГ «Роса» у працевлаштуванні на вакантну посаду осіб з інвалідністю
		Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
		Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України від 21.03.1991 №875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-XII), який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
		Відповідно до частини 3 статті 18 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Частиною 1 статті 19 Закону №875-XII передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
		Відповідно до частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
		Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
		Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
		Частиною 1 статті 20 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
		Приписи ч. 2 статті 20 вказаного Закону визначають, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
		Отже, чисельність осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого статтею 19 Закону, становила 1 особу.
		Судовою колегією враховується, що діючим законодавством встановлюється обов`язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.
		Згідно з частиною 1 статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
		Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону №875-XII Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
		Тобто забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
		Стаття 18 Закону №875-XII не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
		Разом з тим, частиною 3 статті 18 вказаного Закону №875-XII чітко визначені обов`язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 (справа №П/811/693/17), від 02.05.2018 (справа №804/8007/16) та від 13.06.2018 (справа №819/639/17).
		При цьому доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для них, є звіт форми №3-ПН.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі №804/8007/16.
		За змістом частини 3 статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VІ «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані, серед іншого: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
		У свою чергу, наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання.
		Форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (пункти 3-5 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316).
		Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем 22.04.2019 подавалася до Чернігівської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості звітність за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій повідомлялося про необхідність сприяння у працевлаштуванні на вакантне робоче місце «тваринник» осіб з інвалідністю, що підтверджується копією вказаної звітності, наявної в матеріалах справи.
		З листа Чернігівської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості від 24.01.2020 №70 на запит відповідача, вбачаєьбся, що відповідальна особа СФГ «Роса» в телефонному режимі та при відвідуванні Чернігівської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості підтверджувала вакансію для осіб з інвалідністю кожні 15 календарних днів. Також у 2019 році представник СФГ «Роса» неодноразово зверталася до служби зайнятості з питання підбору працівника на заявлену вакансію для осіб з інвалідністю. В зв`язку з тим, що особи з інвалідністю, які перебували на обліку, не могли бути працевлаштовані на запропоновану вакансію відповідно до рекомендацій і індивідуальної програми реабілітації, а також за місцем проживання, вакансія не була укомплектована. Крім того у 2019 році представник СФГ «Роса» приймала участь в заходах центру зайнятості, на яких розглядались проблеми працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме: 18.01.2019, 24.04.2019, 14.11.2019 - в семінарах, 27.11.2019 - в презентації роботодавців, які надали вакансії для шукачів роботи та безробітних громадян з інвалідністю. Оскільки посада «тваринник» відноситься до некваліфікованих видів робіт, запитів стосовно професійної підготовки або перепідготовки не надходило. На сьогоднішній день вакансія актуальна.
		Отже працевлаштуванню осіб з інвалідністю передує створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу та інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць.
		Відповідач створив робоче місце для осіб з інвалідністю та інформував державну службу зайнятості про наявність вільної вакансії.
		Періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17.
		За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач створив робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформував позивача про наявність вакантного місця, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що надав звіти за формою 3-ПН про наявність вакансії до центру зайнятості.
		Натомість, жодних належних та допустимих доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем не надано та не доведено факту протиправного ухилення або протиправної відмови відповідача у працевлаштуванні на вакантну посаду осіб з інвалідністю.
		Згідно з положеннями частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині другій наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
		Тобто нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті особами з інвалідністю робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку із скоєнням ним правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.
		Колегія суддів наголошує, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися їх пошуком для працевлаштування.
		Таким чином, враховуючи, що підприємство вживало всіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 (справа №К/9901/49/17).
		Судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідачем виконані вимоги Закону №875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а здійснення пошуку підходящої роботи покладено на Державну службу зайнятості, при цьому працевлаштування осіб з інвалідністю залежить від їх бажання працювати, наявних у такої особи кваліфікації та знань, водночас позивачем не надано доказів того, що товариство не створило робоче місце для вказаних осіб, відмовляло їм у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		За наявності бажаючих осіб з інвалідністю та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав би можливість виконати необхідний норматив, отже причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 (справа №820/2124/16), від 28.02.2018 (справа №807/612/16), від 26.06.2018 (справа №806/1368/17), від 11.09.2018 (справа №812/1127/18), від 19.12.2018 (справа №812/1140/18), від 31.01.2019 (справа №820/2267/17), від 28.05.2019 (справа №807/554/17), від 23.07.2019 (справа №820/2204/16), від 31.07.2019 (справа №812/1164/18) та від 29.04.2020 (справа №360/1833/19).
		Посилання в апеляційній скарзі на неподання відповідачем до служби зайнятості замовлень на професійне навчання або підготовку осіб з інвалідністю, колегія суддів відхиляє, оскільки предметом даного спору є питання створення робочого місця для осіб з інвалідністю, а не забезпечення їх навчання та підготовки.
		При цьому, доводи апелянта щодо не публікування оголошення у засобах масової інформації колегією суддів не приймаються, оскільки не спростовують встановлених у справі обставин та не покладають додаткових, окрім виконаних, зобов`язань на відповідача.
		Щодо посилання позивача на лист Державної служби зайнятості від 14.09.2016 №ДЦ-01-6415/0/616, відповідно до якого остання наголошує, що подання до служби зайнятості звіту за формою 3-ПН не можна вважати вжиттям роботодавцем всіх необхідних заходів для працевлаштування особи з інвалідністю, колегія суддів зазначає, що вказаний лист має інформаційний характер та не має сили нормативного акту, а отже не може регулювати спірні правовідносини.
		Відтак, на думку суду апеляційної інстанції, відповідачем було виконано у повному обсязі обов`язок з інформування щодо утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також за можливості забезпечено працевлаштування таких осіб, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог, на чому вірно наголосив суд першої інстанції.
		Фінансування Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з Державного бюджету України не є підставою для неможливості стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, понесену відповідачем.
		У свою чергу, стверджуючи про нездійснення судом першої інстанції перевірки обґрунтованості та пропорційності витрат відповідача на правову допомогу, скаржник не наводить у чому саме полягає така необґрунтованість та непропорційність.
		Водночас, враховуючи наявні в матеріалах справи документи та предмет спору, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем документально доведено понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3200 грн, а також їх пропорційність.
		Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
		Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
		Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. 
		Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
		У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем заявлене клопотання про здійснення розподілу судових витрат на правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 3200 грн.
		Відповідно до вимог частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. 
		До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС).
		Відповідно до частин 1-2 статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
		Частиною четвертою статті 134 КАС встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції відповідачем було надано суду договір про надання правничої допомоги від 21.08.2020, укладений відповідачем з Адвокатським об`єднанням «Рябінін, Переверзєв та партнери»; акт прийняття передачі наданих послуг від 22.08.2020, платіжне доручення від 25.08.2020 №165; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН №000288 від 16.03.2018; ордер на надання правничої (правової) допомоги.
		Згідно акту наданих послуг, адвокатом здійснено консультування щодо апеляційного розгляду справ (500 грн), складення відзиву, виготовлення додатків, вивчення матеріалів апеляційної скарги (2700 грн).
		Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини шоста, сьома статті 134 КАС).
		Оскільки відповідачем документально доведено факт понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 3200 грн та враховуючи, що позивачем не заявлено клопотання про зменшення витрат відповідача на оплату правничої допомоги з доказами неспівмірності вказаних витрат, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення клопотання відповідача про здійснення розподілу витрат.
		Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2020 року - без змін.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь Селянського фермерського господарства «Роса» понесені витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 3200 (три тисячі двісті) грн відповідно до договору про надання правничої допомоги від 21.08.2020 та платіжного доручення від 25.08.2020 №165.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної  скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
		 
		 
		Головуючий суддя          Є.О. Сорочко
		 
		Суддя          Є.В. Чаку
		 
		Суддя          І.В. Федотов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...