Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/3388/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 29.10.2020. Зареєстровано: 01.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.11.2020.
Дата набрання законної сили: 29.10.2020
Номер судового провадження: К/9901/11406/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 жовтня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 826/3388/18
		адміністративне провадження № К/9901/11406/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Єресько Л.О.,
		суддів: Загороднюка А.Г.,  Калашнікової О.В., 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/3388/18
		за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, порушеною за
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2018 року, ухвалене суддею Головань О.В.
		та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року, ухвалене колегією суддів у складі: головуючого судді Горяйнова А.М., суддів Кузьмишиної О.М., Файдюка В.В.
		 
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		1. У лютому 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - відповідач, НАЗК) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, у якому просила:
		1.1. визнати незаконним та скасувати наказ голови Національного агентства з питань запобігання корупції від 10 жовтня 2017 року № 494-к/тр "Про звільнення ОСОБА_1 ";
		1.2. поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді керівника Департаменту фінансового контролю та моніторингу способу життя Національного агентства з питань запобігання корупції;
		1.3. стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в розмірі 200000 грн.
		2. В обґрунтування позову зазначено, що позивачкою подано заяву від 23 жовтня 2017 року про відкликання попередньо поданої заяви від 02 жовтня 2017 року про звільнення за угодою сторін, оскільки остання написана під тиском. Однак, вказана заява залишена відповідачем без розгляду. Вважає своє звільнення на підставі заяви про звільнення за угодою сторін незаконним та безпідставним з огляду на факти чинення тиску з боку керівництва з метою звільнення позивачки з посади. До того ж, вказує, що відповідно до положень статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» позивачка є викривачем корупції, а тому на неї поширюються гарантії державного захисту, передбачені цією статтею.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року, у задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.
		4. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач була звільнена з посади із дотриманням вимог Кодексу законів про працю України, Закону України "Про державну службу" № 889-VIIІ від 10 грудня 2015 року та Закону України "Про запобігання корупції" № 1700-VII від 14 жовтня 2014 року.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
		5. 22 квітня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржниця просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
		6. У касаційній скарзі скаржниця посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме неправильне застосування приписів частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, позаяк її заяву про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін не було розглянуто, а суди попередніх інстанцій надали невірну оцінку доказам, які були надані на підтвердження факту написання заяви про звільнення за згодою сторін під тиском. Також скаржниця вказувала на неправильне застосування судами приписів частини третьої статті 53 Закону України «Про запобігання корупції», оскільки звільнення після набуття статусу викривача (при відсутності волевиявлення такої особи) є порушенням державних гарантій захисту викривача. 
		7. 22 квітня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Смокович М.І., суддів Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.
		8. Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		9. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 серпня 2020 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року №1427/0/78-20 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді Бевзенка В.М. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 16.04.2020 № 5), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Смокович М.І., судді Данилевич Н.А., Шевцова Н.В.
		10. Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року заяву судді Смоковича М.І. про самовідвід задоволено. Відведено суддю Смоковича М.І. від розгляду справи № 826/3388/19. Передано матеріали цієї справи до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в установленому порядку. 
		11. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 серпня 2020 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року №1445/0/78-20 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Калашнікова О.В.
		12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 28 жовтня 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в попередньому судовому засіданні відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 340 та статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Позиція інших учасників справи 
		13. 07 червня 2019 року від НАЗК надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржниці, а рішення судів попередніх інстанцій, які є законними та обґрунтованими, залишити без змін. 
		Установлені судами фактичні обставини справи
		14. ОСОБА_1 проходила службу в НАЗК на посаді керівника Департаменту фінансового контролю та моніторингу способу життя. Позивач була прийнята на роботу наказом НАЗК від 15 червня 2017 року № 217-к/тр.
		15. 02 жовтня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін із 31 жовтня 2017 року.
		16. Наказом голови НАЗК від 10 жовтня 2017 року № 494-к/тр позивача було звільнено із займаної посади з 31 жовтня 2017 року за угодою сторін згідно з частиною 2 статті 86 Закону України "Про державну службу" та пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.
		17. Позивач 18 жовтня 2017 року подала заяву про надання основної щорічної відпустки терміном на 5 календарних днів з 25 жовтня 2017 року з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
		18. У подальшому 23 жовтня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву, у якій просила відкликати її заяву про звільнення за угодою сторін з 31 жовтня 2017 року. Відповідь на вказану заяву позивачу не надавалась.
		19. Наказом голови НАЗК від 30 жовтня 2017 року № 526 к/тр було відкрите дисциплінарне провадження відносно ОСОБА_1 .
		20. Листом від 01 листопада 2017 року № 73-32/39412/17 позивачу була направлена копія наказу від 10 жовтня 2017 року № 494-к/тр про звільнення із займаної посади та повідомлено про необхідність отримання трудової книжки у відділі кадрового забезпечення Департаменту організаційного та кадрового забезпечення Національного агентства з питань запобігання корупції. Зазначений лист був повернутий відповідачу без вручення адресату у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.
		21. Повторний лист від 15 листопада 2017 року № 73-32/41337/17 аналогічного змісту також був повернутий до НАЗК з тих самих причин.
		22. З наказом від 10 жовтня 2017 року № 494-к/тр ОСОБА_1 фактично ознайомилася 01 грудня 2017 року у приміщенні НАЗК. Зазначена обставина підтверджується записом ОСОБА_1 на аркуші внутрішнього погодження наказу, на якому зазначено, що позивач незгодна з наказом, оскільки подавала заяву про відкликання заяви про звільнення. Також позивач просила оплатити листки непрацездатності та поновити її на посаді у зв`язку з незаконним звільненням.
		23. Не погоджуючись із наказом від 10 жовтня 2017 року № 494-к/тр та бездіяльністю НАЗК щодо відкликання зазначеного наказу, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
		Нормативне регулювання 
		24. Правовий статус працівників апарату та територіальних органів Національного агентства з питань запобігання корупції у спірний період визначався Законом України "Про запобігання корупції" № 1700-VII від 14 жовтня 2014 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1700-VII), частиною другою статті 10 якого визначено, що працівники апарату НАЗК та його територіальних органів є державними службовцями.
		25. Відповідно до пунктів 1, 3, 10 частини 2 статті 6 Закону № 1700-VII голова НАЗК, зокрема, організовує роботу НАЗК, призначає на посади та звільняє з посад у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, службовців апарату Національного агентства, крім керівника апарату та його заступників, у межах повноважень видає накази та доручення.
		26. Положеннями абзацу 2 частини 4 статті 4 Закону № 1700-VII передбачено, що Закон України "Про центральні органи виконавчої влади" та інші нормативно-правові акти, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, а також Закон України "Про державну службу" застосовуються до Національного агентства, його членів, службовців та працівників його апарату, а також до його повноважень стосовно уповноважених підрозділів в частині, що не суперечить цьому Закону.
		27. Правовий статус державних службовців визначається Законом України "Про державну службу" № 889-VIIІ від 10 грудня 2015 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIIІ). 
		28. У відповідності до частини 2 статті 8 Закону № 889-VIIІ у разі виявлення державним службовцем під час його службової діяльності або поза її межами фактів порушення вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб він зобов`язаний звернутися для забезпечення законності до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
		29. Згідно частин 6-8 статті 9 Закону № 889-VIIІ державний службовець у разі виникнення у нього сумніву щодо законності виданого керівником наказу (розпорядження), доручення повинен вимагати його письмового підтвердження, після отримання якого зобов`язаний виконати такий наказ (розпорядження), доручення. Одночасно з виконанням такого наказу (розпорядження), доручення державний службовець зобов`язаний у письмовій формі повідомити про нього керівника вищого рівня або орган вищого рівня. У такому разі державний службовець звільняється від відповідальності за виконання зазначеного наказу (розпорядження), доручення, якщо його буде визнано незаконним у встановленому законом порядку, крім випадків виконання явно злочинного наказу (розпорядження), доручення.
		29.1. Якщо державний службовець виконав наказ (розпорядження), доручення, визнані у встановленому законом порядку незаконними, і не вчинив дій, зазначених у частині шостій цієї статті, він несе відповідальність за своє діяння відповідно до закону.
		29.2. Керівник у разі отримання вимоги державного службовця про надання письмового підтвердження наказу (розпорядження), доручення зобов`язаний письмово підтвердити або скасувати відповідний наказ (розпорядження), доручення в одноденний строк.
		29.3. У разі неотримання письмового підтвердження у зазначений строк наказ (розпорядження), доручення вважається скасованим.
		30. За приписами частин другої та третьої статті 5 Закону № 889-VIIІ відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
		31. Відповідно до статті 86 Закону України "Про державну службу" № 889-VIIІ від 10 грудня 2015 року (далі - Закон № 889-VIIІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
		32. Однією з підстав для припинення трудового договору, відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КзПП України), є угода сторін.
		33. Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції встановлено статтею 53 Закону № 1700-VII.
		34. Особа, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривач), - особа, яка за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, повідомляє про порушення вимог цього Закону іншою особою (частина перша статті 53 Закону № 1700-VII).
		35. Особи, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, перебувають під захистом держави. За наявності загрози життю, житлу, здоров`ю та майну осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, або їх близьких осіб, у зв`язку із здійсненим повідомленням про порушення вимог цього Закону, правоохоронними органами до них можуть бути застосовані правові, організаційно-технічні та інші спрямовані на захист від протиправних посягань заходи, передбачені Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" (частина друга статті 53 Закону № 1700-VII).
		36. Особа або член її сім`ї не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою (частина третя статті 53 Закону № 1700-VII).
		Позиція Верховного Суду
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		37. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду справ" (далі - Закон № 460-IX).
		38. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		39. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		40. Згідно частини 4 статті 328 КАС України (в редакції до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		41. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		42. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС (в редакції до 08 лютого 2020 року) України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		43. Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача з публічної служби за угодою сторін згідно з частиною 2 статті 86 Закону № 889-VIIІ та пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.
		44. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням в межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого. 
		45. Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
		46. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що звільнення позивачки здійснено відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КзПП України на підставі поданої ОСОБА_1 власноручно написаної заяви, у якій остання чітко визначила підставу звільнення - за згодою сторін, а також дату припинення трудових відносин - 31 жовтня 2017 року. 
		47. Згода НАЗК із зазначеною пропозицією підтверджується резолюцією на заяві від 02 жовтня 2017 року "До наказу" та виданням наказу від 10 жовтня 2017 року № 494-к/тр про звільнення ОСОБА_1 з посади із дати, зазначеної у заяві - 31 жовтня 2017 року.
		48. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
		49. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
		50. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
		51. У цій справі така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 31 жовтня 2017 року. 
		52. Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.
		53. Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
		54. Так, приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язку прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.
		55. Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
		56. Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19), у постанові від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19), у постанові від 15 липня 2020 року (провадження № 61-7851св18), у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 120/930/19-а (провадження № К/9901/29324/19) тощо. Підстави відступити від цих висновків у цій справі Судом не встановлено.
		57. Відтак, Верховний Суд вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій, що звернення ОСОБА_1 23 жовтня 2017 року із заявою про відкликання заяви про звільнення не впливає на законність дій відповідача щодо видачі наказу від 10 жовтня 2017 року № 494-к/тр та не створює обов`язкових передумов для поновлення позивача на раніше займаній посаді. Надходження такої заяви могло бути підставою для скасування наказу від 10 жовтня 2017 року № 494-к/тр відповідачем виключно за взаємною згодою сторін, яка у даному випадку не була досягнута.
		58. З урахуванням викладеного та виходячи зі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, при тому, що анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. За відсутності належних та допустимих доказів існування такої згоди відповідача, висновок судів попередніх інстанцій, щодо звільнення ОСОБА_1 проведено із дотриманням вимог пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, є обґрунтованим. Відкликання позивачем в односторонньому порядку своєї заяви про звільнення за угодою сторін не може бути підставою для її поновлення на роботі.
		59. Судами не встановлено, що станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє відповідне волевиявлення позивача про припинення трудового договору за зазначеною підставою, наступна зміна власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем (без його згоди на таку зміну).
		60. В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом також враховано, що судами не встановлено обопільна згода відповідача, як роботодавця, та позивача, як працівника, на скасування угоди про звільнення позивача, а тому позивача було правомірно звільнено з роботи за згодою сторін.
		61. Доводам скаржниці стосовно вчинення тиску на неї з боку керівництва НАЗК під час написання заяви про звільнення за угодою сторін ретельно були перевірені судами попередніх інстанцій. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що Законом № 889-VIIІ передбачений механізм реагування державних службовців на спроби вплинути на їх діяльність, у зв`язку з чим звільнення під тиском не може обґрунтовуватися загальним посиланням на некоректну чи незаконну поведінку керівництва. 
		62. Доводи касаційної скарги щодо такого тиску зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду. 
		63. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. 
		64. Щодо доводів скаржниці про те, що вона є викривачем у розумінні частини 1 статті 53 Закону № 1700-VII і у процедурі звільнення були порушені гарантії державного захисту викривачів, передбачені частиною 3 статті 53 Закону № 1700-VII, Верховний Суд зазначає таке.
		65. Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 815/207/18 досліджував питання статусу викривача та моменту поширення на нього гарантій, передбачених частиною 3 статті 53 Закону № 1700-VII.
		66. Так, у цій постанові Верховний Суд виходив з визначення викривача у розумінні частини першої статті 53 Закону № 1700-VII, відповідно до якої особа, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривач), - особа, яка за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, повідомляє про порушення вимог цього Закону іншою особою.
		67. З наведеної норми вбачається, що викривач набуває такого статусу з моменту, коли він здійснив всі залежні від нього дії для повідомлення про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, щоб відповідна інформація надійшла до адресата.
		68. З моменту набуття особою статусу викривача, останній здобуває певний імунітет, суть якого розкрито в частині третій статті 53 Закону України «Про запобігання корупції».
		69. Так, відповідно до положень зазначеної норми особа або член її сім`ї не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою.
		70. Водночас, Верховний Суд відмітив, що такий імунітет (пункт 94 цієї постанови) не є абсолютним та має певні межі. В першу чергу, повинен бути наявним зв`язок між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.
		71. Наступною обставиною, що свідчить про наявність у викривача імунітету, є те, що ним повинно бути повідомлено про порушення саме Закону України «Про запобігання корупції», а не іншого закону і саме тих вимог, які ним визначені, у тому числі встановлені ним заборони і обмеження.
		72. Ще одним обов`язковим елементом, за наявності якого особа отримує імунітет викривача, є застосування до нього, негативних заходів впливу, перелік яких не є вичерпним. Під негативним заходом впливу може розумітись також і позбавлення або обмеження певного права викривача в порівнянні з іншими працівниками. Наприклад, відмова йому в наданні відпустки в іншому місяці, ніж це передбачено графіком відпусток, в той час як іншим працівникам в такому праві відмовлено не було.
		73. Про наявність зв`язку між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою може свідчити, зокрема, але не виключно такі обставини: певна послідовність подій (спочатку повідомлення особою про факти корупції, потім - застосування до викривача негативних наслідків, а не навпаки); наближеність в часі цих подій (застосування негативних наслідків до викривача відбулось незадовго після повідомлення ним про факти корупції); наявність різного роду погроз до викривача після повідомлення ним про факти корупції; відсутність в минулому (до моменту повідомлення) претензій до працівника, в тому числі й з боку осіб, про корупційні діяння яких ним повідомлено.
		74. Перевірка наявності чи відсутності наведених обставин дасть змогу стверджувати про відсутність чи наявність причинного зв`язку між виданням спірних наказів із діяльністю позивача, як викривача.
		75. Позивачка пов`язує виникнення у неї статусу викривача із наданням інтерв`ю газеті Kyiv Post, опублікованому 20 жовтня 2018 року, у якому вона повідомила, що позивачка та її колеги звільнилися з роботи у НАЗК, оскільки член агентства Скопич О. та голова агентства Корчак Н. - корумповані посадовці, а також подальшим неодноразовим наданням інтерв`ю засобам масової інформації з приводу роботи НАЗК.
		76. У цій справі судами попередніх інстанцій було вірно враховано, що заяву про звільнення ОСОБА_1 подано 02 жовтня 2017 року, наказ про її звільнення видано 10 жовтня 2017 року, а перший факт публічного розголошення вищевказаної інформації мав місце 18 жовтня 2017 року. Тим більше варто врахувати, що інтерв`ю у ЗМІ не є повідомленням уповноваженим органам, до змісту якого Законом № 1700-VII висунуто ряд вимог.
		77. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зазначені обставини вказують на те, що подача заяви про звільнення та видача оскаржуваного наказу передували подіям, з якими ОСОБА_1 пов`язує набуття статусу викривача, а тому не перебувають у причинному зв`язку із виданням спірного наказу. 
		78. Звільнення позивача із займаної посади не пов`язане із повідомленням нею про порушення вимог Закону № 1700-VII посадовими особами НАЗК. У зв`язку з цим посилання ОСОБА_1 на передбачені частини 3 статті 53 вказаного Закону гарантії щодо заборони звільнення чи примушена до звільнення у даному випадку є необґрунтованими.
		79. За такого правового регулювання, предмета і підстави позову в даному адміністративному спорі, Верховний Суд встановив, що суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до обґрунтованого та законного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
		80. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		81. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		82. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		83. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення суду апеляційної інстанції відсутні.
		84. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		85. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		86. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року у справі №826/3388/18 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		 
		СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк   О.В. Калашнікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...