Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 750/5745/15-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано для оприлюднення: 29.10.2020. Зареєстровано: 30.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.11.2020.
Дата набрання законної сили: 27.10.2020
Номер судового провадження: 11-кп/4823/154/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42015270000000044

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 750/5745/15-к Головуючий у І інстанції  ОСОБА_1  Провадження № 11-кп/4823/154/20  Категорія - ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.3 ст.368 КК України Доповідач         ОСОБА_2  
		 
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		27 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
		 
		Головуючого-суддіОСОБА_2  
		суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		за участю секретаря ОСОБА_5  
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Чернігові кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 10 листопада 2017 року щодо
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Чернігова, українця, громадянина України, із повною вищою освітою, не одруженого, працюючого, не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
		який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК України,
		 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Чернігова, українця, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, не одруженого, не працюючого, не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
		який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.3 ст.368 КК України
		 
		за участю прокурорів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
		 ОСОБА_11  
		захисника ОСОБА_12 , 
		обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , 
		 
		 
		 
		 В С Т А Н О В И Л А :
		 
		Вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 10 листопада 2017 року ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.15, ч.3 ст.368 КК України.
		 
		ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.3 ст.368 КК України.
		Речові докази: грошові кошти в сумі 10 000 (десять тисяч) грн. передано УСБУ в Чернігівській області; компакт-диск для лазерних систем зчитування марки «LG» з відео-, аудіо записом на ньому, компакт-диск для лазерних систем зчитування з роздруківкою телефонних з`єднань, - залишено в матеріалах кримінального провадження.
		 
		Судом першої інстанції встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачуються в тому, що ОСОБА_6 , працюючи з 21 листопада 2014 року інженером з ОДР ДПС ДАІ, маючи спеціальне звання лейтенанта міліції, тобто будучи працівником правоохоронного органу, представником влади та службовою особою, зобов`язаний відповідно до ст. 10 Закону України «Про міліцію» попереджувати та припиняти злочини та адміністративні правопорушення, у межах своєї компетенції застосовувати до порушників заходи адміністративного впливу та примусу, за пособництва свого знайомого ОСОБА_7 , вчинив всі дії, які вважав за необхідне, для одержання від ОСОБА_13 неправомірної вигоди в розмірі 10 000 грн., поєднані з вимаганням, за наступних обставин.
		03 лютого 2015 року інженер з ОДР ДПС ДАІ ОСОБА_6 , перебуваючи на службовому автомобілі «Део Ланос», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в районі перехрестя вулиць Комсомольська та Примакова у м. Чернігові, зупинив автомобіль «Део Ланос», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_13 . Під час перевірки документів ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_13 , що номерні знаки агрегатів його автомобіля не відповідають технічному паспорту та є заміненими, тому на автомобіль необхідно накласти арешт та помістити на штрафний майданчик, а відносно ОСОБА_13 розпочати кримінальне провадження.
		В подальшому, з метою підтвердження своїх намірів, ОСОБА_6 доставив автомобіль ОСОБА_13 до приміщення сектору КДТЗ відділу ІТ та ЕД НДЕКЦ при УМВС України в Чернігівській області, розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 162-а, тим самим створивши у ОСОБА_13 уяву, що начальник зазначеного експертного підрозділу ОСОБА_14 , з яким спілкувався ОСОБА_6 , виявив факт заміни номера двигуна.
		Після вказаних дій, запевнивши ОСОБА_13 , що він є правопорушником, ОСОБА_6 повідомив, що у разі сплати йому особисто 500 доларів США, він може не вчиняти передбачених законом дій щодо затримання автомобіля.
		Враховуючи, що ОСОБА_13 не мав з собою потрібної суми грошових коштів, вони домовились, що ОСОБА_13 передасть їх 04 лютого 2015 року. Для забезпечення виконання вищезазначеної вимоги, водійське посвідчення ОСОБА_13 , технічний паспорт на автомобіль «Део Ланос», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та ключі від нього залишились у ОСОБА_6 , а автомобіль був поміщений на автостоянку біля житлового будинку АДРЕСА_3 .
		Після цього, ОСОБА_13 , розуміючи протиправність вимоги ОСОБА_6 щодо сплати грошових коштів, звернувся до УСБУ в Чернігівській області з приводу вимагання у нього зазначеним працівником міліції неправомірної вигоди за повернення автомобіля.
		Наступного дня, 04 лютого 2015 року, ОСОБА_6 , розуміючи протиправність своїх дій та бажаючи убезпечити себе, направив на зустріч з ОСОБА_13 для отримання від нього неправомірної вигоди в розмірі 500 доларів США, свого знайомого ОСОБА_7 , якому попередньо повідомив обставини справи та передав водійське посвідчення ОСОБА_13 , технічний паспорт на автомобіль «Део Ланос», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та ключі від нього.
		Цього ж дня, 04 лютого 2015 року, близько 18 год. 00 хв., ОСОБА_7 , на автостоянці біля житлового будинку АДРЕСА_3 , будучи обізнаним про злочинні дії ОСОБА_6 , та виконуючи спільний з ним умисел на одержання неправомірної вигоди, одержав від ОСОБА_13 для передачі ОСОБА_6 , грошові кошти в сумі 10 000 грн., після чого був викритий працівниками правоохоронних органів.
		Дії ОСОБА_6 органом досудового слідства кваліфіковані за ст.ст. 15 ч. 2, 368 ч. 3 КК України, як умисні дії, що виразилися в закінченому замаху на одержання службовою особою для себе неправомірної вигоди за не вчинення в інтересах того, хто надає таку вигоду, дій з використанням наданої влади та службового становища, за пособництвом іншої особи, поєднаними з вимаганням.
		Дії ОСОБА_7 органом досудового слідства кваліфіковані за ст.ст. 27 ч. 4, 15 ч. 2, 368 ч. 3 КК України, як умисні дії, які виразилися у пособництві в закінченому замаху на одержання службовою особою для себе неправомірної вигоди за не вчинення в інтересах того, хто надає таку вигоду, дій з використанням наданої влади та службового становища, поєднаними з вимаганням.
		 
		Виправдовуючи ОСОБА_6 та ОСОБА_15 суд першої інстанції визнав неналежними та недопустимими ряд доказів по справі, зокрема протокол слідчого експерименту з участю ОСОБА_13 з відповідною мотивацією свого рішення у вироку, протокол обшуку від 04.02.2015 р., оскільки суд був позбавлений можливості переглянути відеозапис цієї слідчої дії, протокол впізнання особи за фотографіями, докази щодо телефонного зв`язку між телефонними абонентами: ОСОБА_7 , ОСОБА_13 та ОСОБА_6 . Також вказав, що контроль за вчиненням злочину з наступним складанням протоколів про це 05.02.2015 р. було здійснено оперуповноваженим УСБУ. Ніяких доручень слідчого про проведення таких негласних дій у справі немає, а тому ці докази не можуть бути покладені в обґрунтування обвинувального вироку. Зазначив, що судом були вжиті усі передбачені процесуальним законом заходи для забезпечення явки в судове засідання для допиту свідка ОСОБА_13 , як особи, що була безпосередньо присутня при події злочину та була заявником відносно цієї події, однак, ні судовими викликами, ні прокурором в порядку, визначеному ч.3 ст.23 КПК України, така явка не була забезпечена. У зв`язку з цим суд був позбавлений можливості безпосередньо допитати в судовому засіданні вказаного свідка та усунути встановлені в судовому засіданні розбіжності між свідченнями його, інших свідків та обвинувачених, а також спростувати доводи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо їх невинуватості. 
		Таким чином, аналізуючи в сукупності надані суду та досліджені в судовому засіданні докази, місцевий суд прийшов до висновку, що в судовому засіданні вина ОСОБА_6 та ОСОБА_15 в порядку, встановленому КПК України, беззаперечно не доведена, стороною обвинувачення не спростований жоден із доводів обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_15 щодо їх невинуватості, у зв`язку з чим обвинувачені підлягають виправданню за недоведеністю їх вини в інкримінованому правопорушенні: ОСОБА_16  за ч.2 ст.15, ч.3 ст.368 КК України, ОСОБА_15  за ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.3 ст.368 КК України.
		 
		Не погоджуючись з виправдувальним вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Деснянського районного суду м.Чернігова від 10.11.2017 року стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.368 КК України та призначити покарання у вигляді 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах України строком на 3 роки, з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності, без спеціальної конфіскації. На підставі ст.54 КК України позбавити спеціального звання «лейтенант міліції». ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.3 ст.368 КК України та призначити покарання у вигляді 5 років і 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності, без спеціальної конфіскації. 
		В обґрунтування своїх вимог зазначає, що в порушення вимог ст.95 КПК України суд визнав суперечливим та поставив під сумнів протокол проведення зі свідком ОСОБА_13 слідчого експерименту та фототаблицю до нього. 
		З приводу протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.03.2015 року, який судом визнано недопустимим доказом вказує, що судом не враховано, що хоча за спільної участі ОСОБА_6 , ОСОБА_17 та ОСОБА_13 не проводилось жодної слідчої дії, в судовому засіданні під час попереднього розгляду у суді першої інстанції ОСОБА_13 безпосередньо вказав на ОСОБА_6 та ОСОБА_17 , як на працівників ДАІ, які 03.04.2015 року зупиняли його автомобіль.
		Зазначає, що не взято судом до уваги роздруківки вхідних та вихідних з`єднань за номерами абонентів ОСОБА_7 та ОСОБА_13 . При цьому судом не надано оцінки тому факту, що вказані з`єднання відбувались саме 04.02.2015 року за обставин, які зафіксовані відеозаписом НСРД. Крім того, з`єднання між абонентами ОСОБА_7 та ОСОБА_6 відбулось саме на вимогу ОСОБА_13 під час передачі грошових коштів. 
		Вказує, що під час розмови ОСОБА_7 не лише підігрував ОСОБА_13 , але й навпаки запевняв його, що діє за дорученням працівників ДАІ та не зважаючи на сумніви ОСОБА_13 змушував останнього передати йому обумовлену раніше з працівниками ДАІ суму грошових коштів. 
		Висловлює незгоду з позицією суду щодо визнання недопустимим доказом протоколу обшуку від 04.02.2015 року, вказує, що з невідомих технічних причин файл з відеозаписом не відтворювався і тому не долучався до матеріалів.
		Вказує, що рішення судом винесене без допиту ключового свідка ОСОБА_13 , який є заявником та безпосереднім свідком у даному кримінальному провадженні. 
		Зазначає, що судом не надано оцінки рапорту о/у ОСОБА_18 , відповідно до якого оперативним шляхом було встановлено номери мобільних операторів, якими на той час користувався ОСОБА_6 . 
		Також, вважає, що судом всі доводи та запитання сторони обвинувачення до обвинувачених, якими спростовувалась захисна версія обвинувачених повністю проігноровано. Не проаналізовано судом на логічність, послідовність та узгодженість показів обвинувачених. Не проведено ретельного аналізу та співставлення матеріалів справи та показів отриманих від свідка ОСОБА_14 та обвинувачених. 
		Вважає, що суд зайняв захисну позицію ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , на основі якої обґрунтував своє рішення, не врахувавши доводів обвинувачення та не навівши мотивів залишення їх без уваги. 
		 
		Заслухавши доповідача, прокурорів, які підтримали вимоги апеляційної скарги, обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_12 , які просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора з підстав її необґрунтованості, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.
		 
		Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Прокурор в апеляційній скарзі просить скасувати виправдувальний вирок місцевого суду та ухвалити новий, яким ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнати винуватими у вчиненні інкримінованих ним злочинів, передбачених ч.2 ст.15, ч.3 ст.368 КК України та відповідно ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.3 ст.368 КК України.
		Обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , як в суді першої так і апеляційної інстанції вину у вчиненні інкримінованих їм правопорушень не визнали повністю.
		Так, обвинувачений ОСОБА_6 показав, що він працював інженером з організації дорожнього руху роти ДПС ДАІ УМВС України в Чернігівській області, звідки звільнився у липні 2016 року. 03 лютого 2015 року він разом з колегою ОСОБА_17 , близько 10-ї год. на службовому автомобілі «Део Ланос» білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснили робочу поїздку до Чернігівського райавтодору, який знаходиться в с. Павлівка, та Чернігівської ДЕД (дільниці експлуатації доріг), що знаходиться по вул. Любченко, 5. До 13-ї год. Вони повернулись до управління ДАІ, де знаходились до закінчення робочого часу та службовим автомобілем більше не користувались. В районі перехрестя вул. Комсомольська  Примакова 03 лютого 2015 вони на службовому автомобілі також не проїжджали та автомобіля під керуванням ОСОБА_13 ні він, ні його колега ОСОБА_17 не зупиняли та не вимагали у нього грошей. З ОСОБА_7 він особисто знайомим не був, але наглядно його знає, можливо під час навчання в школі зустрічались в одній компанії. Номерами телефонів з ним не обмінювались. 04 лютого 2015 року з ОСОБА_7 по телефону він не розмовляв, хоча не заперечує, що після 18-ї год. у нього в телефоні був відображений вхідний невизначений виклик, однак категорично заперечує, що він піднімав слухавку та розмовляв з абонентом. Доступ до його телефону мають усі співробітники відділу, оскільки він тримає його на столі, тому допускає, що у його відсутності хтось інший міг скористатись телефоном. Заперечує належність йому номеру мобільного телефону НОМЕР_3 та стверджує, що завжди користувався лише одним номером мобільного телефону: НОМЕР_4 .
		Обвинувачений ОСОБА_7 пояснив, що 03 лютого 2015 року близько 20-ї год., проїжджаючи проспектом Миру в районі ЗАЗу неподалік від кафе «БудкаБар» він зупинив автомобіль і у траві за бордюром побачив папірець, до якого був прикріплений технічний паспорт на автомобіль Део Ланос та посвідчення водія на ім`я ОСОБА_13 , поруч лежали ключі від автомобіля. Він забрав документи та ключі, а наступного ранку зателефонував за вказаним на папері номером і незнайомий чоловік підтвердив, що документи належать йому. Домовились про зустріч увечері на стоянці автомобілів по проспекту Миру, де знаходився автомобіль ОСОБА_13 . В умовленому місці на автостоянці він побачив біля автомобіля Део Ланос чоловіка та підійшов до нього з наміром повернути ключі та документи, сподіваючись, що чоловік йому за це віддячить певною сумою грошей. ОСОБА_13 сам заговорив про гроші, але він не зрозумів, про які саме гроші йде мова, оскільки ОСОБА_13 почав запитувати, від кого він прийшов, цікавився курсом долара та говорив, що у нього гроші у гривнях, просив зателефонувати особі, з якою він домовлявся, щоб переконатися у дотриманні домовленостей. Він припустив, що ОСОБА_13 , мабуть, з кимось домовлявся про зустріч та гроші, тому вирішив йому підіграти, щоб отримати якісь кошти собі. Для цього у своєму мобільному телефоні з телефонної книги він набрав перший ліпший номер без прізвища, не представляючись якому, попросив його підтвердити, що все нормально, та передав слухавку ОСОБА_13 , який у цей час сидів у своєму автомобілі та не чув його розмови. Після цього ОСОБА_13 передав йому 10 000 грн., і одразу ж до них під`їхали співробітники СБУ, які його затримали, а потім привезли до приміщення обласної прокуратури, де склали протокол обшуку та зафіксували, що у нього вилучили 10 000 грн. Про те, що під час зустрічі з ОСОБА_13 він телефонував ОСОБА_6 , він дізнався під час досудового розслідування. ОСОБА_6 він знав лише наглядно і особисто з ним стосунків не підтримував. 
		В суді першої та апеляційної інстанції було досліджено ряд доказів, на які сторона обвинувачення посилалася як на докази винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих ним злочинів, передбачених ч.2 ст.15, ч.3 ст.368 КК України та ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.3 ст.368 КК України, зокрема: 
		- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.03.2015 року, де свідок ОСОБА_13 одночасно впізнав ОСОБА_6 , який 03.02.2015 року зупиняв його та вимагав неправомірну вигоду в розмірі 500 доларів США за повернення йому автомобіля, а також ОСОБА_17 , який за свідченнями ОСОБА_13 був разом з ОСОБА_6 ; 
		- протокол слідчого експерименту від 18 березня 2015 року з участю ОСОБА_13 , згідно якого останній розповів про обставини вимагання у нього 3 лютого 2015 року та передачі 4 лютого 2015 року неправомірної вигоди працівниками ДАІ;
		- протокол огляду та вручення грошових коштів від 04.02.2015 року, згідно якого ОСОБА_13 вручались грошові кошти в сумі 10 000 гривень;
		- протокол обшуку ОСОБА_7 від 04.02.2015 року, згідно якого у ході проведення у останнього було виявлено 50 купюр номінальною вартістю по 200 гривень кожна, посвідчення водія на ім`я ОСОБА_13 , техпаспорт АРС 073988 на автомобіль, д.н.з. НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_19 , телефон «Самсунг» чорного кольору;
		- протокол за результатами проведення негласної слідчої дії (розшукової) дії контролю за вчиненням злочину від 05 лютого 2015 року (т.1 а.п.159), згідно якого 4 лютого 2015 року, приблизно о 18 год. 00 хв., під час зустрічі на автомобільній стоянці у м.Чернігові, поблизу будинку №261 по проспекту Миру, з боку вулиці Кільцевої, громадянин ОСОБА_7 отримав грошові кошти в сумі 10 тисяч гривень від громадянина ОСОБА_13 за повернення ключів від автомобіля останнього, посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. При цьому, перед передачею коштів ОСОБА_13 виказав свої сумніви, що він домовлявся про сплату грошей та повернення автомобіля з однією особою, а гроші повинен передати іншій, стронній особі. На це ОСОБА_7 зателефонував невстановленій особі та передав телефон ОСОБА_13 . Після розмови ОСОБА_13 по телефону ОСОБА_7 з невстановленою особою відбулася передача грошових коштів. 
		- протокол за результатами проведення негласної слідчої дії (розшукової) дії аудіо-, відео контролю особи від 05 лютого 2015 року (т.1 а.п.160-163), у якому відображено аудіо-, відеоконтроль особи ОСОБА_13 , що відбувся 04 лютого 2015 року на автомобільній стоянці, що знаходиться у місті Чернігові, поблизу будинку №261 по проспекту Миру, з боку вулиці Кільцевої, в якому зафіксовано діалог між ОСОБА_13 та ОСОБА_7 
		- роздруківка вхідних та вихідних з`єднань абонентів за номерами, згідно яких 04.02.2015 року здійснювались дзвінки з мобільного телефону ОСОБА_7 на мобільний телефон ОСОБА_13 , а також з мобільного телефону ОСОБА_7 на мобільний телефон ОСОБА_20 . 
		Також, допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_21 надав пояснення, що ОСОБА_22 є його товаришем, з яким 04 лютого 2015 року у вечірній час на автомобілі ОСОБА_7 вони каталися по місту та поїхали в район ЗАЗу, де у районі магазину «Квартал» заїхали у двори. ОСОБА_7 , нічого йому не сказавши, пішов у напрямку автостоянки, яка була метрів за 100 від них та не був у полі його зору. Хвилин через 10 хв. до автомобіля підбігли співробітники СБУ, які витягли його з машини, скрутили та стали вимагати якесь посвідчення, вели мову про «ДАІшника», після чого без пояснень відвезли його до прокуратури області, де складали якісь протоколи та він давав свідчення.
		Свідок ОСОБА_17 у суді першої інстанції показав, що станом на 03 лютого 2015 року він працював інженером роти ДПС з організації дорожнього руху УДАІ в Чернігівській області разом з ОСОБА_6 03 лютого 2015 року удвох з ОСОБА_6 о 9 год. вони у форменому одязі заступили на службу та приблизно після 10 год. удвох з ним з поїхали по роботі на службовому автомобілі «Део Ланос» білого кольору в Чернігівський райавтодор та Чернігівську ДЕД, куди завезли службові запити та отримали відповіді. Повернулися на місце роботи на вул. Борисенка (нині Громадська), 66 в обідній час., решту робочого часу перебували у приміщенні адмінбудівлі. Того дня він з ОСОБА_6 жодного автомобіля не зупиняли і не перевіряли у водіїв документи. Від маршруту вони не відхилялися і в районі вул. Комсомольської та Примакова того дня службовим автомобілем не проїжджали. 
		Свідок ОСОБА_14 надав пояснення суду, що працював начальником сектору комплексного дослідження транспортних засобів НДЕКЦ при УМВС України в Чернігівській області. В його обов`язки входило огляд транспортних засобів та складання висновків. На початку лютого 2015 року він перебував на своєму робочому місці за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 162-А. У першій половині дня до нього звернувся чоловік у формі працівника ДАІ з проханням оглянути автомобіль, на що він відмовив та повідомив, що огляд без згоди власника чи постанови слідчого є порушенням посадової інструкції. Обличчя та статуру співробітника ДАІ він не запам`ятав і впізнати не може, так як він був у зимовому одязі та шапці. Автомобіль бачив на відстані і це, здається, був «Део Ланос» синього кольору.
		Свідок ОСОБА_13 який був допитаний у судовому засіданні, що відбувалось 15.07.2015 року показав, що 03 лютого 2015 року, приблизно о 15 год., на своєму автомобілі «ДЕО-Ланос», реєстраційний номер НОМЕР_2 , він рухаючись в сторону вул.Комсомольської в м.Чернігові був зупинений інспектором ДАІ, як пізніше стало йому відомо обвинуваченим ОСОБА_6 . Обвинувачений був у форменому одязі. В патрульному автомобілі за кермом також знаходився ще один інспектор ДАІ у форменому одязі. ОСОБА_6 повідомив йому причину зупинки, вказавши, що необхідно перевірити документи, оскільки є підозра, що даний автомобіль перебуває у розшуку. Оглянувши його документи, попросив відкрити капот для перевірки. Заглянувши під капот, ОСОБА_6 заявив, що у нього в документах зазначено автомобіль «Сенс», а двигун стоїть від іншого автомобіля і став наполягати, що йому необхідно прослідувати з ними в МРЕВ для перевірки автомобіля. З метою уникнення будь-якого непорозуміння, він погодився поїхати з ними до МРЕВ. Прибувши до МРЕВ, він відкрив капот свого автомобіля і залишився біля нього, а ОСОБА_6 з його документами зайшов у будівлю вказаної установи за експертом. Через деякий час з будівлі вийшов ОСОБА_6 та чоловік у чорній формі, якого обвинувачений представив експертом. Після того, як експерт заглянув під капот його автомобіля і повідомив, що в ньому встановлений інший двигун, відсутня табличка та викликають сумнів зварювальні шви, звертаючись до ОСОБА_6 , він сказав, що у того є всі законні підстави для затримання вказаного автомобіля та постановки його на штрафмайданчик. Потім, експерт передав всі його документи ОСОБА_6 та пішов. В розмові ОСОБА_6 йому повідомив, що автомобіль перероблений, і якщо його заберуть та оформлять на штрафмайданчик, то він більше свого автомобіля вже не побачить. Він запитав у ОСОБА_6 , що можна зробити в такій ситуації. На це ОСОБА_6 показав йому п`ять пальців на своїй руці. Він запитав у того, що це означає. ОСОБА_6 відповів, що за вирішення питання щодо повернення автомобіля, він повинен віддати йому 500 доларів США. Не знайшовши грошей, він сказав ОСОБА_6 , що зараз не може зібрати таку суму, але якщо той бажає, то він може дістати їх наступного дня. Спочатку ОСОБА_6 наполягав, щоб він віддав йому зазначену суму тільки сьогодні і зараз, але потім домовились, що принесе гроші наступного дня. Після цього, ОСОБА_6 сів до патрульного автомобіля і наказав йому їхати за ними. Вони приїхали на автостоянку в районі заводу автозапчастин, де за вказівкою ОСОБА_6 він поставив там свій автомобіль. Потім, він сів до салону патрульного автомобіля, де передав ключі від свого автомобіля ОСОБА_6 , у якого знаходились його документи. Між ними була досягнута домовленість, що наступного дня він принесе гроші, а ОСОБА_20 віддасть йому документи та ключі від автомобіля. Після цього, на патрульному автомобілі його підвезли до центру міста, де на прохання ОСОБА_6 він надав йому номер свого мобільного телефону. При цьому, ОСОБА_6 сказав, що зателефонує йому десь о 10 год. наступного дня, і вони визначаться, де і коли він передасть йому гроші. Він відразу звернувся до СБУ, де написав заяву. Наступного дня, тобто 04.02.2015 року, після 10 год., на його номер прийшло СМС повідомлення, в якому просили передзвонити на телефон мобільного оператора «Лайф». Передзвонивши по тому номеру, чоловік підняв слухавку, і запитав у нього, коли вони можуть зустрітися. По голосу йому здалося, що з ним розмовляв ОСОБА_6 , але він не може цього стверджувати. Також, чоловік запитав, як у нього з грошима. Він відповів, що все добре, однак до 15 год. не встигне зібрати всю суму грошей, і запропонував зустрітися о 18 год. на стоянці, де залишив свій автомобіль. Чоловік погодився, і на цьому розмова закінчилась. Потім, йому зателефонували з СБУ і він поїхав до них. Прибувши до СБУ, він розповів їм про телефонну розмову, і йому там в присутності понятих видали грошові кошти в сумі 10 000 грн., купюрами по 200 грн., номерні знаки яких були переписані. З отриманими грошима він о 18 год. приїхав на автостоянку, де знаходився автомобіль, і став чекати. Йому знову зателефонував на мобільний телефон чоловік, по голосу якого йому здалося, що це був ОСОБА_6 , але стверджувати цього не може. Він повідомив, що знаходиться на місці. Тоді чоловік сказав, що все нормально, і хвилин через 10 він під`їде. Приблизно через 10 хв. до нього підійшов невідомий молодий чоловік, як пізніше з`ясувалося ОСОБА_7 , і запитав «це ти чекаєш, щоб тобі передали». Після цього, ОСОБА_7 достав з кишені і показав технічний паспорт, водійське посвідчення та ключі від автомобіля. Він відповів, що це він, але зауважив, що домовлявся про зустріч з іншим чоловіком. Однак, ОСОБА_7 сказав, що в денний час він розмовляв та домовлявся по телефону саме з ним. Тоді, він сказав, що для нього це великі гроші, і якщо він йому їх віддасть, то у нього можуть виникнути неприємності з тим чоловіком, з яким він домовлявся. На це ОСОБА_7 відповів, що яка йому різниця, оскільки всі документи та ключі від його автомобіля у нього. Тоді, він попросив ОСОБА_7 зателефонувати тому чоловіку, з яким він домовлявся про те, що він передасть гроші, а той йому поверне документи та ключі від автомобіля. ОСОБА_7 передав йому ключі від автомобіля і став кудись телефонувати. Поки ОСОБА_7 розмовляв по телефону, він в цей час перевірив свій автомобіль і завів його. Потім, до нього підійшов ОСОБА_7 і дав йому свій мобільний телефон, щоб він поговорив з тим, з ким він домовлявся. По телефону чоловік йому сказав: «не хвилюйся, все нормально, це наш чоловік, все у нього, віддай йому гроші». Потім, він передав ОСОБА_7 телефон, і той закінчив розмову. Він передав ОСОБА_7 гроші в сумі 10 000 грн., і в цей момент до них під`їхали співробітники СБУ. В подальшому ні в суді першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції допитати свідка ОСОБА_13 не виявилось можливим.
		На перелічені вище докази сторона обвинувачення посилається як на докази вини ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих ними злочинів, передбачених ч.2 ст.15, ч.3 ст.368 КК України та ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.3 ст.368 КК України.
		Проте, на думку колегії суддів, суд першої інстанції належним чином оцінив ці та інші письмові докази у кримінальному провадженні, а також показання свідків і дійшов обґрунтованого висновку, що дані докази не підтверджують вину обвинувачених у вчиненні інкримінованих ним кримінальних правопорушень.
		Відповідно до ст..94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Дослідивши зібрані у даному кримінальному провадженні докази, апеляційний суд вважає, що вони у своєму взаємозв`язку не містять достатніх даних для визнання обвинувачених винними у інкримінованих їм кримінальних правопорушень.
		Так, відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови, якщо службова особа одержала його за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. При цьому важливо, щоб вона одержала незаконну винагороду за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, або хоч і не мала повноважень вчинити відповідні дії, але завдяки своєму службовому становищу могла вжити заходів до їх вчинення іншими службовими особами. 
		Однак, в матеріалах кримінального провадження взагалі відсутні будь-які докази того, що свідком ОСОБА_13 були допущені порушення, які б надали можливість службовій особі виконати або не виконати з використанням влади на його користь будь-яких дій.
		Протокол огляду та вручення грошових коштів від 04.02.2015 року; протокол обшуку ОСОБА_7 від 04.02.2015 року; протоколи за результатами проведення негласних слідчих дій контролю за вчиненням злочину від 05 лютого 2015 року та аудіо-, відео контролю особи від 05 лютого 2015 року фактично підтверджують факт передачі ОСОБА_13 коштів ОСОБА_7 та отримання від нього документів на автомобіль.
		Однак, дані докази жодним чином не підтверджують участь у вчиненому кримінальному правопорушенні ОСОБА_6 , як і не спростовують позицію обвинуваченого ОСОБА_7 щодо отримання ним винагороди за знайдені документи. 
		Твердження сторони обвинувачення в апеляційній скарзі, що ці докази підтверджують участь у кримінальному правопорушенні ОСОБА_6 , оскільки в цей час відбувались телефонні розмови між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що відбувались розмови саме з ОСОБА_6 та з приводу обставин вчинення кримінального правопорушення. Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні достовірно не підтвердив той факт, що розмовляв саме з ОСОБА_6 .
		Позиція сторони обвинувачення в апеляційній скарзі, що показання ОСОБА_7 щодо отримання винагороди за повернення документів є нелогічними і непослідовними є суб`єктивною думкою сторони обвинувачення, оскільки така позиція не спростована жодними доказами. Також, є необґрунтованими і посилання в апеляційній скарзі прокурора на ненадання оцінки рапорту оперуповноваженого щодо встановлення номерів мобільних телефонів, якими користувався ОСОБА_6 , оскільки інформація, викладена у рапорті не підтверджена будь-якими доказами, а тому не може достеменно свідчити про користування номерами телефонів обвинуваченим. 
		Показання свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_17 також жодним чином не підтверджують вчинення кримінального правопорушення обвинуваченими, а навпаки пояснення свідка ОСОБА_17 узгоджуються з показаннями обвинуваченого ОСОБА_6 щодо того, що вони не зупиняли автомобіль під керуванням ОСОБА_13 .
		На думку прокурора, судом першої інстанції не проведено ретельного аналізу та співставлення матеріалів справи з показаннями свідка ОСОБА_14 , але судом першої інстанції надано аналіз показанням цього свідка, який тільки підтвердив, що до нього звернувся чоловік у формі працівника ДАІ з проханням оглянути автомобіль, на що він відмовив та повідомив, що огляд без згоди власника чи постанови слідчого є порушенням посадової інструкції. Обличчя та статуру співробітника ДАІ він не запам`ятав і впізнати не може. Автомобіль бачив на відстані і це, здається, був «Део Ланос» синього кольору. Тобто, фактично даний свідок не підтвердив участь обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення.
		Таким чином, фактично доказами, які б могли підтверджувати участь ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення є протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.03.2015 року; протокол слідчого експерименту від 18 березня 2015 року з участю ОСОБА_13 , та показання свідка ОСОБА_13 , які ним були надані під час судового засіданні 15 липня 2015 року.
		Однак, відповідно до ст.228 КПК України за необхідності впізнання може провадитися за фотознімками. Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред`являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.
		Тобто, чинним КПК передбачено проведення впізнання за фотознімками, які не мають різких відмінностей, а не за копіями знімків з відмінностями. Тому, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо визнання протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.03.2015 року недопустимим доказом. В апеляційній скарзі прокурор фактично не оспорює висновок суду про визнання недопустимим цього доказу.
		Що стосується слідчого експерименту, то під час його свідок ОСОБА_13 повідомив обставини події, однак при цьому не зазначив будь-яких конкретних даний про осіб, які приймали в цьому участь, зазначивши фактично лише статуру працівників ДАІ, які його зупиняли.
		Крім того, звертає на увагу той факт, що і проведення впізнання і слідчий експеримент були проведені фактично через півтора місяці після затримання передачі грошових коштів ОСОБА_7 і жодні докази, які зібрані до цього не свідчать про причетність ОСОБА_6 до вчинення злочину.
		В той же час, незважаючи на те, що свідок ОСОБА_13 конкретно не зазначав про ОСОБА_6 , як про особу, яка вимагала хабар, органами досудового розслідування для впізнання свідку надані лише копії фотознімка ОСОБА_6 , в той час як в матеріалах провадження відсутні дані про перевірку можливої причетності до вчинення кримінального правопорушення інших працівників ДАІ. 
		Фактично свідок ОСОБА_13 тільки під час судового засідання 15 липня 2015 року вказав на ОСОБА_6 , як на особу, яка вимагала з нього неправомірну вигоду, однак на думку колегії суддів апеляційного суду, жодні інші докази у своєму взаємозв`язку не вказують на причетність ОСОБА_6 , а відповідно і ОСОБА_7 до інкримінованих їм діянь, особливо з огляду на те, що як вбачається з матеріалів провадження всі слідчі дії проводились фактично відносно працівника ДАІ ОСОБА_6 . 
		Крім того, показання свідка ОСОБА_13 суперечать показанням обвинуваченого ОСОБА_6 , який в свою чергу зазначав, що 03 лютого 2015 року в районі перехрестя вул. Комсомольська  Примакова він на службовому автомобілі не проїжджав та автомобіля під керуванням ОСОБА_13 ні він, ні його колега ОСОБА_17 не зупиняли та не вимагали у нього грошей. Свідок ОСОБА_17 такі показання ОСОБА_6 підтвердив в повному обсязі. А свідок ОСОБА_14 достовірно не підтвердив, що саме ОСОБА_6 звертався до нього з проханням оглянути автомобіль «ДЕО-Ланос» щодо відповідності номерів агрегатів документам. Також, він зазначив, що не оглядав автомобіль «ДЕО-Ланос», як про це вказував свідок ОСОБА_13 . 
		Органами досудового розслідування та стороною обвинувачення такі суперечності та сумніви не усунуті, а за змістом частини 3 статті 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Пункт 2 статті 6 Конвенції з прав людини проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини засвідчив у справі «Тельфнер проти Австрії» від 20 березня 2001 року.
		У справах «Грабчук проти України» від 21 вересня 2005 року, «Шагін проти України» ( 2010 року) Європейський суд з прав людини встановив, що національні суди визнали заявників винними, спираючись на слабкі докази та припущення про їх причетність до вчинення злочину, чим було порушено принцип презумпції невинуватості.
		Принцип «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» передбачає, зокрема, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
		Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версією захисту.
		Частиною 2 статті 17 КПК України передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданий, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. 
		Наведені докази в сукупності з показаннями свідка ОСОБА_13 не можуть бути підставою для притягнення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до відповідальності за інкримінований злочин, оскільки достовірно не доводять, що саме ОСОБА_6 зупинив ОСОБА_13 та мав намір одержати від нього неправомірну вигоду. Показання надані ОСОБА_6 повністю підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_17 та не суперечать іншим доказам по справі. Свідок ОСОБА_14 у своїх показах хоча і зазначав, що до нього звертався чоловік у формі працівника ДАІ з проханням оглянути автомобіль і що це дослівно «здається, був «Део Ланос» синього кольору», однак співробітника ДАІ він не запам`ятав і впізнати не може, а тому законні підстави стверджувати, що це був ОСОБА_6 відсутні. Даними протоколів за результатами проведення НСРД зафіксовано зустріч ОСОБА_13 з ОСОБА_7 та перебіг їх спілкування і вони в свою чергу не доводять, що між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 були домовленості і що ОСОБА_7 діяв від імені працівників поліції і змушував ОСОБА_13 передати йому обумовлену раніше з працівниками ДАІ суму грошових коштів, як про це зазначає прокурор у своїй апеляційній скарзі. Навпаки, зазначені докази підтверджують показання ОСОБА_7 , про його намір передати знайдені речі, з приводу чого він і телефонував ОСОБА_13 .
		 
		 
		 
		Враховуючи, що показання свідка ОСОБА_13 , надані їм в суді першої інстанції 15 липня 2015 року у своєму взаємозв`язку із іншими доказами у провадженні не свідчать про їх достатність для засудження обвинувачених, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про виправдання останніх у зв`язку із недоведеністю їх вини в інкримінованому правопорушенні є обґрунтованим, законним та вмотивованим.
		Враховуючи викладене, а також, те, що в апеляційній скарзі прокурор фактично не спростував жоден висновок суду першої інстанції, підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.
		На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 417, 419 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів,  
		 
		У Х В А Л И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу прокурора  залишити без задоволення. 
		Вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 10 листопада 2017 року, яким ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.15, ч.3 ст.368 КК України та ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК України  залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.  
		 
		СУДДІ:
		 
		ОСОБА_2  ОСОБА_3  ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...