Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/17774/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 02.11.2020. Зареєстровано: 03.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2020.

Номер судового провадження: 2/522/2834/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		23.10.20
		 
		                                                                                   Справа № 520/17774/19
		Провадження №2/522/2834/20
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И
		23 жовтня 2020 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:
		головуючого-судді Чернявської Л.М.,
		при секретарі судового засідання Пейкова О.О., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах дитини ОСОБА_2 до Російської Федерації про відшкодування моральної та майнової шкоди,
		В С Т А Н О В И В :
		29 липня 2019 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах дитини ОСОБА_2 звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до Російської Федерації (а.с. 1-8). Просить стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 015 000 гривень та матеріальної шкоди 116 525 гривень. Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 1 015 000 гривень.
		Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 31 липня 2019 року по справі відкрито провадження по справі, призначено підготовче судове засідання (а.с. 88).
		Ухвалою суду від 12 вересня 2019 року матеріали справи передані за підсудністю до Приморського районного суду міста Одеси, в порядку ч.17 ст.28 ЦПК України. 
		Ухвалою від 06 листопада 2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження (а.с. 118-119).
		Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України, яка виявилась у проявах порушень прав людини, позивач разом з малолітнім сином були змушені у серпні 2014 року залишити окуповану частину території Донецької області та переїхати з м. Горлівка (Донецька область, Україна) спочатку до м. Києва, а пізніше до м. Одеси, в результаті чого їм було завдано істотної моральної шкоди. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2018 року у цивільній справі №520/15520/18 встановлено юридичний факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з малолітньою дитиною, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. 
		Позивач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України були порушені її та її малолітнього сина права, передбачені розділом II Конституції України, Європейською конвенцією, Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни 1949 року, іншими міжнародними актами, зокрема, такі як: право на життя, право на повагу до честі та гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії тощо. 
		Стверджує, що обставини їх вимушеного переселення в результаті збройної агресії РФ проти України, чисельні порушення основоположних прав людини на тимчасово окупованій території Донецької області є підставою для заявлення до РФ вимог щодо компенсації моральної шкоди. Нанесена Російською Федерацією моральна шкода не усунута та продовжує їм завдавати чималих моральних страждань. Крім цього, внаслідок вимушеного переселення в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України, позивач зазнала та продовжує зазнавати майнової шкоди, яка полягає у порушені цивільного права позивача, а саме її позбавлено можливості користуватися належним їй майном, розташованим на тимчасово окупованій території м. Горлівка Донецької області, та вилучати корисні властивості належного їй майна для задоволення власних потреб.
		Зазначає, що розмір моральної та майнової шкоди встановлений з урахуванням характеру і обсягу завданих моральних страждань та з урахуванням практики Європейського суду з аналогічних питань.
		13 січня 2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті.
		Представника позивача адвокат Ганчук П.Я. надав заяву про розгляд цивільної справи за відсутності сторони позивача. Позивачі позов підтримують в повному обсязі та наполягають на його задоволенні.
		Відповідач, який повідомлявся про судове засідання через Посольство Російської Федерації в Україні, отримав завчасно судову повістку, що підтверджується матеріалами справи, заперечення на позов не надіслав, в судові засідання представника не направив.
		Дослідивши матеріали справи, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, суд вважає що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав:
		Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Горлівка Донецької області, до моменту вимушеного переселення разом із малолітньою дитиною, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (довідка про реєстрацію особи громадянином України від №573/3884 від 26.11.2007 року) була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с. 09-11). 
		Позивачу на праві спільної сумісної власності належить 1/3 частина квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав №32823877 від 11.01.2012 року, та технічним паспортом серія АБ №009387 від 25.11.2011 року (а.с. 12-17). 
		Вказане місце проживання позивачі були змушені покинути з огляду на масові порушення прав людини, викликані збройною агресією Російської Федерації проти України.
		Відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2018 року у цивільній справі №520/15520/18, яке не оскаржувалось з боку Російської Федерації у встановленому порядку та набрало законної сили, встановлено юридичний факт, що переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з малолітньою дитиною, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України (а.с. 20-23). Також вказаним рішенням встановлено, що наслідком збройної агресії Російської Федерації особисто для позивача стала втрата належного їй майна, житла та надії на повернення додому. Позивач, разом із малолітньою дитиною, зазнали моральних страждань та майнової шкоди. Нанесена позивачу Російською Федерацією майнова та моральна шкода не усунута та продовжує завдаватися. в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України та вимушеного переселення з тимчасово окупованої території Донецької області України позивачі зазнали моральних страждань. Нанесена позивачам Російською Федерацією моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного та психологічного стану, повністю не усунута та продовжує їм завдавати чималих моральних страждань.
		Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, що також регулювалось різними законодавчими актами та офіційними документами.
		За правилом ч.1. ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. При цьому, згідно з ч.3 вказаної статті, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Відповідно до ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Отже, виходячи з встановленого рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2018 року у цивільній справі №520/15520/18 юридичного факту, суд приходить до висновку, що безпосереднім суб`єктом, внаслідок дій якого позивачу завдано шкоди, є Російська Федерація.
		Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 р. №254-VIII, визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» від 16.09.2014 р. №1680-VII запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. До переліку населених пунктів, які визнані цією постановою окупованими входить також і м. Горлівка Донецької області. 
		Згідно із ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
		Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 02.03.2015 року за №5106003653, виданих Управлінням соціального захисту населення в Київському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 фактично проживають/перебувають за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 19).
		Пунктами 8, 9 ч. 2 ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч.3. ст. 12 ЦПК України). 
		Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 
		Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
		Положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 386 ЦК України, передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		При вирішенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам, суд виходить з таких обставин.
		Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. 
		Позивач в своєму позові зазначила, що з кінця березня 2014 року в місті з`явились невідомі особи у військовій формі без розпізнавальних знаків, які пересувались на автомобілях з російськими реєстраційними номерами. 
		В травні 2014 року позивач була позбавлена права голосувати на позачергових виборах Президента України з огляду на те, що проросійськими найманцями були залишені повідомлення про скасування виборів. В 2014 році вони вимушено залишили тимчасово окуповану територію Донецької області та перемістились до міста Києва, а в подальшому до міста Одеса Одеської області. 
		Таким чином, діями військових формувань Російської Федерації була створена реальна загроза життю та здоров`ю позивачів. З 2015 р. позивач з дитиною проживають в м. Одеса. Після окупації частини Донецької області позивачі були позбавлені житла, звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, а також можливості на повернення додому, налагодженого побуту. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивачів. 
		Так, внаслідок саме збройної агресії частини території Донецької області України було порушено низку прав позивачів, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту.
		Згідно з ч. ч. 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
		В ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		В рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.
		Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності. 
		Множинний характер порушень прав та законних інтересів позивача підтверджується рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.12.2018 року у цивільній справі №520/15520/18, у якому судом надано преюдиційного значення тому факту, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території Донецької області України було порушено низку прав позивача, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, зокрема, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті й релігії. 
		При вирішенні цієї справи суд зобов`язаний виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Донецької області України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
		Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду позивачем доведено, що через її разом з малолітньою дитиною вимушене переселення з тимчасово окупованої території Донецької області внаслідок саме збройної агресії РФ проти України їх родина відчуває безперервний, невгамовний душевний біль та страждання, що не дає їм можливості пристосуватися до нових умов життя.
		Пунктами 8, 9 ч. 2 ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		За змістом ч. ч.1, 2, 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
		Відтак, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачами спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно них.
		З матеріалів справи вбачається, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Донецької області України позивачу завдано також і майнової шкоди.
		Позивач фактично втратила можливість користуватись 1/3 частиною квартири, належної їй на праві спільної сумісної власності, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , втратила можливість розпоряджатись цим майном, що завдає їй майнової шкоди, яка полягає у вигляді неотриманих доходів, які б позивач могла реально одержувати за звичайних обставин, якби її право власності на нерухоме майно не було порушене.
		Визначаючи розмір майнової шкоди, позивачем проведені розрахунки щодо визначення розміру упущеної вигоди, яку вона зазнала, на підставі практики Європейського суду з прав людини по вирішенню аналогічних питань. Зокрема, на підставі рішення ЄСПЛ у справі Лоізіду проти Турецької республіки, рішеннях по справах «Попов проти Молдови» від 17 квітня 2006 року, «Хаджиєва та інші проти Азербайджану» від 08 жовтня 2010 року, «Ісмаілова проти Азербайджану» від 09 березня 2011 року та «Зулфалі Гусейнов проти Азербайджану» від 26 червня 2012 року, «Продан проти Молдови» від 10 листопада 2004 року, Радановіч проти Хорватії» від 21 березня 2007 року.
		Розрахунок упущеної вигоди проведений з огляду на наявні в мережі Інтернет оголошення, щодо передачі аналогічного житла в довгострокову оренду в м. Горлівка Донецької області з урахуванням періоду, в який позивач зазнала збитків.
		Позивач вважає, що сума відшкодування їй майнової шкоди визначена на законних підставах та є реальною.
		Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
		В розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення. 
		В статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Відповідно до доповіді Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини щодо ситуації з правами людини в Україні у період з 08 квітня 2014 року до 15 липня 2014 року скоєно грубі порушення прав людини у Донецькій і Луганській областях, що на Сході України, де озброєні групи, що підтримують самопроголошені «Донецьку народну республіку» і «Луганську народну республіку» донедавна контролювали значну частину території, в тому числі і більшість основних населених пунктів. Здійснені сотні викрадень, багато жертв було піддано тортурам. Гине все більша кількість цивільних осіб.
		Постановою Верховної Ради України № 129-VIII від 27 січня 2015 року затверджено Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		На підтвердження Постанови Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII схвалено текст Заяви "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків".
		Відповідно до абзацу 2 Заяви Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян», затвердженої постановою Верховної Ради України від 04.02.2015 № 145-VIII, з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано ОСОБА_2 Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		За наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей"запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		Факт збройної агресії Російської Федерації визнаний також у Воєнній доктрині України, затвердженій Указом Президента України від 24.09.2015 року № 555/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року "Про нову редакцію Воєнної доктрини України"», відповідно до якої тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України Автономної республіки Крим і міста Севастополя, розпалювання Росією збройного конфлікту в східних регіонах України та руйнування системи світової та регіональної безпеки і принципів міжнародного права зумовили перегляд та уточнення доктринальних положень щодо формування та реалізації воєнної політики України. Основні положення Воєнної доктрини є похідними від Стратегії національної безпеки України, розвивають її положення за напрямами забезпечення воєнної безпеки та спрямовані на протидію агресії з боку Російської Федерації.
		Крім того, факт військової агресії Російської Федерації проти України фактично визнано та засуджено рядом міжнародних інстанцій.
		Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».
		В Резолюції Парламентської Асамблеї Європи від 25 червня 2015 року визнається, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини, що містяться у досліджених нормах міжнародного та національного законодавства, суд має підстави дійти висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території Донецької області України.
		Визнання факту військової агресії проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, як на міжнародному та національному рівнях, дає підстави стверджувати, про порушення Російською Федерацією цілої низки міжнародно-правових норм, зокрема, встановлених Гаазькою конвенцією про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року, IV Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни 1949 року і деякими положеннями Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 року.
		Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».
		Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.
		Стосовно твердження позивача що їм була спричинена шкода, в результаті обставин, що зумовили їх вимушене переселення з частини окупованої Російською Федерацією території м. Горлівка Донецької області, Україна, то суд виходить з наступного.
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для РФ починаючи з 10.05.1954 року в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 року зазначено, що Конвенція застосовуватиметься у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.
		Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 року, супротивник, що зайняв територію, зобов`язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв`язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв`язків між членами розлучених сімей.
		За правилом ст. 3 IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно зі ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Проте, всупереч нормам вказаної Конвенції, Російська Федерація систематично порушує права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, зокрема, право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».
		Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України (п.3, 9) № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Як слідує зі ст.ст. 1166, 1167, ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.
		Право на життя, передбачене Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ІV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.
		При вирішенні вимог позивачів, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно з яким вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
		Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень їх з дитиною конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які вони відчувають роками через неможливість проживати на рідній землі, спілкуватись з близькими, суд вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяної їм моральної шкоди у сумі 1 015000,00 грн., що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 35 000 євро, на кожного і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію. 
		Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду позивачем доведено, що через її з дитиною вимушене переселення з тимчасово окупованої території Донецької області внаслідок саме збройної агресії РФ проти України їх родина відчуває безперервні, невгамовні душевні болі та страждання, що не дає їм можливості нормально спілкуватись з оточуючими. З огляду на триваючу окупацію Російською Федерацією частини території Донецької області України обставини, що призвели до вимушеного переселення позивачів тривають і досі.
		Крім цього, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975 р., договори укладені між Україною та Росією в т.ч. про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Враховуючи, що порушення прав позивача відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, відповідно до приписів ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, Російська Федерація не може посилатися на імунітет при розгляді цієї справи у судах України.
		Крім того, на правовідносини у цій справі не поширюється сфера дії Закону України «Про міжнародне приватне право». Зокрема не підлягають застосуванню у цій справі норми ч. 1 ст. 79 зазначеного закону, які визначають імунітет іноземної держави в Україні.
		Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено , що цей Закон застосовується до питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом. Згідно з визначенням, яке міститься у п. 2 ч. 1 ст. 1 згаданого закону, іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:
		-        хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
		-        об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
		-        юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
		Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що приписи Закону України «Про міжнародне приватне право» не можуть бути застосовані до правовідносин у цій справі, оскільки права позивача були порушені на території України, а держава Російська Федерація, як особливий суб`єкт правовідносин, відмінний від фізичних і юридичних осіб, не підпадає під поняття «іноземний елемент» у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону.
		Крім цього ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
		Водночас, низка законів України містять окремі норми, які регламентують відповідальність Російської Федерації за шкоду, завдану фізичним і юридичним особам внаслідок збройної агресії та окупації частини території України. Так, Законом України №1207-VII від 15.04.2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Законом України №2268-VIII від 18.01.2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.  Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. А на Державу Україна покладається обов`язок всіма можливими засобами сприяти відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією. Пунктами 21 та 22 ч. 1 ст. 5 Закону України №3674-VI від 08.07.2011 року  «Про судовий збір» заявники та позивачі за зверненнями пов`язаними з агресією до держави-агресора Російської Федерації звільняються від сплати судового збору, а частиною 17 статті 28 ЦПК України визначено підсудність справ за вибором позивача, що виникають у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України.
		Підсумовуючи наведені вище аргументи, суд доходить висновку, що Російська Федерація не наділена імунітетом під час розгляду цієї справи в національних судах України, а отже, користується тими самими правами, що й інші учасники судового розгляду.
		Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
		Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до ч. 2 ст.76 ЦПК України ці данні встановлюються на підставі письмових, речових і електронних доказів; висновків експертів; показань свідків.
		Згідно з ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.
		За таких обставин, враховуючи те, що представником позивача та позивачем наведені обґрунтовані правові докази вини відповідача у завданні моральної та майнової шкоди через вимушене переселення внаслідок збройної агресії, а відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування доводів позивача, суд приходить до висновку, що є всі правові підстави для ухвалення рішення про стягнення моральної та майнової шкоди.
		При цьому, в порядку п.1 ч. 2 ст.141 ЦПК України, суд покладає на відповідача судові витрати, пов`язані з розглядом справи. 
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 55 Конституції України, п. 3 ст. 2 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, ст. ст. 11, 16, 22, 23, 1166, 1167 ЦК України, ст.ст. 2,12,13,82, 141, 263-265 ЦПК України, суд 
		В И Р І Ш И В:
		Позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах дитини ОСОБА_2 до Російської Федерації про відшкодування моральної та майнової шкоди - задовольнити.
		Стягнути з Російської Федерації (місцезнаходження Посольства Російської Федерації в Україні - 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_4 / АДРЕСА_5 , паспорт серії НОМЕР_1 ) матеріальну (майнову) шкоду у розмірі 116 525, 00 (сто шістнадцять тисяч п`ятсот двадцять п`ять) гривень 00 коп., що є еквівалентом 4 018, 00 (чотири тисячі вісімнадцять) євро за офіційним курсом Національного Банку України на дату звернення до суду.
		Стягнути з Російської Федерації (місцезнаходження Посольства Російської Федерації в Україні - 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_4 / АДРЕСА_5 , паспорт серії НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 1 015000,00 (один мільйон п`ятнадцять тисяч) гривень 00 коп., що є еквівалентом 35 000,00 євро (тридцять п`ять тисяч євро) за офіційним курсом Національного Банку України на дату звернення до суду.
		Стягнути з Російської Федерації (місцезнаходження Посольства Російської Федерації в Україні - 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_4 / АДРЕСА_5 , довідка про реєстрацію особи громадянином України № 573/3884 від 26.11.2007 року) моральну шкоду у розмірі 1 015000,00 (один мільйон п`ятнадцять тисяч) гривень 00 коп., що є еквівалентом 35 000,00 євро (тридцять п`ять тисяч євро) за офіційним курсом Національного Банку України на дату звернення до суду.
		Стягнути з Російської Федерації (місцезнаходження Посольства Російської Федерації в Україні - 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) на користь держави судовий збір в сумі 9605,00 гривень.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст рішення складено та підписано 02 листопада 2020 року.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                        Л.М. Чернявська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...