Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 645/4615/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: 19.10.2020. Зареєстровано: 20.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.10.2020.
Дата набрання законної сили: 15.10.2020
Номер судового провадження: 22-ц/818/4562/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		__________________________________________________________________
		Справа № 645/4615/19                    Головуючий суддя І інстанції Мартинова О. М.
		Провадження № 22-ц/818/4562/20            Суддя доповідач Яцина В.Б.
		Категорія: Справи у спорах, пов`язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 жовтня 2020 року                                м. Харків.
		Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: 
		головуючого                    Яцини В.Б.,
		суддів колегії                    Бурлака І.В., Котелевець А.В.,
		за участю секретаря судового засідання    Семикрас О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 липня 2020 року, ухвалене у складі судді Мартинової О.М., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут», треті особи: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Антимонопольний комітет України про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила: визнати порушення її прав, як споживача послуг з газопостачання та інформування про надані послуги акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» та товариством з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут»;
		- зобов`язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» встановити їй індивідуальний прилад обліку газу (лічильник) за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому надавши належним чином завірені технічні умови, робочий проект, паспорт приладу, що встановлюється, сертифікат перевірки типу на відповідність Технічним регламентам вимірювальної техніки, тощо;
		- до часу встановлення та прийняття в експлуатацію як засіб вимірювальної техніки ТОВ «Харківгаз збут» вказаного приладу обліку газу (лічильника) зобов`язати проводити нарахування за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до вимог постанови Кабінуту Міністрів України № 143 від 27.02.2019 «Питання споживання природного газу» за видом споживання «Плита газова за наявності центрального постачання гарячої води» без прив`язки вказаної норми до часу відсутності у квартири центрального гарячого водопостачання;
		- зобов`язати ТОВ «Харківгаз збут» надавати позивачу, щомісячний паперовий рахунок по оплаті за газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 з інформацією про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також без додаткової оплати отримувати від ТОВ «Харківгаз збут» відповідної послуги чи іншої уповноваженої на розподіл комунальної послуги особи детальний розрахунок обсягу споживчих комунальних послуг між споживачами багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 ;
		- зобов`язати ТОВ «Харквгаз збут» не допускати нарахування та облік по особовому рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 заборгованості побутового споживача за природній газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» та від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання газу населенням у разі відсутності газових лічильників».
		В обґрунтування заявленого позову позивач посилалась на те, що вона власником квартири АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.06.2014. Будинок за вказаною адресою належить територіальній громаді м. Харкова та управляється відповідним департаментом Харківської міської ради та Комунальним підприємством «Жилкомсервіс». Вказана квартира обладнана газопостачальним приладом, вона споживає послуги відповідача акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз», як уповноваженою організації-монополіста, отримує рахунки від відповідача  Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут», як розрахункової організації  монополіста та відноситься до осіб, які за видом споживання відноситься до категорії осіб, які мають плиту газову за наявності центрального постачання гарячої води. Факт наявності укладеного між нею та відповідачами договору про надання комунальних послуг у сфері газопостачання відповідає вимогам ч. 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який набрав чинності 01.05.2019. Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог ст.ст. 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Позивач зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про комерційний обік природнього газу» з метою забезпечення комерційного обліку природнього газу для населення суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл газу на відповідній території оснащують споживачів природнього газу  фізичних осіб (населення) індивідуальними лічильниками газу. Загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Враховуючи вимоги даної норма закону ОСОБА_1 та інші майже 50% власників квартир будинку АДРЕСА_2 звернулися на той час до ПАТ «Харківміськаз» з метою встановлення саме індивідуальних лічильників газу, на що листом від 11.04.2018 відповідачем  АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» було повідомлено, що у зазначеному будинку з лютого 2017 року встановлений загальнобудинковий прилад обліку газу, розрахунок по якому здійснюється відповідно до Тимчасового положення про проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання лічильників природнього газу (будинкових або групу будинків), визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2002 № 620 у редакції Кабінету Міністрів України від 27.01.2016 року № 46. В указаній відповіді було зазначено, що оскільки загальнобудинковий лічильник газу був встановлений до набуття чинності нормою ч. 2 ст. 2 Закону Україну «Про комерційний облік природнього газу», яка не має зворотної сили у час то жодних правових підстав, як для встановлення індивідуального газового лічильник у моєму помешканні, так і для зміни порядку нарахування оплати за газ по загальнобудинковому приладу обліку немає. Окремо було зазначено, що позивач має право на встановлення індивідуального приладу обліку за власний кошт в разі такої потереби. Також позивач зауважує, що ні вона, ні інші мешканці будинку своєї згоди у лютому 2017 року або раніше чи пізніше на встановлення вказаного будинкового лічильника газу не надавали. Позивач, зазначила, що в зазначеному будинку 108 квартир, власниками яких є більше 108 осіб, при цьому в деяких квартирах зареєстрованими мешканцями є більше осіб, аніж власників вказаних квартир. В той же час оплата за загальнобудивниковим приладом обліку здійснюється на усі квартири по відповідній формулі, яка її не влаштовує, оскільки її споживання газу майже ніколи не перевищує 1 або 2 куб.м. на місяць. Крім цього, до цього часу позивачу як споживачу відповідачем ТОВ «Харківгаз збут» не надається розрахунок комунальної послуги з постачання газу за її розподілом по загальнобудинковому приладу обліку. Також, позивач вказує, що по її особистому рахунку обліковується борг відповідачем ТОВ «Харківгаз збут», який в особі своїх службових осіб в абонентському відділі інформує споживачів про його наявність, розраховуючи, що даний борг буде сплачено добровільно, хоча такі дії прямо суперечать вимогам постанови КМУ.
		Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 липня 2020 року частково задоволено позов ОСОБА_1 .
		Зобов`язано Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» встановити ОСОБА_1 індивідуальний прилад обліку газу (лічильник) за адресою: АДРЕСА_1 .
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Стягнуто з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» на користь держави судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
		В апеляційній скарзі АТ «Харківміськгаз» просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове про відмову у задоволенні вказаних вимог.
		В обґрунтування скарги зазначено, що рішення районного суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		Вказано, що до внесення змін від 21.12.2017 до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» № 3533-VI від 16.06.2011 у ньому взагалі була відсутня норма (стаття 2 Закону), яка передбачала встановлення саме індивідуальних лічильників газу.
		Апелянт вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано, що загальнобудинковий лічильник газу у будинку, в якому мешкає позивач ОСОБА_1 , встановлений та прийнятий в експлуатацію 30.09.2016, тобто на момент дії Закону в редакції від 01.10.2015.
		Зазначено, що дії АТ «Харківміськгаз» пов`язані з встановленням загальнобудинкового лічильника газу за адресою позивача, а саме: АДРЕСА_2 є законними та відповідають діючому законодавству.
		Також вказано, що на момент встановлення загальнобудинкового лічильника газу на будинку, в якому мешкає споживач будь-яких порушень норм чинного законодавства не було. На момент встановлення загальнобудинкового лічильнику газу АТ «Харківміськгаз» не було зобов`язано встановити саме індивідуальний лічильник газу.
		Апелянт також послався на те, що на теперішній час, позивач, як побутовий споживач відповідно до частини другої статті 3 Закону може самостійно забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу (індивідуальних лічильників), як за власний рахунок так і за рахунок коштів відповідного бюджету, а також інших джерел не заборонених діючим законодавством.
		Зазначено, що постанови НКРЕКП від 28.12.2011 № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» та постанови НКРЕКП від 27.09.2016 № 1625 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 24.03.2016 № 435» не стосуються встановлення тарифу на транспортування природного газу та встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу для апелянта. Вказані постанови стосуються встановлення тарифів на транспортування природного газу для ПАТ «Криворіжгаз», а тому взагалі не можуть бути підставою для ухвалення рішення у цій справі.
		Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до ч 3 ст. 360 ЦПК України.
		Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. 
		Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідачів, за відсутності інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце її розгляду, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
		Судом першої інстанції встановлено, що  ОСОБА_1 зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належить позивачу на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.06.2014. (а. с. 19).
		АТ «Оператор газорозподільної системи Харківміськгаз» здійснює діяльність з розподілу природного газу та діє на підставі Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2494 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1379/27824.
		Наказом від 20.05.2019 про проведення організаційно-правових заходів щодо зміни типу та найменування товариства, з 14 травня 2019 року ПАТ «Харківміськгаз» іменується як Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи Харківміськгаз». Тип Товариства змінений з публічного акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство. Згідно 1.2 Статуту визнано Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківськгаз» правонаступником всіх прав то обов`язків Публічного акціонерного товариства «Харківміськгаз». (а. с. 28, 34).
		Відповідно до Плану розвитку на 2016-2025 роки Інвестиційна програма ПАТ «Харківміськгаз» газорозподільного підприємства на 2016 рік вбачається, що п. 4.3.1.3.6 встановлення надомних вузлів обліку газу типорозміру G10: за адресою: АДРЕСА_2 зазначено завершення робіт  4 квартал. (а. с. 151-153)
		Згідно з наданим актом про прийняття закінченого будівництва об`єкту системи газопостачання від 30.09.2016 на житловий будинок по АДРЕСА_2 було встановлено загальнобудинковий лічильник газу, який прийнято замовником  ПАТ «Харківміськгаз» разом з доданою виконавчою документацією (а. с. 155).
		ОСОБА_1 приєдналася до цього типового договору розподілу природного газу, так як щомісячно споживає природний газ та сплачує рахунки за спожитий природний газ.
		З наданого до суду нарахування та оплати за природній газ за період 01.07.2016  31.01.2017 за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 , наданого начальником Харківського відділу реалізації ТОВ «Харківгаз Збут» - ОСОБА_2 , вбачається, що борг станом на 31.01.2017 складає  18,86 грн, борг на початок періоду складає 79,42 грн, всього 60,56 грн.
		Крім того, з нарахування та оплати за природній газ за період 01.02.2017  30.06.2019 за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 , наданого начальником Харківського відділу реалізації ТОВ «Харківгаз Збут» - ОСОБА_2 , вбачається, що борг станом на 30.06.2019 складає  35,22 грн, борг на початок періоду складає 60,56 грн, всього 25,34 грн.
		В листі начальника управління клієнтського сервісу Публічного акціонерного товариства «Харківміськгаз» - Андрєєва С., відповідно до якого зазначено, що встановити безкоштовно індивідуальні лічильники газу мешканцям житлового будинку АДРЕСА_2 , ПАТ «Харківміськгаз» не має можливості, оскільки кошти в тарифі підприємства були розраховані і призначені НКРЕКП для встановлення за даною адресою тільки будинкового вузла обліку. Також зазначено, що встановлення загальнобудинкового вузла обліку за зазначеною адресою та розрахунки за його показаннями є правомірними, підстави для його демонтажу відсутні. (а. с. 5).
		Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що стосовно вимоги позивача про визнання порушення її прав, як споживача послуг з газопостачання та інформування про надані послуги відповідачами та зобов`язання ТОВ «Харківгаз збут» надавати позивачу, щомісячний паперовий рахунок по оплаті за газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 з інформацією про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також без додаткової оплати отримувати від ТОВ «Харківгаз збут» відповідної послуги чи іншої уповноваженої на розподіл комунальної послуги особи детальний розрахунок обсягу споживчих комунальних послуг між споживачами багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , то посилання позивача на матеріальне становище, яке не дає можливості використовувати Інтернет ресурси для отримання зазначеної інформації, не знайшли свого підтвердження та останньою не доведено й не надано належних доказів порушення її права, як споживача на отримання такої інформації.
		Щодо вимоги про встановлення індивідуального лічильника позивачу суд зазначив, що оскільки позивач виконувала обов`язок щодо сплати отриманих послуг, у тариф яких включено і вартість та роботи зі встановлення індивідуальних лічильників газу населенню, суд вважав, що вимоги статті 6 Закону № 3533-VI мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Ці вимоги зобов`язують відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року, а (відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно ізЗаконом від 21 грудня 2017року № 2260-VIII, - тільки для приготування їжі - з 01 січня 2021 року.)
		При цьому суд зазначив, що відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачеві суперечить вимогам законодавства, порушує права позивача, відповідно до статті 5 Закону № 1023-XII, статті 2 Закону № 1875-IV волевиявлення позивача на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним, оскільки оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Крім того, встановлення загальнобудинкового лічильника не є підставою для відмови позивачу у встановленні індивідуального газового лічильника.
		Суд першої інстанції вважав передчасними вимоги позивача про надання належним чином завірених технічних умов, робочого проекту, паспорту приладу, що встановлюється, сертифікату перевірки типу на відповідність Технічним регламентам вимірювальної техніки, тощо, суд вважає передчасними та про зобов`язання проводити нарахування до часу встановлення та прийняття в експлуатацію як засіб вимірювальної техніки ТОВ «Харківгаз збут» індивідуального газового лічильника за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 143 від 27.02.2019.
		Вимогу позивача про зобов`язання ТОВ «Харквгаз збут» не допускати нарахування та облік по особовому рахунку заборгованості побутового споживача за природній газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» та від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання газу населенням у разі відсутності газових лічильників» суд вважав не доведеною, оскільки посилання позивача про наявність боргу, який обліковується по особовому рахунку на ім`я ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , не знайшли свого підтвердження, оскільки позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами факт наявності заборгованості на час подачі позиву до суду та під час розгляду справи в суді.
		З огляду на те, що рішення районного суду оскаржене лише в частині задоволення позовної вимог про встановлення позивачеві індивідуального лічильника газу та розподілу судових витрат, то воно не переглядається в іншій частині відповідно до правила частини 1 статті 367 ЦПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для зобов`язання апелянта встановити позивачу індивідуальний лічильник газу.
		Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Ці дані встановлюються такими засобами:
		1) письмовими, речовими і електронними доказами;
		2) висновками експертів;
		3) показаннями свідків.
		У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:
		1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:
		1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
		2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України: 
		1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		При розгляді цієї справи відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягають врахуванню правові позиції, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року (справа №577/2505/17-ц, провадження №61-16086св18); Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року (справа №573/1695/16-ц, провадження №61-22968св18); Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року (справа №263/6044/18, провадження №61-48859св18).
		Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.
		За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
		Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
		Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.
		Відповідно до статті 1 цього Закону житлово-комунальні послуги  результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
		Згідно зі статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.
		Як наведено у статті 3 зазначеного Закону, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
		Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи. Зокрема, перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
		Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.
		Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
		Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
		Як зазначено у частині першій статті 30 зазначеного Закону державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах: доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.
		Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
		Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» є Оператором ГРМ.
		Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
		Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
		Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - до 01 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - до 01 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII).
		Встановлено, що позивач є споживачем природного газу, а апелянт  Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
		Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2498, цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.
		Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
		У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об`єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі газорозподільних систем.
		Матеріали справи свідчать про те, що позивач приєдналась до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживає природний газ та сплачує рахунки за його споживання.
		Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору Оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
		Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
		У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Так, районний суд допустився формальної помилки, яка не вплинула на правильність його висновку, пославшись на постанови НКРЕКП від 28.12.2011 № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» та постанови НКРЕКП від 27.09.2016 № 1625, оскільки вони не стосуються АТ «Харківміськгаз».
		Проте, колегія суддів враховує, що постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 березня 2017 року № 379 встановлено тарифи на послуги розподілу природного газу для Публічного акціонерного товариства «Харківміськгаз».
		Згідно з додатком до вказаної постанови в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню у розмірі 12 671,50 грн.
		Тобто в тарифі на газ закладено встановлення квартирних лічильників газу, що передбачено Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
		Оскільки позивач сплачувала за газопостачання за встановленими тарифами, в яких передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі, безпосередньо індивідуальних, відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі  до 01 січня 2021 року, згідно редакції цієї статті, яка була чинною на час звернення до суду та ухвалення рішення.
		Вимоги статті 6 вказаного Закону мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Ці вимоги зобов`язують відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, до 01 січня 2021 року.
		Відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує права позивача.
		З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» волевиявлення позивача на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.
		Задоволення вимог позивача буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить оплату саме того об`єму газу, який нею спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.
		При вирішенні питання, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суди повинні керуватися частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
		При цьому, саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт, і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.
		Вказане свідчить про те, що висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача щодо зобов`язання АТ «Харківміськгаз» встановити у її квартирі індивідуальний лічильник газу, є законним та обґрунтованим.
		Доводи АТ «Харківміськгаз» щодо того, що на час ухвалення рішення Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» передбачено постачання природного газу за умови його комерційного обліку для населення, що проживає у квартирах, у яких природний газ використовується тільки для приготування їжі, тільки з 01 січня 2021 року, є безпідставними, оскільки частиною 1 статті 6 цього ж Закону встановлено прямий обов`язок суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі  до 01 січня 2021 року.
		Доводи АТ «Харківміськгаз» щодо того, що заходи щодо забезпечення споживачів обліком природного газу, зокрема, в частині запровадження масштабного встановлення приладів загальнобудинкового обліку природного газу, вчинені на виконання Плану розвитку на 2016-2025 роки Інвестиційної програми газорозподільного підприємства та роз`яснень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, з метою недопущення зростання тарифів на розподіл природного газу, на що були розраховані і призначені кошти в тарифі на послуги розподілу природного газу, а також понесені витрати на проектування та монтаж будинкового вузла обліку; що встановити позивачу індивідуальний лічильник газу немає можливості, оскільки кошти у тарифі були розраховані та призначені на встановлення тільки загальнобудинкового вузла обліку газу не звільняють АТ «Харківміськгаз» від передбаченого законом обов`язку встановити індивідуальний лічильник позивачу, кошти на встановлення якого передбачені тарифами за газопостачання, за якими споживачем сплачувались відповідні комунальні послуги.
		Право позивача на забезпечення індивідуальним безкоштовним газовим лічильником встановлено законом, відтак відмова встановити індивідуальний лічильник газу суперечить вимогам законодавства, порушує права споживача, волевиявлення якого на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути обмежене.
		Суд першої інстанції відповідно до ст. 89 ЦПК України належним чином оцінив наявні у справі докази, навів мотиви відхилення або врахування кожного доказу, доводами скарги не спростовуються висновки суду першої інстанції, які відповідають нормам матеріального і процесуального права.
		З огляду на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення  без змін.
		Підстави для перерозподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні.
		Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз»  залишити без задоволення.
		Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 липня 2020 року  залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення лише у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
		Повний текст судового рішення виготовлений 19 жовтня 2020 року.
		 
		Головуючий                                В.Б. Яцина.
		 
		 
		 
		Судді колегії                                І.В. Бурлака.
		 
		 
		 
		                                       А.В. Котелевець.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...