Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 766/504/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: 28.10.2020. Зареєстровано: 29.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.11.2020.
Дата набрання законної сили: 15.10.2020
Номер судового провадження: 22-ц/819/30/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		«15» жовтня 2020 року м. Херсон
		 
		 
		 
		Справа № 766/504/16-ц 
		Провадження № 22-ц/819/30/20 
		 
		 
		Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого (суддя - доповідач)Воронцової Л. П.суддів:Ігнатенко П. Я.,  Полікарпової О. М.секретарКутузова А. В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 квітня 2019 року у складі судді Майдан С. І. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Приватного товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІТІКО Ес.Пі.Ар.Ел.» про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, 
		В С Т А Н О В И В:
		У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся з вище зазначеним позовом до суду, посилаючись на те, що у квітні 2012 року в Київському університеті імені Тараса Шевченка відбувся захист дисертації ОСОБА_1 . 
		Він, як доктор філологічних наук, професор кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, був науковим керівником ОСОБА_1 
		19 квітня 2012 року за результатами таємного голосування та прийнятого висновку, вчена рада університету присудила ОСОБА_1 науковий ступінь кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01. - українська література.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 в міжнародному інтернет-виданні POLITICO (ПОЛІТІКО) на сайті www.politico.eu було опубліковано статтю англійською мовою під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », в перекладі на українську мову « ІНФОРМАЦІЯ_4 », автором якої зазначено ОСОБА_1 . 
		У вище зазначеній статті автор виклала неправдиву інформацію, пов`язану з процесом підготовки та захисту її кандидатської дисертації в 2012 році, висвітлила недостовірну та негативну інформацію про нього, що порушує його права та законні інтереси, а також завдає значної шкоди його діловій репутації, оскільки в статті міститься посилання на вчинення безпосередньо ним протиправного діяння (злочину) та неналежне виконання ним своїх обов`язків, як наукового керівника. 
		Неправдива інформація, викладена ОСОБА_1 , поширилась в мережі Інтернет на інших сайтах, зокрема, посилання на статтю та викладена в ній негативна та недостовірна інформація знайшли своє відображення в таких публікаціях: « ІНФОРМАЦІЯ_5 », «ІНФОРМАЦІЯ_11», «ІНФОРМАЦІЯ_12». 
		Дії відповідачів призвели до висвітлення та поширення в мережі - інтернет недостовірної та негативної інформації про нього, що принижує його гідність і честь, завдає шкоди його діловій репутації на всій території України, відтак, має бути спростована.
		Інформація, висвітлена у вказаній статті, серед іншого, містить безпідставне звинувачення у вчиненні ним злочинного діяння. 
		Так, в першому і другому абзацах статті викладена інформація: «ІНФОРМАЦІЯ_12».
		Позивач вважає, що у наведеній цитаті, автор описує факт вчинення злочину її науковим керівником, а саме, вимагання та отримання неправомірної вигоди, що насправді не мало місця, є неправдивою інформацією та має негативний характер.
		В абзаці другому статті автор зазначає: «ІНФОРМАЦІЯ_13.»
		Висвітлений факт не відповідає дійсності та не мав місця при здійсненні ним функцій наукового керівника.
		Дана інформація спростовується позитивною характеристикою з його місця роботи, як високо кваліфікованого, відповідального працівника вищого навчального закладу.
		Позивач зазначає, що має чимало досягнень в галузі науки, зокрема, він є лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка 1996 року, Заслуженим працівником освіти України, знаним літературознавцем, поетом, критиком, чиї твори входять до рейтингу « ІНФОРМАЦІЯ_6 » і це додатково підтверджує, що висвітлена відповідачем негативна інформація завдає значної шкоди його діловій репутації.
		Інформація, зазначена у статті має образливий характер, містить перекручування фактів, безпідставні звинувачення у вчиненні ним протиправних діянь, підриває його авторитет, принижує його честь та гідність, негативно впливає на громадську думку про нього, завдаючи значної шкоди його авторитету і діловій репутації та негативно впливає на його моральний стан, завдає моральних страждань.
		Позивач зазначає, що аналіз положень законодавства, що регулює спірні правовідносини та наведені факти і обґрунтування підтверджують вчинення відповідачами правопорушення по відношенню до нього, а саме: поширення недостовірної інформації про нього порушує його гідність, честь, завдає шкоди діловій репутації та призводить до моральних страждань. В діях відповідачів : автора статті і власника веб-сайту, наявні всі елементи юридичного складу правопорушення. Просив суд визнати недостовірною інформацію, викладену в абзаці першому та другому статті «ІНФОРМАЦІЯ_4»), що поширена на сайті www.politico.eu за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 зобов`язати відповідачів спростувати недостовірну інформацію в строк не пізніше десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили, шляхом розміщення тексту спростування англійською мовою на сайті www.politico.eu та зазначити, що компанія і автор статті приносять свої вибачення, стягнути солідарно з відповідачів на його користь 1 000,00 грн моральної шкоди, та вирішити питання про розподіл судових витрат.
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 01 квітня 2019 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Приватного товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІТІКО Ес.Пі.Ар.Ел.» про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди задоволено частково.
		Визнано недостовірною інформацію, викладену в абзаці першому та другому статті ««ІНФОРМАЦІЯ_4»), що поширена на сайті www.роlіtісо.eu за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7 а саме наступну інформацію:
		Текст на мові оригіналу (англійською):
		«ІНФОРМАЦІЯ_14»
		Переклад тексту на українську мову:
		« ІНФОРМАЦІЯ_14».
		Зобов`язано ОСОБА_7. та юридичну особу, зареєстровану за законодавством Бельгії POLITICO SPRL («ПОЛІТІКО Ес.Пі.Ар.Ел.», форма товариства: Приватне товариство з обмеженою відповідальністю, юридична адреса: АДРЕСА_1) спростувати недостовірну інформацію в строк не пізніше десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили, шляхом розміщення тексту спростування англійською мовою на сайті www.роlіtісо.eu наступного змісту:
		«Повідомляємо, що інформація, поширена ІНФОРМАЦІЯ_15 та автором ОСОБА_7 у статті ІНФОРМАЦІЯ_4 » на сайті www.роlіtісо.eu за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 стосовно її наукового керівника, професора з Київського університету імені Тараса Шевченка, є недостовірною та спростовується.».
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та юридичної особи, яка зареєстрована за законодавством Бельгії POLITICO SPRL («ПОЛІТІКО Ес.Пі.Ар.Ел.», форма товариства: Приватне товариство з обмеженою відповідальністю, юридична адреса: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_3 1 000,00 гривень моральної шкоди та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1929,20 гривень, а саме: по 964,60 гривень з кожного.
		В решті позовних вимог відмовлено.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, просила його скасувати у частині задоволених позовних вимог, ухвалити нову постанову, якою відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що висновок суду першої інстанції про те, що у статті вона виклала інформацію про взяття хабаря позивачем є безпідставним, оскільки в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, що дана інформація є недостовірною; безпідставним є висновок суду про необхідність надання відповідачкою вироку суду про отримання позивачем хабаря, оскільки Кримінальний кодекс України не містив поняття «хабар» та відповідальності за його отримання; суд не врахував, що позивач, є публічною особою, тому межа критики його дій чи бездіяльності, як особистості при виконанні ним службових обов`язків, є значно ширшою та розгорнутішою та не потребує отримання відповідачем вироку суду; суд не розмежував факти та оціночні судження, викладені у спірній статті, існування фактів підтвердила відповідач, допитана, як свідок, а інша спірна інформація є оціночним судженням та не підлягає спростуванню. Є безпідставними і вимоги про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з відсутністю факту розповсюдження відповідачем недостовірної інформації; висновки суду щодо належного виконання позивачем своїх обов`язків, як наукового керівника не відповідають обставинам справи та доказам у справі - витягу з протоколу від 07 вересня 2011 року, якому суд не надав належної оцінки.
		У відзиві на апеляційну скаргу, подану ОСОБА_3 за підписом представника ОСОБА_8 , зазначено, що доводи скарги є безпідставними, не ґрунтуються на положеннях матеріального і процесуального права, невірним є посилання апелянта, як на підставу визнання позивача публічною особою, на рішення Європейського суду з прав людини та на положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації від 12 лютого 2004 року і Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи 1165 (1998); рішення суду відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
		В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Гринишак М. М. апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову у позові. Зазначив, що на час публікації спірної статті ОСОБА_1 , як журналіст, співпрацювала з деякими зарубіжними видавництвами, в тому числі і з POLITICO; вказана стаття мала на меті висвітлення суспільно-політичного життя нашої країни, зокрема, в області науки і освіти. ОСОБА_1 висвітила процеси, які відбувалися, зокрема, в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, де вона сама навчалася та захищала дисертацію. Ні імені, ні прізвища свого наукового керівника вона не вказувала, і не мала на меті приниження його честі, гідності, ділової репутації та не стверджувала, що професор взяв гроші. Вважає, що позивач є публічною особою і його критика значно ширша, ніж звичайного громадянина.
		Представник ОСОБА_1 - адвокат Мазуренко Т. С., вступивши у справу на завершальній стадії, сформувала з відповідачем іншу позицію на основі пояснень ОСОБА_1 . Представник посилається на те, що суд першої інстанції не перевірив правильність перекладу тексту статті, що є об`єктом судового розгляду, а справа не містить доказів, що переклад з мови оригіналу (англійської) на українську мову, є доцільним щодо оспорюваних висловлювань. Текс статті не містить висловлювань щодо ОСОБА_3 , відсутні докази, які б вказували, що спірна інформація стосується конкретно ОСОБА_3 і що вона принизила його ділову репутацію. Відсутні докази і оцінка судом характеру викладеної інформації у статті на мові оригіналу та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням та не призначено у справі семантико-текстуальну експертизу, яка могла бути належним доказом у даній справі; суд першої інстанції, невірно трактуючи пояснення ОСОБА_1 , сформував хибні висновки щодо визнання останньою ряду спірних обставин. 
		Адвокат Мазуренко Т. С. заявила клопотання про долучення до справи пояснень ОСОБА_1 у формі вступного слова.
		Ухвалою, постановленою як окремий процесуальний документ, колегія суддів відмовила у задоволенні даного клопотання.
		Представник ОСОБА_3 - адвокат Їгіт О. І. доводи апеляційної скарги не визнала, вважає їх такими, що не відповідають встановленим судом обставинам справи і не ґрунтуються на нормах матеріального права і практиці ЄСПЛ; просила рішення суду залишити без змін.
		Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 приймала участь у розгляді справи в суді першої інстанції, надавала пояснення по суті справи, а пояснення, викладені у формі вступного слова у письмовому вигляді в суді апеляційної інстанції, містять іншу позицію відповідача ніж та, яку вона підтримувала в суді першої інстанції та в доводах апеляційної скарги, колегія суддів їх до уваги не приймає.
		Рішення суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог.
		Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
		Задовольняючи частково позовну заяву ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в судовому засіданні не заперечувала, що у статті вона виклала інформацію про взяття хабаря її науковим керівником, доктором філологічних наук, професором ОСОБА_3 ; викладена у статті інформація є недостовірною, тобто, такою, яка не відповідає дійсності, оскільки відповідачі, на яких покладається обов`язок згідно з положеннями статті 277 ЦК України довести, що поширена інформація є достовірною, не довели її достовірність належними та допустимими доказами, не надали вирок суду відносно позивача; доводи сторони відповідача про те, що поширені відомості є оціночним судженням, суд до уваги не прийняв, оскільки вважав, що зі змісту статті вбачається, що характер поширеної інформації дозволяє прийти до висновку, що вона є фактичним твердженням, а не оціночним судженням автора статті; щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідачів розмістити у тексті спростування зазначеної інформації свої вибачення за поширення недостовірної інформації, суд відмовив у їх задоволенні, у зв`язку з тим, що не вправі зобов`язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення, як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України; задовольняючи вимоги про стягнення моральної шкоди, суд дійшов висновку, відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України, п. 4 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, що за умови порушення честі, гідності та ділової репутації позивач має право на відшкодування моральної шкоди; поширення недостовірної інформації підриває авторитет позивача, принижує його честь та гідність, негативно впливає на громадську думку про позивача, завдаючи значної шкоди його діловій репутації, що в значній мірі негативно впливає на його моральний стан та завдає йому моральних страждань.
		Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погодитися не може з наступних підстав.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з наступних підстав.
		З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 в міжнародному інтернет-виданні POLITICO (ПОЛІТІКО) на сайті www.politico.eu, за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7 було опубліковано статтю англійською мовою під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_9 », в перекладі на українську мову «ІНФОРМАЦІЯ_4». Автором вказаної статті зазначено ОСОБА_9 - відповідача по справі.
		Позивачем надано суду переклад зазначеної статті з англійської на українську мову, здійснений перекладачем ОСОБА_10 , диплом НОМЕР_2 , виданий 26 червня 2013 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баляс Н. П. Незгоди щодо правильності перекладу статті ні ОСОБА_1 , ні її представники в суді першої інстанції та у доводах апеляційної скарги не зазначали.
		У зазначеній статті автор зазначила, у перекладі тексту на українську мову: «ІНФОРМАЦІЯ_16».
		Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
		Згідно з частиною першою статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
		Пленум Верховного Суду України в пунктах 1, 19 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Відповідно до чистин 1, 2 статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Таким чином, згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		В рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справи Lingens v. Austria, De Haes and Gijsels v. Belgium, Goodwin v. The United Kingdom) зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації свободи кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
		Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. Тоді як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддає доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
		Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).
		Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. 
		Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. 
		Судом встановлено і позивач наполягає на тому, що він є доктором філологічних наук, займає посаду професора кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, є лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка 1996 року, Заслуженим працівником освіти України, знаним літературознавцем, поетом, критиком, чиї твори входять до рейтингу «Краща книга року», тобто обіймає державну посаду, користується державними ресурсами та відіграє певну роль в суспільному житті в галузі науки та літератури, тобто є публічною особою, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою, як з боку активістів, так і пересічних громадян.
		Відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_11 про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей), проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
		Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
		Проте, у порушення наведених норм матеріального права та прецедентної практики Європейського суду з прав людини суд першої інстанції належним чином не дослідив та не з`ясував фактичні твердження, чи оціночні судження містяться в опублікованій статті та чи є позивач публічною особою. 
		Слід зазначити, зважаючи на назву статті та її зміст вцілому, що вона стосувалася процесу навчання у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, здачі екзаменів і захисту дисертацій у період навчання у ньому ОСОБА_1 , стану освіти і науки у державі, існуючих проблем та можливих змін у зв`язку з прийняттям нового закону про вищу освіту, а не конкретно позивача.
		Суд не врахував, що поширена у статті інформація - це критична оцінка автором статті певних фактів, процесів і недоліків, як Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, так і системи вищої освіти в Україні вцілому, викладена з використанням мовно-стилістичних засобів, стосувалася, в тому числі позивача, як публічної особи, рівень критики якої є значно ширшим, ніж звичайного громадянина, тобто є оціночним судженням.
		Інформація, поширена відповідачами, стосується виключно професійної діяльності позивача, а не його приватного життя. При цьому, прізвище та ім`я позивача автором статті не зазначено.
		Слід зазначити, що публікації на інших сайтах в мережі Інтернет з посиланням на статтю ОСОБА_1 та її зміст також не містять вказівки на прізвище, ім`я та по батькові позивача, тобто на його конкретну особу.
		Посилання суду першої інстанції на те, що поширена інформація стосується певної особи, а саме ОСОБА_3 , є загальнодоступною та відомою необмеженому колу осіб, що підтверджується авторефератом дисертації ОСОБА_1 , інформацією в атестаційній справі ОСОБА_1 та протоколом № 1 засідання кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 07 вересня 2011 року, є безпідставними, оскільки зазначені документи відсутні у вільному інформаційному просторі і були надані представнику позивача лише на адвокатський запит.
		Інформація, викладена у статті, мала суспільний інтерес, стосувалася, між іншим, і публічної діяльності позивача, тому він повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.
		Позивач не довів, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про її правдивість чи неправдивість, не з метою доведення до громадськості особистих думок автора публікації з приводу стану справ у галузі науки і освіти, а з приводу діяльності позивача.
		Позивач не позбавлений права, відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України і роз`яснень, що містяться в абз. 4 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», якщо вважає, що оціночні судження або думки, поширені відповідачами, принижують його гідність, честь чи ділову репутацію на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
		За вказаних обставин, апеляційний суд вважає недоведеними підстави для втручання у право автора статті на поширення власних суджень.
		Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від захисту честі, гідності, ділової репутації, тому також задоволенню не підлягають.
		Відповідно до п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України,  підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		З огляду на зазначене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасуванню та ухваленню нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
		Керуючись ст. ст. 367, 374 ЦПК України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 задовольнити.
		Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 квітня 2019 року скасувати, ухвалити нове.
		У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Приватного товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІТІКО Ес.Пі.Ар.Ел.» про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди відмовити.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції у цивільних справах - Верховного Суду.
		Дата складання повного судового рішення 19 жовтня 2020 року.
		 
		Головуючий Л. П. Воронцова 
		 
		Судді: П. Я. Ігнатенко 
		 
		О. М. Полікарпова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...