Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/12294/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 29.10.2020. Зареєстровано: 30.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.11.2020.

Номер судового провадження: 2/753/860/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		        ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА         
		справа № 753/12294/19
		провадження № 2/753/860/20 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"19" жовтня 2020 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
		головуючого судді - Заставенко М.О.,
		за участю:
		секретаря судового засідання: Долі М.А.,
		представника позивача - ОСОБА_1 ,
		представника відповідача-1 ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,
		представників відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Віват» - Глотова С.О., Меніва О.І., Артюха Ю.В.,
		представника відповідача-3 Приватного підприємства «Юнісофт» - Яворського А.Р.,
		       розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Віват», Приватного підприємства «Юнісофт» про захист особистих немайнових прав шляхом визнання інформації недостовірною та заборони поширення інформації
		ВСТАНОВИВ:
		І. Стислий виклад позицій учасників справи.
		У червні 2019 року ОСОБА_4 (далі за текстом - ОСОБА_4 , позивач), в особі представника ОСОБА_1 , звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі за текстом - ОСОБА_2 , автор, відповідач -1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Віват» (далі за текстом - ТОВ «Видавництво «Віват», відповідач -2), Приватного підприємства «Юнісофт» (далі за текстом - ПП «Юнісофт», відповідач-3) про визнання недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права, інформації, поширеної відповідачами у книзі «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі за текстом - книга, твір) такого змісту: фраза №1 (аркуш книги НОМЕР_1) «… розпинав поета, - призначений державою адвокат ОСОБА_4 », фраза №2 (аркуш книги НОМЕР_2) «… ОСОБА_4 , що виховувався у родині політзасланця (… кажуть - шуцман)», фраза №3 (аркуш книги НОМЕР_3) «… чи була можливість у ОСОБА_8 обрати «менше зло». Проте є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпекою адвоката звали ОСОБА_4 », фраза №4 (аркуш книги НОМЕР_4) «Адвокати відверто «відбували номер», не забуваючи, правда, здирати гонорари з убитих горем родин…», фраза №5 (аркуш книги НОМЕР_5) «… шістка комуністичної системи ОСОБА_4 …», фраза №6 (аркуш книги НОМЕР_6) «… «син поліцая», фраза №7 (аркуш книги НОМЕР_6) «… ОСОБА_4 на суді визнав, що всі «злочини», нібито вчинені його підзахисним, «заслуговують на покарання», фраза №8 (аркуш книги НОМЕР_6) «… він (мається на увазі ОСОБА_4 ) фактично підтримав звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?...», фраза №9 (аркуш книги НОМЕР_6) «Злочин перед поетом юрист ОСОБА_4 здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?» та заборону видання (виготовлення), розповсюдження (продаж) примірників книги « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та опублікування пов`язаної з книгою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » інформації у пресі, по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації, поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку, в частині фраз, що місять недостовірну інформацію.
		Позов обґрунтований такими обставинами. 
		26.05.2019 в Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал» була презентована книга ОСОБА_2 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1». Книга була випущена в світ ТОВ «Видавництво «Віват» та надрукована ПП «Юнісофт». В книзі відповідачем-1, окрім образливих висловлювань про позивача на кшталт: людина «яка нав`язує суспільству вовчі закони, має подвійне дно, є циніком і фарисеєм», «огидна й одіозна - постать», також було викладено недостовірну інформацію про ОСОБА_4 . У книзі її автор ОСОБА_2 поширив про позивача недостовірну інформацію, чим порушив його особисті немайнові права, а саме принизив його честь і гідність та ділову репутацію. Поширена інформація стосується позивача, оскільки в оспорюваних висловлюваннях прямо називається його прізвище, більш того прізвище позивача згадується і у назві відповідного розділу книги «Чи вбивав адвокат ОСОБА_4 поета ОСОБА_8 ?». Поширена інформація є негативною за своєю формою та змістом, є фактичними твердженнями, які можна перевірити на предмет їх істинності. Зі змісту оспорюваних фраз вбачається, що автор у стверджувальній формі звинуватив позивача в тому, що позивач здійснив «злочин перед поетом» та «боявся КГБ», що позивач у справі ОСОБА_8 «підтримав обвинувачення», що « ОСОБА_4 на суді визнав всі злочини», що він як і усі інші адвокати здирав «гонорари з убитих горем родин» та «розпинав поета».
		Відповідач-1 в особі представника позов не визнав, пославшись при цьому на такі обставини. Зазначені позивачем фрагменти фраз, як висловлювання відповідача-1, вирвані з контексту та не дають повного уявлення про висловлювання автора. Оскаржувані фрагменти, а саме фраза №1 «… розпинав поета, - призначений державою адвокат ОСОБА_4 », фраза №3 «… чи була можливість у ОСОБА_8 обрати «менше зло». Проте є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпекою адвоката звали ОСОБА_4 », фраза №4 «Адвокати відверто «відбували номер», не забуваючи, правда, здирати гонорари з убитих горем родин…», фраза №5 «… шістка комуністичної системи ОСОБА_4 …», фраза №7 «… ОСОБА_4 на суді визнав, що всі «злочини», нібито вчинені його підзахисним, «заслуговують на покарання», фраза №8 «… він (мається на увазі ОСОБА_4 ) фактично підтримав звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?...», фраза №9 «Злочин перед поетом юрист ОСОБА_4 здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?», є оціночними судженнями та не можуть бути предметом судового захисту, а висловлюючись про те, що позивач виховувався у родині політзасланця та є сином поліцая автор посилався на думки і висловлювання інших людей, взяв ці слова в лапки та вжив слово «кажуть», чим проінформував про поширеність таких версій. Також відповідач-1 вважав безпідставними вимоги про заборону видання та розповсюдження книги вказуючи, що таке рішення суду буде проявом цензури, що є недопустимим.
		Ще одним з аргументів відповідача є те, що при зборі інформації, написанні книги та її поширенні відповідач діяв в межах чинного законодавства, оскільки збирав інформацію з відкритих та загальнодоступних джерел, ним була поширена суспільно значима та достовірна інформація, та розширена дискусія на тему, яка становила інтерес для громадськості, а відтак позивач не довів протиправність дій відповідача.
		Відповідач -2 в особі представників вважав позов необґрунтованим, просив у його задоволенні відмовити, пославшись на те, що інформація, висловлена у книзі має науковий характер, фактично є журналістським дослідженням з використанням документів. Висловлювання відповідача-1, викладені у певних фразах, які позивач вважає недостовірними, грунтуються  на історичних фразах або на історичних гіпотезах. Статус відповідача-2 встановлено діючим законодавством та рішеннями Європейського суду з прав людини.  Згідно положень Закону України «Про видавничу справу» права видавців гарантуються Конституцією та законами України. Втручання державних органів, їх посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян в організаційно-творчу діяльність видавців, а також цензура, як контроль за ідеологічним змістом видань, забороняються. Відповідними органами контролюється лише зміст інформації, що охороняється законодавством. Відповідно до Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Згідно статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Враховуючи статус позивача, який є публічною особою, межа її допустимої критики є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Оспорювана позивачем інформація є суспільно значимою, становить громадський інтерес. Жодна обставина не свідчить, що викладені у книзі чітко та точно думки відповіддача-1 спрямовані на заподіяння шкоди немайновим правам позивача.
		Відповідач -3 в особі представника позов не визнав, посилаючись на те, що ПП «Юнісофт» не є належним відповідачем по справі, оскільки є лише виконавцем обов`язків за договором про виконання поліграфічних робіт на виготовлення книги «ІНФОРМАЦІЯ_1. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР» (далі за текстом - договір), укладеним між ПП «Юнісофт», як виконавцем, та ТОВ «Видавництво «Віват», як замовником. Вказував, що за умовами п. 7.5 договору саме замовник несе відповідальність за відповідність змісту друку продукції законодавству, а також інших прав третіх осіб на надані для використання макети, зразки та інші початкові матеріали, отже відсутні правові підстави для покладення на відповідача -3 відповідальності за даним позовом.
		ІІ. Рух справи, заяви (клопотання) учасників справи та процесуальні дії суду.
		Ухвалою від 19.07.2019 суд відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання на 02.10.2019 (а. с. 165-167 т.1).
		 
		В підготовчому засіданні 02.10.2019 суд задовольнив клопотання представників ТОВ «Видавництво «Віват» та ПП «Юнісофт» про продовження встановленого судом строку для подання відзиву, у задоволенні клопотання ОСОБА_9  про залучення її до участі у справі в якості третьої особи відмовив, задовольнив клопотання представників ОСОБА_4  та ОСОБА_2  про відкладення підготовчого засідання, встановив строки для подання відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив та відклав підготовче засідання на 13.12.2019 (а. с. 208-210 т.1).
		03.10.2019 представником відповідача-3 було подано відзив на позовну заяву (а. с. 221-244 т.1).
		08.10.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву від представників відповідача -2 (а. с. 2-250 т.2).
		24.10.2019 поданий відзив на позовну заяву представником відповідача -1 (а. с. 1-21 т.3).
		10.12.2019 від представника позивача надійшли відповіді на відзив відповідача -1 та відповідача -2 (а. с. 22-46 т.3).
		Протокольними ухвалами від 13.12.2019 суд прийняв до розгляду письмові заяви учасників справи, подані через канцелярію суду, та за клопотанням представників сторін оголосив перерву в підготовчому засіданні до 07.02.2020 (а. с. 47-48 т.3).
		30.12.2019 від позивача надійшли відповіді на запитання, поставлені представниками відповідача -2 у відзиві на позовну заяву (а. с. 52-55 т.3).
		13.01.2020 від представника відповідача -2 надійшли заперечення на відповідь на відзив (а. с. 59-65 т.3).
		03.02.2020 від представника відповідача -1 надійшли заперечення на відповідь на відзив (а. с. 66-67 т.3).
		Протокольними ухвалами від 07.02.2020 суд прийняв до розгляду письмові заяви учасників справи подані через канцелярію суду, відмовив в задоволені клопотання представника відповідача -1 про допит позивача як свідка та оголосив перерву у підготовчому засіданні до 28.02.2020 (а. с. 69-71 т.3).
		12.02.2020 від позивача надійшла додаткова заява підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань (а. с. 73 т.3).
		Протокольними ухвалами від 28.02.2020 суд прийняв до розгляду подану через канцелярію суду додаткову заяву позивача, закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.03.2020 (а. с. 79 т.3).
		В судові засіданні, призначені на 20.03.2020, 24.04.2020 та 15.05.2020 сторони не прибули, клопотали про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням карантинних заходів на території України (а. с. 82 -87, 95, 100 т.3).
		18.06.2020 представником відповідача -2 подані докази витрат, пов`язаних з розглядом справи (а. с. 102 т.3).
		В судовому засіданні 19.06.2020 суд за клопотанням представника відповідача -2 приєднав до матеріалів справи письмові міркування, заслухав вступне слово позивача та представників відповідачів та оголосив перерву в судовому засіданні (а. с. 119-120 т.3).
		10.07.2020 представником відповідача -2 до суду подані докази витрат, пов`язаних з розглядом справи (а. с. 133 т.3).
		10.07.2020 в судовому засіданні за клопотанням представника відповідача -2 суд долучив до матеріалів справи заяву про забезпечення права на справедливий суд та продовжив заслуховувати вступне слово представника відповідача-2, перейшов до дослідження письмових доказів, протокольною ухвалою вжив заходи для трансляції наступного засідання в режимі он-лайн та оголосив перерву в судовому засіданні (а. с. 168 т.3).
		13.08.2020 представником відповідача -2 до суду подані докази витрат, пов`язаних з розглядом справи (а. с. 173 т.3).
		В судовому засіданні 14.08.2020 суд за клопотанням представника позивача приєднав до матеріалів справи заяву про забезпечення неупередженого розгляду справи, заяву щодо досліджених доказів наданих відповідачами та клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами, продовжено дослідження письмових доказів та оголошено перерву до 18.09.2020 (а. с. 201-236 т.3).
		18.09.2020 розгляд справи перенесено в зв`язку з проведенням в суді карантинних заходів (а. с. 3 т.4). 
		21.09.2020, 08.10.2020 представником відповідача -2 подані докази витрат, пов`язаних з розглядом справи (а. с. 11 т.4).
		В судовому засіданні 09.10.2020 за клопотанням представника позивача до матеріалів справи приєднані письмові міркування з додатками та зобов`язано представника позивача завчасно направити учасникам справи їх копії, повернуто представнику позивача заяву щодо дослідження наданих відповідачами доказів за клопотанням представників відповідача -2 по справі, оголошена перерва до 16.10.2020 (а. с. 58 т.4).
		16.10.2020 за клопотанням представника відповідача -2 до матеріалів справи долучені письмові міркування, суд продовжив дослідження письмових доказів, закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами, заслухав виступ учасників справи в судових дебатах та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення (а. с. 58-59 т.4).
		19.10.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення (а. с. 159 т.4).
		ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, норми права і мотиви їх застосування.
		У травні 2019 року ТОВ «Видавництво «Віват» випустило у світ книгу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » автора ОСОБА_2 , яку було надруковано ПП «Юнісофт». В книзі на відповідних аркушах наводяться наступні фрази: в розділі під назвою «Кримінальна справа №5 - книга життя і смерті ОСОБА_8 » - фраза №1 (аркуш книги НОМЕР_1) «… розпинав поета, - призначений державою адвокат ОСОБА_4 »; в розділі під назвою «Чи вбивав адвокат ОСОБА_4 поета ОСОБА_8 ?» - фраза №2 (аркуш книги НОМЕР_2) «… ОСОБА_4 , що виховувався у родині політзасланця (… кажуть - шуцман)», фраза №3 (аркуш книги НОМЕР_3) «… чи була можливість у ОСОБА_8 обрати «менше зло». Проте є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпекою адвоката звали ОСОБА_4 », фраза №4 (аркуш книги НОМЕР_4) «Адвокати відверто «відбували номер», не забуваючи, правда, здирати гонорари з убитих горем родин…», фраза №5 (аркуш книги НОМЕР_5) «… шістка комуністичної системи ОСОБА_4 …», фраза №6 (аркуш книги НОМЕР_6) «… «син поліцая»…», фраза №7 (аркуш книги НОМЕР_6) «… ОСОБА_4 на суді визнав, що всі «злочини», нібито вчинені його підзахисним, «заслуговують на покарання», фраза №8 (аркуш книги НОМЕР_6) «… він (мається на увазі ОСОБА_4 ) фактично підтримав звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?...», фраза №9 (аркуш книги НОМЕР_6) «Злочин перед поетом юрист ОСОБА_4 здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?» (т.1 а.с.36-43).
		Факт поширення вищезазначеної інформації в указаний спосіб сторонами не оспорюється.
		Основний закон України проголошує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю і водночас гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (статті 3, 34 Конституції України).
		Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Відтак, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань кореспондує обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України).
		У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація, ім`я, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
		Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
		За приписами частини 1 статті 200 Цивільного кодексу України інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
		Відповідно до частини 4 статті 14 Закону України «Про інформацію» поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Інформація може існувати, як в формі фактичних тверджень, так і в формі оціночних суджень.
		Відповідно до положень частин 1, 2 статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
		У постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі за текстом - постанова Пленуму) роз`яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Відповідно до положень статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (пункт 19 постанови Пленуму).
		       Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації (пункт 9 постанови Пленуму).
		Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на те, що поширена відповідачами інформація є негативною за своїм змістом, не відповідає дійсності та порушує його особисті немайнові права.
		Даючи оцінку доводам позивача про недостовірність інформації поширеної фразами №3 «… чи була можливість у ОСОБА_8 обрати «менше зло». Проте є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпекою адвоката звали ОСОБА_4 », №7 «… ОСОБА_4 на суді визнав, що всі «злочини», нібито вчинені його підзахисним, «заслуговують на покарання», №8 «… він фактично підтримав звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?...» та порушення її поширенням його особистих немайнових прав, суд виходить з наступного.
		Використання у тексті розділу «Чи вбивав адвокат ОСОБА_4 поета ОСОБА_8 ?», зазначених тверджень стосовно позивача, негативно характеризують ОСОБА_4 як особу і адвоката.
		Натомість в письмових відповідях ОСОБА_4 як свідка, наданих на запитання представника відповідача -2, позивач стверджує, що він ніколи не співпрацював з КДБ СРСР-УРСР, не визнавав в суді, що всі «злочини», нібито вчинені його підзахисним, «заслуговують на покарання», та не «підтримав звинувачення» (а. с. 52-55, 73 т.3).
		Ці обставини також підтверджуються даними, що містяться: у листах Галузевого державного архіву Служби безпеки України № 24/5-К-423/1, К-423 від 12.02.2019 та №24/5-К-850 від 28.03.2019, відповідно до яких в ГДА СБУ будь-яких документів про співробітництво з органами державної безпеки СРСР-УРСР ОСОБА_4 не виявлено (а.с.30, 31 т.4 ); у зверненні заступника Голови Київського міського суду до Голови Президії Київської міської колегії адвокатів про те, що «дело по обвинению ОСОБА_8 … назначено для рассмотрения в судебном заседании 10 час. 00 мин. 29 сентября 1980г. Прошу обеспечить участие адвоката»; у заяві адвоката ОСОБА_4 до Київського міського суду про надання йому дозволу на побачення в СІЗО КДБ УРСР з підсудним ОСОБА_8 (а. с.57 т.1,а. 534, 535 книги «ІНФОРМАЦІЯ_1» ).
		Таким чином наведені докази спростовують ті обставини, що позивач співпрацював з органами державної безпеки СРСР-УРСР та поширена інформація не відповідає дійсності, а тому є недостовірною.
		Відповідно до протоколу судового засідання від 29.09.1980 по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_8 за ст. ст.62, ч.2 КК УРСР, ст.70 ч.2 КК РРФСР, його захисник ОСОБА_4, виступаючи в дебатах, сказав: «кваліфікацію його дій вважаю вірною», при цьому у протоколі відсутні будь-які дані, які підтверджують оспорювану інформацію про позивача (а. с. 62 т.1, аркуш НОМЕР_7 книги «ІНФОРМАЦІЯ_1»).
		Враховуючи, що поняття «кваліфікація злочину (дій)» визначається, як кримінально-правова оцінка вчиненого діяння на підставі встановлення тотожності його ознак з ознаками відповідного складу злочину, визначеного відповідною нормою, заява адвоката ОСОБА_4 про відповідність кваліфікації дій підзахисного не свідчить про підтримання ним обвинувачення.
		Оскільки наведені дані спростовують твердження автора, суд приходить до висновку, що інформація, яка зазначена у фразах № 3, №7, №8 є нічим не підтвердженою, та такою що не відповідає дійсності. 
		Даючи оцінку доводам позивача, що наведена інформація є негативною та порушує його особисті немайнові права, суд виходить з наступного.
		Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
		За приписами статті 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
		Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
		Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
		Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, керуючись положеннями Загальної декларації прав людини, беручи до уваги резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи №1096 (1996) від 27.06.1996 щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних режимів, №1481 (2006) від 26.01.2006 щодо необхідності міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів …… , прийняла Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», який засуджує комуністичний та націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарні режими в Україні.
		За приписами статті 2 Закону комуністичний тоталітарний режим 1917-1991 років в Україні визнається злочинним і таким, що здійснював політику державного терору, яка характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних та масових вбивств, страт, смертей, депортацій, катувань, використання примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідувань з етнічних, національних, релігійних, політичних, класових, соціальних та інших мотивів, заподіянням моральних і фізичних страждань під час застосування психіатричних заходів у політичних цілях, порушенням свободи совісті, думки, вираження поглядів, свободи преси та відсутністю політичного плюралізму, та у зв`язку з цим засуджується як несумісний з основоположними правами і свободами людини і громадянина.
		Відповідно до статті 1 Закону пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів - публічне заперечення, зокрема через засоби масової інформації, злочинного характеру комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Україні, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, поширення інформації, спрямованої на виправдання злочинного характеру комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, діяльності радянських органів державної безпеки, встановлення радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, виготовлення та/або поширення, а також публічне використання продукції, що містить символіку комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів.
		При цьому, згідно статті 1 Закону радянські органи державної безпеки - це, зокрема, Комітет державної безпеки, їхні територіальні, функціональні, структурні підрозділи.
		Отже, враховуючи те, що діяльність в Україні комуністичного режиму та органів державної безпеки СРСР чинне законодавство визнає злочинним, поширена відповідачем інформація про віднесення позивача до особи, яку підтримувала держбезпека породжує негативне ставлення суспільства до позивача, дискредитує його репутацію як людини і громадянина. Оскільки недостовірна інформація наводиться в контексті розповіді про професійну діяльність позивача, поширення такої інформації завдає шкоди діловій репутації та створює враження про вчинення ним незаконних дій та порушення моральних принципів суспільства.
		Наведена інформація викладена автором у формі категоричних стверджень про існування конкретних обставин (фактів), які нічим не підтверджені, є негативною, а тому суд визнає її недостовірною і такою, що порушує особисті немайнові права позивача.
		Що стосується решти оспорюваних фраз, які містяться у розділі «Кримінальна справа №5 - книга життя і смерті ОСОБА_8 » - фраза №1 «… розпинав поета, - призначений державою адвокат ОСОБА_4 » та розділі «Чи вбивав адвокат ОСОБА_4 поета ОСОБА_8 ?» - фраза №2 «… ОСОБА_4, що виховувався у родині політзасланця (… кажуть - шуцман»), фраза №4 «Адвокати відверто «відбували номер», не забуваючи, правда, здирати гонорари з убитих горем родин…», фраза №5 «… шістка комуністичної системи ОСОБА_4 …», фраза №6 «… «син поліцая», фраза №9 «Злочин перед поетом юрист ОСОБА_4 здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?», суд зазначає, що ці висловлювання автора, з огляду на контекст їх викладення, та характер використання мовно-стилістичних засобів не є фактичними твердженнями, а відносяться до оціночних суджень, тому спростуванню не підлягають.
		Так, за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
		Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
		При дослідженні змісту оспорюваних висловів встановлено, що в них наявні мовні конструкції та звороти, які в своїй сукупності, на думку суду, не є фактичними даними, а є оціночними судженнями, в яких ОСОБА_2 доносить до громадськості свою оцінку та власне бачення судового процесу у кримінальній справі щодо ОСОБА_8 . При цьому автор, вдаючись до мовних конструкцій, зворотів та міркувань, дає свою оцінку, тобто висловлює оціночні судження. 
		Таким чином суд вважає, що жодне з висловлювань в розумінні змісту твору, не вириваючи окремих словосполучень та фраз з контексту, не містять у собі інформації, яка в розумінні проаналізованих норм законодавства, містила б твердження про факти, а є саме оціночними судженнями і такі судження носять оціночний характер. 
		Деякі висловлювання у книзі, зокрема, - « Чому ми не цікавимось прізвищами суддів, прокурорів, чому не можемо пробачити конформізму, пристосуванства лише шістці комуністичної системи ОСОБА_4?» та «Злочин перед поетом юрист ОСОБА_4 здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?» викладене у формі запитання, а не ствердження.
		Натомість, вживання мовно стилістичних засобів у вигляді гіпербол (перебільшення), алегорій та метафор, зокрема, словосполучення «розпинав поета, - призначений державою адвокат ОСОБА_4 », «Адвокати відверто «відбували номер», не забуваючи, правда, здирати гонорари з убитих горем родин…», «… шістка комуністичної системи ОСОБА_4 …» свідчить, що висловлювання автора є власною оцінкою подій та вчинків, які відбувалися в період комуністичного режиму та під час судового процесу над ОСОБА_8 та іншими дисидентами. 
		В цілому зі змісту досліджуваних розділів книги вбачається, що оспорювані вислови автора не містять конкретних фактичних даних, а ОСОБА_2 резюмував результати своїх спостережень та висловлював свою суб`єктивну думку. 
		На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визнання недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, інформацію поширену у оспорюваних фразах №1, №2, №4, №5, №6, №9 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
		Конституційні права особи мають цивілістичний вимір як абсолютні і невідчужувані цивільні права фізичної особи, які згідно з частиною першою статті 269 ЦК України належать кожній фізичній особі від народження або за законом.
		Стаття 296 ЦК України визначає право фізичної особи на використання її імені, яке полягає у наданні особі можливості використовувати своє ім`я у всіх сферах суспільних відносин.
		Що стосується використання імені фізичної особи іншими особами, то тут законодавець встановлює певні обмеження.
		До таких обмежень відноситься встановлена частиною другою цієї норми заборона використання імені фізичної особи у літературних та інших творах, крім творів документального характеру, як персонажа (дійової особи) без її згоди.
		        ОСОБА_2 є українським журналістом, має вищу освіту за спеціальністю «історія» та кваліфікацію за спеціальністю «вчитель історії і правознавства», що підтверджується дипломом про здобуття вищої освіти (а. с. 209 т.2).
		У розділі «Кримінальна справа №5 - книга життя і смерті ОСОБА_8 » передмові до книги, автор зазначив: « ця книга містить документальні матеріали з архіву колишнього КГБ,...» (а.с.43 т.1).
		У статті 15 ЦК України закріплене право кожного на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		За приписом частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Отже, зміст положень зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права свідчить про те, що підставою для судового захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
		При розгляді вказаної справи, з метою належного виконання судом покладеного на нього цивільним процесуальним законодавством обов`язку щодо здійснення захисту порушеного права заявника, необхідним є врахування конкретних обставин цієї справи, застосування загальних засад цивільного права - принципу справедливості, добросовісності та розумності, а також застосування однієї з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
		Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
		Незважаючи на те, що книга «ІНФОРМАЦІЯ_1 » містить документальні матеріали, її не можна вважати твором документального характеру, оскільки дана книга поєднує у собі як документальні так і образні художні засоби, що дає підстави вважати книгу твором художньо-документального характеру, у якому неможливо відокремити його художню частину від документальної.
		За таких обставин, суд дійшов висновку, що використання імені позивача у книзі «ІНФОРМАЦІЯ_1» могло відбутися лише за згодою ОСОБА_4 , однак такої згоди він не надавав.
		Відтак, використання імені ОСОБА_4 без його згоди в книзі «ІНФОРМАЦІЯ_1» в розділах під назвами «Кримінальна справа №5 - книга життя і смерті ОСОБА_8 » та розділі «Чи вбивав адвокат ОСОБА_4 поета ОСОБА_8 ?», яке дає можливість ідентифікувати ОСОБА_4 як персонажа (дійову особу) твору наступного змісту: фраза №1 «… розпинав поета, - призначений державою адвокат ОСОБА_4 », фраза №5 «… шістка комуністичної системи ОСОБА_4 …», фраза №9 «Злочин перед поетом юрист ОСОБА_4 здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?» призвело до порушення прямої законодавчої заборони на використання імені позивача. 
		Статтею 16 ЦК України визначені можливі способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, припинення дії, яка порушує право, а також інші способи, що встановлені договором або законом.
		Статтею 278 цього Кодексу передбачено такий спеціальний спосіб захисту порушеного особистого немайнового права фізичної особи як заборона (припинення) поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.
		Частина друга цієї норми закріплює положення про те, що у разі, якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.
		Отже, з огляду на те, що внаслідок публікації та розповсюдження книги були порушені особисті немайнові права позивача, передбачені Конституцією України та Цивільним кодексом України, а саме: право на використання імені, право на повагу честі та гідності позивача, на недоторканість його ділової репутації, суд вважає належним і ефективним способом захисту порушених особистих немайнових прав позивача на повагу до гідності та честі, недоторканості ділової репутації та на використання імені позивача покладення на відповідачів ОСОБА_2 та ТОВ «Видавництво «Віват» обов`язку видалити із книги «ІНФОРМАЦІЯ_1», а саме: із розділів під назвами «Кримінальна справа №5 - книга життя і смерті ОСОБА_8 » та «Чи вбивав адвокат ОСОБА_4 поета ОСОБА_8 ?» інформацію про особу ОСОБА_4 , заборонити відповідачу-1 та відповідачу -2 розповсюджувати надрукований тираж книги « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та подальше його тиражування до усунення порушеного особистого немайнового права ОСОБА_4 , заборонити відповідачу -1 та відповідачу-2 при поширенні інформації пов`язаної із книгою під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у пресі, по радіо , телебаченню, у мережі Інтернет та в інших засобах масової інформації, використовувати інформацію, яка міститься в розділах під назвами «Кримінальна справа №5 - книга життя і смерті ОСОБА_8 » та «Чи вбивав адвокат ОСОБА_4 поета ОСОБА_8 ?» та дає можливість ідентифікувати ОСОБА_4 , як персонажа (дійову особу) твору без його згоди.
		Одним із аргументів відповідачів є те, що позивач є публічною особою, а тому межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. 
		Суд погоджується з доводами про те, що особа позивача відповідає критеріям публічної особи, оскільки ОСОБА_4 є українським політиком, державним та громадським діячом, Народним депутатом України II-IV та IX-ого скликань, першим заступником Голови ВРУ (лютий 2000 - грудень 2001),  Главою АП України (2002-2005), заслуженим юристом України.
		Водночас суд вважає, що вказана обставина не має значення для вирішення справи виходячи з наступного.
		При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості.
		Так, при вирішенні спорів, пов`язаних із поширенням інформації стосовно приватного життя публічних осіб, підлягають врахуванню рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя (далі - Резолюція) та положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація).
		Відповідно до пункту 7 Резолюції публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		Водночас статтями 3, 4, 6 Декларації передбачено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		Разом із тим оспорювана інформація щодо ОСОБА_4 пов`язана не з його приватним життям як публічної особи, не з його діяльністю як народного депутата України чи з його політичною діяльністю загалом, а стосується його особистих немайнових прав, зокрема права на використання імені, на повагу до честі та гідності позивача та на недоторканість його ділової репутації. 
		Визначаючи осіб, які повинні нести відповідальність за даним позовом, суд виходить з положень Закону України «Про видавничу справу» та змісту укладеного між ТОВ «Видавництво «Віват» та ПП «Юнісофт» договору на виконання замовлення  по наданню поліграфічних послуг на видання книги «ІНФОРМАЦІЯ_1. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР». 
		Так, відповідно до положень частини 4 статті 21 Закону України «Про видавничу справу» виготовлювач видавничої продукції несе відповідальність згідно із законодавством перед видавцем за точне відтворення видавничого оригіналу, дотримання вимог щодо якості виконання кожного примірника видання у замовленому тиражі.
		Згідно з умовами пункту 7.5 вищезгаданого договору саме замовник несе відповідальність за відповідність змісту друку продукції законодавству, а також інших прав третіх осіб на надані для використання макети, зразки та інші початкові матеріали (а.с. 224-233 т.1).
		Наведене дає підстави для висновку, що ПП «Юнісофт» не є належним відповідачем по справі, а відтак вимоги позивача до відповідача -3 є безпідставними, тобто такими, що задоволенню не підлягають.
		Зважаючи на викладене суд дійшов висновку, що цивільно-правову відповідальність за поширення інформації, яка порушує особисті немайнові права позивача повинні нести ОСОБА_2 як автор книги « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та ТОВ «Видавництво «Віват» як її видавець, який підготовив і випустив книгу у світ.
		На підставі викладеного суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ТОВ «Видавництво «Віват», ПП «Юнісофт» про захист особистих немайнових прав шляхом визнання інформації недостовірною та заборони поширення інформації.
		 
		VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
		 
		Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Оскільки судові витрати позивача складаються лише з судового збору у розмірі 1 536,80 грн. сплаченого за дві позовні вимоги не майнового характеру, враховуючи, що фактично задоволено обидві заявлені позовні вимоги, однак у меншому обсязі ніж просив позивач, суд стягує з відповідача -1 та відповідача-2 по 768,40 грн. з кожного на користь позивача.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 82, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд - 
		ВИРІШИВ:
		Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Віват» - задовольнити частково.
		Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_4 на повагу до гідності, честі, недоторканості ділової репутації інформацію поширену в книзі «ІНФОРМАЦІЯ_1 » в розділі «Чи вбивав адвокат ОСОБА_4 поета ОСОБА_8 ?» наступного змісту: Фраза №3 (аркуш книги НОМЕР_3): «… чи була можливість у ОСОБА_8 обрати «менше зло». Проте є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпекою адвоката звали ОСОБА_4 ». Фраза №7 (аркуш книги НОМЕР_6): «… ОСОБА_4 на суді визнав, що всі «злочини», нібито вчинені його підзахисним, «заслуговують на покарання». Фраза №8 (аркуш книги НОМЕР_6): «… він фактично підтримав звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?...»
		Визнати такою, що порушує особисте немайнове право на використання імені ОСОБА_4 без його згоди інформацію поширену в книзі «ІНФОРМАЦІЯ_1 », а саме: в розділах під назвами «Кримінальна справа №5 - книга життя і смерті ОСОБА_8 » та розділі «Чи вбивав адвокат ОСОБА_4 поета ОСОБА_8 ?» та дає можливість ідентифікувати ОСОБА_4 , як персонажа (дійової особи) твору наступного змісту: Фраза №1 (аркуш книги 7): «… розпинав поета, - призначений державою адвокат ОСОБА_4 », Фраза №5 (аркуш книги НОМЕР_5): «… шістка комуністичної системи ОСОБА_4 …». Фраза №9 (аркуш книги НОМЕР_6): «Злочин перед поетом юрист ОСОБА_4 здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?»
		Зобов`язати  ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Віват» видалити із книги «ІНФОРМАЦІЯ_1», а саме: із розділів під назвами «Кримінальна справа №5 - книга життя і смерті  ОСОБА_8 » та «Чи вбивав адвокат  ОСОБА_4 поета  ОСОБА_8 ?» інформацію про особу ОСОБА_4 .
		Заборонити ОСОБА_2 , Товариству з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Віват» розповсюджувати надрукований тираж книги «ІНФОРМАЦІЯ_1» та подальше його тиражування до усунення порушеного особистого немайнового права ОСОБА_4 .
		Заборонити ОСОБА_2 , Товариству з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Віват» при поширенні інформації пов`язаної із книгою під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» у пресі, по радіо , телебаченню, у мережі Інтернет та в інших засобах масової інформації, використовувати інформацію, яка міститься в розділах під назвами «Кримінальна справа №5 - книга життя і смерті ОСОБА_8 » та «Чи вбивав адвокат ОСОБА_4 поета ОСОБА_8 ?» та дає можливість ідентифікувати ОСОБА_4 , як персонажа (дійової особи) твору без його згоди.
		В решті позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Віват» відмовити.
		Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Приватного підприємства «Юнісофт».
		Стягнути з ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Віват» на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі по 768,40 грн. з кожного.
		Позивач: ОСОБА_4 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 .
		Відповідач 1: ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: : АДРЕСА_2 .
		Відповідач 2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Віват» код ЄДРПОУ 38775452, місцезнаходження: 61037, м. Харків, вул. Гомоненка, буд. 10.
		Відповідач 3: Приватне підприємство «Юнісофт» код ЄДРПОУ 22655747, місцезнаходження: 61036, м. Харків, вул. Морозова, буд.136.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		 
		 
		Суддя:                                                        М.О. Заставенко
		 
		 
		 
		Повний текст рішення виготовлено 29.10.2020 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...