Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 185/4195/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано для оприлюднення: 22.10.2020. Зареєстровано: 23.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 26.10.2020.
Дата набрання законної сили: 21.10.2020
Номер судового провадження: 22-ц/803/7157/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/7157/20 Справа № 185/4195/19   Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 жовтня 2020 року                                м. Дніпро
		 
		   Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
		 
		головуючого  Каратаєвої Л.О.
		 
		суддів  Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,
		 
		 
		 
		розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнілайф.ПВ» про визнання наказу про звільнення незаконним, про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про відшкодування моральної шкоди, 
		 
		                  В С Т А Н О В И Л А:
		 
		   У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Юнілайф.ПВ», в якому просив суд: визнати наказ відповідача від 08.04.2019 р. про звільнення його з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України - незаконним; зобов`язати відповідача поновити його на посаді комірника ТОВ «Юнілайф.ПВ»; зобов`язати відповідача сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 53 622,50 грн.; зобов`язати відповідача відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 8 000,00 грн.; стягнути з відповідача судові витрати по справі в розмірі 920,00 грн.
		   Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Юнілайф.ПВ» про визнання наказу про звільнення незаконним, про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про відшкодування моральної шкоди.
		   Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.
		   В порядку ст. 360 ЦПК України, від ТОВ «Юнілайф.ПВ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність рішення суду, відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
		   Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
		Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
		   Судом першої інстанції встановлено, що з 08.02.2017 року позивача було прийнято на роботу в ТОВ «Юнілайф.ПВ» на посаду комірника, що підтверджується копією наказу № 15К від 07.02.2017 року та копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.40,68 т.1).
		   Згідно наказу № 25К/ТР про припинення трудового договору від 08.04.2019 року позивача звільнено за прогул без поважних причин у відповідності до п.4 ст. 40 КЗпП України, підстава звільнення: доповідна заст.Директора виконавчого; акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі 01.04.2019, 02.04.2019, 03.04.2019, акт про відмову ОСОБА_1 дати письмове пояснення (а.с.69). Копію даного наказу позивачу було направлено поштою 08.04.2019 року, що підтверджується копією супровідного листа вих. № 82 від 08.04.2019 року, копією опису, копією квитанції та конверту (а.с.70,71,72,73 т.1).
		   У позовній заяві та у відзиві на позов сторони не заперечують ті обставини, що позивач був відсутній на робочому місці з 01 квітня 2019 по 03 квітня 2019 року включно, що відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
		   Як вбачається з копії письмової заяви від 07.03.2019 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «Юнілайф.ПВ» ОСОБА_2 з проханням надати йому відпустку без збереження заробітної плати з 01.04.2019 по 03.04.2019 у зв`язку із сімейними обставинами. На зазначеній заяві міститься відмітка керівника підприємства від 07.03.2019 року - «Відмовити» (а.с.33). У вищевказаній заяві позивачем не зазначено, що останній просить надати йому відпустку без збереження заробітної плати для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу. Також заява не містить списку доданих документів, включаючи висновок медичного закладу про необхідність стороннього догляду.
		   Доказів того, що позивачу була надана відпустка без збереження заробітної плати з 01 квітня 2019 по 03 квітня 2019 року включно, стороною позивача не надано.
		   Як зазначає сам позивач у позовній заяві, від письмових пояснень щодо відсутності його на роботі з 01 квітня 2019 по 03 квітня 2019 року включно, він відмовився. Аналогічно і від отримання копії наказу про звільнення, зі змістом якого ознайомився у присутності працівників.
		 
		   Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства і в діях відповідача суд не вбачав будь-яких порушень прав позивача, дійшовши висновку, що позивач не переконавшись у тому, що є наказ роботодавця про надання йому відпустки без збереження заробітної плати, без поважних причин був відсутнім на робочому місці з 01 квітня 2019 по 03 квітня 2019 року включно.
		 
		   Проте, колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного. 
		   Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Статтею 5-1 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконному звільненні, а також сприяння у збереженні роботи.
		   Згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		   Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим органом лише у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		 
		Згідно роз`яснень, викладених в п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.п. 3, 4, 7, 8 ст. 40 п.1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
		 
		Згідно з п.24 вказаної Постанови, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
		 
		Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки установлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.
		 
		Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України.
		 
		   Прогул  це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
		 
		Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
		 
		Частинами першою, третьою статті 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.
		 
		Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України (стаття 2 Закону України Про відпустки).
		 
		Відповідно до статті 4 Закону України Про відпустки одним із видів відпусток є відпустка без збереження заробітної плати, яка надається відповідно до статей 25, 26 даного Закону.
		 
		За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік (стаття 84 Кодексу законів про працю України, стаття 26 Закону України Про відпустки).
		 
		Таким чином, основною підставою для надання такої відпустки має бути: згода сторін, сімейні обставини та інші причини, а також тривалість не більше 15 календарних днів на рік.
		 
		Як вказано у ст. 26 Закону України Про відпустки, працівник і роботодавець мають дійти згоди про надання відпустки без збереження зарплати за наведеною підставою і про її тривалість у межах її максимальної річної тривалості.
		 
		З матеріалів справи вбачається, що згідно письмової заяви від 07.03.2019 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «Юнілайф.ПВ» ОСОБА_2 з проханням надати йому відпустку без збереження заробітної плати з 01.04.2019 року по 03.04.2019 року у зв`язку із сімейними обставинами (а.с.33 т.1).
		 
		   Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги в частині незаконності свого звільнення посилався на те, що він у період з 01.04.2019 по 03.04.2019 здійснював догляд за своїм батьком  ОСОБА_3 , який є інвалідом першої групи загального захворювання та потребує постійного стороннього догляду (а.с.10 т.1).
		 
		Надання зазначеної відпустки на три дні без збереження заробітної плати позивач узгодив зі своїм безпосереднім керівником  заступником директора ТОВ «Юнілайф.ПВ» Шевелєвим О.М. та директором «Юнілайф.ПВ» ОСОБА_4 , які завізували його письмову заяву про надання відпустки, яку позивач потім передав до відділу кадрів для виготовлення відповідного наказу.
		 
		Колегією суддів установлено, що відповідачем не було доведено у встановленому законом порядку до відома позивача про те, що йому відмовлено у наданні відпустки без збереження заробітної плати з 01.04.2019 року по 03.04.2019 року, такі докази матеріали справи не містять.
		 
		Зазначені обставини свідчать про недотримання порядку застосування трудової дисципліни відповідачем та одночасно унеможливлюють доведення вчинення позивачем дисциплінарного проступку у вигляді прогулу.
		 
		З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
		 
		Однак, суд на вказані обставини уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про законність звільнення позивача.
		 
		Як установлено колегією суддів, звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимог статті 40 КЗпП України, а тому він підлягає поновленню на роботі (на посаді), з якої його було незаконно звільнено, а саме на посаді комірника відділу закупівель та логістики ТОВ «Юнілайф.ПВ».
		 
		Колегія суддів приходить до висновку, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника, а тому наказ № 25К/ТР від 08.04.2019 року про звільнення ОСОБА_1 є незаконним.
		 
		   Оскільки звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимог статті 40 КЗпП України, тому відповідно до положень статті 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		 
		Відповідно до ч. 1, 2, 7 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		 
		Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		 
		Згідно з п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100 від 08.02.1995 року (з подальшими змінами і доповненнями), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,  на число календарних днів за цей період.
		 
		Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів виходить з того, що такий заробіток підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з дня звільнення (08.04.2019 року) і по день ухвалення судового рішення про поновлення на роботі.
		 
		Так, частина 2 статті 235 КЗпП України передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		Вимушений прогул  це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
		 
		Отже, з огляду на положення процесуального закону та враховуючи вимоги трудового законодавства, слід дійти висновку, що суд, у випадку поновлення на роботі працівника, самостійно, в силу вимог закону, має обрахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу визначивши період стягнення з дня звільнення по день ухвалення судового рішення про поновлення на роботі.
		 
		При цьому, необхідно зазначити, що визначення саме такого періоду не може вважатись виходом за межі позовних вимог відповідно до положень процесуального закону, оскільки нормами трудового законодавства урегульовано, що середній заробіток повинен бути виплачений за весь час вимушеного прогулу, тобто з дня незаконного звільнення по день поновлення на роботі, який, в даному випадку, є днем ухвалення відповідного судового рішення.
		 
		Таким чином, період вимушеного прогулу, з урахуванням означеного вище, слід визначити з 08.04.2019 року (день звільнення) по 15.10.2020 року (день ухвалення рішення судом апеляційної інстанції про поновлення на роботі).
		 
		Відповідно до положень п.п.1,2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: з) вимушеного прогулу. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		 
		Для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу у даній конкретній ситуації має застосовуватись розмір доходу за лютий і березень 2019 року, тобто за два місяці, що передують події звільнення у квітні 2019 року.
		 
		Як убачається з довідки про доходи ОСОБА_1 від 26.06.2019 року, сукупний дохід позивача у лютому 2019 року склав 4 380,00 грн., а у березні 2019 року  4 520,50 грн., а всього 8 900,50 грн. (а.с.80 т.1).
		 
		Відповідно до п.5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		 
		Згідно п.8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
		 
		8 900,50 грн. (сума заробітної плати за лютий і березень 2019 року (без податків і зборів)) : 40 (кількість робочих днів у липні і серпні 2019 року) = 222,51 (середньоденна заробітна плата).
		 
		Кількість робочих днів за час вимушеного прогулу: квітень 2019 року  15 робочих днів; травень 2019 року  21 робочий день; червень 2019 року  18 робочих днів; липень 2019 року  23 робочих днів; серпень 2019 року  21 робочий день; вересень 2019 року  21 робочий день; жовтень 2019 року  22 робочих днів; листопад 2019 року  21 робочий день; грудень 2019 року  21 робочий день; січень 2020 року  21 робочий день; лютий 2020 року  20 робочих днів; березень 2020 року  21 робочий день; квітень 2020 року  21 робочий день; травень 2020 року  19 робочих днів; червень 2020 року  20 робочих днів; липень 2020 року  23 робочих днів; серпень 2020 року  20 робочих днів; вересень 2020 року  22 робочих днів; жовтень 2020 року  10 робочих днів; а всього 380 робочих днів.
		 
		Відтак середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 08.04.2019 року (день звільнення) по 15.10.2020 року (день ухвалення рішення судом апеляційної інстанції про поновлення на роботі) становить 84 553,80 грн. (222,51 грн. * 380 днів), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
		 
		При цьому, указаний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначений без утримання податку й інших обов`язкових платежів.
		 
		Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
		 
		Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 8 000,00 грн., колегія суддів враховує наступне.
		 
		Згідно статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		 
		Постановою Верховного Суду України від 16.01.2012 року у справі № 6-54цс11 визначено, що передумовою відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин. Суд установивши порушення трудових прав позивача та наявність підстав для покладення на роботодавця відповідальності за завдану працівникові моральну шкоду, повинен застосувати відповідальність, що передбачена ст. 237-1 КЗпП України.
		 
		Апеляційним судом встановлено факт порушення трудових прав ОСОБА_1 , що на думку колегії суддів спричинило моральні переживання позивача через неправомірність дій роботодавця.
		 
		Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з визначеним позивачем до стягнення розміром моральної шкоди, з огляду на наступне.
		 
		За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.
		 
		Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		 
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007 року).
		 
		У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року № 4 роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
		 
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням характеру та обсягу моральних страждань, яких зазнав позивач, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 1 000,00 грн.
		 
		Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, понесених ОСОБА_1 , що складаються із витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 920,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
		 
		У відповідності до статті 26 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
		 
		Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність, згідно з якою договір про надання правової допомоги  домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		 
		За приписами частини 3 статті 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
		 
		Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
		 
		Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
		 
		Згідно зі статтею 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		 
		Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		 
		Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		 
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
		 
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		 
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		 
		3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		 
		4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		 
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		 
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		 
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		 
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		 
		Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
		 
		- договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність);
		 
		- за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
		 
		- як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
		 
		- адвокатський гонорар може існувати в двох формах  фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення  при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
		 
		- адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність;
		 
		- відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
		 
		Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність.
		 
		У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
		 
		Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
		 
		З матеріалів справи вбачається, з метою підготовки позовної заяви до суду по справі № 184/4195/19, ОСОБА_1 уклав з адвокатом Лисовою Л.В. договір про надання адвокатських послуг № 0712-2019 (05) від 06.05.2019 року (а.с.14 т.1).
		 
		Право адвоката Лисової Л.В. на заняття адвокатською діяльністю підтверджується свідоцтвом на право заняття адвокатською діяльністю № 0712 від 17.05.1997 року (а.с.17 т.1).
		 
		Згідно з п.2.2. Договору № 0712-2019 (05) від 06.05.2019 року вартість адвокатських послуг за договором складає 920,00 грн., які Замовник зобов`язаний сплатити Виконавцю готівкою в день підписання Акту виконаних робіт, який є невід`ємною частиною договору.
		 
		08 травня 2019 року ОСОБА_1 та адвокатом Лисовою Л.В. був підписаний Акт виконаних робіт, відповідно до якого Замовник прийняв від Виконавця для відправлення до суду два примірники позовної заяви, і сплатив Виконавцю готівкою за виконані адвокатські послуги 920,00 грн. (а.с.16 т.1).
		 
		Факт оплати позивачем адвокатських послуг підтверджується квитанцією № 0712-2019 (05) від 08.05.2019 року (а.с.15 т.1).
		 
		Апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи договір про надання юридичних послуг, детальний опис послуг з вартістю наданих послуг, а також акт приймання виконаної роботи підтверджують понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, цей розмір є доведеним, документально обґрунтованим та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
		 
		З урахуванням наведеного, з ТОВ «Юнілайф.ПВ» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума судових витрат, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 920,00 грн.
		 
		Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Ураховуючи викладене, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.
		 
		Відповідно до вимог п.п.2,4 ч.1 ст. 430 ЦПК України рішення в частині поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць слід допустити до негайного виконання.
		 
		На підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2 305,20 грн.
		 
		   Керуючись ст. 374, 376, 381,382 ЦПК України, колегія суддів, 
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		   Апеляційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити частково.
		 
		   Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2020 року  скасувати та ухвалити нове рішення.
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнілайф.ПВ» про визнання наказу про звільнення незаконним, про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про відшкодування моральної шкоди  задовольнити частково.
		 
		Визнати незаконним наказ № 25К/ТР від 08 квітня 2019 року про звільнення  ОСОБА_1  з посади комірника відділу закупівель та логістики Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнілайф.ПВ».
		 
		Поновити  ОСОБА_1  (РНОКПП НОМЕР_2 ) на посаді комірника відділу закупівель та логістики Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнілайф.ПВ».
		 
		Стягнути з Товариства зобмеженою відповідальністю«Юнілайф.ПВ» (код ЄДРПОУ 37252922) на користь  ОСОБА_1  (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 квітня 2019 року по день ухвалення рішення (15 жовтня 2020 року) в розмірі 84 553,80 грн. без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.
		 
		Стягнути з Товариства зобмеженою відповідальністю«Юнілайф.ПВ» (код ЄДРПОУ 37252922) на користь  ОСОБА_1  (РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн.
		 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог  відмовити.
		 
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
		 
		Стягнути з Товариства зобмеженою відповідальністю«Юнілайф.ПВ» (код ЄДРПОУ 37252922) на користь  ОСОБА_1  (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 920,00 грн.
		 
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнілайф.ПВ» (код ЄДРПОУ 37252922) на користь держави судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2 305,20 грн.
		 
		   Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
		 
		Повне рішення суду складено 21 жовтня 2020 року.
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...