Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/667/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Корпоративних відносин; оскарження рішень загальних зборів учасників товариств, органів управління.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.10.2020.
Дата набрання законної сили: 08.09.2020
Номер судового провадження: 12-145гс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		08 вересня 2020 року
		м. Київ
		Справа № 916/667/18
		Провадження № 12-145гс19
		Велика Палата Верховного Суду у складі: 
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача Бакуліної С. В., 
		суддів  Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І.,       Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		за участю секретаря судового засідання Федорченка В. М.,
		відповідача - ОСОБА_1 (представники - адвокати                Бєлих О.В., Чорнолуцький Р.В.),
		розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року (головуючий Мишкіна М. А., судді Будішевська Л. О., Філінюк І. Г.) та рішення Господарського суду Одеської області від 20 серпня 2018 року (суддя Петренко Н. Д.) у справі № 916/667/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-курорт-1», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_6 ; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ; залучена третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Таранська Аліна Миколаївна; про розірвання договору та скасування рішення загальних зборів, визнання права власності на частку в статутному капіталі.
		1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
		1.1. У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-курорт-1» (далі - ТОВ «Інвест-курорт-1») про: 
		- розірвання договору купівлі-продажу частки в розмірі 80 % статутного капіталу ТОВ «Інвест-курорт-1» від 03 червня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 ,             ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , з іншої сторони, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А. М. та зареєстрованого за  № 3080;
		- скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ «Інвест-курорт-1», оформленого протоколом від 03 червня 2016 року; 
		- визнання за ОСОБА_3 права власності на частку в статутному капіталі ТОВ «Інвест-курорт-1» у розмірі 40 %, яка належала ОСОБА_1 , та на частку в статутному капіталі ТОВ «Інвест-курорт-1» у розмірі 20 %, яка належала ОСОБА_2 , а всього на частку в розмірі 60 % в статутному капіталі ТОВ «Інвест-курорт-1».
		1.2. Позов мотивовано тим, що в порушення умов договору купівлі-продажу покупці не сплатили позивачці вартість набутих часток у розмірі 4 141 000 грн. Указані кошти позивачка не отримала ані в готівковій формі, ані в безготівковій формі, ані до підписання договору, ані в період після підписання договору та до дати звернення до суду. 
		1.3. Разом із тим позивачка звернула увагу на ту обставину, що причиною відчуження нею частки у статутному капіталі ТОВ «Інвест-курорт-1» була неможливість повернення коштів ОСОБА_6 за договором позики від 16 березня 2015 року, строк повернення яких настав 05 червня 2016 року.
		1.4. З посиланням на норми, зокрема, Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», пункти 1 та 2 постанови Правління Національного банку України від 06 червня 2013 року № 210 «Про встановлення граничних сум розрахунку готівкою» в редакції, що діяла під час виникнення спірних відносин (далі - Постанова № 210), пункт 1 частини першої статті 1 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» позивачка просила позовні вимоги задовольнити.
		1.5. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачі  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , серед іншого, зазначали, що чинним законодавством не передбачено обов`язкового укладення договору купівлі-продажу корпоративних прав виключно в нотаріальному порядку, тобто такі правочини можуть відбуватися та укладатися в простій письмові формі, тому в цьому випадку вимоги Постанови № 210 не є обов`язковими до застосування. Відповідачі наголошували, що розрахунки на виконання вимог договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року були проведені до підписання договору, а саме підписання договору сторонами є фактом отримання ОСОБА_3 грошових коштів належним чином у встановленій формі, а тому договір є виконаним належним чином і підстав для задоволення заявленого позову немає.
		1.6.Відповідач ОСОБА_4 також зазначив, що частина оскаржуваного договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , не породжує цивільно-правових відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ОСОБА_4 указав, що зобов`язання між ним та ОСОБА_5 виконані в повному обсязі, про що свідчить відсутність судових спорів. Відповідач указав, що підписи сторін у договорі нотаріально посвідчені, а тому позивачка діяла свідомо та цілеспрямовано бажала реального настання наслідків договору, підтверджуючи отримання від покупців оплати за відчужувану нею частку в статутному капіталі.
		1.7. Також третя особа  у справі ОСОБА_6 у поясненнях на позов указував, що 16 березня 2015 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики, за яким ОСОБА_3 було надано кошти у розмірі 5 000 000 грн, повернення позики позивачкою забезпечено заставою, а саме часткою в статутному капіталі ТОВ «Інвест-курорт-1» та ТОВ «Інвест-курорт-2».          ОСОБА_6 зазначав, що він звертався до Київського районного суду міста Одеси з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки від 03 червня 2016 року, в межах якого надані пояснення сторін правочину, що підтверджують факт відсутності розрахунків між ОСОБА_3 і                  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
		2. Фактичні обставини справи, установлені судами
		2.1. 16 березня 2015 року між ОСОБА_3 (позичальник) та ОСОБА_6 (кредитор) укладено договір позики (далі - договір позики), за умовами пунктів 1, 1.2, 2.2 якого ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_6 позику в розмірі 5 000 000 грн зі строком повернення до 05 червня 2016 року (т. 1, а. с. 22).
		2.2. Виконання позичальником зобов`язань зі своєчасного та повного повернення суми отриманого за договором позики забезпечується таким майном: частка в статутному капіталі ТОВ «Інвест-курорт-1» у розмірі 60 % статутного капіталу, що становить 4 140 000 грн; частка в статутному капіталі ТОВ «Інвест-курорт-2» у розмірі 60 % статутного капіталу, що становить             3 060 000 грн (пункт 3.1 договору позики).
		2.3. Станом на 03 червня 2016 року ОСОБА_3 була учасником ТОВ «Інвест-курорт-1»; її частка становила 60 % статутного капіталу цього Товариства. Також учасниками цього Товариства станом на зазначену дату були ОСОБА_5 із часткою 20 % та ОСОБА_7 із часткою 20 %.
		2.4. 03 червня 2016 року були проведені загальні збори учасників ТОВ «Інвест-курорт-1», оформлені протоколом загальних зборів учасників № 03/03/2016. На цих зборах були присутні учасники: ОСОБА_3 , представник за дорученням ОСОБА_7 та ОСОБА_5 - ОСОБА_9 . Також були присутні запрошені особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		2.5. Судами також установлено, що на порядок денний загальних зборів учасників ТОВ «Інвест-курорт-1» були винесені такі питання:
		1. Про продаж учасником товариства ОСОБА_3 своєї частки в статутному капіталі Товариства;
		2. Про прийняття до складу учасників товариства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
		3. Про продаж учасником Товариства ОСОБА_5 частки в статутному капіталі Товариства;
		4. Про прийняття до складу учасників товариства ОСОБА_4 ;
		5. Про внесення змін до статуту Товариства та державну реєстрацію статуту Товариства у новій редакції.
		2.6.Відповідно до пункту 1 порядку денного протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Інвест-курорт-1» від 03 червня 2016 року, ОСОБА_3 повідомила, що має намір відступити свою частку  на користь ОСОБА_1 у розмірі 40 %, що становить 2 760 000 грн та ОСОБА_2 у розмірі 20 %, що становить 1 380 000 грн, шляхом укладання договору купівлі-продажу. Будь-яких вимог або претензій до ТОВ «Інвест-курорт-1» вона не має. Збори вирішили погодити рішення ОСОБА_3 відступити належну їй частку в статутному капіталі, рішення прийнято одностайно.
		2.7. Згідно з пунктом 2 протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Інвест- курорт-1» від 03 червня 2016 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 включено до складу учасників ТОВ «Інвест-курорт-1» із частками в розмірі 40 % та 20 % відповідно.
		2.8. Пунктами 3 та 4 протоколу загальних зборів учасників                                         ТОВ «Інвест-курорт-1» від 03 червня 2016 року зафіксовано погодження рішення ОСОБА_5 про відступлення своєї частки в розмірі 20 % на користь ОСОБА_4 та включено ОСОБА_4 до складу учасників ТОВ «Інвест-курорт-1».
		2.9. Пунктом 5 протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Інвест-курорт-1» погоджено внести відповідні зміни до статуту цього Товариства та викласти цей статут у новій редакції. 
		2.10. Судами також установлено, що того самого дня, 03 червня 2016 року, між ОСОБА_3 ,  ОСОБА_10 (продавці) та ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (покупці) був укладений договір купівлі-продажу (т. 1, а. с. 23-26), за умовами пункту 1 якого продавці передають (продають) у власність покупців належну ОСОБА_3 частку в розмірі 60 %, що становить 4 140 000 грн, та ОСОБА_5 частку в розмірі 20 %, що становить 1 380 000 грн у статутному капіталі ТОВ «Інвест-курорт-1», а продавці приймають у власність (купують) частку в статутному капіталі цього Товариства в таких розмірах: ОСОБА_1 - частку 40 %, що становить                2 760 000 грн; ОСОБА_2 - частку 20 %, що становить 1380000 грн;                           ОСОБА_4 - частку 20 %, що становить 1 380 000 грн.
		2.11. Згідно з пунктом 1.1 договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року вищевказана частка належить продавцям відповідно до статуту ТОВ «Інвест-курорт-1».
		2.12. Відповідними положеннями договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року визначено: відомості про Товариство (пункт 1.2), розмір відчужуваної частки та відсутність майнових претензії продавців до Товариства (пункт 2), інформованість сторін договору про вартість та натуральний склад частки у статутному капіталі Товариства (пункт 3), перехід до покупців прав та обов`язків учасника Товариства згідно з розміром придбаних часток продавців у статутному капіталі Товариства (пункт 4), продаж частки у розмірі 80 % у статутному капіталі Товариства за домовленістю сторін за                           5 520 000 грн  та отримання грошових коштів у вказаній сумі продавцями повністю до підписання вказаного договору, відсутність претензій до покупців з оплати з боку продавців (пункт 5), відсутність обтяжень часток (пункт 6), вчинення договору за згодою подружжя продавців, факт перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (пункт 7), вчинення договору без будь-якого тиску та підставі вільного волевиявлення (пункт 8), узгодження договору протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Інвест-Курорт-1» від 03 червня 2016 року № 03/06/2016  (пункт 9), згоду співзасновника про вчинення договору (пункт 10), момент виникнення права власності у покупців на частку статутного капіталу Товариства (пункт 13), обов`язок покупців оформити та зареєструвати у державних органах зміни до установчих документів, зумовлені зміною учасників (пункт 14) тощо.
		2.13. Згідно з пунктом 5 договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року продаж частки в розмірі 80 % у статутному капіталі Товариства за домовленістю сторін вчиняється за 5 520 000 грн. Гроші у вказаній сумі продавці отримали у відповідних частках повністю до підписання вказаного договору. Підписання цього договору свідчить про те, що розрахунки за частки у статутному капіталі Товариства здійснені повністю та немає претензій до покупців з оплати з боку продавців.
		2.14. Договір купівлі-продажу від 03 червня 2016 року посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А. М. та зареєстрований у Реєстрі за № 3080. Відповідно до даних, які містяться у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, станом на 19 лютого 2018 року учасниками ТОВ «Інвест-Курорт-1» є ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 
		2.15. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 зазначала, що фактично не отримала оплату в буді-якій формі за договором купівлі-продажу від 03 червня 2016 року, що є підставою для розірвання договору купівлі-продажу, скасування рішення загальних зборів Товариства та визнання за ОСОБА_3 права власності на частку в статутному капіталі ТОВ «Інвест-Курорт-1», яка їй належала до укладання вищезазначеного договору. Позивачка пояснювала причини, через які вона своїм підписом на договорі посвідчила отримання розрахунку, необхідністю прискорення укладення договору без погодження умов здійснення розрахунків, довірчими  відносинами з покупцями - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які обіцяли їй здійснити розрахунок в подальшому, чого так і не відбулось.
		3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		3.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 20 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року, позовні вимоги задовольнив частково: розірвав договір купівлі-продажу частки у розмірі 80 % статутного капіталу ТОВ «Інвест-курорт-1» від 03 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , з іншої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А. М., зареєстрований за № 3080, у частині продажу ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своєї частки у розмірі 60 % статутного капіталу ТОВ «Інвест-курорт-1»; скасував рішення загальних зборів учасників ТОВ «Інвест-курорт-1», оформлене протоколом від 03 червня 2016 року, в частині рішень з питання № 1 порядку денного про відступлення ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частки у статутному капіталі ТОВ «Інвест-курорт-1» у розмірі 40 % і на користь ОСОБА_2 частки у статутному капіталі ТОВ «Інвест-курорт-1» у розмірі 20 %.; з питання № 2 порядку денного про включення до складу учасників ТОВ «Інвест-курорт-1» ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; в іншій частині позовних вимог відмовив.
		3.2. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 , суди першої і апеляційної інстанцій зазначили про те, що доказів, які би підтверджували сплату покупцями на користь позивачки 4 140 000 грн вартості придбаної частки у статутному капіталі ТОВ «Інвест-курорт-1» на підставі договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року, надано не було.
		3.3. Установивши істотні порушення договору покупцями, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) для розірвання договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року в частині продажу  ОСОБА_3  своєї частки на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		3.4. При цьому суди вважали, що розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі не може не мати юридичних наслідків у вигляді відновлення становища, що існувало до порушення права, ураховуючи сутність спірних правовідносин, в межах яких ОСОБА_3 позбавилась корпоративних прав як учасник ТОВ «Інвест-курорт-1» та втратила право на частку в статутному капіталі, не отримавши при цьому належної грошової компенсації.
		3.5. Із розірванням договору купівлі-продажу має припинити існування підстава для прийняття загальними зборами таких рішень та відповідних змін у складі учасників Товариства.
		3.6. За своєю правовою природою такі вимоги, як «визнання рішення недійсним» та «скасування рішення», є альтернативними, мають різні правові наслідки, зокрема, через різницю в дії у часі. У разі визнання акта недійсним у суду немає потреби скасовувати його, оскільки визнання недійсним означає, що він не породив правових наслідків із дня його вчинення. Скасування ж акта означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням.
		3.7. Розірвання спірного договору тягне за собою відповідні зміни у статутному капіталі ТОВ «Інвест-курорт-1», а тому рішення загальних зборів ТОВ «Інвест-курорт-1», оформлене протоколом від 03  червня 2016 року, підлягає частковому скасуванню.
		4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
		4.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року та рішенням Господарського суду Одеської області від 20 серпня 2018 року, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати зазначені судові акти в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, а в решті рішення судів залишити без змін.
		4.2. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що пунктом 5 спірного договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року передбачено, що гроші продавці отримали у відповідних частках повністю до підписання договору, а підписання договору свідчить, що розрахунки за ним здійснено повністю за відсутності претензії до покупців. Підписи на договорі нотаріально посвідчені, а отже, ОСОБА_3 , підписавши вказаний договір, підтвердила факт отримання нею коштів за продану частку. Таким чином, на думку скаржника, спірний договір  виконано належним чином, а тому в судів попередніх інстанцій не було передбачених статтею 651 Цивільного Кодексу України підстав для розірвання вказаного договору. З огляду на це, в порушення приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суди не надали належної оцінки пункту 5 спірного договору.
		4.3.Скаржник наголошує на тому, що відсутність зі сторони ОСОБА_3 доказів пред`явлення будь-яких претензій чи вимог до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо оплати договору та звернення з позовом майже через два роки свідчить про відсутність у позивачки порушеного права, оскільки розрахунки були проведені повністю. Так, ОСОБА_3 була присутня на загальних зборах учасників ТОВ «Інвест-курорт-1» під час прийняття рішення про відступлення ОСОБА_1 частки у статутному капіталі Товариства та голосувала за таке рішення, тобто схвалила вказаний правочин.
		4.4. Окрім цього, скаржник указує на неврахування судами приписів частини четвертої статті 653 Цивільного Кодексу України відносно того, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов`язаннями до моменту розірвання договору, а тому  ОСОБА_3 не має права повернення частки, переданої за договором.
		4.5. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року і рішення Господарського суду Одеської області від 20 серпня 2018 року та призначив її до розгляду.
		4.6. У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із заявою про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року та рішення Господарського суду Одеської області від 20 серпня 2018 року.
		4.7. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року в порядку статті 297 ГПК України приєднав заяву                 ОСОБА_2 до касаційної скарги ОСОБА_1 .
		 
		5. Доводи інших учасників справи
		5.1. У відзивах на касаційну скаргу позивачка ОСОБА_3 і третя особа ОСОБА_6 зазначили, що суди попередніх інстанцій всебічно та об`єктивно дослідили всі наявні у справі докази, встановивши всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. За їх твердженнями, скаржники не надали суду доказів здійснення розрахунків з ОСОБА_3 , хоча обов`язок доведення на підставі належних та допустимих доказів факту здійснення такого розрахунку за спірним договором покладався саме на відповідачів.
		5.2. Крім того, за твердженнями   ОСОБА_3 та  ОСОБА_6 , факт розрахунку повинен був перевірятися, але не перевірявся нотаріусом під час укладання спірного договору, що додатково підтверджує відсутність такого розрахунку. У разі, якби покупцями дійсно були проведені розрахунки за спірним договором, у нотаріуса повинні були залишитися документи на підтвердження здійснення ним перевірки факту проведення фінансової операції на суму, що перевищує встановлений законодавством ліміт у 150 000 грн.
		5.3. При цьому   ОСОБА_3 та ОСОБА_6 наголошують, що посилання скаржників на пункт 5 спірного договору як на доказ проведення розрахунків є безпідставним та суперечить чинному законодавству, оскільки з указаного пункту не можливо встановити, кому з продавців хто з покупців нібито сплатив грошові кошти i в якій сумі;вказаний пункт також не містить посилання на те, яка саме сума та в якій формі нібито була сплачена ОСОБА_1 за себе та за його дружину ОСОБА_2 на користь                   ОСОБА_3 , і не підтверджує факту передачі коштів  ОСОБА_3 .
		6. Передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		6.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 серпня 2019 року справу разом із касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, вважаючи за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 308/13400/14-ц від 21 березня 2018 року та у справі № 361/558/15-ц від 17 квітня 2019 року.
		6.2. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		6.3. Так, у справі № 308/13400/14-ц судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що згідно з пунктом 4 договору купівлі-продажу садового будинку продаж вчинено за 222554,00 грн, які продавець отримав від покупця до підписання вказаного договору. Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує проведення покупцем повного розрахунку за проданий садовий будинок та відсутність до покупця будь-яких претензій фінансового характеру. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду, пославшись на приписи статті 209 ЦК України, Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, частини першої статті 3 Закону України «Про нотаріат», статті 651 ЦК України та на встановлені обставини щодо посвідчення договору купівлі-продажу нотаріусом, дійшов висновку, що суди безпідставно вказали про позбавлення позивача за первісним позовом того, на що він розраховував під час укладення вказаного договору, оскільки з умов оспорюваного договору купівлі-продажу випливає факт розрахунку за майно до моменту укладення такого правочину, що сторони підтвердили своїми підписами у договорі.
		6.4. У справі №  361/558/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду переглядав судові рішення за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_14 та Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» про розірвання договору купівлі-продажу, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання договору іпотеки недійсним та вилучення запису з реєстру. У постанові від 21 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, дійшов правильного висновку про те, що визнання відповідачем ОСОБА_14 того факту, що за спірним договором ним коштів не сплачено, спростовується змістом договору (пункт 2.1 договору: вартість відчуженого майна склала              80 644 грн, які отримані продавцем від покупця до підписання цього договору). Зокрема, договір укладений відповідно до положень чинного законодавства, недійсним не визнаний і обов`язковий для виконання. При цьому апеляційний суд зауважив, що належність, допустимість і достовірність письмового договору як доказу факту розрахунку між сторонами, що повинен підтверджуватися письмово, не спростована належними, допустимими, достовірними доказами, а усна заява про відсутність розрахунку за наявності такого неспростованого письмового доказу не може мати над ним переваги і братися до уваги, хоча і була зроблена у формі визнання в суді певної обставини.
		6.5. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що у справі № 916/667/18 предметом позову також є вимоги про розірвання договору купівлі-продажу з підстав несплати вартості проданого майна. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що відповідно до пункту 5 договору гроші продавці отримали у відповідних частках повністю до підписання вказаного договору. Підписання цього договору свідчить про те, що розрахунки за частки у статутному капіталі товариства здійснені повністю та про те, що претензій до покупців щодо оплати з боку продавців немає. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А. М.
		6.6. Ураховуючи наведене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду обґрунтував необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 308/13400/14-ц від 21 березня 2018 року та у справі № 361/558/15-ц від 17 квітня 2019 року, зазначивши, що умови навіть посвідченого нотаріусом договору про отримання оплати за товар, за відсутності інших належних та допустимих доказів, у тому числі документального підтвердження здійснення розрахунку, та за наявності заперечень однієї зі сторін щодо оплати, не є достатнім та допустимим доказом вчинення такої оплати. Тому вказані умови договору не можуть свідчити про беззаперечне виконання цього договору, про відсутність істотного порушення договору та про відсутність підстав для розірвання договору згідно зі статтею 651 ЦК України. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зауважив, що в силу статті 74 ГПК України (частина перша статті 81 Цивільного процесуального кодексу України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а тому суд не вправі ухилятись від установлення обставин та перевірки тих доводів, на які посилається позивач, з підстав лише наявності в договорі вказівки про здійснення покупцем оплати.
		6.7. Оскільки Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду обгрунтував необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, Велика Палата Верховного Суду прийняла справу № 916/667/18 до розгляду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.
		6.8. 08 вересня  2020 року на адресу суду надійшли клопотання представника позивачки - адвоката Черкеса В. О. та представника третьої особи - адвоката Вовка О. Є. про відкладення розгляду справи на іншу дату. 
		Розглянувши вказане клопотання, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для його задоволення з  огляду на нижчезазначене.
		Ухвалою від 13.09.2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу № 916/667/18 до розгляду. Розгляд справи неодноразово відкладався ухвалами від 03.12.2019, 17.03.2020, 26.05.2020 та від 23.06.2020, у тому числі, за клопотаннями  представника позивача - адвоката Черкеса В. О. та представника третьої особи - адвоката Вовка О. Є. 
		 
		Ураховуючи, щоучасники справи належним чином повідомлені  про дату, час і місце судового засідання,  явка учасників обов`язковою не визнавалась  Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що подальше відкладення розгляду справи  призведе до невиправданого затягування процесу й порушення розумних строків судового провадження як неодмінної складової його загальної справедливості, визначеної статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
		7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України у редакції, чинній до набрання 8 лютого 2020 року чинності Законом № 460-IX, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		7.2. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи приписи наведеної норми процесуального права, здійснює перегляд рішень судів попередніх інстанцій по суті лише в межах заявленої вимоги заявника касаційної скарги - в частині розірвання спірного договору купівлі-продажу та скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ «Інвест-курорт-1». Тому в частині відмови в позові про розірвання договору повністю (в іншій частині, ніж та, в якій його розірвали суди), про визнання права власності на частку 60 % у статутному капіталі ТОВ «Інвест-курорт-1», а також про скасування повністю (в іншій частині, ніж та, в якій скасували суди) рішення загальних зборів ТОВ «Інвест-курорт-1» судові рішення Велика Палата Верховного Суду не переглядає.
		Щодо правової оцінки положення договору про одержання однією стороною від іншої грошових коштів до підписання договору
		7.3. За своєю правовою природою спірний договір від 03 червня 2016 року є договором купівлі-продажу, за яким товаром виступають частки у статутному капіталі ТОВ «Інвест-курорт-1», що належали ОСОБА_3 та  ОСОБА_5 .
		7.4. Чинне на момент укладення спірного договору від 03 червня 2016 року законодавство не встановлювало будь-яких особливостей щодо форми та змісту договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі господарських товариств, тому до таких договорів застосовуються загальні положення цивільного законодавства про купівлю-продаж.
		7.5. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		7.6. Відповідно до частини першої статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
		7.7. Судами попередніх інстанцій установлено, що ціну продажу часток ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в договорі не визначено, сторони домовилися виключно про ціну продажу частки 80 % у статутному капіталі Товариства за 5 520 000 грн, що є номінальною вартістю такої частки. Водночас, учасники справи не заперечували, що продавці здійснили продаж належних їм часток за ціною, що є номінальною вартістю часток, а саме: ОСОБА_3 - за 4 140 000 грн, ОСОБА_15 - за 1 380 000 грн.
		7.8. Оскільки підставою позовних вимог ОСОБА_3 визначено неотримання нею плати за договором за відчужену нею частку у статутному капіталі у розмірі 60 % та ніким з учасників справи не заперечувалось, що позивачка продала свою частку саме подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , до предмету доказування в цьому спорі входило встановлення обставини проведення відповідачами розрахунку з ОСОБА_3 у будь-якій формі (готівковій чи безготівковій).
		7.9. Відповідно до статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим статтею 203 цього Кодексу. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.
		7.10. Як уже зазначалось, договір купівлі-продажу від 03 червня 2016 року посвідчений нотаріально за домовленістю сторін.
		7.11. Відповідно до статті 1087 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб-підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.
		7.12. Станом на 03 червня 2016 року (дата укладення договору) була чинною Постанова № 210, відповідно до пункту 1 якої (в редакції від 06 червня 2013 року) було установлено граничну суму розрахунків готівкою фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 150 000 грн. При цьому пунктом 2 Постанови № 210 було визначено право фізичних осіб здійснювати розрахунки на суму, яка перевищує 150 000 грн,  шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок, унесення та/або перерахування коштів на поточні рахунки (у тому числі у депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті).
		7.13. Оскільки сума розрахунку за спірним договором купівлі-продажу від 03 червня 2016 року перевищувала 150 000 грн, то з урахуванням положень Постанови № 210 розрахунки за цим договором мали відбуватися лише в безготівковій формі.
		7.14. Судами попередніх інстанцій установлено, що розрахунки з                     ОСОБА_3 у безготівковій формі покупцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не проводились, що визнавалося цими відповідачами та підтверджується зібраними під час розгляду спору в судах попередніх інстанцій доказами.
		7.15. Проте порушення встановленої законодавством граничної суми розрахунків може мати наслідком передбачені законодавством заходи відповідальності, але не впливає на чинність розрахунків і не заперечує самого факту проведення розрахунків. Отже, ані встановлення факту нездійснення розрахунків у безготівковій формі, ані наявність законодавчої заборони на здійснення розрахунків готівкою понад певну граничну суму, не може вважатись підтвердженням того, що фактичні розрахунки сторонами в готівковій формі не здійснювались.
		7.16. Суд першої інстанції зазначив, що відповідачами ОСОБА_1 та               ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження передання обумовленої пунктом 1 договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року грошової суми готівкою і відповідних письмових документів (розписок, актів тощо), які б свідчили про передання-приймання коштів у сумі 4 140 000,00 грн. На думку цього суду, наявність договору не замінює собою наявність розрахункових документів, що свідчать про виконання сторонами умов такого договору
		7.17. Суд апеляційної інстанції зазначив, що пункт 5 Договору від 03 червня 2016 року не є розпискою про одержання позивачкою оплати за частку, що відчужується, позаяк не містить притаманних розписці відомостей: яка особа, кому, коли, у якій сумі та згідно з яким правочином (або у зв`язку та перед укладенням якого правочину) передала грошові кошти.
		7.18. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками.
		7.19. Необхідно розрізняти договір як правочин - з одного боку, і договір як документ - з іншого. 
		7.20. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 161/3245/15-ц (провадження № 14-321цс18) звернула увагу, що дублікатом договору є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин. Виходячи із цього, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що оспорюваний дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов`язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача. Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду, недійсним може бути визнаний лише сам договір як правочин, а не документ, у якому відображено текст договору (зокрема, дублікат договору). 
		7.21. Суди попередніх інстанцій зробили висновок, що спірний договір купівлі-продажу містить у собі два окремих договори купівлі-продажу часток, укладені ОСОБА_3 з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з ОСОБА_4 
		7.22. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком, але звертає увагу, що договір як документ може містити зміст одного договору, декількох договорів, зміст інших правочинів та інші відомості, які правочинами не є.
		7.23. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами.
		7.24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 5 договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року продаж частки 80 % у статутному капіталі товариства за домовленістю сторін вчиняється за 5 520 000,00 грн. Гроші у вказаній сумі продавці отримали у відповідних частках повністю до підписання зазначеного договору. Підписання цього договору свідчить про те, що розрахунки за частки у статутному капіталі товариства здійснені повністю та про те, що немає претензій до покупців щодо оплати з боку продавців.
		7.25. Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей пункт договору в тій його частині, в якій він містить відомості про отримання покупцями грошей, суму цих грошових коштів та пропорції, в якій вони отримані кожним з продавців, є даними, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Отже, положення договору, які містять зазначені відомості, відповідають визначенню доказів, наведеному в частині першій статті 73 ГПК України, а тому вони є доказом. Відповідно до пункту 1 частини другої                статті 73 ГПК України вони є письмовим доказом.
		7.26. Щодо правової оцінки пункту 5 спірного договору як розписки Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо. Розписка у такому значенні є письмовим доказом згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 73 ГПК України.
		7.27. Таке розуміння узгоджується із законом. Так, відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Відповідно до частини першої статті 545 ЦКУкраїни в разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання; у цьому разі настає прострочення кредитора. Відповідно до абзацу третього частини першої статті 937 ЦК України письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		7.28. Тому пункт 5 спірного договору в тій його частині, у якій він містить відомості про отримання покупцями грошей до підписання договору, суму цих грошових коштів та пропорції, у якій вони отримані кожним з продавців, є розпискою.
		7.29. Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Водночас законом не встановлено, що факт отримання грошових коштів має бути підтверджений певними засобами доказування. Тому кожна зі сторін може доводити таку обставину або спростовувати її будь-якими доказами. Зокрема, таким доказом може бути положення договору про одержання однією стороною від іншої грошових коштів. Натомість заінтересована сторона може спростовувати цю обставину іншими доказами, які, наприклад, свідчать про підписання договору або розписки, якщо вона втілена в окремому документі, під впливом помилки, обману, насильства тощо. Відповідно до частин першої, третьої статті 86 ГПК України суд має оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		7.30. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що правове значення розписки може не обмежуватися посвідченням певних обставин. Наприклад, відповідно до наведених вище положень абзацу третього частини першої статті 937 та частини другої статті 1047 ЦК України розписка може підтверджувати укладення договору зберігання в письмовій формі, підтверджувати укладення договору позики та його умов.
		7.31. Суд апеляційної інстанції наголосив, що в пункті 5 спірного договору вказано на здійснення розрахунку саме до його підписання. Цей суд звернув увагу на те, що договір купівлі-продажу є консенсуальним договором, тобто вважається укладеним з моменту досягнення угоди щодо усіх його істотних умов. Звідси суд зробив висновок, що посилання відповідачів на розрахунок за спірним договором до його укладення він оцінює критично, оскільки ані прямий, ані опосередкований зв`язок між розрахунком за правочином, який ще не відбувся, та самим спірним договором установити не видається за можливе.
		7.32. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що договір купівлі-продажу є консенсуальним договором. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Вислів у цій нормі «передає або зобов`язується передати», «приймає або зобов`язується прийняти» не означає, що договір купівлі-продажу може бути реальним або консенсуальним за вибором сторін, залежно від того, чи визначили сторони в договорі, що продавець передає майно, чи що він зобов`язується його передати. Натомість це означає, що договором може бути передбачено виконання зобов`язання, що виникає з договору купівлі-продажу, одночасно з укладенням договору або в майбутньому.
		7.33. При цьому ані реальним, ані консенсуальним договором не передбачається виконання зобов`язання, що виникає з договору, в минулому.
		7.34. Водночас відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
		7.35. Таким чином, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші.
		7.36. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір..
		7.37. Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі                            № 308/13400/14-ц від 21 березня 2018 року, та у справі № 361/558/15-ц від            17 квітня 2019 року.
		7.38. Суди попередніх інстанцій цього не врахували. Унаслідок неправильного застосування норм матеріального права суди неправильно визначили правову природу пункту 5 спірного договору в тій його частині, в якій він містить відомості про отримання покупцями грошей до підписання договору, суму цих грошових коштів та пропорції, в якій вони отримані кожним з продавців. Унаслідок цієї помилки суди попередніх інстанцій порушили також і норми процесуального права, зокрема частину першої статті 86 ГПК України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Щодо позовної вимоги про розірвання спірного договору в частині продажу позивачкою на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своєї частки в розмірі 60 % статутного капіталу ТОВ «Інвест-курорт-1»
		7.39. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення зазначеної позовної вимоги на підставі частини другої статті 651 ЦК України, відповідно до якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. На думку судів, відсутність проведення розрахунку за частку 60 % статутного капіталу ТОВ «Інвест-курорт-1», а саме передання майнових прав без отримання зустрічного грошового задоволення, дає підстави для висновку, що позивач була позбавлена того, на що розраховувала при укладенні спірного договору купівлі-продажу.
		7.40. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору.
		7.41. Водночас глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.
		7.42. Відповідно до частини четвертої статті 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов`язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов`язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов`язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням.
		7.43. Натомість у цій справі покупці отримали товар (частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю), але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню частина третьої статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.
		7.44. Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами (зокрема, як у цій справі).
		7.45. Крім того, такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права.
		7.46. Виконання судового рішення про стягнення з покупця майна, одержаного ним за договором, розірваним судом, може бути складнішим, ніж виконання судового рішення про стягнення коштів. Зокрема, майно може бути вже відчуженим добросовісній третій особі, щодо якої рішення суду про повернення майна від покупця не матиме значення і від якої це майно не можна буде витребувати в іншому судовому процесі. Натомість застосування способу захисту, встановленого частиною третьою статті 692 ЦК України, призводить до повного поновлення порушеного права продавця. 
		7.48. Під час виконання судового рішення про стягнення з покупця грошових коштів у розмірі покупної ціни проданого майна у разі необхідності може бути накладений арешт на це майно (якщо воно зберіглося у покупця), а за рахунок його реалізації може бути задоволено вимогу продавця як стягувача.
		7.49. Відповідно до частини третьої статті 692 ЦК України продавець має право вимагати не тільки оплати товару (тобто стягнення грошових коштів у розмірі покупної ціни проданого майна), а й сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. 
		7.50. Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Такі висновки сформульовано в пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).
		7.51. У частині третій статті 692 ЦК України зазначений термін використано у другому значенні. Тобто під сплатою процентів за користування чужими грошовими коштами розуміється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно зі статтею 625 ЦК України. Така відповідальність виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації його майнових втрат, спричинених неналежним виконанням грошового зобов`язання. Подібні висновки сформульовано, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
		7.52. Отже, у цій справі позивачка, пред`явивши позовну вимогу про розірвання спірного договору, обрала неналежний спосіб захисту її права. У зв`язку із цим судові рішення в цій частині слід скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
		Щодо позовної вимоги про скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ «Інвест-курорт-1» у частині рішень з питань № 1 і № 2 порядку денного
		7.53. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі не може не мати юридичних наслідків у вигляді відновлення становища, що існувало до порушення права. Суди попередніх інстанцій вважали, що позовна вимога про скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ «Інвест-курорт-1» у частині рішень з питань № 1 і № 2 порядку денного спрямована на поновлення позивачки у корпоративних правах, тобто на повернення позивачці часток у статутному капіталі товариства.
		7.54. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що розірвання договору саме по собі не має наслідком ані повернення позивачу майна, яке було передано на виконання розірваного договору без зустрічного задоволення, ані виникнення в позивача права власності на це майно, а є підставою для виникнення обов`язку відповідачів повернути це майно.
		7.55. При цьому Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржників про те, що за приписами частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору. По-перше, як було встановлено, у спірних правовідносинах вимога про розірвання договору є неналежним способом захисту прав продавця. По-друге, у разі, якщо б розірвання договору в цій справі було би можливим, то припущення, що сторона договору, яка його виконала, але не одержала від другої сторони зустрічного задоволення, в разі розірвання договору позбавляється як можливості вимагати виконання обов`язку з договору, так і можливості вимагати повернення того, що було виконано цією стороною під час дії договору, означає позбавлення такої сторони будь-якого захисту. Одержання другою стороною того, що було виконано під час дії договору, не можна кваліфікувати як збитки, завдані зміною або розірванням договору (частина п`ята статті 653 ЦК України), оскільки прийняття виконання другою стороною було правомірним, здійсненим на підставі чинного договору. Відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Тому, на відміну від визнання судом недійсним оспорюваного договору, розірвання судом договору створює правові наслідки лише на майбутнє, зокрема за певних умов і можливість вимагати повернення того, що було виконано під час дії договору.
		7.56. Отже, частину четверту статті 653 ЦК України слід розуміти так, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано обома сторонами до моменту розірвання договору, тобто якщо обидві сторони отримали зустрічне задоволення одна від одної. На це вказує використання множини у зазначеній нормі. При цьому, якщо договором було передбачено інші зобов`язання сторін, наприклад щодо передання іншого майна, сплати коштів, які не було виконано, то в разі розірвання договору такі зобов`язання припиняються на майбутнє.
		7.57. Якщо ж зобов`язання з договору було виконано лише однією стороною, то в разі розірвання договору підлягають застосуванню правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або з підстави, яка згодом відпала (глава 83 ЦК України).
		7.58. Договір, за яким одна сторона зобов`язується передати другій стороні певне майно, є правовою підставою для набуття другою стороною переданого їй майна. У разі розірвання такого договору правова підстава набуття другою стороною майна відпадає. 
		7.59. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. 
		7.60. Отже, якщо договір, на підставі якого друга сторона набула право власності на майно, розірвано, то друга сторона автоматично не втрачає права власності на це майно, а перша сторона не набуває права власності. При цьому відповідно до статті 392 ЦК України саме власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тому позовна вимога про визнання права власності на майно не відповідає належному способу захисту права особи, яка право власності на це майно не набула. Водночас унаслідок розірвання договору, на виконання якого одна сторона передала майно, не одержавши зустрічного задоволення, виникає зобов`язання, за яким друга сторона повинна повернути майно першій стороні у володіння і у власність, а перша сторона має кореспондуюче право вимагати виконання цього обов`язку.
		7.61. Способом захисту позивача в цьому разі є примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Позовна вимога про стягнення майна з відповідача на підставі приписів глави 83 ЦК України відповідає такому способу захисту.
		7.62. У цій справі майном, яке передано відповідачам за спірним договором, є частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. Судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю є підставою для внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (підпункт «е» пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб -  підприємців та громадських формувань»). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона вже звертала увагу на те, що позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку в статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 за провадженням № 12-88гс19).
		7.63. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що відповідно до законодавства, яке було чинним на час проведення загальних зборів ТОВ «Інвест-курорт-1»  (03 червня 2016 року), статут товариства з обмеженою відповідальністю мав містити, зокрема, відомості про розмір статутного капіталу з визначенням частки кожного учасника (статті 4, 51 Закону України «Про господарські товариства, абзац другий частини першої статті 143 ЦК України). 
		7.64. Унесення змін до статуту товариства, зокрема щодо складу учасників та розмірів їх часток, здійснюється за рішенням загальних зборів товариства (пункт «б» статті 41, стаття 59 Закону України «Про господарські товариства, пункт 2 частини четвертої статті 145 ЦК України). Отже, в разі зміни складу учасників або розміру їх часток товариство в особі загальних зборів було зобов`язано прийняти рішення про внесення змін до статуту товариства на підставі волевиявлення учасника товариства та набувача частки про передання частки. Таке волевиявлення могло міститися, зокрема, у заяві учасника товариства та набувача частки, або могло бути доведено до відома товариства іншим чином. 
		7.65.Рішення товариства про внесення змін до статуту товариства та його статут були, серед іншого, підставою для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (пункти 2, 8 частини четвертої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»). З моменту внесення відповідних змін до зазначеного Реєстру рішення товариства про внесення змін до статуту товариства вичерпувало свою дію. 
		7.66. У разі відчуження учасником товариства своєї частки у статутному капіталі товариства законом не було передбачено ані погодження товариством такого відчуження, ані прийняття набувача частки до складу учасників товариства. Отже, рішення загальних зборів учасників           ТОВ «Інвест-курорт-1» за пунктами № 1 і № 2 порядку денного про погодження рішення ОСОБА_3 відступити належну їй частку в статутному капіталі та про включення ОСОБА_1 і  ОСОБА_2 до складу учасників ТОВ «Інвест-курорт-1» не спричинило юридичних наслідків щодо зміни складу учасників цього товариства. Такі зміни у складі учасників відбулися не внаслідок прийняття рішення загальними зборами учасників товариства, а внаслідок звернення продавця та покупців частки до цих зборів, тобто внаслідок доведення їхнього волевиявлення до відома інших учасників, які із цього моменту мають вважати покупців учасниками товариства. У зв`язку із цим надалі були внесені зміни до статуту та здійснена реєстрація відповідних змін, які мають значення для третіх осіб. Тому оскарження рішень загальних зборів учасників ТОВ «Інвест-курорт-1»  за пунктами № 1 і № 2 порядку денного не може призвести до захисту прав колишнього учасника цього товариства.
		7.67. Крім того, оскільки за висновком Великої Палати Верховного Суду позовна вимога про розірвання спірного договору в цій справі не підлягає задоволенню, то немає підстав і для задоволення спрямованої на повернення позивачці часток у статутному капіталі ТОВ «Інвест-курорт-1» позовної вимоги про скасування рішеннязагальних зборів учасників ТОВ «Інвест-курорт-1» у частині рішень з питань № 1 і № 2 порядку денного.
		7.68. У зв`язку із цим судові рішення в частині задоволення зазначеної позовної вимоги слід скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
		8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Щодо суті касаційної скарги
		8.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково та ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		8.2. За змістом частини першої статті 311 ГПК України в редакції, чинній до набрання чинності 8 лютого 2020 року Законом № 460-IX, підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		8.3. Перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними обставин та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішеньта ухвалення нового рішення про відмову в позові в цілому. Таким чином, касаційна скарга відповідачівпідлягає задоволенню.
		Щодо судових витрат
		8.4. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, в разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про скасування постанови апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог з мотивів, наведених у цій постанові, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в судах касаційної та апеляційної інстанцій, покладаються на позивача.
		8.5. Позовну заяву подано до суду першої інстанції у квітні 2018 року. Судом першої інстанції позов задоволено частково: задоволено дві вимоги немайнового характеру. За подання позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
		8.6. Станом на 01 січня 2018 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1762 грн.
		8.7.  ОСОБА_16 та ОСОБА_17 оскаржили рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції в частині двох задоволених немайнових вимог. За подання апеляційної скарги сплачується судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (підпункт 4 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»). Оскільки ОСОБА_16 оскаржив рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог (дві вимоги немайнового характеру), то з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_16 за подання апеляційної скарги підлягає стягненню 5286 грн (1762*2*150 %). 
		8.8. Крім того, ОСОБА_16 за подання апеляційної скарги надмірно сплатив судовий збір у розмірі 93 150 грн (за майнову вимогу (1,5 % від 4 140 000 грн), який останній має право повернути, звернувшись із відповідним клопотанням до суду апеляційної інстанції (пункт 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»). 
		8.9. Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги сплачується судовий збір у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Тому з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_16 за подання касаційної скарги підлягає стягненню 7 048 грн (1762*2*200 %). 
		8.10. ОСОБА_2 - інвалід II групи, звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». 
		8.11. Оскільки Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційну скаргу ОСОБА_2 , постанову та рішення скасовано в частині задоволених вимог (двох немайнових), то з ОСОБА_3 в дохід бюджету належить стягнути 7 048 (сім тисяч сорок вісім) грн 00 коп. за розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 та 5 286 (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість) грн 00 коп. за розгляд апеляційної скарги ОСОБА_2 .
		Керуючись статтями 129, 306, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
		2. ПостановуПівденно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року та рішення Господарського суду Одеської області від 20 серпня 2018 року у справі № 916/667/18 у частині задоволених позовних вимог про:
		1) розірвання договору купівлі-продажу частки в розмірі 80 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-курорт-1» (65062, м. Одеса, вул. Каманіна, 2/2, ЄДРПОУ 36436196) від 03 червня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , з іншої сторони, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А. М., зареєстрованого за № 3080, у частині продажу ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своєї частки в розмірі 60 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-курорт-1» (65062, м. Одеса, вул. Каманіна, 2/2, ЄДРПОУ 36436196);
		2) скасування рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-курорт-1» (65062, м. Одеса, вул. Каманіна, 2/2, ЄДРПОУ 36436196), оформленого протоколом від 03 червня 2016 року, в частині рішень з таких питань:
		- питання № 1 порядку денного про відступлення ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-курорт-1» (65062, м. Одеса, вул. Каманіна, 2/2, ЄДРПОУ 36436196) у розмірі 40 % та ОСОБА_2 частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-курорт-1» (65062, м. Одеса, вул. Каманіна, 2/2, ЄДРПОУ 36436196) у розмірі 20 %;
		- питання № 2 порядку денного про включення до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-курорт-1» (65062, м. Одеса, вул. Каманіна, 2/2, ЄДРПОУ 36436196) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 -
		скасувати.
		3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.
		4. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) 7048 (сім тисяч сорок вісім) грн 00 коп. судового збору за подання касаційної скарги та 5 286 (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість) грн 00 коп. - за подання апеляційної скарги.
		5. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в дохід бюджету 7048 (сім тисяч сорок вісім) грн 00 коп. за розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 та 5  286 (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість) грн 00 коп. за розгляд апеляційної скарги ОСОБА_2 .
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя                                В. С. КнязєвСуддя-доповідач                                С. В. Бакуліна  Судді:                             Н. О. Антонюк                                О. Р. Кібенко                                        Т. О. Анцупова                        Л. М. Лобойко                                        В. В. Британчук                                О. Б. Прокопенко                                        Ю. Л. Власов                                 В. В. Пророк                                        М. І. Гриців                                Л. І. Рогач                                        Д. А. Гудима                                О. М. Ситнік                                        В. І. Данішевська                                О. С. Ткачук                                        Ж. М. Єленіна                                В. Ю. Уркевич                                        О. С. Золотніков                                О. Г. Яновська 
		Відповідно до частини третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України постанова оформлена суддею Данішевською В. І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...