Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 509/1836/14-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та злочини проти журналістів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2020.
Дата набрання законної сили: 28.10.2020
Номер судового провадження: 51-1920км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42013170380000045

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		28 жовтня 2020 року
		м. Київ
		справа № 509/1836/14-к
		провадження № 51- 1920 ск 20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 , 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого  ОСОБА_6 на вирок Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 420131703800000045, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дальник, Овідіопольського району Одеської області, військовослужбовця ДПС України в\ч 9937 м. Маріуполь, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого.
		у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК,
		ОСОБА_7 , громадянина України,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Одеси, спеціаліста Управляння майнових відносин Одеської обласної ради, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК.
		Вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 в касаційному порядку не оскаржується. 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 вересня 2016 року ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч 2 ст. 190 КК, ч. 4 ст. 358 КК у зв`язку з відсутності події кримінального правопорушення та у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення відповідно. 
		ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
		Вироком Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 вересня 2016 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасовано.
		Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222, ч. 4 ст. 358 КК України та призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 222 КК, у виді штрафу в розмірі 1000 (одна тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн., з позбавленням права обіймати посади в кредитно-фінансових установах всіх форм власності, за ч. 4 ст. 358 КК  у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.;
		На підставі ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді штрафу в розмірі 1000 (одна тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн., зпозбавленням права обіймати посади в кредитно-фінансових установах всіх форм власності.
		ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 358 КК та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 200 (двісті) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн.
		На підставі ч.5 ст.74 КК звільнено ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від призначеного покарання в зв`язку з закінченням строків, передбачених ст.49 КК.
		Згідно з вироком Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року  ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винними та засуджено за те, що 27 березня 2012 року, ОСОБА_6 , шляхом обману, з метою заволодіння державними коштами, маючи у власності земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , розробив ескізний проект будівництва одноквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 та зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва, від 22 березня 2012 року, які надав до КП «Одеський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» для отримання грошових коштів у розмірі 100000 грн.
		27 березня 2012 року, між КП «Одеський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі», в особі директора ОСОБА_8 , та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №1964, відповідно до п. 1.1. якого, «Фонд» надає «Позичальнику» кредит для будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 терміном на 30 років на суму 100000 грн. ОСОБА_6 отримав першу частину грошових коштів у розмірі 25000 грн., згідно вищевказаного договору кредитування, які, не маючи наміру виконувати взяті на себе зобов`язання, передбачені Договором, використав на власний розсуд, розпочавши будівництво прибудови до будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
		21 травня 2013 року КП «Одеський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі», був наданий складений ОСОБА_7 акт огляду виконаних будівельно-монтажних робіт від 21 травня 2013 року, який містить завідомо неправдиві відомості про те, що під час будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 , виконані роботи за етапами: закупівля матеріалів, земельні роботи, будівництво фундаменту: почато 27 березня 2012 року завершено 1 липня 2012 року; будівництво стін, закупівля матеріалів, перекриття, будівництво крівлі, криши; придбання та установка віконних і дверних блоків: розпочато 10 травня 2012 року - завершено 1 вересня 2012 року; закупівля матеріалів, внутрішні роботи: розпочато 1 вересня 2012 року  закінчено 1 грудня 2012 року.
		ОСОБА_7 засвідчив, що кошти використовуються за цільовим призначенням.
		ОСОБА_6 , достовірно знаючи, що вказаний акт містить неправдиві відомості, підтвердив його своїм підписом і 21 травня 2013 року надав його до КП «Одеський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі», з метою отримання решти грошових коштів за договором, а саме - 75%, що дорівнює 75000 грн. тобто використав завідомо підроблений документ, що містить у собі відомості, які не відповідають дійсності.
		Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_6 , шляхом обману, з метою заволодіння державними коштами, письмово звернувся до голови Овідіопольської районної державної адміністрації ОСОБА_9 з проханням надати йому додаткові кошти у розмірі 30000 грн. для завершення внутрішніх робіт у будинку, що він побудував за кошти отримані від КП «Одеський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі».
		За клопотанням голови Овідіопольської районної державної адміністрації  ОСОБА_9 про надання ОСОБА_6 додаткового довгострокового пільгового кредиту за програмою «Власний дім» від 21 серпня 2012 року, між КП «Одеський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі», в особі директора ОСОБА_8 , та ОСОБА_6 була укладена додаткова угода №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №1964, якою, у зв`язку із збільшенням суми кредиту на 30000 грн. терміном на 30 років на суму 130000 грн., якими він заволодів шляхом обману, спричинивши значну шкоду інтересам держави.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений просить вирок Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року скасувати і закрити кримінальне провадження у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Засуджений посилається на те, що надані в березні 2012 року КП «Одеський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва» документи містили правдиві дані і на момент укладення 27 березня 2012 року кредитного договору не могли ввести директора зазначеного підприємства в оману.
		Зазначає, що стороною обвинувачення не доведено умисел на заволодіння майном шляхом обману або зловживання довірою, тому відсутня суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст. 190 КК.
		На думку засудженого, судом апеляційної інстанції порушено його право на захист, оскільки обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 222 КК, останньому не висувалось.
		Засуджений вважає, що вирок апеляційного суду не обґрунтований, не містить належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
		Зазначає, що апеляційний суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що, на його думку, полягає у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, зокрема ч. 4 ст. 358 КК, не дослідивши акт огляду виконаних будівельно-монтажних робіт від 21 травня 2013 року. 
		Засуджений вважає, що призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор ОСОБА_5 не підтримав касаційну скаргу засудженого, просив відмовити у її задоволенні.
		Мотиви Суду
		Згідно ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
		Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК при вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. 
		Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
		Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене. 
		Згідно вироку суду першої інстанції ОСОБА_6 органом досудового розслідування обвинувачується у тому, що він в ході укладання кредитного договору 27 березня 2012 року та його виконання заволодів грошима Фонду у розмірі 130 000 грн. шляхом обману, що спричинило Фонду значну шкоду. Дії ОСОБА_6 кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК. За версією сторони обвинувачення шахрайство з ОСОБА_6 полягає в тому, що згідно умов кредитного договору, він повинен був використати кредит на будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1 , чого він не зробив, а фактично використовував кредит на будівництво прибудови до будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
		За встановлених судом першої інстанції та перевірених судом апеляційної інстанції фактичних обставин  ОСОБА_6  шляхом обману заволодів бюджетними коштами на загальну суму 130 000 гривень, не виконав взяті на себе зобов`язання щодо цільового використання грошових коштів отриманих за кредитним договором № 1964 від 27 березня 2012 року, чим заподіяв інтересам держави в особі КП «Одеський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» матеріальний збиток в сумі 130 000 гривень, що в більш ніж 226 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, який згідно до ст. 7 Закону України від 06.12.2012 року № 5515-VI «Про державний бюджет України на 2013 рік» з 1 січня 2013 року становить 573 гривень 50 копійок, чим спричинив значну шкоду інтересам держави.
		Суд першої інстанції дійшов висновків, що в діях ОСОБА_6 відсутні ознаки інкримінованих йому злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК, а тому за цим звинуваченням він підлягає виправданню.
		Суд апеляційної інстанції за апеляційною скаргою прокурора, не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, скасував вирок суду першої інстанції, дослідивши показання засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також надані стороною обвинувачення докази: протокол огляду місця події, від 28 листопада 2013 року, з фотознімками до нього; генплан населеного пункту; кредитний договір №1964 від 27 березня 2012 року, укладений між ОСОБА_6 та КП «Одеський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі»; додаткову угоду №1964, від 30 серпня 2012 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору №1964 від 27 березня 2012 року; акт огляду виконаних будівельно-монтажних робіт від 21 травня 2013 року, обґрунтовано дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 222 КК. Так судом встановлено, що ОСОБА_6 , не маючи наміру будувати одноквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , отримав першу частину кредитних грошових коштів у розмірі 25000 грн, після чого, вступивши у злочинну змову з ОСОБА_7 , підтвердив своїм підписом акт огляду виконаних будівельно-монтажних робіт від 21 травня 2013 року, достовірно знаючи, що вказаний акт містить неправдиві відомості, і надав його до КП «Одеський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі», з метою отримання решти грошових коштів за договором, а саме 75000 грн, які ним також не були використані за призначенням. У подальшому ОСОБА_6 продовжив свою злочинну діяльність та звернувся до голови Овідіопольської районної державної адміністрації ОСОБА_9 , надавши йому документи, які слугували підставою для отримання 30000 грн на умовах довгострокового пільгового кредиту за програмою «Власний дім» та укладення додаткової угоди №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №1964, якою збільшено суму кредиту на 30000 грн.
		Відповідно до ст. 190 КК шахрайство визначається як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Згідно усталеної судової практики обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. Обов`язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.
		Головними критеріями розмежування злочинів, передбачених ст. ст. 222 та 190 КК є спрямованість умислу та момент його виникнення. У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на тимчасове отримання кредитних коштів з їх наступним можливим поверненням. У випадку шахрайства винний укладає кредитний договір для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій, спрямованих на безоплатне заволодіння назавжди чужим майном.
		Шахрайство як злочин проти власності вважається закінченим з моменту безпосереднього заволодіння майном, шахрайство з фінансовими ресурсами є закінченим злочином з моменту надання завідомо неправдивої інформації незалежно від того, чи буде досягнута мета такого діяння.
		Об`єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий  власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає право на майно або майно винній особі. Об`єктивна сторона шахрайства з фінансовими ресурсами полягає в активній поведінці  у наданні завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків.
		За висновками апеляційного суду, з якими погоджується і колегія суддів Верховного Суду, дії ОСОБА_6 в частині надання недостовірної інформації з метою одержання кредиту та фактичне одержання кредиту на загальну суму 130000 грн., органом досудового розслідування помилково кваліфіковані за ч.2 ст.190 КК, як шахрайство, за кваліфікуючими ознаками  заволодіння чужим майном шляхом обману, що завдало значної шкоди потерпілому з огляду на те, що засуджений ОСОБА_6 послідовно стверджував, що не мав умислу на привласнення кредитних коштів, що не спростовано стороною обвинувачення. Апеляційним судом досліджені копії чеків, які свідчать про регулярне здійснення ОСОБА_6 платежів на погашення одержаного кредиту, а також довідка, з якої вбачається, що ОСОБА_6 погашає кредит своєчасно, згідно з графіком покриття кредиту.
		За таких обставин апеляційний суд дійшов вмотивованого висновку, про те, що дії ОСОБА_6 не були спрямовані на безповоротне заволодіння чужим майном шляхом обману, а його умисел був направлений лише на одержання кредиту, шляхом надання недостовірної інформації, в зв`язку з чим апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що в діях ОСОБА_6 відсутні ознаки злочину проти власності.
		Докази винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 222 КК, безпосередньо досліджено апеляційним судом та оцінено з точки зору їх допустимості, належності, достовірності й достатності для ухвалення вироку. Апеляційний суд навів достатні мотиви для обґрунтування своїх висновків, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, здійснив належну правову оцінку встановлених обставин та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 222 КК, склад якого є усіченим, а зміст поняття «шахрайство», охоплений цим складом є вужчим, ніж зміст шахрайства як форми заволодіння чужим майном.
		Суд апеляційної інстанції також правильно встановив зміст нормативних вимог до офіційного документу, передбачених приміткою до ст. 358 КК, та врахував фактичні обставини, за яких зафіксована у акті огляду будівельно-монтажних робіт від 21 травня 2013 року інформація містить завідомо неправдиві відомості щодо виконання робіт з будівництва будинку та підтверджує виконання будівельних робіт, що посвідчували певні події, які спричинили наслідки правового характеру  отримання ОСОБА_6 відповідної частки кредиту.
		Апеляційним судом встановлено, що саме зафіксована у складеному ОСОБА_7 акті неправдива інформація, що підтверджувала виконання будівельних робіт, тобто посвідчувала певні події, які спричинили наслідки правового характеру  зокрема, обумовили отримання ОСОБА_6 відповідної наступної частки кредиту, яку він би не отримав, не виконавши умови кредитного договору № 1964.
		За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зазначений акт, підроблений засудженим ОСОБА_7 та використаний засудженим ОСОБА_6 , є офіційним документом, що свідчить про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження в частині виправдання обвинуваченого ОСОБА_6 - за ч. 4 ст. 358 КК.
		Засуджений ОСОБА_6 у касаційній скарзі стверджував про порушення вимог КПК судом апеляційної інстанції, який не дослідив акт огляду виконаних будівельно-монтажних робіт від 21 травня 2013 року. Зазначені доводи засудженого колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними, оскільки із журналу судового засідання від 23 листопада 2017 року вбачається, що апеляційним судом задоволено клопотання прокурора про дослідження доказів та вирішено його у порядку частини 4 статті 371 КПК. 31 січня 2018 року апеляційний суд дослідив матеріали справи, зокрема акт огляду виконаних будівельно-монтажних робіт з наведенням мотивів, на підставі яких апеляційний суд обґрунтовано поклав зазначений доказ у вирок для доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 222 КК.
		Твердження касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 щодо порушення його права на захист судом апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду вважає не обґрунтованими з огляду на те, що висновки апеляційного суду відповідають фактичним обставинам кримінального провадження в межах висунутого  ОСОБА_6 обвинувачення відповідно до обвинувального акту, з якого вбачається, що обвинувачення ОСОБА_6 органами досудового розслідування висувалося за ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК. Кваліфікація дій ОСОБА_6 органом досудового розслідування за ч. 2 ст. 190 КК є попередньою кваліфікацією, яка є помилковою за відсутності детального аналізу усіх наданих стороною обвинувачення доказів. Суд апеляційної інстанції належним чином дослідив надані докази, надав їм правову оцінку і обґрунтовано поклав їх з викладенням належних мотивів для кваліфікації дій засудженого ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 222 КК, право на захист від якого було реалізовано ОСОБА_6 згідно ст. 20 КПК у повному обсязі.
		Доводом касаційної скарги засудженого є те, що покарання призначене ОСОБА_6 не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину. Цей довід не заслуговує на увагу з огляду на наступне.
		Положеннями статті 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Відповідно до вимог ст. 65 КК при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
		Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.
		Згідно із ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
		Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
		Так, апеляційний суд, дотримуючись вимог закону, урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, які є злочинами невеликої тяжкості. Взято до уваги, що вчинені ОСОБА_6 злочини не спричинили тяжких наслідків.
		Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого апеляційним судом не встановлено.
		В якості пом`якшуючих покарання обставин апеляційний суд врахував ті обставини, що ОСОБА_6 фактично визнав себе винним та підтвердив обставини вчинення злочинів.
		Крім того, апеляційний суд правильно послався на дані про особу винного, який раніше не судимий, позитивно характеризується, протягом тривалого часу після вчинення злочинів  з 2013 року не вчиняв протиправних дій.
		За таких обставин апеляційний суд вважав за можливе призначити засудженому ОСОБА_6 найменш суворе покарання, передбачене законом, у виді штрафу.
		Крім того апеляційний суд врахував положення ст. 49 КК, згідно з якими особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки та звільнив від призначеного покарання на підставі положень ч. 5 ст. 74 КК
		Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків суду апеляційної інстанції, касаційна скарга засудженого не містить.
		Сама по собі незгода засудженого з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування судового рішення, не встановлено. Вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст. 420 КПК, є законним та обґрунтованим.
		Урахувавши наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року залишити без задоволення.
		Вирок Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року залишити без зміни.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...