Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Категорія справи № 199/485/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: 20.10.2020. Зареєстровано: 21.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.10.2020.
Дата набрання законної сили: 15.10.2020
Номер судового провадження: 22-ц/803/6227/20

-family:Times New Roman CYR;font-size:12pt;"> Листом від 29.01.2020 р. №107/6071 АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» на адресу ОСОБА_5 повідомлено про заборгованість за рахунком № НОМЕР_1 в розмірі 1712,27 грн. станом на 01.01.2019 р. та запропоновано у строк до 02.03.2020 р. сплатити борг та роз`яснено про можливе припинення електропостачання за умови несплати боргу (а.с. 18).
		   Відповіддю від 06.02.2020 р. (а.с. 23) Департамент патрульної поліції Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області на адресу ОСОБА_1 повідомив про направлення 18.01.2020 р. об 11.20 год. екіпажу на повідомлення «конфлікт» за адресою: АДРЕСА_1 .
		   Згідно з листом від 06.02.2020 р. вих. 4934/1001 (а.с. 25) на адресу ОСОБА_1 Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі» повідомило про підстави припинення електропостачання: з 10.01.2020 р. по акту №011898 за недопуск до приладів обліку та самовільного підключення до електроустановки АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» згідно Правил роздрібного ринку електричної енергії п. 7.5.
		   Відповідно до картки за особовим рахунком № НОМЕР_1 23.01.2003 р. ОСОБА_5 уклала договір на поставку електроенергії за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 37), лічильник СО-ЭА09М2, дата установки 15.05.2009 р.
		   Згідно з квитанціями (а.с. 45-46) платником ОСОБА_5 здійснювалася оплата послуг за особовим рахунком № НОМЕР_1 09.03.22019 р. в розмірі 54,00 грн., 05.02.2019 р. в розмірі 72,00 грн., 07.05.2019 р. в розмірі 60,00 грн., 06.04.2019 р. в розмірі 54,00 грн., 05.06.2019 р. в розмірі 78,00 грн., 05.09.2019 р. в розмірі 91,50 грн., 06.08.2019 р. в розмірі 91,50 грн., 04.10.2019 р. в розмірі 76,5 грн., 06.12.2019 р. в розмірі 96,00 грн., 06.07.2019 р. в розмірі 78,00 грн., 05.11.2019 р. в розмірі 96,00 грн.
		   Відповідно до рахунку за електроенергію від 24.01.2020 р., який виставлений споживачу ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , до сплати підлягає 1 712,27 грн., який мав бути сплачений до 10.02.2020 р. (а.с. 55).
		   Заявою від 20.02.2020 р. ОСОБА_1 на адресу АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» повідомив про заперечення щодо сплати заборгованості та просив зарахувати зустрічні однорідні вимоги (а.с. 56).
		   Згідно з актом про недопуск від 16.02.2016 р. (а.с. 66) 16.02.2016 р. ОСОБА_5 не було забезпечено доступ працівникам енергопостачальника з виконання робіт.
		   Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.07.2017 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпрообленерго» про зобов`язання вчинити певні дії рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 р., яким відмовлено в задоволенні позову повністю, залишено без змін (а.с. 70-73).
		   Відповідно до довідки (а.с. 74) станом на 20.02.2020 р. на балансі ДМЕМ АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» обліковується лічильник електричної енергії СО ЭМ09М2.
		   17.02.2020 р. виконано підключення електроустановки споживача ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 75).
		   Згідно з актом про недопуск від 18.01.2020 р. цього дня відбувся недопуск до об`єкта - квартири за адресою: АДРЕСА_2 , для заміни засобу комерційного обліку, його технічної електроустановки і електропроводки, виконання відключення (а.с. 76).
		   Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та безпідставності.
		   Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
		   Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		   Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
		   Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
		   Виходячи зі змісту ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 5 ЦПК України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
		   Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України.
		   Застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		   Відповідно до преамбули Закону «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
		   Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону "Про захист прав споживачів" споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
		   Відповідно до пунктів 3, 18 ч. 1 ст. 1 Закону "Про захист прав споживачів" виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації.
		   Тобто Закон "Про захист прав споживачів" регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.
		   За ст. 5 зазначеного вище закону держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.
		   Відтак, з огляду на вищенаведене право звернення до суду з позовом про захист прав споживача має будь-який споживач, та тягар доказування факту придбання, замовлення товарів (послуг) покладається на споживача.
		   У Законі «Про захист прав споживачів» не визначено певних меж його дії, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з демократичних принципів цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах такої "слабкої сторони", як фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо.
		   У статтях 81, 82 ЦПК встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу доказування між сторонами.
		   Згідно з положенням, передбаченим ч. 1 ст. 81 ЦПК, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 цього Кодексу.
		   Однак, в порушення вимог законодавства, позивач, розпорядившись своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, не надав суду доказів в порядку ст.ст. 76-80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України на підтвердження наявності обставин, що обґрунтовують позовні вимоги, зокрема, що саме він є споживачем послуг за адресою: АДРЕСА_1 .
		   Обґрунтовуючи позов, позивач серед іншого зазначав про те, що він проживає у вказаній вище квартирі, втім, доказів на підтвердження того, що він там проживає, або він є власником цього майна, членом сім`ї власника, або наймачем або членом сім`ї наймача, або має право користування цим нерухомим майном на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом, позивач суду не надав.
		   Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
		   Доводи скарги позивача фактично зводяться до незгоди апелянта із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування, а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.
		   На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -
		П О С Т А Н О В И Л А :
		   Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
		   Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 березня 2020 року - залишити без змін.
		   Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.
		   Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...