Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 208/7801/15 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.10.2020.
Дата набрання законної сили: 20.10.2020
Номер судового провадження: 51-2752км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 жовтня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 208/7801/15-к
		провадження № 51-2752 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого судді  ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря 
		судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		засудженого  ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 жовтня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2020 року стосовно 
		 
		 ОСОБА_6 ,
		 ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
		уродженця та жителя  
		АДРЕСА_1 ,
		 
		за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини 
		Вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 жовтня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2020 року, ОСОБА_6 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
		Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 матеріальну шкоду в сумі 15837 грн 93 коп., моральну шкоду  50000 грн, витрати, пов`язані з правовою допомогою, у розмірі 15000 грн.
		За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 11 липня 2015 року, знаходячись у першому під`їзді будинку АДРЕСА_2 , під час сварки з ОСОБА_7 , що виникла на ґрунті довготривалих неприязних відносин, умисно наніс потерпілому ножем два удари: один  у колінний суглоб лівої ноги, другий  у ліву частину грудної клітини, заподіявши останньому тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження. 
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовими рішеннями через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просить їх змінити та перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 121 на ст. 124 КК України, призначивши йому покарання в межах санкції даної статті та застосувавши положення ст. 75 КК України. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, неправильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки у нього не було умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, вказані дії вчинивпри перевищенні меж необхідної оборони, захищаючи своє життя та життя своєї матері від неправомірних дій ОСОБА_7 . Указує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, надано неправильну оцінку доказам, зокрема показанням свідків, які не були очевидцями даних подій, а речові докази та висновок експерта, на які послався суд, є недопустимими доказами. Посилається на те, що суд першої інстанції призначив йому надмірно суворе покарання, не врахувавши в достатній мірі усіх обставин вчинення кримінального правопорушення та даних про його особу. Крім того, стверджує, що суд першої інстанції неправильно вирішив цивільний позов потерпілого в частині стягнення моральної шкоди та понесених витрат на правову допомогу.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.
		Прокурор заперечив проти касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення  без зміни.
		Мотиви Суду
		Положеннями ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 438 КПК України невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушує питання засуджений, перегляду в касаційному порядку не підлягає, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.
		Доводи касаційної скарги засудженого про безпідставність врахування судом першої інстанції показань свідків, які не були очевидцями даних подій, надання переваги одним доказам над іншими тощо, зводяться до невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, що з огляду на викладені вище положення закону не є предметом перевірки в порядку касаційної процедури.
		Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
		 Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Під час перегляду судових рішень судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено. Ці висновки судів підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору їхньої належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  із точки зору достатності для прийняття рішення.
		Так, суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_6 , та на підтвердження його винуватості в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, обґрунтовано послався на показання самого засудженого, який не заперечував факту заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_7 , свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , а також на дані, що містяться у письмових доказах, протоколах огляду місця події, пред`явлення особи для впізнання, проведення слідчих експериментів та висновках судових експертиз, у тому числі у висновку комісійної судово-медичної експертизи № 125 від 19 липня 2018 року про характер та локалізацію тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_7 .
		Докази, на яких ґрунтується обвинувачення, були отримані в порядку, визначеному КПК України, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їхнього отримання. Переконливих аргументів, чому саме досліджені докази є недостатніми для доведення винуватості ОСОБА_6 в умисному заподіянні ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень, а також доводів, які би свідчили про істотне порушення судом приписів ст. 94 цього Кодексу, у касаційній скарзі засуджений не навів. Незгода засудженого з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону. 
		Посилання засудженого у касаційній скарзі на те, що протокол обшуку є недопустимим доказом, Суд уважає безпідставними, та погоджується з висновками суду першої інстанції, який указав, що в матеріалах кримінального провадження знаходиться клопотання старшого слідчого СВ Заводського РВ Дніпродзержинського МУ ГУМВС від 11 липня 2015 року про проведення обшуку в квартирі АДРЕСА_3 , яке слідчий подав до суду 13 липня 2005року, тобто у перший робочий день  понеділок, та яке ухвалою слідчого судді цього ж дня було задоволено, надано дозвіл на обшук житла з метою виявлення та збереження майна (недопущення його приховання чи знищення), а саме ножа, який міг бути знаряддям злочину, та який згідно з показаннями свідка ОСОБА_17 був виявлений та вилучений у квартирі ОСОБА_6 .
		Крім того, колегія суддів уважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, доводи касаційної скарги засудженого про те, що висновок додаткової судово-медичної експертизи №1060-Е-Д від 28 вересня 2015 року є недопустимим доказом. 
		Що стосується доводів, викладених у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_6 , про неправильну кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 121 КК України, то вони не заслуговують на увагу з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 121 КК України умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров`я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.
		Статтею 124 КК України передбачено кримінальну відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
		Згідно зі ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
		Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України.
		При цьому, до критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
		Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їхнє співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час допиту в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_7 пояснив, що 11 липня 2015 року він із дружиною приїхав до будинку АДРЕСА_4 , піднімаючись до квартири, побачив на сходовому майданчику бите скло та, зрозумівши, що його залишила сусідка із квартири АДРЕСА_5 , з якою у нього неодноразово виникав конфлікт, подзвонив у двері даної квартири, а коли двері відчинились, він висипав скло, після чого розпочався конфлікт між ним та сусідами ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , під час якого останній взяв ніж, та, знаходячись на сходовому майданчику, заподіяв ним два удари в коліно та груди.
		Крім того, обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні не заперечував факт заподіяння ним ножових поранень потерпілому.
		Свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 показали про те, що конфлікт між ОСОБА_7 і ОСОБА_6 відбувався на сходовому майданчику між 2 та 3 поверхами.
		Таким чином, як зі змісту показань потерпілого, так і з показань обвинуваченого та свідків, а також із фактичних даних, що містяться у досліджених судом доказах, не вбачається, що ОСОБА_7 застосував таку фізичну силу або вчинив інші активні агресивні дії, що могли би становити реальну загрозу життю або здоров`ю ОСОБА_6 . 
		Отже, встановлені судом фактичні обставини свідчать про відсутність акту суспільно небезпечного посягання зі сторони ОСОБА_7 , який би за своїми об`єктивними ознаками міг створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди для ОСОБА_6 , що в свою чергу могло викликати у останнього невідкладну необхідність у заподіянні шкоди потерпілому. За таких обставин, немає підстав уважати, що засуджений, цілеспрямовано використовуючи ніж та завдаючи ним потерпілому удар в область розташування життєво важливих органів, перебував у стані оборони та діяв з перевищенням її меж. Натомість вчинення таких дій засудженим свідчить про те, що він через сварку бажав заподіяти ОСОБА_7 тілесних ушкоджень та діяв з відповідним умислом. Таким чином, доводи засудженого у касаційній скарзі про необхідність кваліфікації вчиненого злочину за ст.124 КК України Суд не може визнати прийнятними.
		З урахуванням наведеного, вчинений ОСОБА_6 злочин обґрунтовано отримав юридично-правову кваліфікацію саме за ч. 1 ст. 121 КК України. Разом з умислом та мотивом вчинення цього злочину, під час судового провадження було з`ясовано усі передбачені ст. 91 КПК України обставини, що належать до предмета доказування, у вироку відповідно до ст. 374 КПК України зазначено формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановлено і зазначено місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки, а також наведено докази, на яких ґрунтується висновок про доведеність винуватості ОСОБА_6 . При цьому надані місцевому суду докази досліджені в повному обсязі, їх було достатньо для вирішення питання про винуватість особи у вчиненні інкримінованого правопорушення.
		Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про неправильне вирішення цивільного позову потерпілого в частині стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, то колегія суддів дійшла такого висновку.
		Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦПК України.
		Частиною 1 ст. 129 КПК України визначено, що суд, зокрема, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.
		При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.
		Положенням п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦПК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності вини.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий ОСОБА_7 у передбаченому ст. 128 КПК України порядку подав цивільний позов до ОСОБА_6 та просив стягнути на його користь, зокрема, 200000 грн моральної шкоди.
		Суд першої інстанції, задовольнивши цивільний позов частково та стягнувши із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 50000 грн моральної шкоди, врахував тривалість знаходження потерпілого на лікуванні від отриманих травм, глибину його фізичних та душевних страждань, ступінь доведеності розміру завданої шкоди, матеріальне становище обвинуваченого, а також співмірність матеріальної шкоди та заявленої потерпілим вимоги про відшкодування моральної шкоди, тому вважати рішення в цій частині необґрунтованим, на думку колегії суддів, підстав немає. 
		Крім того, аналогічні доводи сторони захисту були предметом перегляду судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412-414КПК України перевірив зазначені твердження, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив їх без задоволення, при цьому належним чином умотивував своє рішення. 
		Разом із тим, колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що у випадку вирішення питання щодо процесуальних витрат суд має чітко дотримуватись вимог глави 8 КПК України, яка регламентує поняття процесуальних витрат у кримінальному процесі, їх види та порядок відшкодування.
		Положеннями ч. 1 ст. 124 КПК України установлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
		До таких витрат відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 118 цього Кодексу належать витрати на правову допомогу.
		Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
		Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо)).
		Відповідно до правового висновку, який міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382 цс19), для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, між потерпілими ОСОБА_7 і адвокатом ОСОБА_21 було укладено договір про надання останнім правової допомоги. Упродовж досудового розслідування та судового розгляду цей адвокат здійснював представництво інтересів потерпілого. Під час судового розгляду потерпілий звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог та просив стягнути з ОСОБА_6 на його користь витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги, у розмірі 15000 грн.
		Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7 про стягнення із ОСОБА_6 на його користь витрат на правову допомогу, не врахував того, що потерпілий не надав суду жодного документа, який би свідчив про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, у зв`язку з чим необґрунтовано задовольнив заявлені позовні вимоги.
		Під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції не виправив помилки, допущеної судом першої інстанції.
		З огляду на вищевикладене колегія суддів уважає за необхідним змінити вирок та ухвалу, виключивши з них рішення про стягнення з  ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_7 витрат, пов`язаних з правовою допомогою.
		Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, відсутність обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, а також дані про його особу.
		Проте суди не навели переконливого мотивування того, чому покарання в меншому розмірі не буде сприяти виправленню засудженого та безпідставно врахували для обґрунтування розміру покарання визнання ОСОБА_6 вини лише частково та наявність у кримінальному провадженні цивільного позову.
		Водночас під час касаційного провадження Суд дійшов висновку про те, що конкретні обставини кримінального провадження (довготривалі конфліктні відносини між ОСОБА_6 , іншими мешканцями будинку та потерпілим з приводу користування останнім орендованим майном), а також виключно позитивні дані про особу засудженого (вперше притягується до кримінальної відповідальності, працює, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання) та висновок органу пробації про низький ризик небезпеки для суспільства та вчинення ОСОБА_6 повторного злочину, дають підстави пом`якшити призначене засудженому покарання.
		Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд 
		постановив:
		Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 жовтня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2020 року стосовно ОСОБА_6 змінити.
		Виключити з них рішення про стягнення з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_7 витрат, пов`язаних з правовою допомогою, в розмірі 15000 грн.
		Пом`якшити призначене ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК України покарання до 5років позбавлення волі.
		У решті судові рішення залишити без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...