Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 448/1443/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 15.10.2020.
Дата набрання законної сили: 08.10.2020
Номер судового провадження: 51-1537км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016140230000416

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України 
		8 жовтня 2020 року
		м. Київ
		справа № 448/1443/17
		провадження № 51-1537км20
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
		суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 , 
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового
		засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 , 
		захисника  ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		виправданого ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Мостиського районного суду Львівської області від 28 серпня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016140230000416, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Малнів Мостиського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ст. 194 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні закінченого замаху на умисне знищення чужого майна, вчинене шляхом підпалу, за таких обставин.
		28 травня 2016 року приблизно о 2:00 ОСОБА_7 , пристроєм для бортування коліс зробив шибку у дверях магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( АДРЕСА_2 ), підпалив пляшку з сумішшю нафтопродуктів і закинув її в середину магазину, чим спричинив загоряння приміщення магазину та матеріальних цінностей вартістю на загальну суму 694101 грн, проте не довів свій злочинний до кінця, оскільки вказану пожежу було ліквідовано. 
		За вироком суду ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ст. 194 ККта виправдано на підставі п.2 ч. 1 ст. 373 КПК, у зв`язку із недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим. 
		Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого, а вирок суду  без зміни. 
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду й невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку прокурора, суд першої інстанції не об`єктивно оцінив докази сторони обвинувачення, при цьому безпідставно взяв до уваги показання ОСОБА_7 , які є неточними та суперечливим. Суд апеляційної інстанції поверхнево розглянув кримінальне провадження, а ухвала цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
		У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник ОСОБА_6 просить залишити її без задоволення, а судові рішення  без зміни.
		Позиції учасників судового провадження
		Виправданий ОСОБА_7 , його захисник та прокурор заперечували проти задоволення касаційної скарги.
		Мотиви Суду
		Згідно з ч. 1ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. 
		При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватисястаттями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.
		З касаційної скарги прокурора вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, просить дати іншу оцінку доказам у справі, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги. 
		Як передбачено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, визначених цим Кодексом, а обґрунтованим  рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
		За ч. 1 ст. 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 зазначеного Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та у визначених цим же Кодексом випадках на потерпілого.
		Частиною 3 ст. 62 Конституції України встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
		Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом. 
		Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ із точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність забраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Як убачається з ч. 1 ст. 373 цього ж Кодексу, суд ухвалює виправдувальний вирок, який повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. 
		За п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. 
		Матеріали справи свідчать, що місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, і дійшов правильного висновку про недоведеність, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 194 КК вчинене ОСОБА_7 та обґрунтовано виправдав останнього. 
		Разом із цим, суд зазначив у вироку, на яких саме підставах він дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_7 , з яким погоджується й колегія суддів.
		Зокрема, суд першої інстанції допитав обвинуваченого, котрий заперечував винуватість у вчиненні злочину, свідків сторони обвинувачення та встановив, що вони не були очевидцями вчинення кримінального правопорушення, а надані ними показання є лише припущенням про те, що ОСОБА_7 міг здійснити підпал магазину, дослідив усі надані стороною обвинувачення докази, в тому числі й письмові, та дійшов обґрунтованого висновку, що висунуте ОСОБА_7 обвинувачення є недоведеним належними, допустимими та достатніми доказами.
		Доводи прокурора, аналогічні за змістом доводам, викладеним у касаційній скарзі, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх і визнав неспроможними, а тому відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши обґрунтування прийнятого рішення. 
		Апеляційний суд у своєму рішенні спростував твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання ОСОБА_7 та відповідно до вимог ст.419КПК належним чином мотивував своє рішення. Ухвала повною мірою відповідає вимогам ст. 370 КПК. 
		Зокрема, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про визнання висновку експертизи від 25 січня 2017 року недопустимим доказом, враховуючи те, що постанову про відібрання біологічних зразків було винесено прокурором ОСОБА_8 , котрий на момент прийняття цього рішення не входив до складу прокурорів у даному кримінальному провадженні. 
		Крім того, відібрання біологічних зразків у ОСОБА_7 , на той час свідка, було проведено слідчим одноособово без понятих, без жодної фіксації чи документування, не в добровільному порядку (за відсутності доказів зворотнього), без отримання дозволу слідчого судді на примусове відібрання зразків.
		За наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необхідність залишити виправдувальний вирок відносно ОСОБА_7 без змін.
		Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином умотивував свої висновки, з якими вона погоджується. Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
		Під час перегляду кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про невинуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення. А прокурор в касаційній скарзі не зазначив доводів щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які б були підставами для скасування виправдувального вироку щодо ОСОБА_7 .
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Вирок Мостиського районного суду Львівської області від 28 серпня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...