Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/3884/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано судом: 22.10.2020. Зареєстровано: 23.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 26.10.2020.
Дата набрання законної сили: 19.10.2020
Номер судового провадження: А/857/9650/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 жовтня 2020 рокуСправа № 380/3884/20 пров. № А/857/9650/20Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		судді-доповідача - Качмара В.Я.,
		суддів - Большакової О.О., Курильця А.Р.,
		при секретарі судового засідання - Хомича О.Р.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року (суддя Коморний О.І., м.Львів, повний текст складено 28 липня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Головне управління міграційної служби у Львівській області, про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС) в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25.03.2020 №75-20 (далі - Рішення);
		зобов`язати ДМС повторно розглянути заяву громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.07.2019 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року позов задоволено.
		Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		В доводах апеляційної скарги з покликанням на норми матеріального права та обставини справи вказує, що обставини на які посилається позивач, в якості підстав для обґрунтування заяви поданої для отримання статусу біженця є непереконливими, а зібрана в ході розгляду справи інформація не свідчить про реальну загрозу життю чи здоров`ю позивача. 
		Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Розгляд справи просив проводити у його відсутності та відсутності його представника.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача та третьої особи, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не долучено до матеріалів справи доказів проведеної перевірки щодо підстав внесення громадянина Грузії ОСОБА_1 в базу даних генерального Секретаріату Інтерполу країною - ініціатором Грузія, щодо застереження, що позивач є потенційно небезпечною особою та не встановлено, що саме інкримінується позивачеві у країні громадянської належності, куди позивач побоюється повернутися. Відтак, останнім не проведено процедуру перевірки заяви позивача для прийняття Рішення на підставі повного, ретельного, об`єктивного дослідження всіх обставин, які стали підставою для звернення позивача за міжнародним захистом.
		Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 19.07.2019 позивач звернувся до Головного управління ДМС у Львівській області (далі - Головне управління) із заявою про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.77-93).
		Наказом Головного управління від 08.08.2019 №225 (далі - Наказ №255) ОСОБА_1 відмовлено у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.99-111).
		09.08.2019 Головне управління винесено повідомлення №43 про відмову у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.4).
		Позивач звернувся 19.08.2019 із скаргою до ДМС на Наказ №225 (т.1 а.с.149-150).
		Рішенням ДМС від 29.10.2019 №181-19 скаргу задоволено, а Наказ №255 скасовано (т.1 а.с.144-148).
		29.11.2019 відповідачем проведено співбесіду з позивачем та Головним управлінням 21.02.2020 винесено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.46-60, 160-170).
		На підставі даного висновку ДМС прийняла Рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Грузії ОСОБА_1 (т.1 а.с.45).
		10.04.2020 Головним управлінням надіслано позивачу повідомлення №7 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.8).
		Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI).
		Відповідно до частини першої статті 5 Закону №3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Частиною другою статті 13 Закону №3671-VI передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
		особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		Аналізуючи умови, передбачені частиною першою статті 1 Закону №3671-VI, апеляційний суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
		Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
		При цьому, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.
		Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
		Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
		Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
		Виходячи з буквального тлумачення наведених вище положень, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя.
		Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.
		Так, Законом України «Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Управлінням
		Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протоколу про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців» від 21.10.1999 (далі - Закон №1185-XIV) ратифіковано «Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців» (далі - Угода та Протокол доповнення).
		Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік) (далі - Керівництво УВК ООН СБ), яке встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
		Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва УВК ООН СБ, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
		Пунктами 99-100 глави другої Керівництва УВК ООН СБ встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по відмові видати національний паспорт, продовжити термін його дії, відмовити в дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.
		У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника (пункт 195 Керівництва УВКБ ООН).
		Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява
		Отже, обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
		Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, передбачені статтею 6 Закону №3671-VI.
		За змістом частини першої цієї статті не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
		Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом. 
		Cудом першої інстанції встановлено, що позивач обґрунтовує неможливість повернутися до країни громадянської належності через політичні погляди його брата, якого він завжди підтримував. За словами заявника, якщо він повернеться до Грузії, то його можуть затримати та арештувати.
		Так, позивач зазначав при проведенні співбесіди, що він народився у Грузії, місто Самдердія, членами його родини є батько, мати та брат. До 2003 року він проживав разом із рідними. За захистом до країни походження не звертався, бо не мав потреби, так як брат займався політикою і тому його не пускають у Грузію. Причини виїзду брата у 2012 році до Кіпру йому не відомі. За ознаками віросповідання, національності ніколи не переслідувався, також не належить і не належав до політичної, релігійної, військової та суспільної організації. Як уже зазначено вище, його брат ОСОБА_3 належав до партії «Національна» - Альянс патріотів Грузії. Зі слів позивача про цю партію йому нічого не відомо. Брат був членом цієї партії з 2007 року, яку посаду його брат займав в зазначеній організації він не знає, жодного відношення до партії особисто позивач не має. Причини виїзду з країни брата з його з слів «брат розповідав, що їде, тому що його переслідують», хто саме він не розповідав. На запитання чи здійснювались переслідування позивача у Грузії останній зазначив, що його переслідували за місце проживання. Приходили до помешкання з обшуками представники правоохоронних органів. Нічого не знайшли. Припускає, що це було пов`язано з його братом. Про обшуки йому розповіли батьки, так як у 2016 році він відбував покарання у Російській Федерації (далі - РФ). На запитання чи отримував він погрози сказав, що ні. В подальшому на запитання чи застосовувалось до нього та його рідних переслідування з боку державних та недержавних агентів відповів, що не знає. Також вказав, що до нього не застосовувалось тортури, нелюдське або таке, що принижує гідність поводження чи покарання, психологічне чи фізичне насильство, проте чинився тиск з боку правоохоронних органів на його батьків.
		Виходячи з наведеного вище, слід вказати, що ДМС не ставить під сумнів те, що країною громадянської приналежності позивача є Грузія.
		Щодо причин не можливості повернутися у Грузію через побоювання зазнати шкоди від представників опозиційної партії, оскільки брат позивача був членом політичної партії «Альянс патріотів Грузії», а він підтримував брата у політичних поглядах, то необхідно звернути увагу на наступне. За словами заявника, якщо він повернеться до країни походження, то його можуть затримати та арештувати. Заявник стверджує, що не може повернутися в Грузію через побоювання зазнати шкоди від представників опозиційної партії. Згідно пояснень заявника, стосовно нього були переслідування через те, що його рідний брат належав до провладної партії. Судом також встановлено, що позивач стверджує, про факт обшуку його помешкання представниками правоохоронних органів. Останній обшук проводився в 2016 році, проте, на той час заявник відбував покарання на території РФ за частиною першою статті 228 Кримінального кодексу РФ (зберігання наркотичних засобів). 
		З протоколів співбесіди судом встановлено, що зі слів заявника, через пів року, відповідно до рішення суду його відпустили. Згодом, через незаконне перебування на території РФ заявника депортували до Грузії, проте, як стверджує заявник, до країни громадянської належності його не впустили через його брата.
		Проте на переконання відповідача вказані пояснення нічим, окрім слів та припущень позивача не підтвердженні.
		Разом з тим, частиною шостою статті 8 Закону №3671-VI визначено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
		Апеляційний суд зазначає, що звертаючись із відповідною заявою, особа не зобов`язана обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
		Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
		Таким чином підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
		Згідно висновку Головного управління щодо прийняття Рішення, зазначено, що в результаті всебічного, об`єктивного та неупередженого аналізу матеріалів особової справи №2019LV0027 та інформації по країні походження, було встановлено, що заява ОСОБА_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованою (за для легалізації), а відповідно у нього немає підстав для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.
		Також вказано, що після повернення до країни громадянської належності заявнику не буде завдано серйозної шкоди відповідно до першого та третього елементу визначеного поняттям «серйозна шкода», оскільки заявник не повідомляє про ризик застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару. Заявник на батьківщині до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягувався, з цих приводів державними органами не переслідувався. Також, заявник не повідомляє про ризик застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання на території країни громадянської належності, а твердження заявника про те, що його можуть затримати та арештувати за політичні погляди його брата видаються надуманими, неправдоподібними та жодним чином не підтверджуються.
		Разом з тим, згідно з інформацією Головного управління Національної поліції сектору міжнародного поліцейського співробітництва у Львівській області позивач значиться в базах даних генерального Секретаріату Інтерполу (дві країни - ініціатори):
		НЦБ Інтерполу РФ (Москва, РФ) - внесений для отримання інформації щодо місцезнаходження;
		НЦБ Інтерполу в Грузії (Тбілісі) - внесений для застереження що дана особа є потенційно небезпечною.
		Відповідачем не долучено до матеріалів справи доказів проведеної перевірки щодо підстав внесення громадянина Грузії ОСОБА_1 в базу даних генерального Секретаріату Інтерполу країною - ініціатором Грузія, щодо застереження що позивач є потенційно небезпечною особою та не встановлено що саме інкримінується позивачеві у країні громадянської належності, куди позивач побоюється повернутися.
		Відтак, апеляційний суд приймає до уваги висновки суду першої інстанції, що відповідач не провів процедуру перевірки заяви позивача для прийняття рішення на підставі повного, ретельного, об`єктивного дослідження всіх обставин, які стали підставою для звернення позивача за міжнародним захистом.
		Приймаючи оскаржуване Рішення, відповідач не дослідив поточної та актуальної інформації щодо ситуації позивача, не надав доказів перевірки притягнення такого до кримінальної відповідальності, не спростував можливості загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення.
		Також відповідачем не було поставлено вимоги щодо надання додаткових відомостей ні від позивача, ні від органів державної влади для уточнення інформації щодо ситуації у країні громадянської належності позивача станом на час прийняття оскаржуваного Рішення.
		Відтак, враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Рішення про відмову громадянину Грузії ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є передчасним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим заява позивача про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту підлягає повторному розгляду.
		Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
		Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.
		 
		 
		Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова   А. Р. Курилець  Повне судове рішення складено 22 жовтня 2020 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...