Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 263/15874/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2020.
Дата набрання законної сили: 29.10.2020
Номер судового провадження: 51-6308км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017050770002482

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		29 жовтня 2020 року
		м. Київ
		справа № 263/15874/17
		провадження № 51-6308 км 19 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		 
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 , 
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 , 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 березня 2019 року та вирок Донецького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017050770002482, за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого, вироком Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 червня 2012 року за ч.1 ст.119, ч.1 ст.122, ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; 
		вироком Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 липня 2012 року за ч.ч.1,2 ст.185, ч.1 ст.263, ч.2 ст.309, ч.ч.1,4 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, покарання відбув,
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121КК України.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 березня 2019 року  ОСОБА_7 засуджено зач. 2ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців. 
		Строк відбування покарання постановлено рахувати з 21 листопада 2017 року. 
		Вирішено питання про речові докази у провадженні. 
		Вироком Донецького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано, ухвалено новий, яким ОСОБА_7 за ч.2 ст.121 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни. 
		Відповідно до вироку,  ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він, 23 серпня 2017 року приблизно о 23:00 годині, знаходячись в стані алкогольного спяніння,перебуваючи біля автостоянки «Кемпінг» , що по вул. Пилипа Орлика, 65 м. Маріуполь Донецької області, в ході сварки на ґрунті особистих неприязних відносин із ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, спрямованих на заподіяння тілесних ушкоджень, умисно, наніс не менше дев`яти ударів кулаками та ногами в область голови та тулуба ОСОБА_8 , чим заподіяв тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер. 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону Українипро кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_7 змінити, перекваліфікувавши його діїна ч.1 ст.122 КК України. Зазначає, що кваліфікація вчиненого за ч.2ст.121 КК Україниє неправильною, оскільки засуджений не мав умислу на заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, натомість, мало місце спричинення умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження. 
		Крім того, вказує на невідповідність призначеного апеляційним судом покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, через суворість. 
		В решті наводить доводи, що стосуються оскарження фактичних обставин справи. 
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		Від прокурора, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, надійшли заперечення у яких він, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги сторони захисту, просив залишити її без задоволення. 
		Аналогічну позицію підтримав прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні. 
		 
		Мотиви Суду
		 
		Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок. 
		 
		Тому, доводи захисника щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з приписів як ст.433, так і ст. 438 КПК України, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
		 
		При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість  ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
		 
		Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
		 
		Місцевий суд всебічно перевірив версію засудженого про те, що тяжких тілесних ушкоджень він потерпілому не спричиняв, а смерть ОСОБА_8 наступила не від його дій, та визнав її такою, що суперечить встановленим фактичним обставинам. Апеляційний суд, у свою чергу, погодився із таким висновком, зазначив, що ця версія не підтверджена доказами. Натомість, наявними у справі доказами вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину повністю доведена, зокрема: даними протоколів слідчих експериментів від 30 серпня 2017 року за участю свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які показали місце вчинення злочину та чітко виклали механізм нанесення ОСОБА_7 ударів руками та ногами у життєво важливі органи потерпілого (голову та тулуб), кількість яких становила не менше семи-восьми; даними висновків судово-медичних експертиз про те, що всі тілесні ушкодження були спричинені потерпілому у короткий проміжок часу, майже одночасно, при цьому потерпілий не оборонявся; показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , та ОСОБА_10 , які повністю узгоджуються з іншими доказами у справі; протоколами предявлення особи для впізнання від 30 серпня 2017 року відповідно до яких на ОСОБА_7 вказали, як на особу, що наносила удари потерпілому ОСОБА_8 .
		 
		З урахуванням викладеного, Суд вважає доводи касаційної скарги захисникапро неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 через відсутність у нього умислу на заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження безпідставними. 
		Так, кримінальна відповідальність за ч.2 ст.121 КК України настає за умисне тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та двома суспільно небезпечними наслідками, що настали: первинні  тяжкі тілесні ушкодження, похідні  смерть. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. 
		Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини  умислом щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження інеобережністю щодо настання смерті потерпілого . 
		Разом із цим, питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передувала події, їх стосунки. 
		Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 завдав численних ударів (не менше 9) кулаками та ногами в область голови та тулуба потерпілого, заподіявши закриту черепно-мозкову травму, яка виразилась множинними синцями обличчя, крововиливами у м`які тканини голови, під тверду та мякі оболонки, у речовину головного мозку з послідуючим розвитком набряку головного мозку. Між цими діями, які були активними та їх наслідками у вигляді заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть, існував прямий причинний зв`язок. 
		 
		Наведені обставини, у своїй сукупності, свідчать про те, що ОСОБА_7 , будучи особою значно молодшого віку за потерпілого, умисно завдаючи з великою силою удари в життєво важливі органи ОСОБА_8 , розраховував на такі можливі наслідки, від яких його здоров`ю буде спричинено тяжку шкоду. Заслуговує на увагу і те, що ОСОБА_7 бачив, що під час побиття, ОСОБА_8 втрачав свідомість, на його обличчі була кров, тобто він розумів, що наніс тілесні ушкодження потерпілому, однак не вжив будь-яких заходів щодо надання невідкладної медичної допомоги, а залишив його в такому стані. 
		Зважаючи на викладене, дії ОСОБА_7 за ч.2 ст.121 КК України кваліфіковані вірно, він має відповідати за той результат своїх дій (завдану шкоду), який фактично було заподіяно, в даному випадку тяжке тілесне ушкодження, похідним наслідком якого є смерть потерпілого. 
		Що стосується доводів сторони захисту про суворість призначеного апеляційним судом покарання, то вони не прийнятні.
		Відповідно до вимогст. 65 КК Українипри призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
		Згідно із ч. 2ст. 50 КК Українипокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.
		Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (ст. 414 КПК України). 
		Суд першої інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_7 , не в повній мірі звернув увагу на положення закону, згідно з якими при вирішенні зазначених питань має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи та призначив засудженому покарання, яке не відповідало тяжкості вчиненого злочину та його особі, через м`якість, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.
		Так, апеляційний суд, ухвалюючи свій вирок, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, що є тяжким, за яким законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, цінність суспільних відносин на які здійснено посягання  життя людини, яке відповідно до ст.3 Конституції Україні є найвищою соціальною цінністю. Обґрунтовано взято до уваги і те, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів, в тому числі за злочини проти життя і здоров`я особи (вбивство, вчинене через необережність та умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження), що значно підвищує суспільну небезпечність скоєного. Не залишено поза увагою і те, що  ОСОБА_7 відбував покарання в місцях позбавлення волі, однак це не сприялопопередженню нових злочинів. Даніпро особу винного  характеристика з місця мешкання, а також те, що попри працездатний вік ОСОБА_7 не працює, веде антисоціальний спосіб життя, зловживає спиртними напоями, не одружений, що свідчать про відсутність соціальних чинників стримуючого характеру. Наведене загаломдало можливість апеляційному суду прийти до висновку про небажання ОСОБА_7 ставати на шлях виправлення.
		Поряд з цим, суд обґрунтовано визнав обставинами, що обтяжують покарання - рецедивзлочину та вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, а також зважив на відсутність обставин, що його пом`якшують. 
		Крім того, апеляційним судом вірно зауважено, що у даній справі позиція потерпілого ОСОБА_12 , який в місцевому суді не наполягав на суворому покаранні, не може бути вирішальною та повинна враховуватись на ряду із іншими обставинами. 
		Отже, урахувавши усі обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_7 лише в умовах ізоляції від суспільства і правильно вказав про необхідність призначення йому покарання у виді 9 років позбавлення волі, яке, в свою чергу, не є максимальним, визначеним санкцією ч.2 ст.121 КК України, проте у конкретному випадку сприятиме виправленню засудженого та попередженню вчинення нових злочинів. 
		Касаційний суд вважає, що саме таке покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
		Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги сторони захисту немає. 
		У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
		 
		З цих підстав Суд ухвалив:
		 
		Вирок Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 березня 2019 року та вирок Донецького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника  без задоволення. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1     ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...