Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/17944/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.10.2020.
Дата набрання законної сили: 07.10.2020
Номер судового провадження: 61-17511ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		07 жовтня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 755/17944/18
		провадження № 61-17511св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.,                      
		суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,            
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Оксана Олексіївна,
		 
		розглянув у порядку письмового  провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_5 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року у складі судді Марфіної Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Ігнатченко Н. В., Сержанюка А. С.,
		 
		 
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним.
		Позовні вимоги обґрунтував тим, що 03 жовтня 2009 року між ОСОБА_1  та ОСОБА_4 укладено договір позики, відповідно до якого він надав їй у борг 250 000,00 доларів США. Факт передачі коштів підтверджений письмовою розпискою, власноручно складеною ОСОБА_4 у присутності її чоловіка ОСОБА_2 .
		У зв`язку з невиконанням позичальником умов договору, у березні 2013 року він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення коштів, які були отримані подружжям ОСОБА_6 для сімейних потреб. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 31 липня                  2013 року у справі №7 52/3933/13-ц на його користь стягнуто з відповідачів солідарно суму боргу в розмірі 116 130,29 грн та, відсотки в розмірі                               203 605,96 грн. 
		ОСОБА_2 , розуміючи наслідки рішення суду про стягнення боргу, разом із дружиною ОСОБА_4 перереєстрував право власності на належну йому на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , на сина останньої від попереднього шлюбу ОСОБА_3 шляхом укладення договору купівлі-продажу від 05 липня                        2013 року.
		Позивач указував, що, ухиляючись від сплати боргу, ОСОБА_2 , діючи недобросовісно та зловживаючи правом, уклав фіктивний правочин. Згідно частиною третьою 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу  ОСОБА_2 діяв за згодою ОСОБА_4 , яка є матір`ю ОСОБА_3 , яка також є відповідачкою у справі № 752/3933/13-ц за його (позивача) позовом про стягнення боргу. З отриманих від продажу коштів вони позику не повернули, що підтверджує відсутність фактичного укладення правочину купівлі-продажу.
		ОСОБА_1 просив:
		визнати недійсним договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , укладений 05 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О. О., зареєстрований за номером 1405; 
		скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косенко О. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 липня 2013 року індексний номер №3706880; 
		зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косенко О. О. внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за рішенням від 05 липня 2013 року, індексний номер № 370688.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. 
		Суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем фіктивності договору купівлі-продажу.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного сулу від 30 серпня 2019 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду та вважав його таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права та додатково зазначив, що сам по собі факт укладення договору купівлі-продажу між близькими особами без доведення того, що договір вчинений без наміру створення правових наслідків, що дії сторін договору були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близької особи з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, не дає підстави вважати цей договір фіктивним.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
		Суди не застосували до спірних правовідносин статті 13, 234 ЦК України, висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, в якій зазначено, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Не звернули увагу на те, що ОСОБА_2 уклав фраудаторний правочин зі своїм пасинком, тобто правочин, який вчинений боржником на шкоду кредитору, метою якого було невиконання майбутнього рішення суду та взятих на себе боргових зобов`язань за договором позики.
		Відзив/заперечення на касаційну скаргу 
		ОСОБА_3 подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, які ухвалені з додержанням норм матеріального  та процесуального права.
		ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_5 подав пояснення до апеляційної скарги, в яких підтримав свої вимоги, викладені в касаційній скарзі.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,                       ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко О. О., про визнання договору недійсним з підстав, передбачених частиною третьою статті 389 ЦПК України.
		Витребувано із Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу                   № 755/17944/18.
		У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року  та постанови Київського апеляційного суду від 30 серпень 2019 року відмовлено.
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
		Обставини справи 
		Суди встановили, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31 липня 2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 752/3933/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення боргу, за зустрічним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним умов договору, стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в загальному розмірі 319 736,25 грн.  
		У справі № 752/3933/13-ц встановлено, що відповідно до договору позики від 03 жовтня 2009 року ОСОБА_1 надав у позику ОСОБА_4 кошти у розмірі 200 000,00 доларів США, які у повному обсязі не були повернуті.
		Постановами державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві від 06 грудня 2013 року ОСОБА_7 відкрито виконавчі провадження № № 41128555 та 41128507 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 203 605,96 грн та 116 130,29 грн відповідно. Рішення суду не виконане.
		Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 05 липня 2013 року квартира АДРЕСА_2 була зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 .
		Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої станом на 23 червня 2017 року  власником однокімнатної квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 05 липня                  2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко О. О. та зареєстрованого за № 3706880. 
		Позиція Верховного Суду
		Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких підстав. 
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та вказав, що оспорюваний договір є договором купівлі-продажу, отже він є відплатним, а не договором дарування, тому сама форма договору відчуження майна не вказує на передачу права власності для уникнення виконання рішення суду про стягнення боргу.
		Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з таких підстав.
		Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) вказано, що: «Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. […] Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі                              № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Суди першої та апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_8 , відчужуючи належні йому на праві власності будинок і земельну ділянку, що знаходяться на АДРЕСА_3 , своїм синам - ОСОБА_9 і ОСОБА_10 був обізнаний про наявність вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 02 листопада 2012 року, що набрав законної сили, яким стягнуто, в тому числі, з нього на користь ТОВ «Банк Фамільний» 580 849,84 грн, правильно вважали, що боржник міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вказаного судового рішення. Крім того, з`ясувавши, що при укладенні 27 грудня 2012 року оспорюваних правочинів воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому вироку суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_8 , суди обґрунтовано визнали недійсними оспорювані правочини на підставі статті 234 ЦК України».
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		 
		Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
		Згідно частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п`ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).
		Згідно частини першої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. 
		Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом (частина перша статті 84 ЦПК України).
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п`ята статті 263 ЦПК України).
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
		Використовуючи надане йому право, передбачене статтею 84 ЦПК України, позивач звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів та просив витребувати від приватного нотаріуса належним чином завірені копії всіх документів, згідно яких відбулось укладення договору купівлі-продажу, у тому числі й договір, який є предметом даного спору, в отриманні якого у нього виникли труднощі.
		Ухвалою від 17 грудня 2018 року суд першої інстанції задовольнив клопотання ОСОБА_1 , витребувавши від приватного нотаріуса вищезазначені копії документів.
		Відповідно до супровідного листа від 09 квітня 2019 року приватний нотаріус надіслав на адресу суду копії документів щодо оформлення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 між ОСОБА_11 та ОСОБА_3 .
		З`ясувавши, що серед надісланих нотаріусом документів відсутня копія оспорюваного позивачем договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що його відсутність у даному випадку не позбавляє можливості вирішення справи по суті. Суд зазначив, що обґрунтування позову не пов`язані з будь-яким конкретним змістом умов договору, а будуються на самому факті укладення такого договору між боржником, з якого стягнуто заборгованість за рішенням суду, та сином дружини боржника від попереднього шлюбу, яка також є солідарним боржником.  
		Звернувшись з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду, позивач повторно подав клопотання про витребування від приватного нотаріуса доказів, зокрема, копії договору купівлі-продажу, який є предметом спору, пославшись на  неможливість отримати його самостійно.
		Проте на порушення вимог процесуального законодавства суд апеляційної інстанції вказане клопотання не розглянув, чим порушив право позивача на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Краска проти Швейцарії» від 19 квітня 1993 року визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. 
		Крім того, апеляційний суд безпосередньо не дослідив оспорюваний правочин, який є предметом спору. 
		Суд також не врахував, що договір, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір; не перевірив доводів позивача про те, щоцивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу.
		Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення апеляційного суду постановлено без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_5 , задовольнити частково.
		Постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2019 року скасувати? справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 30 серпня 2019 року втрачає законну силу.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийВ. І. Крат    Судді:Н. О. Антоненко     В. І. Журавель     Є. В. Краснощоков     М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...