Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 334/8156/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: 21.10.2020. Зареєстровано: 22.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.10.2020.
Дата набрання законної сили: 07.07.2021
Результат оскарження 07.07.2021 Касаційний цивільний суд Верховного Суду: скасовано постанову суду апеляційної інстанції повністю і залишено в силі рішення суду першої інстанції
Номер судового провадження: 2/334/1638/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Дата документу 19.10.2020 
		 
		Справа № 334/8156/19 
		Провадження № 2/334/1638/20
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 жовтня 2020 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:
		головуючого судді Козлової Н.Ю.,
		при секретарі Манюхіні О.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», АТ «Акцент-Банк» про визнання кредитного договору припиненим в зв`язку з його виконанням та визнання договору факторингу фіктивним 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до АТ КБ «ПРИВАТБАНК», АТ «АКЦЕНТ - БАНК» про визнання кредитного договору припиненим в зв`язку з його виконанням та визнання договору факторингу фіктивним.
		В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням доповненої позовної заяви, Позивачка зазначила, що 03.09.2007 року між нею та ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено кредитний договір № ZPS0GL00000085 відповідно до якого «Приватбанк» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі у розмірі 31687,50 доларів США на строк до 01.09.2017 року, а Позивачка зобов`язана повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.
		10.12.2009 року ПАТ КБ «Приватбанк» направив на адресу Позивачки досудову вимогу за вих. № 2976913606, відповідно до якої «Приватбанк» на підставі ст. 1050 ЦК України вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані відсотки, комісії та штрафні санкції в тижневий термін з дати одержання цього повідомлення. Тобто кредитний договір у відповідності до статті 611 ЦК України, який було укладено 03 вересня 2007 року № ZPS0GL00000085 припинив свою дію 10.12.2009 року та у «Приватбанк» були відсутні законні підстави з цього часу нараховувати Позивачці відсотки та комісію відповідно до його умов.
		Сума заборгованості за кредитним договором станом на 10.12.2009 рік відповідно до даних, які містяться в розрахунку заборгованості, який зроблено АТ КБ «ПРИВАТБАНК», складається з заборгованості по тілу кредиту 25470,54 доларів США, за відсотками 59,49 доларів США, за комісією відсутня, заборгованість за пенею за порушення строків розрахунків 12, 62 доларів США.
		В період з 10.12.2009 року по 06.03.2015 рік Позивачка в добровільному порядку на користь АТ КБ «Приватбанк» по кредитному договору № ZPS0GL00000085 сплатила 32 038,44 доларів США: по тілу кредиту 16 180,04 доларів США, відсотків - 11 665,33 доларів США, а також комісії 4 227,13 доларів США, що підтверджується даними, які містяться в розрахунку заборгованості, який надано АТ КБ «Приватбанком». 
		Умови кредитного договору про сплату комісії визнано недійсними на підставі рішення, яке ухвалене 20.06.2019 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя по справі № 334/4270/16-ц. В зв`язку із цим, грошові кошти, зараховані банком в рахунок погашення комісії, мають бути розподілені в рахунок погашення інших складових кредитної заборгованості. Необхідно зараховувати грошові кошти у сумі 4227,13 доларів США, сплачених, як винагороду за надання фінансового інструмента (комісію за обслуговування кредиту) в рахунок погашення заборгованості по сплаті пені, процентів за користування кредитними коштами та основної суми боргу відповідно до вимог кредитного договору, який припинив свою дію 10.12.2009 року.
		Пеня банком була нарахована безпідставно в той час, коли у Позивачки вже була відсутня заборгованість по кредитному договору.
		Позивачка зазначає, що сплачена нею за кредитним договором № ZPS0GL00000085 від 03.09.2007 року сума в розмірі 32 085,59 доларів США значно перевищує суму заборгованості, яка склалася станом на 10.12.2009 рік - 25 542,65 доларів США, а саме на 6 495,79 доларів США, тобто Позивачкою зроблена переплата за кредитним договором.
		Зобов`язання по кредитному договору припинилися виконанням договору, проведеним належним чином.
		Щодо визнання договору факторингу фіктивним Позивачка зазначила, що у учасників договору факторингу, який укладено 01.11.2007 року був відсутній намір створити юридичні наслідки. Надання їй інформації АТ «Акцент Банк» про укладений в 2007 році договір факторингу необхідний АТ КБ «Приватбанк» для того, щоб запобігти для АТ КБ «Приватбанк» несприятливих правових наслідків, які сталися внаслідок направлення їй в 2009 році досудової вимоги про повернення всієї суми за кредитним договором Приватбанку та в зв`язку із цим, змінення Приватбанком строку дії договору. Від того, чи мав Приватбанк правоздатність направляти досудову вимогу в 2009 році залежить її майнове право як споживача та сторони кредитного договору. 
		Позивачка та його представник в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі. Просили задовольнити позовні вимоги, надавши при цьому заперечення на відзив.
		Відповідач АТ КБ «Приватбанк» в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином. Відзиву на позовну заяву надано не було. 
		Відповідач АТ «Акцент - Банк» в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, надав відзив на позовну заяву.
		Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.
		Згідно зі статтею 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
		Відповідно до статті 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
		Згідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		У відповідності до частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
		Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обовязку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		У відповідності до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		В ході судового розгляду було встановлено та підтверджено належними доказами, що 03.09.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено кредитний договір № ZPS0GL00000085. Згідно договору Банк зобов`язався надати кредит на споживчі цілі у розмірі 31687,50 доларів США на строк до 01.09.2017 року, а позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.
		10.12.2009 року ПАТ КБ «Приватбанк» направив на адресу Позивачці досудову вимогу за вих. № 2976913606, відповідно до якої він на підставі ст. 1050 ЦК України вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані відсотки, комісії та штрафні санкції в тижневий термін з дати одержання цього повідомлення. Згідно ст. 611 ЦК України після того, як кредитор направив  боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором. Тобто, визначений термін повернення кредиту частинами до 2017 року, був правомірно змінений кредитором на повернення всією сумою в тижневий термін  з моменту отримання вимоги. Водночас сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Оскільки кредитний договір припинив свою дію, то у кредитора відсутні підстави для нарахування відсотків після дати направлення вимоги про дострокове припинення кредиту. Вказана правова позиція викладена в постанові ВС/КЦС від 14.12.2018 року за № 564/2100/15-ц, відповідно до якої, кредитний договір припиняє свою дію з дати направлення боржнику вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу.
		Тобто кредитний договір, який було укладено 03 вересня 2007 року № ZPS0GL00000085 припинив свою дію 10.12.2009 року та у ПАТ КБ «Приватбанк» були відсутні законні підстави з цього часу нараховувати Позивачці відсотки та комісію відповідно до його умов.
		Сума заборгованості за кредитним договором станом на 10.12.2009 рік відповідно розрахунку заборгованості, який зроблено ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 30.06.2016 року, складається з наступного: заборгованість по тілу кредиту 25470,54 доларів США, заборгованість за відсотками 59,49 доларів США, заборгованість за комісією відсутня, заборгованість за пенею за порушення строків розрахунків 12,62 доларів США.
		Відповідно до розрахунку суми фактично сплаченої за кредитним договором після 10.12.2009 року, який було надано Позивачкою до позовної заяви та не спростовано відповідачами, з 10.12.2009 року по 06.03.2015 рік Позивачка на користь ПАТ КБ «Приватбанк» по кредитному договору № ZPS0GL00000085 сплатила 32 038,44 доларів США: по тілу кредиту 16 180,04 доларів США, відсотків - 11 665,33 доларів США, а також комісії 4 227,13 доларів США. 
		Умови кредитного договору про сплату комісії визнано недійсними на підставі рішення, яке ухвалене 20.06.2019 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя по справі № 334/4270/16-ц. Обставини сплати Позивачкою зазначених сум також підтверджується даними, які містяться в розрахунку заборгованості, який надано «Приватбанком». 
		Відповідно до розрахунку, який складено Приватбанк станом на 30.06.2016 рік, Позивачкою сплачено винагороди за надання фінансового інструмента за обслуговування кредиту (комісії) 4227,13 доларів США, які були зараховані банком як оплата комісії у період з 03.09.2007 по 06.03.2015 рік.
		За умовами п. 3.3 кредитного договору погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку - відшкодування витрат/збитків Банку згідно до п.п. 2.2.9, 2.3.8, далі пені, далі комісія по Кредиту, далі прострочена винагорода, далі прострочених відсотків, далі простроченої заборгованості за кредитом, частина суми, що залишилася направляється на погашення заборгованості за Кредитом. 
		Приймаючи до уваги те, що пункт 7.1. кредитного договору, щодо зобов`язання Позивачкою сплачувати щомісяця винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,04 % від суми виданого кредиту (комісію) є недійсним, тобто таким, що не породжує юридичних наслідків для неї, грошові кошти, зараховані банком в рахунок погашення комісії, мають бути розподілені в рахунок погашення інших складових кредитної заборгованості. Таким чином, правомірно зараховування грошових коштів у сумі 4227,13 доларів США, сплачених Позивачкою, як винагороду за надання фінансового інструмента (комісію за обслуговування кредиту) в рахунок погашення заборгованості по сплаті пені, процентів за користування кредитними коштами та основної суми боргу відповідно до вимог кредитного договору, який припинив свою дію 10.12.2009 року.
		Щодо стягнення пені, судом встановлено, що відповідно до даних розрахунку заборгованості, який складено «Приватбанк» станом на 30.06.2016 рік, останній платіж Позивачка зробила 06.03.2015 року при цьому кредитний договір припинив свою дію з 10.12.2009 року. ПАТ КБ «Приватбанк» вперше Позивачці нарахував пеню 0,88 доларів США 15.01.2015 року, але на цей час у неї була відсутня заборгованість по кредитному договору. В зв`язку із викладеним суд приходить до висновку, що нарахування пені в розрахунку є неправомірним.
		Відповідно до п. 5.1 Договору, Кредитний договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором. Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). 
		Враховуючи те, що Позивачка сплатила за кредитним договором № ZPS0GL00000085 суму в розмірі 32 085,59 доларів США, що значно перевищує суму заборгованості, яка встановлена «Приватбанк» на момент припинення вказаного кредитного договору станом на 10.12.2009 рік - 25 542,65 доларів США, та сума переплати за кредитним договором складає 6 495,79 доларів США, зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором № ZPS0GL00000085 припинилися.
		Щодо вимоги Позивачки про визнання договору факторингу, який укладено між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ЗАТ КБ «Акцент Банк», фіктивним, судом встановлено та не спростовано належними та допустимими доказами, що про нього Позивачка вперше дізналася 04 лютого 2020 року отримавши від АТ «Акцент-Банк» поштовий лист з вимогою про усунення порушення, це сталося після відкриття Ленінським районним судом м. Запоріжжя 02 грудня 2019 року провадження по цивільній справі про визнання кредитного договору виконаним.
		Відповідно до інформації, яка викладена в Вимозі, між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» був укладений договір факторингу № 1 від 01.11.2007 року.
		Відповідно до умов договору факторингу до ПАТ Акцент- анк перейшли у повному обсязі права вимоги до ОСОБА_1 , що випливають з кредитного договору, а також за договором іпотеки.
		Відповідно до вимоги, прострочена заборгованість за кредитним договором № ZPS0GL00000085 від 03.09.2007 року складає 31 589,31 доларів США та АТ «Акценкт-Банк» вимагаєте її сплатити в тридцяти денний строк з дня отримання цієї вимоги. 
		При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
		При цьому АТ «Приватбанк» та АТ «Акцент-банк» не надав суду належних та допустимих доказів того, що до 04.02.2020 року повідомляв ОСОБА_1 про укладений з ПАТ «Акцент - Банк» договір факторингу, напроти, Позивачкою надані до суду докази того, що тільки АТ «Приватбанк» до 04.02.2020 року активно вчиняв спроби в судовому та позасудовому порядку стягувати з Позивачки грошові кошти не зважаючи на те, що позивачкою вже сплачена «Приватбанк» вся заборгованість за кредитним договором, а також існує переплата за ним в розмірі 6 495,79 доларів США.
		Основні ознаки факторингу наведено в ч. 1 ст. 1077 ЦКУ, так, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другій стороні (клієнту) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Отже, по суті, факторинг є фінансуванням під відступлення права грошової вимоги. Тобто тут три ключові моменти: відбувається передача грошової вимоги; фактор передає або зобов`язується передати клієнту грошові кошти; передбачається винагорода фактору. Тільки той договір можна буде назвати договором факторингу, в якому присутні всі наведені вище ознаки. Метою його укладення є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги к боржнику.
		Загальні вимоги до порядку заміни кредитора в зобов`язанні (зокрема, до відступлення права вимоги) регулюють норми ст. 512-519 ЦКУ.
		Зобов`язання здійснювати платіж факторові наступає за умови одержання письмового повідомлення про існування договору факторингу. Інформацію про існування договору факторингу ОСОБА_1 отримала після повного погашення боргу «Приватбанк», що підтверджується належними та допустимими доказами, не спростовано Відповідачами.
		Договір факторингу № 1, який укладено 01.11.2007 року між ПАТ КБ Приватбанк та ПАТ «Акцент-Банк», відповідно до умов якого до ПАТ «Акцент - Банк» перейшли у повному обсязі права вимоги до ОСОБА_1 , що випливають з кредитного договору № ZPS0GL00000085 від 01.09.2007 року, а також за договором іпотеки від 01.09.2007 року має ознаки фіктивності.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, ст. 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною ст.517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
		У відповідності до ст.517 ЦК боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні, а згідно з ч.2 ст.516 ЦК, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків і у цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
		Відповідно до ст.202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
		Згідно з ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
		Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
		Судом досліджені надані Позивачкою докази відсутності в учасників договору факторингу, який було укладено 01.11.2007 року, наміру створити юридичні наслідки, які підтверджують те, що за договором факторингу АТ «Приватбанк» фактично не передав АТ «Акцент - Банк» права вимоги до ОСОБА_1 , що випливають з кредитного договору, а також за договором іпотеки. 
		Так, 4 липня 2011 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя було ухвалене рішення № 2-573/11, позовні вимоги до ПАТ КБ Приватбанк були задоволенні в повному обсязі, стягнуто з ПАТ КБ Приватбанк судові витрати. При цьому, при ухваленні вказаного рішення в 2011 році судом не було встановлено існування договору факторингу між Приватбанк та Акцент-банк. Судом встановлено, що Приватбанк в 2009 році дійсно збільшив відсоткову ставку за кредитним договором. Те, що станом на 2009-2011 рік Приватбанк користувався правами, які передбачені кредитним договором укладеним з Позивачкою підтверджують відсутність створення юридичних наслідків, які повинні наступити після укладання договору факторингу від 01.11.2007 року.
		Також, в грудні 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» подало до Ленінського районного суду м. Запоріжжя цивільний позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким банк підтверджував існування своїх прав за кредитним договором та договором іпотеки станом на 2012 рік та не заявляв про те, що ці права були передані іншій фінансовій установі. Позовна заява була підписана представником ПАТ КБ «Приватбанк», надано суду розрахунок заборгованості станом на 2012 рік, копії письмової вимоги, сплачено судовий збір, але заява подана з порушеннями, яки не були виправлені, тому суддя Ленінського районного суду м. Запоріжжя своєю ухвалою по справі № 0814/14567/2012 позовну заяву повернула заявнику. Вказані дії ПАТ КБ «Приватбанк» також спростовують те, що станом на 2012 рік Приватбанк передавав права вимоги Акцент - банку за кредитним та іпотечним договором.
		Також в 2016 році ПАТ КБ Приватбанк звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом про стягнення заборгованості, сплатив судовий збір (справа 334/4270/16-ц). Вказаним позовом Приватбанк також підтверджував свої права на отримання грошових коштів за кредитним договором, зазначав про існування заборгованості перед ПАТ КБ Приватбанк станом на 2016 рік. Зазначав, що з початку дії кредитного договору по 30.06.2016 рік нараховував відсотки за кредитним договором, комісію пені, штрафи, тобто виконував всі дії передбачені кредитним договором. Позовні вимоги банку судовим рішенням залишені без розгляду.
		Також судом досліджені надані Позивачкою докази в підтвердження того, що Приватбанк з 2007 року не відступив своїх прав вимоги АТ «Акцент - Банк»: лист ПАТ КБ Приватбанк від 21.05.2013 року про те, що Приватбанк 08.05.2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPS0GL00000085 отримав від Позивачки 446,55 доларів США. Станом на 28.05.2013 рік простроченої заборгованості за кредитним договором немає. Лист ПАТ КБ «Приватбанк» від 26.12.2013 року з інформацією, що станом на 26.12.2013 рік прострочена заборгованість за договором № ZPS0GL00000085 відсутня. Лист ПАТ КБ «Приватбанк» від 10.09.2009 року, щодо підтвердження права банку підвищувати відсоткову ставку за кредитним договором в 2009 році. Копія Довідки ПАТ КБ Приватбанк від 25.06.2009 року про відсутність заборгованості ОСОБА_1 станом на 24.06.2009 рік.
		Судом встановлено, що сторонами договору факторингу з 2007 року не вчинено будь-яких дій на виконання договору факторингу, фактично ПАТ КБ Приватбанк не передав права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки.
		Також Акцент-Банк не надав суду, на виконання ухвали про витребування доказів, для підтвердження укладання договору факторингу, оригінал договору факторингу № 1 від 01.11.2007 року, який укладено між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-банк», виписку реєстру боржників за договором факторингу № 1 від 01.11.2007 року відносно ОСОБА_1 , докази сплати фактором ПАТ «А-Банк» суми фінансування уступки права вимоги до ОСОБА_1 за договором факторингу № 1 від 01.11.2007 року, договір про відступлення прав вимоги до ПАТ «Акцент-банк» за договором іпотеки, який було укладено 03.09.2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 . 
		Відповідачі не надали суду докази сплати фактором грошових коштів клієнту за відступлення свого права грошової вимоги. Тобто, договір факторингу є недійсним, оскільки даний правочин не створює правових наслідків, передбачених його умовами.
		Щодо договору факторингу відносно передачі прав вимог за договором іпотеки суд зробив наступні висновки.
		В разі реального укладення договору факторингу, при тому, що кредитний договір забезпечений іпотекою, обов`язковим супроводжуючим договором має бути договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, який повинен бути посвідчений нотаріально, а відомості про зміну іпотекодержателя повинні бути внесені до Єдиного державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
		ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «А-Банк» при укладенні договору факторингу за яким перейшло право вимоги за договором іпотеки не було дотримано встановленої законодавством форми угоди. 
		Згідно пункту 4 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Згідно статті 209 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Згідно п.3 ст. 640 ЦК України - договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
		Відступлення права вимоги повинно здійснюватися в тій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ч. 1 ст. 513 ЦКУ). Так, правочин з відступлення права вимоги, що виникло на підставі договору, який підлягає держреєстрації, має бути зареєстрований у тому самому порядку, як і такий договір (ч. 2 ст. 513 ЦКУ).
		Відповідно до статті 24 Закону України «Про іпотеку», відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.
		Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням.
		Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
		З урахуванням вказаної норми, в разі забезпечення кредитного зобов`язання іпотекою, належним доказом відступлення іншій фінансовій установі права вимоги за договором факторингу є належним чином посвідчений договір про відступлення прав за іпотечним договором.
		Відповідно до п.1, 17-22 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року №410, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин. 1.Державна реєстрація іпотек здійснюється з метою: реалізації переважного права іпотекодержателя у задоволенні вимог за рахунок предмета іпотеки перед іншими іпотекодержателями незареєстрованих або зареєстрованих пізніше прав чи вимог на предмет іпотеки; надання в інтересах фізичних чи юридичних осіб інформації про обтяження нерухомого майна іпотекою або про відсутність такого обтяження. 17, 19. Державна реєстрація відомостей про обтяження чи зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором та передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної здійснюється шляхом внесення запису до Реєстру, а також змін і додаткових відомостей до запису, виключення запису з Реєстру. 22. Датою державної реєстрації змін і додаткових відомостей, внесених до запису, вважається дата та час внесення змін і додаткових відомостей до запису. 23. Про внесення змін і додаткових відомостей до запису реєстратор видає іпотекодержателю або уповноваженій ним особі примірник витягу. Другий примірник витягу реєстратор протягом п`яти днів надсилає іпотекодавцю. Ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зазначає, що державна  реєстрація  прав,  їх  обтяжень  у  результаті вчинення  нотаріальної  дії  (надання  відмови  в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.
		Відповідно до Інформації з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, станом на 10.07.2019 рік іпотекодержателем є ЗАТ КБ «Приватбанк» на підставі іпотечного договору від 03.09.2007 року, який посвідчено приватним нотаріусом Грибановою О.В., тобто, відступлення права вимоги за договором не відбулося.
		Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 215 Цивільного Кодексу України, а саме, - недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Нікчемним правочин визнається також п.1 статті 220 Цивільного Кодексу України - у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору.
		Статті 77 та 78 ЦПК України вказують на те, що докази повинні бути належними та допустимими.
		Законодавством визначений перелік документів, який є необхідним, аби визначити чи продаж права вимоги за договором факторингу, яка забезпечена іпотекою відбувся законно: договір факторингу між банком і новим кредитором, договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, витяг з Єдиного державного реєстру прав власності на нерухоме майно, що підтверджує реєстрацію зміни кредитора у зобов`язанні.
		Надана Позивачкою Інформація з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, станом на 10.07.2019 рік є належним доказом, який підтверджує відсутність переходу права вимоги від ЗАТ КБ «Приватбанк» до АТ «Акцент - Банк» за договором іпотеки в зв`язку із відступленням права вимоги за договором іпотеки з 2007 по 10.07.2019 рік, підтверджує відсутність у учасників правочину факторингу наміру створити юридичні наслідки, а отже є підстави для визнання оскаржуваного договору недійсними, фіктивним.
		Заперечення АТ «Акцент - Банк» суд не приймає до уваги, оскільки вони не знайшли жодного підтвердження в ході судового розгляду.
		З огляду на наведене, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог про визнання кредитного договору № ZPS0GL00000085, який укладений 03.09.2007 року між мною ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» припиненим в зв`язку із виконанням зобов`язань за ним та визнає договір факторингу № 1 від 01.11.2007 року, який укладено між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-банк» у відношенні до ОСОБА_1 фіктивним.
		На підставі викладеного, керуючись ст.12,81,141,247,263-265,268 ЦПК України, ст.3, 15, 16, 202, 203, 215, 234, 512- 517, 598, 599, 1077 ЦК України, статті 24 Закону України «Про іпотеку», ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» суд
		 
		В И Р І Ш И В:
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», АТ «Акцент - Банк» - задовольнити.
		Визнати кредитний договір № ZPS0GL00000085, який укладений 03.09.2007 року між ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) та ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (ЕДРПОУ 14360570, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) припиненим в зв`язку із виконанням зобов`язань за ним.
		Визнати фіктивним договір факторингу № 1, який укладено 01.11.2007 року між ПАТ КБ Приватбанк (ЕДРПОУ 14360570, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) та ПАТ «Акцент-Банк» (ЕДРПОУ14360080, м. Дніпро, вул. Батумська,11), відповідно до умов якого до ПАТ «Акцент - Банк» перейшли у повному обсязі права вимоги до ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), що випливають з кредитного договору № ZPS0GL00000085 від 01.09.2007 року, а також за договором іпотеки від 01.09.2007 року.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в солідарному порядку з Акціонерного товариства «Приватбанк» (ЕДРПОУ 14360570, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) та Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (ЕДРПОУ14360080, м. Дніпро, вул.. Батумська,11) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 840,80 грн.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Повний текст рішення виготовлено 19 жовтня 2020 року.
		 
		Суддя                                                         Н.Ю.Козлова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...