Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 312/262/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів найму (оренди).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.11.2020.
Дата набрання законної сили: 29.10.2020
Номер судового провадження: 61-7444ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		29 жовтня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 312/262/17
		провадження № 61-7444св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця  Р. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Приватне акціонерне товариство «Агрофірма «Гюнівська»,
		відповідач - ОСОБА_1 , 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Великобілозерська районна державна адміністрація Запорізької області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Гюнівська» на рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 15 березня 2018 року у складі судді Рогози А. Ю. та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С.В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2017 року Приватне акціонерне товариство «Агрофірма «Гюнівська» (далі - ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі поновленим на умовах додаткової угоди.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 20 січня 2014 року між ПрАТ  «Агрофірма «Гюнівська» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі строком на три роки.
		 
		05 квітня 2015 року набув чинності Закон України від 12 лютого 2015 року №  191-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)». Положеннями указаного закону, зокрема, викладено нову редакцію частини третьої статті 19 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як сім років. 
		 
		27 квітня 2017 року з метою приведення змісту договору оренди землі до вимог статті 19 Закону України «Про оренду землі» ПрАТ  «Агрофірма «Гюнівська» звернулось до ОСОБА_1 з письмовою пропозицією укласти додаткову угоду до договору оренди землі. Згідно з умовами додаткової угоди відповідачу було запропоновано змінити умови пунктів 8 і 9 договору оренди землі, встановивши семирічний строк його дії та орендну плату в розмірі 23 000 грн на рік. Указана пропозиція залишена відповідачем без задоволення.
		 
		Протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, а саме з  19  березня 2017 року до 19 квітня 2017 року, ОСОБА_1 не направив на адресу позивача лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору, позивач продовжує користуватись земельною ділянкою та належним чином продовжує виконувати свої обов`язки за договором, обробляє земельну ділянку, нараховує відповідачу орендну плату. 
		 
		За таких обставин, на момент звернення до суду з цим позовом договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, що узгоджується з положеннями статті 33 Закону України «Про оренду землі». Однак, такі умови договору не відповідають вимогам статті 19 Закону України «Про оренду землі», що вказує на необхідність зміни правовідносин між позивачем та відповідачем за договором оренди землі. 
		 
		З урахуванням викладеного та уточнивши позовні вимоги, ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» просило суд визнати договір оренди землі від 20 січня 2014 року, укладений між ПрАТ «Агрофірма Гюнівська» та ОСОБА_1 , поновленим на умовах запропонованої ним додаткової угоди.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Великобілозерського районного суду Запорізької області від  15  березня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019 року, у задоволенні позову ПрАТ  «Агрофірма «Гюнівська» відмовлено.
		 
		Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що у ПрАТ «Агрофірма Гюнівська» відсутнє переважне право перед іншими особами на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк. 
		Відповідач відмовився від поновлення договору на новий строк в порядку, передбаченому частиною другою статті 33 Закону України «Про оренду землі» та пунктом 8 договору оренди землі від 20 січня 2014 року, оскільки як власник земельної ділянки не бажає продовжувати правовідносини за договором оренди землі з позивачем.
		До закінчення строку дії договору оренди землі сторони не узгодили питання пролонгації договору оренди землі відповідно до умов, запропонованих позивачем, що, в свою чергу, спростовує доводи останнього про наявність переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк відповідно до положень статті 33 Закону України «Про оренду землі». Відповідач як до, так і після закінчення строку дії договору оренди землі неодноразово письмово повідомляв позивача про відмову в поновленні договору оренди землі. Обраний позивачем спосіб захисту порушених, на його думку, цивільних прав суперечить частині третій статті 626 ЦК України та частині першій статті 627 ЦК України, які регламентують свободу сторін у  виборі контрагента та визначенні умов договору.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ПрАТ  «Агрофірма Гюнівська» просить скасувати рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 15 березня 2018  року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 березня 2019  року, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті без всебічного та повного з`ясування фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення. 
		Суди не врахували, що саме відповідач порушив положення частини п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки в місячний строк з моменту направлення йому позивачем 01 лютого 2017 року листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі на новий строк відповідно до додаткової угоди, ОСОБА_1 не повідомив позивача про своє рішення.
		Зі спливом строку дії договору (після 19 березня 2017 року) ПАТ «Агрофірма «Гюнівська» продовжило користуватися земельною ділянкою та виконувати свої зобов`язання за договором оренди землі.
		Протягом місяця після закінчення строку договору оренди землі ОСОБА_1 не звернувся до позивача з відповідним листом щодо своєї незгоди в поновленні договору, що вказує на наявність правових підстав вважати договір поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі».
		Водночас, умови поновленого договору не відповідають вимогам статті 19 Закону України «Про оренду землі», оскільки строк дії договору оренди землі, встановлений сторонами, є меншим, ніж сім років, а тому існують законні підстави для зміни правовідносин між сторонами шляхом визнання договору оренди землі поновленим на умовах додаткової угоди.
		 
		Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» на рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від  15  березня 2018  року та постанову Запорізького апеляційного суду від  04  березня 2019  року, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 312/262/17.
		 
		Короткий зміст позиції інших учасників справи
		 
		Відзив на касаційну скаргу відповідач суду не надавав.
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами
		 
		На підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого Великобілозерською районною державною адміністрацією Запорізької області 03 березня 2007 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, загальною площею 11,9854 га, кадастровий номер 2321183500:04:001:0021, яка знаходиться на території Гюнівської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області (цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва).
		 
		20 січня 2014 року між ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі. Державна реєстрація права оренди земельної ділянки була проведена 19 березня 2014 року (а. с. 4-7, 13).
		 
		Зі змісту умов договору відомо, що його укладено на три роки з урахуванням ротації культур та згідно з проектом землеустрою. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8). 
		 
		02 грудня 2016 року та 28 січня 2017 року ОСОБА_1 звертався до ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» із заявами про заперечення проти поновлення договору оренди та застереженням орендаря щодо початку польових робіт після закінчення дії договору (а. с. 96-97).
		 
		У відповіді на зазначені заяви позивач не повідомив відповідача про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, зазначивши, що земельна ділянка засіяна озимими культурами, а тому акт приймання-передачі земельної ділянки буде складено у липні 2017 року з виплатою орендної плати за 2017 рік (а. с. 112).
		 
		Листом від 27 квітня 2017 року ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» запропонувало ОСОБА_1 укласти додаткову угоди до договору оренди землі терміном сім років та зі встановленням орендної плати у розмірі 23 000 грн на рік, а також надало відповідачу проєкт додаткової угоди до договору оренди землі від 20 січня 2014 року (а. с. 15).
		 
		14 червня 2017 року ОСОБА_1 направив на адресу ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» відповідь на пропозицію щодо укладення додаткової угоди за договором оренди землі, в якій він відмовився від підписання додаткової угоди та просив повернути належну йому земельну ділянку після збирання врожаю (а. с. 68).
		 
		05 серпня 2017 року ОСОБА_1 підписав колективну заяву власників земельних паїв, розміщених на території Гюнівської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області, до Великобілозерського відділення поліції Енергодарського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про захист прав землевласників щодо повернення їм земельних ділянок (а. с. 71).
		 
		Встановлено, що після закінчення дії договору оренди землі ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» продовжувало користуватися спірною земельною ділянкою.
		 
		2. Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, а також відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і  заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в  межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
		 
		Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в  оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і  юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і  орендарем.
		 
		Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
		 
		Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
		 
		Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».
		 
		Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.
		 
		Згідно з частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити по це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі, укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
		 
		Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.
		 
		Вказані положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.
		 
		У постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) Великою Палатою Верховного Суду сформульовано правовий висновок про те, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.
		 
		Реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.
		 
		Встановивши, що ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» повідомило ОСОБА_1 про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди землі 27 квітня 2017 року, тобто після закінчення строку його дії, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що орендар не дотримався передбачених частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі» процедури і строків.
		 
		ОСОБА_1 неодноразово, як до, так і після закінчення строку дії договору оренди землі, висловив листами від 02 грудня 2016 року, від 28 січня 2017  року та від  14 червня 2017 року свою незгоду із запропонованими позивачем умовами оренди належної йому земельної ділянки.
		 
		Правильно оцінивши обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у строк, передбачений частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», сторони не досягли домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору, встановлених статтею 15 цього Закону України «Про оренду землі», тому переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
		 
		Додаткова угода, направлена відповідачу ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» 27  квітня 2017 року, містить відмінні умови від договору оренди землі, зокрема, строк його дії та інший розмір орендної плати, що є зміною істотних його умов, а тому не може бути підставою для поновлення договору оренди землі.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», у  разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		 
		Так, судами у цій справі встановлені обставини користування орендарем спірною земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди землі.
		 
		Для продовження договірних відносин є необхідним волевиявлення на це сторін договору, досягнення ними згоди щодо продовження договору із застосуванням переважного права орендаря на продовження договору оренди, у тому числі на змінених умовах (частина перша-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі») або мовчазна згода сторін договору стосовно поновлення договору на тих самих умовах на той самий строк (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).
		 
		У розумінні наведених положень законодавства України основними відмінностями у застосуванні положень частин першої-п`ятої та частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» є умови додаткової угоди (відмінні від попередніх, або ті самі чи тотожні (частини перша-п`ята статті 33  Закону України «Про оренду землі») та наявність погодження обох сторін щодо істотних умов договору, або ті самі (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»)) та строк, в який орендодавець повинен повідомити орендаря про відсутність наміру продовжувати або поновлювати договір оренди (у місячний строк після повідомлення орендаря про намір продовжувати договір оренди земельної ділянки (частини перша-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі») чи у місячний строк після закінчення строку дії договору (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»).
		 
		При цьому слід врахувати, що відповідно до частин першої-п`ятої статті 33  Закону України «Про оренду землі» умови договору оренди землі можуть бути змінені лише за згодою сторін, а у разі недосягнення такої домовленості щодо істотних умов переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється; недосягнення сторонами домовленостей щодо істотних умов договору при їх зміні виключає поновлення договору оренди землі з підстав переважного права (частина четверта статті 33 Закону України «Про оренду землі»).
		 
		Аналогічна позиція щодо застосування статті 33 Закону України «Про оренду землі» викладена в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2019 року у  справі № 908/2314/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 581/527/18, від  30 вересня 2020 року у справі № 670/8/18, від 07 жовтня 2020 року у  справі № 395/1428/16-ц.
		 
		Отже, зміна умов договору у будь-якій його частині виключає продовження договору з підстав частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», а за положеннями частини четвертої статті 33 Закону України «Про оренду землі» відсутність досягнення домовленостей щодо умов договору при їх зміні також виключає продовження договору оренди землі з підстав переважного права.
		 
		Оскільки відповідач як орендодавець повідомив орендаря про відсутність наміру щодо продовження договору оренди належної йому земельної ділянки, додаткова угода, яка була направлена ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» на адресу відповідача після спливу строку дії договору, містить, у зв`язку зі зміною законодавства, інший строк дії договору (7 років) та інший розмір орендної плати, то частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі» до цих правовідносин не може бути застосована, оскільки унеможливлювалось продовження договору на той самий строк та на тих самих умовах.
		 
		У цьому випадку ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» повинно було дотримуватись процедури, визначеної положеннями частини другої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та пунктом восьмим договору оренди земельної ділянки.
		 
		Згідно із положеннями, викладеними у абзаці першому частини першої статті 31 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі припиняється в  разі закінчення строку, на який його було укладено.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 33 Закону України «Про оренду землі» при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
		 
		Отже, у випадку коли одна зі сторін договору не має наміру досягти домовленості щодо змін орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право припиняється, а відтак, зі спливом строку дії договору припиняються і правовідносини сторін.
		 
		У справі, яка переглядається суд апеляційної інстанції установив, що орендодавець листами від 02 грудня 2016 року, від 28 січня 2017 року та від  14 червня 2017 року повідомив орендаря про те, що не мав та не має наміру продовжувати дію договору оренди земельної ділянки, орендар направив орендодавцю додаткову угоду зі зміненими умовами договору щодо орендної плати та строку договору, що є істотними умовами договору, і на такі зміни орендодавець згоди не надав.
		 
		За таких обставин права орендаря на користування земельною ділянкою припинились у зв`язку з закінченням строку договору, на який його було укладено, та відсутності домовленості про його продовження на змінених умовах (частина перша статті 31, частина четверта статті 33 Закону України «Про оренду землі»).
		 
		Доводи заявника про те, що з метою приведення змісту договору до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», нормами якого передбачено, що строк дії договору оренди не може бути меншим як сім років, він звернувся до відповідача з пропозицією змінити строк дії договору на 7  років, але вказана пропозиція залишена відповідачем без задоволення, а  отже, порушене його переважне право на укладення договору оренди землі, не заслуговують на увагу, оскільки реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі, передбачена положеннями Закону України «Про оренду землі», відбувається за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.
		 
		Недосягнення між сторонами домовленості щодо строку дії договору, щодо орендної плати та інших істотних умов договору вказує на відсутність підстав для визнання договору оренди земельної ділянки поновленим. 
		 
		Доводи касаційної скарги стосуються необхідності переоцінки доказів і  встановлених на їх підставі обставин, у тому контексті, який, на думку заявника свідчить про порушення його переважного права на продовження договору оренди землі та наявність підстав для визнання договору укладеним на умовах запропонованої ним додаткової угоди. 
		 
		Разом з тим, таким доводам і обставинам суд апеляційної інстанції дав належну оцінку, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може.
		 
		Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті з  додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ПрАТ «Агрофірма «Гюнівська» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від  15  березня 2018  року та постанову Запорізького апеляційного суду від  04 березня 2019  року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                              Ю. В. Черняк
		 
		 
		                                                                                                                           І. А. Воробйова
		 
		 
		                                                                                                                           Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...