Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/23422/15 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; державного регулювання цін і тарифів.
Надіслано для оприлюднення: 19.10.2020. Зареєстровано: 20.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.10.2020.
Дата набрання законної сили: 19.10.2020
Номер судового провадження: К/9901/14842/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 жовтня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 826/23422/15
		адміністративне провадження № К/9901/14842/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
		суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року (суддя: Аблов Є.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року (судді: Оксененко О.М., Лічевецький І.О., Мельничук В.П.) у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» про визнання нечинною та скасування постанови №1171 від 31 березня 2015 року,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року.
		Вказана заява обґрунтована тим, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №9901/988/18 встановлено, що на офіційному веб-порталі Верховної Ради України статтю 11 Закону України «Про природні монополії» (щодо утворення та ліквідації національних комісій) викладено в редакції, яка втратила чинність у березні 2014 року. 
		У своїй заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_1 , як на нововиявлену обставину для перегляду судового рішення, вказує на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року, якою зобов`язано Верховну Раду України на власному офіційному веб-сайті (веб-порталі http://rada.gov.ua) викласти текст статті 11 Закону України від 20 квітня 2000 року № 682-ІІІ «Про природні монополії» відповідно до редакції, чинної станом на 07 жовтня 2010 року, з урахуванням положень Закону України від 23 лютого 2014 року № 763-VІІ «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України» у редакції Закону України від 27 лютого 2014 року № 798-VII «Про внесення змін до статті 2 Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України» та яка була прийнята після ухвалення рішення, про перегляд якого подано заяву.
		Заявник зазначає, що незаконність створення Комісії тягне за собою нелегітимність усіх постанов НКРЕКП. Стверджує, що під час розгляду справи існували істотні обставини, які не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі заявниці, оскільки, як вважає заявниця, суд і сторони, при прийнятті постанови від 25 квітня 2016 року, керувалися оприлюдненою, проте, нечинною редакцією статті 11 вищезгаданого Закону. 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року, залишеною без з мін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» про визнання нечинною та скасування постанови НКРЕКП № 1171 від 31 березня 2015 року.
		Рішення суддів попередніх інстанцій мотивовані тим, що викладені у заяві обставини є новими аргументами та доказами у справі, свідченням намагання заявника повторно переглянути справу за допомогою даних доказів. Суди дійшли висновку про те, що наведена заявником обставина не є нововиявленою у розумінні пункту 1 частини другої статті 361 КАС України та не може бути підставою для перегляду судового рішення.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
		ОСОБА_1 вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та направити заяву про перегляд за нововиявленими обставинами до суду першої інстанції для подовження розгляду. 
		На переконання скаржниці, суд та учасники справи могли при вирішення справи керуватися саме такими джерелами інформації, з яких, як встановлено постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/988/18, неможливо зрозуміти чинність тієї чи іншої редакції статті 11 Закону № 1682-ІІІ. А відтак обставина нечинності застосованої судом редакції статті 11 Закону N6 1682-ІІІ не могла бути відомою суду та учасникам справи в умовах правової невизначеності. Таким чином, обставина нечинності застосованої судом редакції статті 11 Закону № 1682-ІІІ існувала на час вирішення справи (не є новою), не могла бути відомою суду та учасникам справи при використанні офіційних джерел інформації, отже є нововиявленою обставиною.
		Також зазначила, що у судових рішеннях в порушення частини 5 статті 242 КАС не міститься мотивів відступлення від правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 1-07/07 про застосування доктрини «плодів отруєного дерева» при дослідженні повноважень НКРЕКП, не надано правової оцінки незаконності утворення НКРЕКП, що тягне за собою нелегітимність усіх постанов цього неконституційного органу.
		Позиція інших учасників справи.
		Відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» подано відзив на касаційну скаргу, в якому вони просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суддів попередніх інстанції - без змін, наполягаючи на правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права та безпідставності доводів скаржниці.
		Рух касаційної скарги
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року (судді: Загороднюк А,Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.), відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року.
		Ухвалою Верховного Суду від16 жовтня 2020 року призначено справу до розгляду.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання нечинною та скасування постанови від 31 березня 2015 року №1171 відмовлено.
		Предметом розгляду у даній справі була постанова НКРЕКП від 31 березня 2015 року №1171 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг».
		Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою НКРЕКП від 31 березня 2015 року №1171, відповідно статей 5, 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715, Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869 (зі змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2015 року №129-р «Про схвалення проекту Листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику» та з урахуванням листа Міністерства фінансів України від 28 лютого 2015 року №31-12240-03/6404 і положень Меморандуму про економічну та фінансову політику (Лист про наміри від 27 лютого 2015 року № 3080/0/2-15 Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду) НКРЕКП встановлено тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню такими суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг. 
		27 серпня 2014 року прийнято Указ Президента України №692/2014 «Про ліквідацію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг». 
		27 серпня 2014 року Указом Президента України №694/2014 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» утворено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. 
		Проте, на думку позивача, Указ Президента України від 27 серпня 2014 року №694/2014 не містив у собі жодних положень щодо правонаступництва. 
		З огляду на вказане, позивач вважав вказану постанову протиправною, оскільки на дату її прийняття виключні повноваження щодо встановлення тарифів на комунальні послуги були лише у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
		З постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року вбачається, що суд, спростовуючи вказані обставини, посилався на те, що хоча, формально НКРЕКП не визначена правонаступником НКРЕ та Нацкомпослуг, проте, виходячи з покладених на неї завдань та функцій, до неї перейшли всі повноваження останніх, а тому НКРЕКП, з огляду на принцип безперервності здійснення державної влади та її стабільності, є функціональним правонаступником ліквідованої НКРЕ та Нацкомпослуг. 
		З огляду на викладене, суд вважав безпідставними доводи позивача про відсутність у НКРЕКП компетенції та повноважень на встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води.
		У даному випадку, із заявою про перегляд постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року звернулась особа, яка не брала участі у розгляді справи № 826/23422/15. У той же час, заявниця зазначає, що вказане рішення впливає на її права, оскільки стосується її, як кінцевого споживача централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
		Постановою НКРЕКП від 31 березня 2015 року №1171 встановлені тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню такими суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг.
		З огляду на викладене, судом встановлено, що постанова НКРЕКП від 31 березня 2015 року №1171 стосується прав та обов`язків заявника, як кінцевого споживача послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води і позивач має право на звернення до суду із заявою про перегляд рішень за нововиявленими обставинами. 
		Предметом касаційного перегляду є рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у перегляді заяви ОСОБА_1 за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року.
		Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
		Підстави перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами встановлені статтею 361 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з частиною першою якої судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
		Згідно з частиною четвертою статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
		За своїм змістом нововиявленими обставинами є фактичні дані, що в установленому порядку спростовують факти, які були покладені в основу судового рішення. До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
		Істотними обставинами є фактичні дані (явища, події, факти або сукупність умов), що в установленому порядку спростовують факти, які були покладено в основу судового рішення. Тобто, це обставини, які впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається, обізнаність суду стосовно яких у розгляді справи забезпечила б прийняття цим судом іншого рішення.
		Водночас, нововиявленими слід уважати обставини (як фактичного, так і правового характеру), які об`єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи та не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення.
		Отже, умовами для перегляду рішення в зв`язку з нововиявленими обставинами є істотність нововиявлених обставин для вирішення спору, існування їх на момент вирішення адміністративної справи та виявлення таких після прийняття рішення зі спору.
		Не відносяться до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, новий доказ або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову; не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судами у процесі розгляду справи.
		Звертаючись до суду із заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, ОСОБА_1 мотивувала свою заяву тим, що в основу судового рішення від 25 квітня 2016 року, яке підлягає перегляду покладено висновки про законність утворення, наявність повноважень та компетенції відповідача на видання правових актів у спірних правовідносинах, шляхом видання відповідних постанов. Проте, постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2019 року у справі № 9901/988/18 є істотною обставиною, що не була встановлена судом та не була і не могла бути відома особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, оскільки суд і сторони керувалися нечинною редакцією статті 11 вищезгаданого Закону.
		В адміністративному судочинстві перегляд судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.
		Нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов`язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення. Ці обставини повинні бути належним чином підтверджені письмовими доказами, показаннями свідків, нотаріальною формою певних документів тощо.
		Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.
		Отже, нововиявлені обставини - це юридичні факти (фактичні обставини) справи, які мають істотне значення для вирішення справи по суті, існували в період первинного провадження і ухвалення судового акта, але не були і не могли бути відомі ні сторонам, ні третім особам, їхнім представникам, іншим учасникам адміністративного процесу, ні суду, за умови виконання ними всіх вимог закону для об`єктивного повного і всебічного розгляду справи та ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.
		Виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення.
		Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2019 року у справі № 9901/988/18, на яку посилається ОСОБА_1 вирішено справу де предметом позову була протиправна бездіяльність ВРУ щодо не оприлюднення на її офіційному веб-сайті статті 11 Закону України «Про природні монополії» № 1682-ІІІ у чинній редакції, з урахуванням позиції Конституційного Суду України.
		У вказаній постанові встановлено, що станом на час подання ОСОБА_5 цього позову, а саме 24 грудня 2018 року, ВРУ не оприлюднила на її офіційному веб-сайті статтю 11 Закону України «Про природні монополії» № 1682-ІІІ у чинній редакції, з урахуванням позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 8 липня 2008 року від № 14-рп/2008.
		Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/988/18, з якою ОСОБА_1 пов`язує виникнення нововиявлених обставин, прийнята пізніше ухвалення рішення у даній справі.
		Заявниця, з посиланням на вказану постанову, ставить під сумнів правильність правозастосування при вирішенні судами первісного спору, припускаючи можливу помилку при цьому.
		Вказане свідчить не про нововиявлені обставини, а про намагання повторно перевірити правильність застосування судами норм права. 
		Тому, обставини встановлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2019 року у справі № 9901/988/18 не є істотними для цієї справи обставини, оскільки в контексті спірних правовідносин, з огляду на їх предмет, судами першої та апеляційної інстанцій з`ясовувалась виключно правомірність постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1171 від 31 березня 2015 року «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг».
		Доводи щодо законності утворення Указом Президента України №694/2014 від 27 серпня 2014 року Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг також не є нововиявленими обставинами, а можуть бути оцінені, як нові підстави позову. 
		Процедура створення НКРЕКП не була підставою та предметом спору у межах даної справи і судами не досліджувалась, тому такі доводи ОСОБА_1 судом відхиляються. 
		Крім того, Указ Президента України від 27 серпня 2014 року № 694 про утворення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) і Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджене Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715/2014 у встановленому порядку неконституційними не визнавались.
		За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що звернення заявниці із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року є безпідставним.
		Колегія суддів наголошує, що звертаючись до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами, заявницею не зазначені нововиявлені обставини в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
		За нормами статей 1 та 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини.
		Зокрема, як убачається з рішень ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Pravednaya v. Russia» (Праведна проти Росії), та рішення від 06 грудня 2005 року у справі «Popov v. Moldova» № 2 (Попов проти Молдови № 2), процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.
		У пункті 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» Суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
		Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно із цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, тому сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення ЄСПЛ від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russia» (Рябих проти Росії) та від 09 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України»).
		Аналогічна правова позиція щодо застосування судової практики Європейського суду з прав людини була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 802/2196/17-а.
		Посилання скаржниці на відступлення судами від правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 1-07/07 про застосування доктрини «плодів отруєного дерева» при дослідженні повноважень НКРЕКП є безпідставним, оскільки зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.
		Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновку судів попередніх інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
		Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення. 
		За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
		Висновки щодо розподілу судових витрат.
		Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач:                                                                                А.Г. Загороднюк
		 
		Судді                                                                                                     Л.О. Єресько 
		 
		В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...