Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 452/926/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 27.10.2020.
Дата набрання законної сили: 09.09.2020
Номер судового провадження: 14-127цс20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Окрема думка
		суддів Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М.
		справа № 452/926/16-ц (провадження № 14-127 цс 20)
		09 вересня 2020 року
		м. Київ
		Велика Палата Верхового Суду ухвалою від 09 вересня 2020 року повернула для розгляду колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2017 року, додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2018 року.
		Водночас з мотивами Великої Палати Верхового Суду не можемо повністю погодитися з огляду на таке.
		1.                 Частина четвертастатті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		2.                 Частиною четвертою статті 404 ЦПК України встановлено, що про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 403 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
		3.                 Відповідно до частини шостої цієї ж статті ЦПК України справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала 
		(і)        якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також
		(іі)       якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема
		(2.1)    через відсутність виключної правової проблеми, 
		(2.2)    через наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або 
		(2.3)    якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
		4.                 Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу про повернення для розгляду цієї справи колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного у складі Верховного Суду, керувалася таким.
		4.1.           На думку Великої Палати Верховного Суду, якщо існує необхідність відступу, така необхідність виникає з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
		4.2.           Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства;  ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
		4.3.           Підстав для висновку про необхідність відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду з мотивів, наведених в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 серпня 2020 року, на думку Великої Палати Верховного Суду не вбачається. 
		4.4.           Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) вже повною мірою сформульовано висновки щодо врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, по зобов`язанням за договором, укладеним одним із подружжя в інтересах сім`ї.
		4.5.           З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), а звідси й про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		5.                 Водночас, принцип stare decisis, яким по суті Велика Палата Верховного Суду обґрунтовує свій висновок про відсутність необхідності відступу від власної правової позиції, не можна вважати застосовним у випадках передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду саме з підстав необхідності відступу від висновку Верховного Суду, оскільки цей принцип в першій свої складовій (щодо обов`язковості висновків суду вищої інстанції для суду нижчої інстанції) не застосовується до Верховного Суду як єдиного суду касаційної інстанції, статус якого є рівним незалежно від складу суду, в якому розглядається справа, і спеціалізації суддів (крім випадків, коли Велика Палата Верховного Суду діє як суд апеляційної інстанції чи єдиної судової інстанції), а в другій свої складовій (щодо необхідності виваженого підходу та детального аргументування відступу суду від власних правових висновків) може бути застосованим Великою Палатою Верховного Суду лише і безпосередньо підчас розгляду справи по суті, а не при перевірці питання про наявність підстав для прийняття справи до свого розгляду.
		6.                 Частиною першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
		7.                 Відповідно до положень статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, який у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
		8.                 Велика Палата Верховного Суду не є апеляційним/касаційним/наглядовим судом щодо Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду. Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду та Велика Палата Верховного Суду є судами касаційної інстанції з рівнозначними процесуальними повноваженням при розгляді цивільних справ в касаційному порядку. Саме тому законодавцем і запроваджені процесуальні механізми касаційного розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду у разі незгоди Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з попередньо сформульованим правовим висновком Великої Палати Верховного Суду. На нашу думку, повернення Великою Палатою Верховного Суду справи на розгляд до Касаційного цивільного суду в такому разі можливе, якщо Велика Палата Верховного Суду встановить наявність зловживань зі сторони Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, які свідчать про невідповідність внутрішнього переконання суддів мотивам викладеним в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, наприклад, попередні випадки прийняття судових рішень у відповідності з раніше сформульованим правовим висновком Великої Палати Верховного Суду без висловлювання суддями окремої думки з цього приводу.
		9.                 Відповідно до Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, щодо незалежності судових органів судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких би то не було причин.
		10.             Незалежність суддів не є прерогативою чи привілеєм і надається їм не для захисту власних інтересів, а в інтересах принципу верховенства права й усіх, хто прагне та очікує справедливості (пункт 10 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях).
		11.             Відповідно до Коментаря до Кодексу суддівської етики, затвердженого Рішенням Ради суддів України № 1 від 04 лютого 2016 року (далі - Коментар), зокрема до Преамбули Кодексу суддівської етики, однією з найважливіших категорій етики, що виражає моральні обов`язки судді стосовно держави, суспільства, конкретної людини, в інтересах якої здійснюється правосуддя, є професійний обов`язок, який має не тільки моральну, а й правову природу, оскільки містить у собі як обов`язок, передбачений правовими нормами, так і обов`язок перед суспільством, пов`язаний зі здійсненням професійної діяльності.
		12.             Таке суддівське сумління не тільки має оціночний характер, змушуючи суддю співвідносити свої дії і рішення з правовими приписами і нормами моралі, а й спонукає його діяти відповідно до внутрішнього переконання, протистояти зовнішньому впливу і тиску.
		13.             Коментуючи статтю 2 Кодексу суддівської етики (Суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов`язану зі здійсненням правосуддя, та бути незалежним від своїх колег у процесі прийняття рішень), Рада суддів України, зокрема, зазначає, що незалежність судді від своїх колег у процесі ухвалення рішень означає свободу волевиявлення судді під час ухвалення судового рішення, яка має ґрунтуватися лише на загальних принципах відправлення правосуддя - верховенстві права, законності, незалежності суддів та підкоренні їх лише закону, а також на внутрішньому переконанні у правильності прийнятого суддею рішення. Якщо рішення приймається колегіальним складом суду, то воно має прийматися більшістю голосів, також без будь-яких зовнішніх впливів, виходячи лише із вищеозначених принципів правосуддя.
		14.             Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Монреаль, 1983 р.) визначає, що у процесі прийняття рішень судді є незалежними від своїх колег по суду та вищих посадових осіб. Жодна ієрархічна структура суддівства і жодна різниця у ранзі чи класі суддів ніяким чином не можуть ставати на перешкоді праву судді на вільне винесення вироку.
		15.             До міжнародних стандартів, які стосуються відправлення правосуддя, належить положення щодо відсутності правової відповідальності суддів за висловлену позицію у справі, якщо така позиція укладається в межі, передбачені законом. Зокрема, відповідно до пункту 5 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.
		16.             В Коментарі до статті 7 Кодексу суддівської етики (Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов`язки та вживати заходів для поглиблення своїх знань та вдосконалення практичних навичок) Рада суддів України зазначає, що під неупередженістю прийнято розуміти відсутність упередженості, безсторонність, об`єктивність, незацікавленість, нейтральність, універсальність підходів до будь-кого, незалежно від певних ознак; це прагнення до справедливості та відсутність особистих симпатій або антипатій, непідкупність, бездоганність, моральність.
		17.             Говорячи про неупередженість, слід зазначити про обов`язок судді здійснювати судочинство, не допускаючи впливу на нього сторонніх осіб та життєвих обставин, будь-яких інших суб`єктивних чинників, відсутність у нього заздалегідь сформованої думки щодо обставин справи та готовність сприймати інформацію об`єктивно, вирішуючи справу лише відповідно до закону на підставі фактично встановлених обставин, виходячи з власного внутрішнього переконання. Отже, безсторонній суд означає: позбавлений упередженості, незацікавлений, об`єктивний, безпристрасний, нейтральний.
		18.             В наукових дослідженнях принципу суддівської незалежності виділяють, серед іншого, такі ознаки принципу незалежності суддів, як незалежність як від зовнішнього впливу (від факторів, що знаходяться за межами судової системи), так і внутрішнього впливу (від факторів усередині самої судової системи) на процес прийняття суддею рішення по справі.
		19.             Незалежність від внутрішнього впливу (від факторів усередині самої судової системи) на процес прийняття суддею рішення по справі означає саме незалежність судді від думки та позиції інших колег, які суперечать внутрішньому переконанню судді.
		20.             Судді повинні приймати свої рішення цілком незалежно і мати змогу діяти без обмежень, без неправомірного впливу, підбурення, тиску, погроз, неправомочного прямого чи непрямого втручання, незалежно, з чийого боку та з яких мотивів воно б не здійснювалось, мають бути цілком вільними у винесенні неупередженого рішення у справі, яку вони розглядають, покладатись на своє внутрішнє переконання, власне бачення фактів та тлумачення чинного законодавства з дотриманням вимог процесуального закону.
		21.             Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 05 серпня 2020 року передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 403 ЦПК України, саме цей склад суду вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).
		22.             Велика Палата Верховного Суду своєю ухвалою про повернення справи фактично висловилася про необхідність Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду розглянути справу із застосуванням правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), з якими Касаційний цивільний суд не погодився, та мав намір від них відступити, вважаючи, що така позиція істотно вливає також на сам інститут шлюбу, покладаючи на учасників цього союзу додатковий обов`язок, що прямо не передбачений Сімейним кодексом України.
		23.             Неприпустимим є ситуація коли Верховний Суд у складі колегії суддів касаційного суду за вказівкою Великої Палати Верховного Суду буде сам вирішувати питання про відступ від Висновку Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, або ж коли вирішить справу відповідно до вказівок Великої Палати Верховного Суду і при цьому більшість суддів не погодиться з прийнятим рішенням та висловить окрему думку.
		24.             Саме така ситуація може виникнути у разі ухилення Великої Палати Верховного Суду від вирішення питання про необхідність відступу від власного висновку саме при розгляді справи по суті.
		25.             Таким чином, повертаючи справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на відсутність підстав для відступу від раніше сформульованого Великою Палатою Верховного Суду правового висновку, Велика Палата Верховного Суду опосередковано наполягає на застосуванні Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного судусаме раніше сформульованого Великою Палатою Верховного Суду висновку, що, на наше переконання, може становити втручання у суддівську незалежність при прийнятті судового рішення по суті спору з огляду на ймовірну необхідність прийняття суддями судового рішення всупереч власному внутрішньому переконанню щодо правильного застосування норм права за конкретних обставин справи.
		26.             Вважаємо неприпустимим ухилення Великої Палати Верховного Суду від виконання своїх основних повноважень щодо забезпечення єдності судової практики шляхом розгляду справ, які Верховним Судом у складі касаційного суду передані їй на розгляд з підстав необхідності відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
		27.             Належним процесуальним рішенням Великої Палати Верховного Суду було б постановлення ухвали про прийняття та призначення цієї справи до розгляду та у разі необхідності відступлення цій справі від висновків щодо застосування норм права, висловлених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), або ж підтвердження власних попередніх висновків у постанові за результатом розгляду цієї справи.
		 
		Суддя                                                                                                         В. В. Пророк
		 
		О. Б. Прокопенко 
		 
		О. М. Ситнік 
		 
		Окрема думка складена 15 жовтня 2020 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...