Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/10716/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.11.2020.
Дата набрання законної сили: 28.10.2020
Номер судового провадження: 61-7651ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України
		 
		28 жовтня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 638/10716/19-ц
		провадження № 61-7651св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2019 року у складі судді               Цвіри Д. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Хорошевського О. М.,                Яцини В. Б.,                    
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.  
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 26 липня 2001 року він був прийнятий на роботу контролером-ревізором приміських поїздів відділу ревізій                            і контролю пасажирських поїздів Управління Південної залізниці. 30 червня 2002 року був переведений у Харківську дирекцію залізничних перевезень за домовленістю між керівниками, контролером-ревізором. 
		З 09 січня 2009 року до 30 червня 2019 року за контрактом він працював провідником пасажирського вагону вагонного поїзда виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця». 
		Наказом начальника виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» від 27 червня 2019 року № 169/ос його звільнено з роботи на підставі  пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, а саме у зв`язку                              із закінченням строку дії контракту з 30 червня 2019 року.
		ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач упереджено вирішив питання про припинення з ним трудових відносин, безпідставно відмовив йому                    у продовженні строку дії контракту, як це відбувалося в попередні десять років, оскільки до якості його роботи претензій не було. 
		Він брав участь у створенні первинної профспілкової організації виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» і був обраний                       до складу профспілкового органу.
		Вважав, що його профспілкова діяльність, а не погана якість виконання обов`язків провідника пасажирського вагону, була причиною безпідставного позбавлення права на працю.
		Профспілковий комітет Вільної профспілки Південної залізниці 05 червня 2019 року намагався з`ясувати причини непродовження дії контракту, просив врахувати обставини, згідно з якими роботодавець повинен би був продовжити контракт або надати інформацію про причини небажання його переукладання. Проте відповідач не змінив своє необґрунтоване рішення  та не надав відповіді. 
		Ураховуючи викладене,  ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним наказ начальника виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків»                      від 27 червня 2019 року № 169/ос про припинення з ним трудового договору згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України; поновити його на посаді провідника пасажирських вагонів моторовагонного поїзду виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» з 30 червня 2019 року; стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 червня 2019 року по день ухвалення рішення.
		 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 жовтня                 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. 
		Скасовано наказ начальника виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» від 27 червня 2019 року № 169/ос, відповідно до якого                                   з ОСОБА_1 припинено трудовий договір (контракт) та звільнено                      30 червня 2019 року. 
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідника пасажирського вагону (моторвагонного поїзда) виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця». Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 48 342,20 грн. 
		Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір                 у розмірі 1 536,80 грн.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що  ОСОБА_1 звільнено без дотримання передбачених статтею 39 Закону України «Про професійні спілки та гарантії їх діяльності» і статтею 252 КЗпП України гарантій для працівника підприємства, обраного до профспілкових органів, тобто відсутнє звернення відповідача до виборного профспілкового органу підприємства, членом якого є ОСОБА_1 , з обґрунтованим письмовим поданням про розірвання трудового договору та згода профспілкового комітету на розірвання трудового договору.
		Визначивши відповідно до постанови Кабінету Міністрів України                            від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньоденну заробітну плату, суд стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		 
		Короткий зміст постанови апеляційного суду 
		 
		Постановою Харківського апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено частково. 
		Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2019 року змінено, викладено мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови. 
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку із порушенням відповідачем встановленого законом порядку вирішення питання про припинення трудового договору з ОСОБА_1 є вірними.
		При цьому апеляційний суд змінив мотивувальну частину рішення щодо порушення відповідачем гарантій, передбачених статтею 252 КЗпП України, зазначивши, що відповідачем не надано доказів обґрунтованості рішення  не продовжувати строк дії контракту з ОСОБА_1 у зв`язку з наявністю дисциплінарних стягнень та систематичним невиконанням планових завдань з продажу квитків. Отже, порушення АТ «Українська залізниця» встановленого на підприємстві порядку вирішення питання щодо продовження строку дії трудового договору (контракту) з ОСОБА_1       є підставою для задоволення позову відповідно до положень статті 235 ЦПК України. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У квітні 2020 року АТ «Українська залізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржені судові рішення й та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
		- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм                      права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/16-ц, провадження                                № 61-3492св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
		- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу                                  № 638/10716/19-ц з Дзержинського районного суду м. Харкова.
		Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
		 
		У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2020 року справу за позовом                   ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до розгляду              в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано положення статей 21, пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
		Нормами чинного законодавства передбачено право сторін, зокрема роботодавця, щодо продовження строку дії укладеного контракту, а не його обов`язок щодо такого продовження.
		Таким чином, роботодавцем було прийнято рішення про припинення трудового договору з ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку дії контакту, що відповідно до норм КЗпП України не потребує будь-якого обгрунтування такого рішення, між сторонами не було досягнуто згоди щодо його продовження.
		За відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
		Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 36 КЗпП України викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2018 року у справі                    № 664/2284/16-ц, провадження № 61-3492св18. Проте суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного                       у зазначеній постанові Верховного Суду.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		 
		У червні 2020 року  ОСОБА_1  подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржені судові рішення                            є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 з 09 січня 2009 року до 30 червня 2019 року працював провідником пасажирського вагону вагонного поїзда виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця». 
		 
		09 січня 2009 року між Моторвагонним депо м. Харків Південної залізниці та ОСОБА_1 укладено контракт з працівником № 615, відповідно до пункту 23 якого умови цього контракту можуть бути змінені тільки                          за згодою сторін шляхом укладання додаткових угод, складених                               у письмовій формі, які є невід`ємною частиною цього контракту.
		 
		У подальшому відповідач кожного року укладав з ОСОБА_1 додаткові угоди до контракту № 615, якими продовжувався лише строк дії контракту на рік.
		05 січня 2015 року сторони уклали додаткову угоду до контракту № 615,                в якій пунктом 21 передбачено, що за два місяці до закінчення строку чинності контракту він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий строк.
		Рішення про продовження строку дії контракту або припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку дії контракту приймається роботодавцем з урахуванням пропозиції комісії підприємства (відокремленого підрозділу) по укладенню та аналізу виконання умов контрактів, до складу якої входить представник профспілкової організації, членом якої є працівник (а. с. 81-84, т. 1).
		У пункті 22 зазначеної угоди вказано строк дії контракту з 09 січня                    2009 року до 30 червня 2015 року. 
		 
		У 2019 році АТ «Українська залізниця» відмовилося продовжувати строк дії контракту, а 31 травня 2019 року ОСОБА_1 отримав листа від начальника виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків», в якому повідомлялося, що на підставі висновків засідання комісії регіональної філії «Південна залізниця» з питань продовження дії контрактів з провідниками пасажирського вагона (моторвагонного поїзда) виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» від 26 квітня 2019 року прийнято рішення не продовжувати строк дії контракту (а. с. 16, т. 1).
		 
		Згідно з наказом начальника виробничого підрозділу «Моторвагонне депо Харків» від 27 червня 2019 року № 169/ос «Про припинення трудового договору (контракту)» провідника пасажирського вагона (моторвагонного поїзда) ОСОБА_1 звільнено з 30 червня 2019 року за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку дії контракту (а. с. 105, т. 1).
		 
		2.     Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог                               і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд                             і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи                           чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної                в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		 
		Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
		Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини                         і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду                                             на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи                  на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання                        або оспорювання. 
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси                      у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року, частина перша статті 5 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового                               або майнового права та інтересу.
		Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,               що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.
		 
		Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності                                   та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей                 і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.
		 
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		 
		У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку з закінченням строку.
		 
		Контракт, у якому передбачено термін дії, який неодноразово переукладався, не вважається таким,  що укладений на невизначений строк, оскільки за два місяці до закінчення строку дії контракту за згодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу.
		 
		Якщо сторони при переукладенні контракту серед підстав його розірвання вказали закінчення строку, враховуючи, що працівник належним чином  інформований про умови укладеного договору, контракт розглядається як встановлене законом виключення з правила частини другої статті 39-1 КЗпП України.
		 
		Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії.
		 
		Отже, термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.
		 
		Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17.
		 
		Укладений з позивачем 09 січня 2009 року строковий трудовий контракт, який у подальшому продовжувався на підставі щорічно укладених між сторонами додаткових угод, був оформлений відповідно до положень трудового законодавства, а саме статей 21-24 КЗпП України.
		Таким чином, підписання  ОСОБА_1 09 січня 2009 року контракту                   з подальшим внесенням узгоджених сторонами змін до нього, вказують на добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і у період,                  що визначені у контракті.
		 
		Проте апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та не вказав, яка норма КЗпП України передбачає поновлення ОСОБА_1 на роботі за визначених ним підстав, а саме відсутності обґрунтованості рішення продовжувати строк дії контракту з позивачем у зв`язку з наявністю дисциплінарних стягнень та систематичним невиконанням планових завдань з продажу квитків.  
		 
		Статтею 43 КЗпП України передбачені випадки, у яких розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу проводиться за попередньою згодою виборного органу, зокрема це розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації                        (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).
		 
		Передбачена частиною третьою статті 252 КЗпП України й частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» гарантія про обов`язкове отримання роботодавцем попередньої згоди виборного органу, а також вищого виборного органупервинної профспілкової організації на звільнення працівника, який є членом виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації, розповсюджується на випадки його звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
		 
		До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі               № 761/11887/15-ц, провадження № 61-15506сво18 та у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові                             від 23 вересня 2020 рокуу справі № 215/4255/18-ц, провадження                             № 61-1447св20.
		 
		Проте апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та, не погоджуючись                          з висновком суду першої інстанції у мотивувальній частині рішення щодо порушення відповідачем гарантій, передбачених статтею 252 КЗпП України, яка гарантує отримання попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок), не зупинив провадження по справі та не запитав відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення на час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору, що відповідає правовому висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року       у справі № 336/5828/16-ц, провадження № 61-30894сво18.  
		 
		Таким чином, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, неправильно застосував норми трудового законодавства, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін, що призвело до неправильного вирішення справи.
		 
		Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК Укпраїни), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим. 
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи                    на новий розгляд є порушення норм процесуального права,                                       що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		Оскільки апеляційний суд належним чином не встановив правовідносини, які виникли між сторонами, не з`ясував фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, то суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення. 
		 
		За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
		Постанову Харківського апеляційного суду від 04 березня 2020 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту                       її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник 
		Судді:                                                                                               Б. І. Гулько 
		Г. В. Коломієць 
		Р. А. Лідовець
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...