Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 362/4711/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; охорони праці.
Надіслано для оприлюднення: 21.10.2020. Зареєстровано: 23.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 26.10.2020.
Дата набрання законної сили: 20.10.2020
Номер судового провадження: A/855/14407/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 362/4711/18                                                                       Суддя першої інстанції: Журавель В.О.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  20 жовтня 2020 року                                                                                            м. Київ
		          Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
		          головуючого судді                    - Пилипенко О.Є.  
		          суддів                                        - Глущенко Я.Б. та Собківа Я.М.,
		          при секретарі                              - Кузик О.С., 
		          за участю: 
		          представника позивача:           - Янчука А.А., 
		          представника відповідача:           - Берези Я.О., 
		          розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про скасування постанови,
		В С Т А Н О В И Л А :
		У серпні 2018 року позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Васильківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Київській області про скасування постанови, в якому просив: 
		- скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області від 09 серпня  2018 року за №АВ892/33/АВ/ТД/ФС-356 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 223  380 гривень, винесену першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Київській області Андрієнком Владиславом  Степановичем.
		Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2018 року адміністративну справу направлено за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
		Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
		Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
		Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. 
		19 жовтня 2020 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 39665, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого, позивач повністю заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, в той час як рішення суду законним, таким, що ухвалено відповідно до норм чинного законодавства.
		Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова Головного управління Держпраці у Київській області від 09 серпня  2018 року за №АВ892/33/АВ/ТД/ФС-356 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 223 380 гривень порушує права позивача, адже контролюючим органом, при винесенні останньої порушено норми Порядку   накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. №509, в частині повідомлення суб`єкта господарювання про розгляд справи про накладення штрафу.            
		Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
		Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа - підприємець 6 грудня 2011 р. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26 грудня 2016 р.
		Основним видом економічної діяльності позивача є роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах (код КВЕД 47.29).
		16 липня 2018 року наказом відповідача № 2593 «Про проведення інспекційного відвідування суб`єктів господарювання м. Василькова» інспекторам праці (головним державним інспекторам) відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Замулі Тетяні Юріївні та Романюку Віталію Романовичу наказано здійснити інспекційне відвідування на предмет дотримання законодавства про працю, не оформлення трудових відносин суб`єктом господарювання ФОП ОСОБА_1 , ІНПП НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
		18 липня 2018 року відповідачем видано направлення № 892 на проведення інспекційного відвідування, чинного з 18 липня 2018 р. по 19 липня 2018 р. 18 липня 2018 р. інспекторами праці проведено інспекційне відвідування позивача за адресою здійснення господарської діяльності.
		19 липня 2019 року за наслідками такої перевірки інспектором праці Замулою Т.Ю. складено акт інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № КВ892/33/АВ, відповідно до якого за адресою здійснення діяльності знаходиться торговельна точка позивача, де під час інспекційного відвідування виявлено двох осіб: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає: АДРЕСА_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає: АДРЕСА_3 . Згідно пояснень, наданих інспектору, встановлено, що вищевказані особи працюють у позивача на посадах продавців, починаючи з червня 2018 р. Продавці пояснили, що у їх посадові обов`язки входить приготування напоїв та страв, включених до меню, здійснення розрахункових операцій, обслуговування клієнтів та прибирання. Графік роботи коливається з 8.30-9.00 по 20.00 годин. Заробітна плата виплачується готівкою в кінці кожного робочого дня у розмірі 100 грн. + відсоток від отриманої виручки за день. При працевлаштуванні жодних документів не підписували, трудові книжки відсутні. Медичний огляд проводився.
		19 липня 2018 року відповідачем винесено припис №КВ892/33/АВ/П, яким зобов`язано позивача усунути виявлені актом порушення із наданням відповідних доказів. 
		Крім цього, відповідачем винесено протокол про адміністративне правопорушення №КВ892/33/АВ/П/ПТ, яким зафіксовано вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вказаний протокол направлено на подальший розгляд до Васильківського міськрайонного суду Київської області.
		Листом відповідача від 01 серпня 2018 року №43/2/18/11056 «Про розгляд справи про накладення штрафу» повідомлено позивача, що об 11 год. 10 хв. 09 серпня 2018 р. за адресою: м. Київ, вул. Вавілових, 10, у каб. 303 проводитиметься розгляд справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю, передбачених абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України. Лист направлено за адресою позивача засобами поштового зв`язку з рекомендованим повідомленням про вручення. 
		09 серпня 2018 року відповідачем винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № КВ892/33/АВ/ТД/ФС-356, якою накладено на позивача штраф у розмірі 223    380 грн. 00 коп. на підставі порушення позивачем ч. 3 ст. 24 КЗпП України та вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 р. №413.          Вважаючи винесену відповідачем постанову протиправною, позивач звернулась із вказаним позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Державна служба України з питань праці (Держпраці) згідно Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 (далі - Положення №96) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
		Відповідно до пп. 5 п. 6 Положення №96 Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об`єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці.
		Пунктом 7 Положення №96 передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		Загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю) визначені статтею 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» №877-V (далі - Закон №877- V).
		Зокрема, згідно положень частини четвертої вказаної статті Закону №877-V, виключно законами встановлюються: спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.
		Підстави для здійснення позапланових заходів наведені у частині першій статті 6 Закону №877-V.
		Водночас, частиною другою даної статті Закону №877-V передбачено, що проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, крім позапланових заходів, передбачених частиною четвертою статті 2 цього Закону.
		Для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки (частина перша статті 7 Закону №877-V).
		          На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою (частина друга статті 7 Закону №877-V).
		В частині третій статті 7 Закону №877-V зазначено, що у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються, у тому числі, форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо), а також підстави для здійснення заходу та предмет здійснення заходу.
		Відповідно до ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 про деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі за текстом - Порядок № 295).
		Відповідно до п.2 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).
		Згідно п.4 Порядку №295, форми службового посвідчення інспектора праці, акта, довідки, припису, вимоги, перелік питань, що підлягають інспектуванню, оприлюднюються на офіційному веб-сайті Держпраці.
		Положеннями пункту 5 Порядку №295 передбачено, що інспекційні відвідування проводяться, у тому числі за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.
		Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всесвітню охорону трудових прав працівників (ст. 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)).
		За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
		За приписами ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:
		1) при організованому наборі працівників;
		2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;
		3) при укладенні контракту;
		4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
		5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
		7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
		Згідно з вимогами ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Водночас, суд зауважує, що відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Використання примусової праці забороняється. Особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Право на працю в Україні реалізується переважно шляхом укладання трудового договору між працівником та роботодавцем.
		Частиною 1 ст. 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно чинного законодавства.
		Відповідно до  вимог абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.          
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач у своїх поясненнях від 19 липня 2018 р. не заперечує факт присутності вищевказаних осіб за місцем здійснення своєї господарської діяльності та використання їх найманої праці. При цьому ОСОБА_1 наголошує, що виявлені на момент проведення інспекційного відвідування особи проходять стажування для подальшого працевлаштування, чим фактично визнає наявність укладених між сторонами трудових правовідносин, предметом яких є власне праця працівників у процесі виробництва. На підтвердження цього позивачем під час розгляду справи надано копії заяв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про проходження стажування та рукописні договори про проходження такого стажування. 
		Втім, згідно ч.ч.1-2 ст. 26 КЗпП України передбачено, що при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.
		Чинне цивільне законодавство, так і законодавство про працю не містить визначення трудових відносин чи цивільно-правових відносин у форму "стажування" або "договір стажування", а відповідно до приписів КЗпП України, робота з випробувальним терміном є формою трудових відносин.
		Разом із цим, надаючи оцінку поясненням гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 , враховуючи інші докази, наявні у справі - надані договори про стажування, тощо, судом першої інстанції вірно вказано, що в Акті інспекційного відвідування обґрунтовано визнано на підставі пояснень працівників факт наявності трудових відносин із позивачем, та визначено характер таких взаємовідносин, за якими працівники виконували роботу, підлягали внутрішньому трудовому розпорядку, а позивач виплачував їм заробітку плату.
		Окрім того, постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2018 року у справі №362/4936/18 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП, а провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41КУпАП закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП за закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП.          Втім, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи) визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. №509 (надалі - Порядок №509).
		Згідно приписів пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками.
		Штрафи можуть бути накладені, зокрема, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.
		Відповідно до пункту 6 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
		Відповідно до пункту 9 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
		Відповідачем у відношенні позивача за оскаржуваними постановами застосовано штрафні санкції на загальну суму 223 380,00 грн.
		Особі, до якої застосовуються такі суттєві санкції відповідальності, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.
		Положення пункту 6 Порядку №509 покладає цей обов`язок на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.
		Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.
		Відповідно до пункту 7 Порядку №509 справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. 
		Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається обов`язок з`ясувати чи поінформовано особу. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.
		З огляду на це, обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
		Таке тлумачення пункту 6 Порядку №509 відповідає завданням адміністративного судочинства та принципу верховенства права, оскільки має наслідком більш ефективний захист права та інтереси фізичних та юридичних осіб.
		З`ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови.
		Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується. У разі одержання повідомлення до засідання, але у строк, що є меншим за п`ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у засіданні.
		Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 12.06.2019 року по справі №813/3415/18 (провадження №К/9901/5962/19).
		Втім, з матеріалів справи вбачається, що 03 серпня 2018 року листом відповідача №43/2/18/11056 направлено позивачу повідомлення, за змістом якого о 11 год. 10 хв. 09 серпня 2018 р. буде проводитися розгляд справи про накладення штрафу за порушення останнім законодавства про працю, передбаченого абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України. Лист направлено за адресою позивача засобами поштового зв`язку з рекомендованим повідомленням про вручення. 
		Згідно з даними on-line сервісу "Відстеження поштових відправлень" Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта", витяг з якого долучено до матеріалів справи, лист за штрих-кодовим індикатором №0303114016210 прийнято відділенням поштового зв`язку 03 серпня 2018 р. та станом на 07 серпня 2018 р. повідомлення перебувало у точці видачі/доставки. Відправлення вручено особисто 14 серпня 2018 р. о 15 год. 04 хв.
		Отже, повідомлення про розгляд справи 9 серпня 2018 р. було направлено позивачу лише 3 серпня 2018 р., доставлено на поштове відділення, яке обслуговує позивача 7 серпня 2018 р., а вручено позивачу лише 14 серпня 2018 р., тобто вже після розгляду справи і винесення 9 серпня 2018 р. спірної постанови.
		Відповідно, відповідач не довів тієї обставини, що про час розгляду справи про накладення штрафу позивач був поінформований належним чином.
		Застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 21.02.2020 року у справі № 826/17123/18, колегія суддів наголошує, що «платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.  При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу». Як встановлено вище, відповідачем порушено порядок прийняття спірної постанови про накладення штрафу, у зв`язку  з чим, колегія суддів вважає це достатньою підставою для скасування останньої.
		Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року - без змін. 
		Керуючись ст..ст. 241, 242, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів  
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		          
		Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області - залишити без задоволення.
		Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року - без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий суддя:                                                                       О.Є.Пилипенко 
		 
		Суддя:                                                                                 Я.Б.Глущенко    
		 
		                                                                                                    Я.М.Собків    
		 
		 
		Повний текст виготовлено 20 жовтня 2020 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...