Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/1694/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: 30.10.2020. Зареєстровано: 30.10.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.11.2020.
Дата набрання законної сили: 28.10.2020
Номер судового провадження: 2199 Х

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"28" жовтня 2020 р. Справа № 922/1694/20 
		 
		Колегія суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Слободін М.М. 
		при секретарі Пархоменко О.В. 
		за участю:
		позивача  не з`явився; 
		відповідача  адвокат Дергачов В.С., адвокатський договір від 21.05.2020 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №911 від 11.03.2011 року; ордер від 21.05.2020 року серії АХ 1008490;
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Стройтрансавто (вх. №2199Х/1-18) 
		на рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2020 року у справі №922/1694/20, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Аюпова Р.М.), повний текст якого складено 03.08.2020 року
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажна Компанія Містобуд, смт. Млинів 
		до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Стройтрансавто, м. Харків 
		про стягнення коштів в розмірі 100 000,00 грн. 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Рішенням господарського суду Харківської області від 03.08.2020 року у справі №922/1694/20 позовні вимоги задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройтрансавто" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна компанія "Містобуд" безпідставно перераховані кошти в сумі 100000,00 грн., судовий збір в сумі 2102,00 грн.
		Товариство з обмеженою відповідальністю Стройтрансавто з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2020 року у справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. 
		Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
		03.02.2020 року між позивачем та відповідачем укладено правочин з надання транспортних послуг на території Львівської області, а саме перевезення грунту для виконання позивачем своїх договірних зобов`язань перед ТОВ Шляхбуд, на виконання чого ТОВ "Стройтрансавто" використовувало 4 самоскиди MAN TGS 41.400, державні номери НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , які відповідач найняв за договором оренди вантажного автотранспорту №0811-19 від 08.11.2019 року у ТОВ Векто.
		Послуги надавались з 03.02.2020 року по 28.02.2020 року; після виконання прийнятих на себе зобов`язань, відповідач 27.03.2020 року виставив рахунок  фактуру позивачу, який сплачено позивачем 27.03.2020 року на підставі платіжного доручення №281 та після отримання оплати зареєстрував податкову накладну №8 від 27.03.2020 року на суму 16 666,66 грн., яка сформувала для нього податковий кредит з ПДВ, який позивачем було використано у своїй подальшій підприємницькій діяльності.
		Посилається на правові висновки, викладені у постановах: Вищого господарського суду України від 03.10.2012 року у справі №5006/16/54/2012; Верховного Суду України від 25.02.2015 року у справі №3-11гс15/910/1913/14, Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №910/1238/17/12-83гс18 та зазначає, що аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що даний вид зобов`язання породжує такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
		Приводить правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справі №922/391/18 від 11.02.2019 року, від 13.06.2018 року у справі №910/4749/16 та вказує на те, що виходячи з судової практики, положення ст. 1212 ЦК України не підлягають застосуванню до відносин між позивачем та відповідачем, а тому позовна заява в цій частині обґрунтована некоректною правовою підставою, та, як наслідок, місцевим господарським судом ухвалено незаконне та необґрунтоване рішення.
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року за №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року в Україні введений карантин; постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року № 239, від 22.04.2020 року №291, від 11.05.2020 року №349, від 20.05.2020 року №392, від 17.06.2020 року №500, від 22.07.2020 року №641, від 26.08.2020 року №760, від 13.10.2020 року №956 до постанови від 11.03.2020 року № 211 внесено зміни, якими дію карантину продовжено до 31.12.2020 року.
		Рада суддів України на офіційному сайті 11.03.2020 року звернулася до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін та листом №9рс-186/20 від 16.03.2020 року до Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, місцевих та апеляційних судів з рекомендацією встановити особливий режим роботи судів України, в тому числі роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами.
		Для запобігання розповсюдженню особливо небезпечного вірусного захворювання серед працівників суду на період з 13.03.2020 року по 03.04.2020 року наказом голови Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 за № 04-а встановлено особливий режим роботи суду в умовах карантину; наказами голови суду від 26.03.2020 року № 05-а, від 23.04.2020 року №07-а, від 08.05.2020 року №08-а, від 22.05.2020 року №10-а, від 22.06.2020 року №12-а, від 28.07.2020 року №14-а, від 31.08.2020 року №15-а, від 22.10.2020 року №21-а на період дії карантину суд продовжує працювати в умовах встановленого раніше особливого режиму. 
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2020 року, суддею  доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Стройтрансавто на рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2020 року у справі залишено без руху; останнє зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз`яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
		11.09.2020 року на адресу суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків (вх.№8563), в якій останній просить поновити строк на подання апеляційної скарги, оскільки повний текст оскаржуваного рішення апелянт отримав лише 10.08.2020 року, яку долучено до матеріалів справи.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Стройтрансавто про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Стройтрансавто на рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2020 року у справі; позивачу встановлено строк до 05.10.2020 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Стройтрансавто до розгляду на 19.10.2020 року; явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась; до розгляду апеляційної скарги дію рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2020 року у справі зупинено.
		09.10.2020 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9683), в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, який долучено до матеріалів справи, в обґрунтування якого вказує на те, що позивач повністю заперечує факт укладення будь-якого договору з відповідачем, в тому числі і 03.02.2020 року; відповідачем не надано договору з надання транспортних послуг укладеного з позивачем, що свідчить про відсутність такого договору; місцевим господарським судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення своїх правових позицій, надання доказів; вказує, що ним понесено витрати на професійну правничу допомогу, з метою можливості вирішення судом питання про розподіл судових витрат у справі, докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу будуть надані протягом 5 днів після ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення у справі.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 року, у зв`язку з тим, що судове засідання 19.10.2020 року не відбулось через знаходження судді Слободіна М.М. на лікарняному, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Стройтрансавто на рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2020 року у справі відбудеться 28.10.2020 року о 10:00 год., явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась; роз`яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon".
		У судовому засіданні 28.10.2020 року представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. 
		Представник позивача в судове засідання 28.10.2020 року не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвал суду від 16.09.2020 року та від 26.10.2020 року про відправлення їх копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судових засідань відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України.
		Телефонограмою від 26.10.2020 року №018822 повідомлено представника Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-монтажна Компанія Містобуд  адвоката Денисюк О.І. про час та місце розгляду справи, за номером телефону, зазначеним в якості засобу зв`язку з ним  (096) 751-52-11 (а.с.86).
		Також, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. 
		Згідно з ч. 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції, Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. 
		Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
		Ухвалу суду від 26.10.2020 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
		Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
		Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з карантинними заходами, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
		 27.03.2020 року, згідно платіжного доручення № 281 ТОВ Будівельно-монтажна компанія "Містобуд перерахувало на рахунок ТОВ Стройтрансавто 100 000,00 грн., призначення платежу: "оплата за автопослуги згідно рах. № 17 від 27.03.2020 року".Позивач посилається на те, що вказані кошти були помилково перераховані відповідачу, жодних договорів між сторонами спору не укладалось, будь-яких послуг позивачу відповідачем не надавалось.
		 28.04.2020 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення протягом семи днів з моменту отримання вказаної вимоги, безпідставно набутих коштів в сумі 100 000,00 грн.
		Відповідач на звернення позивача не відреагував, грошові кошти не повернув, що й стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду Харківської області з вимогою про повернення безпідставно отриманих грошових коштів в розмірі 100 000,00 грн.
		 03.08.2020 року господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
		Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
		Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
		З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
		Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
		У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
		За змістом ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 ЦК України.
		До спірних правовідносин підлягають застосуванню норми не зобов`язального права, а ст. 1212 ЦК України, яка визначає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
		Кондиційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
		Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
		Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст.11 ЦК України.
		Місцевим господарським судом вірно враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.01.2018 року у справі № 910/11210/16 щодо застосування ст.1212 ЦК України про те, що конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
		Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
		Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених ст. ст. 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.
		Місцевим господарським судом вірно враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 року у справі № 910/9055/17, де, окрім іншого, зазначено, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного ст. 1212 ЦК України, є сукупність умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв`язку тим, що виконання зобов`язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника.
		Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
		Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст. 509 ЦК України, ч.1 ст. 173 ГК України).
		За змістом ст. 638 ЦК України, яка кореспондується з положеннями ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
		Частиною 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
		Згідно з ч.1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
		Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
		Згідно з приписами ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
		За матеріалами справи, будь-яких договорів у формі єдиного письмового документу сторонами не укладалося, відсутні окремі листи-домовленості щодо наявності зобов`язань, які б носили цивільно-правовий характер.
		Позивач посилається на те, що перерахування коштів ним відбувалось помилково, на підставі рахунку №17 від 27.03.2020 року, натомість між сторонами даного спору не укладалося жодного договору.
		Наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення №281 від 27.03.2020 року підтверджує, що позивачем на рахунок відповідача було перераховано грошові кошти в сумі 100 000,00 грн.
		Таким чином, беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами договору або надання відповідачем послуг на суму 100 000,00 грн., господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач зобов`язаний повернути помилково перераховані позивачем грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн., на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України, які були отримані без достатньої правової підстави.
		Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01.11.2019 року у справі 904/3074/18, відповідно до яких відсутність між сторонами у справі договірних відносин та проведення позивачем оплати за товар, який ним не було отримано, спірні кошти набуто відповідачем за відсутності відповідної правової підстави, а тому вони мають бути повернуті позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України.
		Аргументи апелянта на те, що 03.02.2020 року між позивачем та відповідачем укладено правочин з надання транспортних послуг на території Львівської області, а саме перевезення грунту для виконання позивачем своїх договірних зобов`язань перед ТОВ Шляхбуд, на виконання чого ТОВ "Стройтрансавто" використовувало 4 самоскиди MAN TGS 41.400, державні номери НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , які відповідач найняв за договором оренди вантажного автотранспорту №0811-19 від 08.11.2019 року у ТОВ Векто не приймаються.
		Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 77-79 ГПК України укладення правочину з надання вказаних транспортних послуг між позивачем та відповідачем та позивач не має відношення до наявних між відповідачем та третіми особами, зокрема, ТОВ Векто, правовідносин, оскільки не є стороною по вказаному договору; оплата позивачем рахунку  фактури від 27.03.2020 року №СФ-0000017, який було виставлено відповідачем позивачу та який сплачено останнім 27.03.2020 року на підставі платіжного доручення №281, не є підтвердженням факту існування договірних відносин між сторонами. 
		Так само, не приймаються аргументи апелянта на те, що після отримання оплати позивач зареєстрував податкову накладну №8 від 27.03.2020 року на суму 16 666,66 грн., яка сформувала для нього податковий кредит з ПДВ, який позивачем було використано у своїй подальшій підприємницькій діяльності, з огляду на таке.
		Так, механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Єдиного реєстру податкових накладних визначає Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 року №1246 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 341 (далі  Порядок).
		За змістом п. 2 Порядку, податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі - платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.
		Відповідно до п. 12 Порядку, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених п. 192.1 ст. 192 та п. 201.10 ст. 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до п. 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування; дотримання вимог Законів України Про електронний цифровий підпис, Про електронні документи та електронний документообіг та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.
		Згідно з п. 13 Порядку, за результатами перевірок, визначених пунктом 12 Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.
		Так, апелянтом до апеляційної скарги надано копію податкової накладної від 27.03.2020 року №8, втім не надано доказів її реєстрації контролюючим органом.
		Також, наявність самої лише податкової накладної без її реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних не надає право на податковий кредит.
		Так само, не містять матеріали справи квитанції про прийняття органом ДФС податкової накладної від 27.03.2020 року №8, як того вимагають положення п. 13 Порядку.
		Апелянт, в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на судову практику, а саме: 
		постанову Вищого господарського суду України від 03.10.2012 року у справі №5006/16/54/2012, де, зокрема вказано на те, що за умови існування між сторонами договірних правовідносин, неналежне виконання відповідачем умов договорів може слугувати підставою для відповідальності, а не підставою для повернення коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України;
		постанову Верховного Суду України від 25.02.2015 року у справі №3-11гс15/910/1913/14, де, між іншим, зазначено на те, що відповідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз наведеної норми свідчить, що зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. У постанові Верховного суду України від 25.02.2015 року з даної справи викладено правову позицію, відповідно якої приписи ст. 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України. Отже, за умови існування між сторонами договірних правовідносин, неналежне виконання відповідачем умов договорів може слугувати підставою для відповідальності, а не підставою для повернення коштів відповідно ст. 1212 ЦК України;
		постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №910/1238/17/12-83гс18, де, між іншим, вказано на те, що суди встановили і сторони не заперечують, що вони уклали договір міжбанківського депозиту, а позивач на виконання умов договору розмістив 20853 доларів США грошових коштів у якості суми гарантійного покриття для забезпечення розрахунків вкладника з платіжною системою Visa на відкритому відповідачем для цього рахунку. Дію договору припинено з 02 травня 2016 року, а відповідач одержані ним кошти після припинення дії договору у зв`язку зі здійсненням процедури ліквідації позивача як банківської установи всупереч умовам договору в повному обсязі не повернув. Отже, підставою для повернення банком коштів є договір міжбанківського депозиту та правовідносини сторін у цьому спорі, які регулюються нормами зобов`язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень глави 83 ЦК України;
		постанову Верховного Суду у справі №922/391/18 від 11.02.2019 року, де, зокрема, вказано на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність застосування до правовідносин сторін спору приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки підставами позову у даній справі є обставини безпідставного збереження відповідачем майна (коштів) за рахунок позивача, а саме використання земельної ділянки без укладання договору оренди, а не обставини заподіяння відповідачем шкоди власнику землі (позивачу).
		постанову Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі №910/4749/16, де, окрім іншого, вказано на те, що згідно з частинами 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми, можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
		Колегія суддів, проаналізувавши надану відповідачем судову практику з розгляду, на його думку, аналогічних справ, зазначає на те, що в наданих справах наявні договірні відносини між сторонами, а тому суди виходили з того, що за умови існування між сторонами договірних правовідносин, неналежне виконання відповідачем умов договорів може слугувати підставою для відповідальності, а не підставою для повернення коштів відповідно ст. 1212 ЦК України, а в даному випадку, будь-яких договорів у формі єдиного письмового документу між сторонами у справі не укладалось.
		Посилання апелянта на порушення місцевим господарським судом приписів ст. 55 Конституції України, ст. 165 ГПК України та ч. 4 Прикінцевих положень ГПК України, є недоречними, оскільки місцевим господарським судом було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу, зокрема, для подання відзиву на позовну заяву та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав.
		Так, ухвалою господарського суду Харківської області від 03.06.2020 року у справі прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна компанія "Містобуд" до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін; відповідача у строк, протягом десяти днів, з дня вручення ухвали про відкриття провадження, зобов`язано надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача, з посиланням на діюче законодавство; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву, у встановлений судом строк, без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 178 ГПК України). При цьому, якщо докази не можуть бути подані разом з відзивом з об`єктивних причин, відповідач повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. ч. 3, 4 ст. 80 ГПК України).
		Копія ухвали господарського суду Харківської області від 03.06.2020 року у справі, яка була надіслана відповідачу за адресою, вказаною у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб  підприємців та громадських формувань, станом на 15.06.2020 року, повернулась до господарського суду першої інстанції, з довідкою ПАТ Укрпошта  адресат відсутній за вказаною адресою. 
		Згідно з ч. 3 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
		Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
		Пунктом 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
		За змістом п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
		Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
		Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 910/15442/17.
		Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. 
		Ухвалу господарського суду Харківської області від 03.06.2020 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою господарського суду Харківської області.
		Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року). 
		Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. 
		Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
		Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
		Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
		Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
		Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права. 
		Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Стройтрансавто залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2020 року у справі №922/1694/20 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
		Повний текст постанови складено 30.10.2020 року.
		 
		Головуюча суддя О.І. Терещенко
		 
		Суддя В.І. Сіверін 
		 
		Суддя М.М. Слободін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...