Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/1168/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 26.10.2020.
Дата набрання законної сили: 20.10.2020
Номер судового провадження: 61-21272ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		20 жовтня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 638/1168/18
		провадження № 61-21272св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 травня 2019 року в складі судді Омельченко К. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Котелевець А. В., Сащенка І. С., Тичкової О. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У січні 2018 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області (далі - УВД ФСС України в Харківській області, Фонд) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		 
		В обґрунтування позовуОСОБА_1 зазначала, щонаказом УВД ФСС України в Харківській області від 27 липня 2017 року № 47-к її призначено на посаду головного спеціаліста відділу обліку страхувальників Харківського міського відділення УВД ФСС України в Харківській області.
		 
		На підставі наказу Виконавчої дирекції ФСС України від 23 жовтня 2017 року № 574 «Про затвердження граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Харківській області» відповідач видав наказ від 25 жовтня 2017 року № 83-к «Про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці та скорочення чисельності працівників», яким з 01 січня 2018 року встановлено граничну чисельність УВД ФСС України в Харківській області та його відділень у кількості 257 штатних одиниць. В цьому наказі також зазначено, що в термін до 01 листопада 2017 року необхідно попередити працівників управління та його відділень про зміни в організації виробництва і праці, про зміни істотних умов праці, зокрема, про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, які вступають в дію з 01 січня 2018 року, а також про можливе майбутнє вивільнення.
		 
		Наказом від 26 грудня 2017 року № 144-к позивач звільнена з посади з 29 грудня 2017 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України ) у зв`язку зі скороченням штату (чисельності) працівників.
		 
		Вважала своє звільнення незаконним, оскільки роботодавцем не було враховано те, що вона має тривалий безперервний стаж роботи, необхідну кваліфікацію, а отже має переважне право на залишення на роботі. Крім того, їй не було запропоновано зайняти іншу посаду, незважаючи на наявність вакантних посад на час її звільнення.
		 
		Стверджувала, що подання начальника УВД ФСС України в Харківській області до голови первинної профспілкової організації не містить обґрунтування щодо розірвання укладеного з позивачем трудового договору.
		 
		Звертала увагу на те, що незаконним звільненням їй завдано моральної шкоди, позивач постійно перебуває у пригніченому стані, що впливає на її відносини з рідними. Крім того, вона перебуває на обліку в Харківському міському центрі зайнятості, однак до цього часу жодних пропозицій не надходило. А кошти, отримані в якості вихідної допомоги, були витрачені на оплату комунальних платежів та на допомогу батькам.
		 
		Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила скасувати наказ 
		УВД ФСС України в Харківській області від 26 грудня 2017 року № 144-к про її звільнення; поновити її на посаді головного спеціаліста відділу обліку страхувальників Харківського міського відділення УВД ФСС України в Харківській області; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 січня 2018 року до 31 травня 2019 року в розмірі 241 365,00 грн та 15 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 травня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України було проведено з дотриманням норм трудового законодавства. Встановивши відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні похідних вимог.
		 
		Постановою Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, зазначивши, що позивач не мала переважного права на залишення на роботі враховуючи її трудовий страж, відсутність осіб, що перебувають на її утриманні, та показники інших кваліфікаційних якостей, рівень яких у позивача був низький, як показала перевірка цих показників, проведена відповідачем серед працівників перед скороченням. Також апеляційним судом зазначено, що інші вакансії з 01 січня 2018 року в Фонді були відсутні.
		 
		Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що її не повідомлено особисто про майбутнє вивільнення, відхилені апеляційним судом, оскільки попередження 
		від 26 жовтня 2017 року № 10-22-1807 вручено позивачу під особистий підпис.
		 
		Апеляційним судом також відхилено посилання позивача про те, що за період 
		з 26 жовтня до 26 грудня 2017 року гранична чисельність працівників була збільшена з 257 до 265 осіб, однак жодна з 8 посад позивачу запропонована не була, оскільки в цей період існувало 11 вакантних посад за штатним розписом, який діяв до 01 січня 2018 року. За новим штатним розписом, що діяв з 01 січня 2018 року, вакантні посади відсутні.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
		 
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду 
		м. Харкова від 31 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду 
		від 28 жовтня 2019 року,в якій просить скасувати зазначені вище судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Також просить, постановити окрему ухвалу щодо судді Дзержинського районного суду м. Харкова Омельченко К. О.
		 
		Зазначає, що позивач не була особисто повідомлена про майбутнє вивільнення, оскільки в попередженні від 26 жовтня 2017 року № 10-22-1807, яке було направлено усім працівникам, не визначено, хто саме буде звільнений, при цьому працівників попереджено про можливе звільнення, тобто відповідачем в попередженні не зазначено кого саме та коли буде звільнено.
		 
		Звертає увагу на те, що за період з 26 жовтня до 26 грудня 2017 року гранична чисельність працівників була збільшена з 257 до 265 осіб, однак жодна з 8 посад позивачу запропонована не була. Зазначені обставини не були враховані судами, як і не враховані правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 487/6407/16-ц та в постанові Верховного Суду України 
		від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15.
		 
		Стверджує, що висновок судів про відсутність у позивача переважного права на залишення на роботі є безпідставним, оскільки судами не враховано, що позивачу щомісячно виплачувалась доплата за вислугу років та премія за високі досягнення у праці, що свідчить про її високу кваліфікацію та значний професійний здобуток. Вважає, що судами не надана належна правова оцінка показникам ефективності роботи та кваліфікації позивача. 
		 
		У березні 2020 року УВД ФСС України в Харківській області засобами поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначає про безпідставність її доводів та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. 
		 
		Вважає помилковими доводи касаційної скарги про те, що за період з 26 жовтня 
		до 26 грудня 2017 року гранична чисельність працівників була збільшена з 257 
		до 265 осіб, однак жодна з 8 посад позивачу запропонована не була, оскільки кількість посад збільшилась за рахунок осіб, які перебувають у соціальних відпустках. Ці посади не могли бути запропоновані позивачу.
		 
		Вказує на безпідставність аргументів заявника про те, що до моменту звільнення позивача у відповідача були вакантними 11 посад, які також не були запропоновані позивачу, оскільки ці посади були вакантні за штатним розписом, який втратив чинність з 01 січня 2018 року, відповідно їх не могло бути запропоновано позивачу. У новому штатному розписі вакантні посади були відсутні.
		 
		Доводи касаційної скарги щодо наявності у позивача переважного права на залишення на роботі відповідач також вважає безпідставними, оскільки ці обставини були перевірені до звільнення позивача. Встановивши рівень професійної підготовки, стаж роботи та показники продуктивності позивача, відповідач прийняв рішення про наявність переважного права на залишення на роботі в інших працівників. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду 
		м. Харкова від 31 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду 
		від 28 жовтня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
		 
		Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону
		№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Фактичні обставини справи, установленні судами попередніх інстанцій 
		 
		Судами встановлено, що наказом УВД ФСС України в Харківській області від 27 липня 2017 року № 47-к ОСОБА_1   призначено на посаду головного спеціаліста відділу обліку страхувальників Харківського міського відділення УВД ФСС України в Харківській області.
		 
		Постановою правління ФСС України від 12 вересня 2017 року № 47 «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України» з 01 січня 2018 року затверджено граничну чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів у кількості 5 192 штатних одиниці.
		 
		Постановою правління ФСС України від 10 жовтня 2017 року № 50 «Про затвердження структури органів Фонду» установлено затвердити та ввести в дію 
		з 01 січня 2018 року структуру робочих органів ВД ФСС України та затвердити 
		до 01 листопада 2017 року штатні розписи управлінь виконавчої дирекції Фонду ФСС України в областях та місті Києві відповідно до затвердженої структури та граничної чисельності працівників робочих органів ВД ФСС України.
		На підставі наказу ВД ФСС України від 23 жовтня 2017 року № 574 «Про затвердження граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Харківській області» з 01 січня 2018 року встановлена гранична чисельність працівників УВД ФСС України в Харківській області та його відділень в кількості 257 штатних одиниць.
		 
		Наказом УВД ФСС України в Харківській області від 25 жовтня 2017 року № 83-к «Про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці та скорочення чисельності працівників» з 01 січня 2018 року встановлено граничну чисельність працівників УВД ФСС України в Харківській області та його відділень у кількості 
		257 штатних одиниць і зазначено, що у термін до 01 листопада 2017 року необхідно попередити працівників управління та його відділень про зміни в організації виробництва і праці, про зміни істотних умов праці, зокрема, про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, які вступають в дію з 01 січня 2018 року, та про можливе майбутнє вивільнення.
		 
		Наказом ВД ФСС України від 24 листопада 2017 року № 680 до наказу від 23 жовтня 2017 року № 574 внесені зміни, замінивши число «257» на «263».
		 
		Наказом ВД ФСС України від 29 грудня 2017 року № 1076 до наказу 
		від 23 жовтня 2017 року № 574 внесені зміни, замінивши число «263» на «265».
		 
		26 жовтня 2017 року ОСОБА_1 направлено попередження про майбутнє вивільнення, яке їй вручено під особистий підпис.
		 
		У зв`язку зі звільненням працівників начальник УВД ФСС України в Харківській області звернувся з поданням від 08 грудня 2017 року до голови Первинної профспілкової організації щодо погодження звільнення, у тому числі ОСОБА_1 .
		 
		Відповідно до витягу з протоколу № 5 засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації працівників соціальної сфери України Харківського міського відділення УВД ФСС України в Харківській області від 22 грудня 2017 року була надана згода на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з обов`язковим наданням гарантій і компенсацій, передбачених чинним законодавством.
		 
		Наказом УВД ФСС України в Харківській області від 26 грудня 2017 року № 144-к ОСОБА_1 звільнена з роботи з 29 грудня 2017 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату (чисельності) працівників.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування 
		 
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		 
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 
		5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		 
		Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		 
		Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
		 
		Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
		 
		Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
		 
		При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
		 
		Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
		 
		При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги 
		статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
		 
		При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
		 
		Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
		 
		Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
		 
		Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
		Частиною першою статті 43 КЗпП Українипередбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Установивши, що відповідачем попереджено позивача про наступне звільнення в установленому трудовим законодавством порядку, перевірено наявність переважного права у позивача на залишення на роботі, отримано згоду профспілкової організації на звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статі 41 КЗпП України, при цьому врахувавши відсутність вакантних посад у Фонді, суди зробили обґрунтований висновок про дотримання відповідачем вимог трудового законодавства під час звільнення позивача. 
		 
		Доводи заявника про те, що відповідачем не було запропоновано їй всі наявні вакантні посади, спростовуються встановленими судами обставинами.
		 
		Так, за штатним розписом від 14 липня 2017 року, що діяв до 31 грудня 2017 року, у відповідача були вакантними наступні посади: одна (за наявності 17 працівників) - 
		у відділі бухгалтерського обліку та фінансово-бухгалтерської діяльності (у тому числі сектор фінансової звітності та сектор бюджетного планування), одна (за наявності 
		19 працівників) - у секторі страхових виплат відділу страхових виплат та матеріального забезпечення, три (за наявності 23 працівників) - в секторі надання медичних послуг потерпілим відділу організації надання соціальних та медичних послуг, дві (за наявності 36 працівників) - у відділі контрольно-ревізійної роботи та аудиту, дві (за наявності 4 працівників) - у відділі господарського забезпечення.
		 
		За штатним розписом від 31 жовтня 2017 року, що діяв 01 січня 2018 року, вакантні посади відсутні. При цьому зменшені наступні штатні одиниці: у відділі бухгалтерського обліку та фінансово-бухгалтерської діяльності (у тому числі сектор фінансової звітності та сектор бюджетного планування) - 11 (за наявності 
		6 працівників), у секторі страхових виплат відділу страхових виплат та матеріального забезпечення - 5 (за наявності 14 працівників), в секторі надання медичних послуг потерпілим відділу організації надання соціальних та медичних послуг - 
		5 (за наявності 18 працівників), у відділі контрольно-ревізійної роботи та аудиту - 
		29 (за наявності 7 працівників), у відділі господарського забезпечення - 4 (цей відділ на даний час відсутній).
		 
		Отже, з 01 січня 2018 року в УВД ФСС України в Харківській області вакансії були відсутні.
		 
		11 посад, про які вказує позивач в касаційній скарзі, були вакантними за штатним розписом, що діяв до 01 січня 2018 року, саме з цих підстав вони не були запропоновані відповідачем.
		 
		Судами також встановлено, що у відділі обліку страхувальників Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, де працювала ОСОБА_1 , було враховано переважне право на залишення на посаді наступних працівників: ОСОБА_2 , яка на час скорочення штату (чисельності) працівників мала на утриманні двох осіб; ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які на час скорочення штату (чисельності) працівників перебували у відпустці по догляду за дитиною; ОСОБА_5 , який є інвалідом ІІІ групи; ОСОБА_6 , яка має стаж роботи 16 років, тоді як стаж роботи позивача на час скорочення штату (чисельності) працівників складав 4 роки 1 місяць, вона не мала нікого на утриманні, як і не мала будь-яких інших пільг.
		 
		Крім того, під час скорочення штату (чисельності) вивчалися показники по кожному з працівників відділу обліку страхувальників Харківського міського відділення УВД ФСС України в Харківській області, зокрема: знання чинного законодавства, рівень володіння державною мовою, здатність сприйняття нового, нових форм і методів роботи, етика ділового мовлення та спілкування, дотримання вимог з діловодства; рівень володіння програмним забезпеченням, рівень навантаження та обсягів виконуваної роботи. Як встановлено судами, ОСОБА_1 , як і шість інших працівників цього відділу, мали найнижчий показник.
		 
		Зазначене вище спростовує доводи заявника про неврахування судами наявності у позивача переважного права на залишення на роботі, високого рівня професійності, стажу роботи та показників продуктивності.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що позивач не була особисто повідомлена про майбутнє вивільнення, є безпідставними, оскільки попередження від 26 жовтня 
		2017 року № 10-22-1807 вручено позивачу особисто під підпис.
		 
		Аргументи заявника щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та наявності підстав для відшкодування моральної шкоди не беруться Верховним Судом до уваги, оскільки за відсутності підстав для поновлення позивача на посаді та враховуючи законність її звільнення, суд касаційної інстанції не вважає за необхідне відповідати на ці аргументи.
		Інші доводи заявника, що стосуються, зокрема, суті вирішення спору є необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а зводяться до непогодження позивачем з прийнятими судовими рішеннями, при цьому направленні на переоцінку доказів, що знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Верховний Суд також враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
		 
		Колегія суддів також вважає, що підстави для постановлення окремої ухвали щодо судді Дзержинського районного суду м. Харкова Омельченко К. О., про що зазначено заявником в прохальній частині касаційної скарги, відсутні.
		 
		Частиною десятою статті 262 ЦПК України визначено, що суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Враховуючи те, що позивачем не доведено допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, підстави для постановлення окремої ухвали відсутні.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		З огляду на те, що суд касаційної інстанції судові рішення не змінює та не ухвалює нове рішення, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков       О. В. Ступак       Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...