Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 694/1050/16-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Зловживання владою або службовим становищем.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2020.
Дата набрання законної сили: 28.10.2020
Номер судового провадження: 51-4539км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016000000000165

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		28 жовтня 2020 року
		м. Київ
		справа № 694/1050/16-к
		провадження № 51-4539 км 19
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора  ОСОБА_6 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 29 березня 2018 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016250000000165, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Ватутіне Черкаської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 29 березня 2018 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення. 
		Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 25 листопада 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
		Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в зловживанні владою, тобто умисному, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної особи використанні службовою особою влади всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян та державним інтересам за таких обставин.
		Так, 11 квітня 2013 року ОСОБА_7 , будучи службовою особою, займаючи посаду спеціаліста відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи ДАІ з обслуговування Звенигородського, Тальнівського, Катеринопольського районів та м. Ватутіне, перебуваючи на своєму робочому місці на вул. Б. Хмельницького, 15/1 в м. Звенигородка Черкаської області, прийняв до розгляду заяву № 15887148 від 11 квітня 2013 року від ОСОБА_8 про реєстрацію транспортного засобу марки «Volkswagen Caddy», 2008 року випуску, білого кольору, номер кузова   НОМЕР_1 , номер двигуна   НОМЕР_2 , провів перевірку транспортного засобу в електронній системі НАІС ДДАІ МВС України та встановив, що зазначений автомобіль за підсистемою «Угон» перебуває у розшуку. 
		Вказаним транспортним засобом, який належить ОСОБА_9 , шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_10 , про що 19 грудня 2013 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201210040001608 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК.
		У подальшому ОСОБА_7 , зловживаючи владою, діючи умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для ОСОБА_8 , в порушенняст. 41 Конституції України, статей1,2 Закону України «Про міліцію», пунктів 8.11, 8.12, 8.13, 8.21 Положення про Управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Черкаській області, статей 40, 41 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів та п. 5.10 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, поставив свій електронний підпис в електронній системі НАІС ДДАІ МВС України та підпис на роздрукованих матеріалах перевірки по електронним базам, чим протиправно засвідчив відсутність обмежень на транспортний засіб.
		Після чого ОСОБА_7 закріпив по електронній системі НАІС ДДАІ МВС України за вказаним автомобілем державний номерний знак НОМЕР_3 , оформив свідоцтво про реєстрації транспортного засобу НОМЕР_4 і видав їх ОСОБА_8 , провівши таким чином незаконну реєстрацію вказаного транспортного засобу, та не забезпечивши повернення його законному володільцю, що завдало матеріальні збитки ОСОБА_11 в сумі 125 464 грн., що в 218 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян та є істотною шкодою.
		Вказаними діями ОСОБА_7 порушено нормальну роботу органів Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, не забезпечено нормального здійснення державної політики у сфері реєстрації транспортних засобів, розшуку, ведення інформації про перебування транспортних засобів у розшуку, підірвано авторитет держави в особі Управління Державної автомобільної інспекції при УМВС України в Черкаській області, чим завдано істотної шкоди державним інтересам.
		За результатами судового розгляду вказане обвинувачення не знайшло свого підтвердження, а тому вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 29 березня 2018 року ОСОБА_7 визнано невинуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази є допустимими та достатніми для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК. Натомість вказані докази у своїй сукупності не отримали правильної оцінки суду першої інстанції, який, не навівши переконливих мотивів прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про необхідність виправдання обвинуваченого. Не застосувавши щодо ОСОБА_7 ч. 1 ст. 364 КК, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. В порушення вимог статей 404, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора, повторно не дослідив всі докази кримінального провадження та необґрунтовано залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 без зміни.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора, просив судові рішення щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.
		Мотиви Суду
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, і при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		У відповідності до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.
		Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту.
		Відповідно до приписів ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачиться на її користь.
		Суди першої та апеляційної інстанцій дотримались вказаних вимог закону.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, встановивши, що обвинувачення, висунуте ОСОБА_7 органом досудового розслідування, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК, не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні, виправдав його у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад цього кримінального злочину.
		Апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи прокурора щодо незаконності виправдувального вироку, оскільки перевіркою матеріалів кримінального провадження встановив, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності складу злочину, у вчиненні якого обвинувачувався виправданий ОСОБА_7 , єобґрунтованими і мотивовані належним чином, з чим погоджується і колегія суддів.
		Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися норм, установлених статтями 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суди розглянули відповідно до вимог закону.
		Відповідно до положень ст. 92 КПКу кримінальному провадженніобов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Згідно з вимогами ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
		Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у зловживанні владою, тобто умисному, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної особи використанні службовою особою влади всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян та державним інтересам. Згідно з пред`явленим обвинуваченням внаслідок зловживання владою було проведено незаконну реєстрацію транспортного засобу, чимзавдано матеріальних збитків ОСОБА_11 в розмірі 125464 грн, що в 218 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян та є істотною шкодою, атакож порушено нормальну роботу органів Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, не забезпечено нормального здійснення державної політики у сфері реєстрації транспортних засобів, розшуку, ведення інформації про перебування транспортних засобів у розшуку, підірвано авторитет держави в особі Управління Державної автомобільної інспекції при УМВС України в Черкаській області, чим завдано істотної шкоди державним інтересам.
		В основу обвинувачення органом досудового розслідуванняу якості доказів винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК, було покладено показання свідків, дані письмових документів, висновку експерта. Проте, як встановлено судом, жоден з цих доказів не підтвердив висунуте ОСОБА_7 обвинувачення за вказаною нормою. 
		Так, зловживання владою або службовим становищем визнається злочином за наявності трьох спеціальних ознак в їх сукупності, а саме: використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби; вчинення такого діяння з корисливих мотивів або надання будь-якої неправомірної вигоди іншій фізичній особі; заподіяння істотної шкоди громадянам або юридичним особам.
		Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину, передбаченогост. 364 КК.
		Для кваліфікації злочину, передбаченого ч. 1ст. 364 КК,діяння службової особи обов`язково повинно бути зумовлене її службовим становищем, а дії, які вона виконала, чи виконала неналежним чином, повинні входити в коло її службових обов`язків.
		За відсутності особистої посадової інструкції спеціаліста відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи ДАІ ОСОБА_7 станом на 11.04.2013 року, яку не надав суду орган досудового розслідування, суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність наявності у ОСОБА_7 статусу представника влади, а також того, що він є спеціальним суб`єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК, з чим погодився і суд апеляційної інстанції.
		При цьому, в апеляційному суді ОСОБА_7 пояснив, що його було прийнято на роботу на посаду спеціаліста до відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи ДАІ з обслуговування Звенигородського, Катеринопільського, Тальнівського районів та м. Ватутіне при УМВС в Черкаській області відповідно до наказу УМВС України в Черкаській області від 7 жовтня 2011 року № 279 о/с. Під час прийняття на роботу з посадовою інструкцією спеціаліста відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи ДАІ його не ознайомлювали, і надалі впродовж 2011-2013 років також не був ознайомлений зі своїми посадовими обов`язками. Працював як вільнонайманий працівник, не мав спеціального звання працівника міліції, відзнак, форменого одягу, службового посвідчення, і взагалі не був працівником міліції у розумінні діючого на той час Закону України «Про міліцію».
		Також сторона обвинувачення не довела ані умислу ОСОБА_7 на зловживання владою, ані корисливих мотивів у його діях.
		Суду першої інстанції не було надано жодних доказів, що ОСОБА_7 при реєстрації автомобіля марки «VolkswagenCaddy» діяв умисно, з корисливих мотивів чи отримання останнього будь-якої неправомірної вигоди матеріального чи нематеріального характеру.
		Крім того, висунуте ОСОБА_7 обвинувачення, кваліфіковане як службове зловживання, є злочином із матеріальним складом, об`єктивна сторона якого включає істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб.
		Проте, ні письмовими доказами у кримінальному провадженні, ні показаннями свідків та потерпілого, які були належно оцінені судом, не було доведено, що діями ОСОБА_7 було завдано будь-яких матеріальних збитків, а експертизою у кримінальному провадженні встановлено лише вартість транспортного засобу, що не спростовує висновків суду про відсутність доказів на підтвердження заподіяння матеріальної шкоди особі, визнаної потерпілим.
		Що стосується обвинувачення ОСОБА_7 в тому, що його діями було порушено нормальну роботу органу Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, не забезпечено нормального здійснення державної політики у сфері реєстрації транспортних засобів, розшуку, ведення інформації про перебування транспортних засобів у розшуку, підірвано авторитет держави в особі Управління Державної автомобільної інспекції при УМВС України в Черкаській області, чим завдано істотної шкоди державним інтересам, то воно також не знайшло свого підтвердження.
		Згідно зі сталою судовою практикою диспозиції ч. 1 ст. 364 і ч. 1 ст.365 КК, якими передбачено відповідальність за заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян абогромадським чи державним інтересам, чи інтересам юридичних осіб, може становити не лише майнову шкоду, а й включати прояви немайнової шкоди, але тільки ті, які можуть одержати майнове відшкодування (як істотна шкода може враховуватися будь-яка за характером шкода, якщо вона піддається грошовій оцінці та відповідно до такої оцінки досягла встановленого розміру). 
		Суду орган досудового розслідування має надати докази, за результатами аналізу яких, має бути чітко встановлено і доведено, що саме вчинення того чи іншого службового злочину стало причиною відповідних наслідків. Обчислення їх розміру, має бути належним чином підтверджено (у тому числі цивільним позовом, як підтвердження факту та розміру реальної майнової шкоди) та не викликати сумніву.
		У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 такі розрахунки розміру істотної шкоди відсутні. 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 30 серпня 2018року № 13-40кс18 не знайдено підстав для відступу від існуючої правозастосовчої практики, орієнтованої лише на кількісний (вартісний) показник виміру істотної шкоди, заподіяної охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державнимчи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб.
		Таким чином, дослідивши наявні у матеріалах кримінального провадження докази, надавши кожному з них та їм у сукупності належну оцінку з точки зору допустимості й достатності, тлумачачи всі сумніви на користь обвинуваченого, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у своїй сукупності досліджені докази свідчать про недоведеність вини ОСОБА_7 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 364 КК.
		По суті ухваленого рішення вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК.
		Апеляційний суд, переглянувши вирок в межах апеляційної скарги прокурора, прийшов до висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджені надані сторонами докази, а висновки суду, викладені у вироку, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та постановив ухвалу, яка відповідає кримінальному процесуальному закону. 
		Доводи касаційної скарги прокурора про порушення судом апеляційної інстанції вимог ч. 3 ст. 404 КПК є безпідставними. За змістом вказаної норми повторне дослідження доказів в суді апеляційної інстанції здійснюється за клопотанням учасників судового провадження за умови, що вони були досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушеннями. Оскільки апеляційний суд порушень при дослідженні місцевим судом доказів не встановив та прокуроромне було наведено відповідного обґрунтування необхідності їх повторного дослідження , виходячи саме з положень ч. 3 ст. 404 КПК, тому апеляційний суд обґрунтовано залишив клопотання прокурора без задоволення.
		Переглянувши вирок в апеляційному порядку,апеляційний суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора, зокрема й тим, на які прокурор послався у касаційній скарзі, та обґрунтовано визнав їх неспроможними. 
		Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК. 
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.
		За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд 
		ухвалив:
		Вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 29 березня 2018 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 25 листопада 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора  без задоволення.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1     ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...