Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/228/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 21.10.2020. Зареєстровано: 22.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.10.2020.
Дата набрання законної сили: 21.10.2020
Номер судового провадження: К/9901/33606/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 жовтня 2020 року 
		м. Київ
		справа № 420/228/19
		адміністративне провадження № К/9901/33606/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання привести самочинний об`єкт будівництва у відповідність до договору дарування, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду у складі судді Бойко О.Я. від 5 червня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Лук`янчук О.В., Бітова А.І., Ступакової І.Г. від 22 жовтня 2019 року, 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2019 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - Управління ДАБК Одеської МР, позивач) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просило зобов`язати ОСОБА_1 привести самочинний об`єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_1 у відповідність до договору дарування № 11284 від 31 грудня 2004 року.
		В обґрунтування позову зазначено, що відповідач виконав будівництво 2-х поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 без отримання права на виконання будівельних робіт, чим порушив пункт 1 частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», абзац перший частини другої статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та абзац другий пункту 5 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 13 квітня 2011 року. Зазначає також, що до теперішнього часу виявлені перевіркою від 18 травня 2018 року порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності відповідач не усунув, а саме не отримав право на виконання будівельних робіт або об`єкт не приведено у відповідність до договору дарування № 11284 від 31 грудня 2004 року.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 5 червня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовна вимога про приведення об`єкта у первинний стан (відповідність до договору дарування) є фактично вимогою про знесення самочинного об`єкта будівництва, оскільки таке приведення можливо здійснити тільки шляхом знесення об`єкта з огляду на те, що такий об`єкт є новозбудованим 2- х поверховим будинком та на момент укладання договору дарування не існував. Також суди дійшли до висновку, що позивач не надав доказів того, що будівництво 2-х поверхового житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотно порушує будівельні норми і правила.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 5 червня 2019 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Управління ДАБК Одеської МР звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про задоволення позову.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		У касаційній скарзі відповідач вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до помилкового висновку про те, що позивачем не доведено наявності правових підстав для приведення об`єкта самочинного будівництва до стану, який існував до проведення будівельних робіт, оскільки під час проведення перевірки відповідачем не надано будівельного паспорту на будівництво житлового будинку, документів, що дають право на виконання будівельних робіт, а також документів, які підтверджують право власності чи користування земельною ділянкою. Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано, що згідно даних інформаційної системи містобудівного кадастру м. Одеси відсутні відомості щодо надання будівельного паспорта на будівництво об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , а згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 173612051 вбачається, що земельна ділянка, на якій проведено будівельні роботи, у власності або користуванні відповідача не перебуває. 
		Також скаржник звертає увагу суду на те, що двоповерховий житловий будинок за вказаною адресою відповідно до технічного паспорту, виготовленого КП «Бюро технічної інвентаризації», є об`єктом самочинного будівництва, про що є відповідна відмітка.
		Скаржник зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій стосовно недоведеності позивачем наявності підстав вважати, що самочинне будівництва порушує суспільні інтереси та проведено без дотримання встановлених будівельних норм та стандартів є неправильними, оскільки сам факт відсутності документів, що дають право на здійснення будівельних робіт, нерозроблення належним чином затвердженого проекту будівництва, відсутність документів, які засвідчують введення об`єкта в експлуатацію, доводять невідповідність будівництва встановленим нормам, що може спричинити обвали, пожежі та інші негативні наслідки для життя та здоров`я людей.
		Від ОСОБА_1 відзиву на касаційну скаргу Управління ДАБК Одеської МР не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку. 
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційну скаргу подано до суду 3 грудня 2019 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 6 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 420/228/19, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу Управління ДАБК Одеської МР.
		Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не подавали.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій на підставі зібраних у матеріалах справи доказів встановлено, що на підставі наказу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради № 01-13/1ДАБК від 2 січня 2018 року та виявлення факту самочинного будівництва (службова записка за № 01-18/161-и/в від 16 травня 2018 року), органами державного архітектурно-будівельного контролю проведено позапланову перевірку дотримання вимог містобудівного законодавства за адресою: АДРЕСА_1 .
		Під час виїзду на місце, враховуючи надані та пред`явленні документи, позивачем встановлено, що власником домоволодіння по АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .
		Під час перевірки відповідачем були надані наступні документи: договір дарування № 11284 від 31 грудня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І.І., витяг з Державного реєстру правочинів № 630232 від 31 грудня 2004 року, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 7171636 від 5 травня 2005 року, технічний паспорт інвентаризації нерухомого майна № 166доп-112-21239 від 13 листопада 2017 року, виданий КП «БТІ» ОМР, паспорт громадянина України, серія та номер НОМЕР_1 .
		В ході проведення перевірки встановлено, що відповідач здійснює будівництво нового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до наданого технічного паспорту). Під час виїзду на місце проводилися роботи з будівництва другого поверху, з улаштуванням покрівлі та утепленням фасадів другого поверху будинку.
		Позивач за результатами перевірки склав:
		- акт за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт № 000616 від 18 травня 2018 року;
		- протокол про адміністративне правопорушення від 18 травня 2018 року відповідно до частини четвертої статті 96 КУпАП;
		- припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 18 травня 2018 року.
		1 червня 2018 року, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, Управлінням як органом державного архітектурно-будівельного контролю винесено постанову № 340/18 по справі про адміністративне правопорушення, якою відповідача визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення за частиною четвертою статті 96 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5950,00 грн.
		Відповідач добровільно сплатив розмір штрафу, що підтверджується квитанцією № 177 від 25 червня 2018 року.
		У зв`язку з необхідністю перевірки виконання вимог припису Управління № 274/18 від 18 травня 2018 року на підставі наказу № 01-13/162ДАБК від 2 липня 2018 року та направлення для проведення позапланового заходу № 001382 від 16 жовтня 2018 року зі строком дії з 16 жовтня 2018 року по 22 жовтня 2018 року, органами державного архітектурно-будівельного контролю проведено перевірку виконання вимог припису, стосовно дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил за адресою АДРЕСА_1.
		Під час перевірки 22 жовтня 2018 року позивач встановив, що будівельні роботи завершені, та фактично не проводяться. При цьому у приписі від 18 травня 2018 року вимагалося усунути порушення вимог містобудівного законодавства у термін до 18 липня 2018 року шляхом отримання права на виконання будівельних робіт, або привести об`єкт у відповідність до договору дарування № 11284 від 31 грудня 2004 року.
		За результатами даної перевірки, відносно відповідача було складено:
		- акт перевірки № 001382 від 22 жовтня 2018 року;
		- протокол про адміністративне правопорушення від 22 жовтня 2018 року відповідно до частини першої статті 188-42 КУпАП.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 червня 2019 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 41 Конституції України Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним; використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Повноваження Управління ДАБК Одеської МР у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
		Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
		За змістом підпункту 3 пункту «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органам міських рад делеговано повноваження у галузі будівництва зі здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.
		Частиною першою статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.
		Частиною четвертою цієї ж статті передбачено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
		Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:
		1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;
		2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31цього Закону, її експертизи;
		3) затвердження проектної документації;
		4) виконання підготовчих та будівельних робіт;
		5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;
		6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.
		Згідно з частиною першою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.
		Частиною першою статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.
		Відповідно до частини першої статті 34 цього ж Закону щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України замовник має право виконувати будівельні роботи після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.
		Частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України (ЦК України) встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		За змістом частин 2-5 цієї ж статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
		Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
		Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
		На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
		Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
		Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
		Наведеним положенням кореспондують приписи статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до частини першої якої у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
		У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.
		Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що залежно від ознак самочинного будівництва особи, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат. При цьому знесення самочинного будівництва можливе добровільно особою, яка його здійснила (здійснює), а також, за наявності для цього підстав, примусово, однак лише за рішенням суду, зокрема, ухваленим за позовом відповідного органу місцевого самоврядування та у разі неможливості здійснити перебудову такого будівництва.
		Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного суду України, від 19 листопада 2014 року № 6-180цс14, від 24 червня 2015 року № 6-381цс15 та Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 20/3183/16, від 6 березня 2019 року у справі №814/2645/15, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18.
		З врахуванням положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та статті 376 ЦК України та судової практики їх застосування, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що знесення самочинного будівництва є крайнім заходом відповідальності, який може бути застосовано до особи, що його здійснила, і лише за наявності визначених законодавством підстав, а саме: у разі порушення прав інших осіб, у випадку істотного відхилення від проекту, що порушує права інших осіб або істотного порушення будівельних норм, якщо буде встановлено неможливість проведення перебудови.
		Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що за результатом проведення перевірки за адресою: АДРЕСА_1, було, зокрема, складено акт перевірки № 000616 від 18 травня 2018 року, в якому зафіксовано здійснення будівництва нового двоповерхового будинку (літ. «Ж») без документів, що дають право на проведення будівельних робіт, без належним чином розробленого проекту, на земельній ділянці, яка не належить відповідачу на праві власності та не перебуває у користуванні. Крім того, позивачем складено припис від 18 травня 2018 року, яким ОСОБА_1 зобов`язано усунути порушення містобудівного законодавства шляхом отримання права на виконання будівельних робіт або приведення об`єкту у відповідність до договору дарування № 11284 від 31 грудня 2004 року.
		Судами попередніх інстанцій також встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що з метою перевірки виконання вимог припису від 18 травня 2018 року було проведено нову перевірку, за результатами якої складено акт № 001382 від 22 жовтня 2018 року, яким зафіксовано невиконання вимог припису. 
		Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що позивачем не доведено наявності підстав для знесення самочинно збудованого об`єкта, оскільки останнім не надано доказів того, що зазначене будівництво суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотно порушує будівельні норми і правила, порушує права інших осіб та є таким, що суперечить суспільним інтересам. 
		Колегія суддів вважає такі висновки передчасними з огляду на таке.
		Так, у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 суд на підставі аналізу положень статті 376 ЦК України, статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зробив висновок, що у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.
		Можливість перебудови та усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки.
		В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.
		Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).
		В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.
		Натомість, для висновку про задоволення позову у цьому випадку визначальним та достатнім є той факт, що відповідач здійснив будівництво без документів, що дають право на це, і без належно затвердженого проекту та не виконав вимоги зобов`язального припису, яким вимагалось усунути виявлені порушення.
		Отже, для прийняття законного та мотивованого рішення у справі, що розглядається, суди мали перевірити наявність у відповідача паспорту на будівництво житлового будинку або інших документів, що дають право на виконання будівельних робіт, а також документів, які підтверджують право власності чи користування земельною ділянкою, на якій проведено будівництво; у разі відсутності таких документів надати вказаним обставинам належну правову оцінку з урахуванням положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статті 376 ЦК України та судової практики їх застосування; у разі підтвердження обставин, які свідчать про те, що збудований об`єкт є самочинним, перевірити можливість приведення його до попереднього стану без знесення.
		Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).
		Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
		До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
		Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення не можна вважати законними та обґрунтованими. 
		Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази. 
		Частиною четвертою статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку, що касаційну скаргу Управління ДАБК Одеської МР слід задовольнити, рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування. У разі необхідності суд може зобов`язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з`ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.
		Оскільки колегія суддів повертає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають розподілу, а понесені позивачем судові витрати не повертаються.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради задовольнити частково. 
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 червня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року скасувати.
		Справу за позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання привести самочинний об`єкт будівництва у відповідність до договору дарування направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Головуючий                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                  І.В. Желєзний
		                                                                                                           Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...