Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 675/2510/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: 03.11.2020. Зареєстровано: 04.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 05.11.2020.
Дата набрання законної сили: 03.11.2020
Номер судового провадження: 22-ц/4820/1646/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА
		ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		____________________________________________________________________
		                                                                               Справа № 675/2510/19
		Провадження № 22-ц/4820/1646/20
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		03 листопада 2020 року м. Хмельницький
		Хмельницький апеляційний суд у складі 
		колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.
		секретар судового засідання - Кошельник В.М.,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 13 серпня 2020 року, суддя Столковський В.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у реалізації права власності на нерухоме майно шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування житлом,
		 
		встановив:
		 
		У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , у якому з урахуванням уточнень позовної заяви просила усунути перешкоди у реалізації права власності на нерухоме майно шляхом визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		В обґрунтування позову зазначила, що вона є власником житлової квартири АДРЕСА_2 . У житлі зареєстрований відповідач, який не є її родичем та членом її сім`ї, не проживає у квартирі з листопада 2018 року, його особисті речі за місцем реєстрації також відсутні, однак тягар утримання нерухомого майна покладено виключно на неї. Вказала, що реєстрація ОСОБА_1 у належній їй квартирі обмежує її право власності на нерухоме майно, оскільки відповідач створює перешкоди у здійсненні нею права користування та розпорядження майном.
		Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 13 серпня 2020 року позов задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права власності на майно шляхом визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловою квартирою АДРЕСА_2 .
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. Посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення вказав, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги правові висновки Верховного Суду, якими він обґрунтовував свої заперечення. Суд не взяв до уваги ту обставину, що у справі відсутні докази вчинення ним позивачу перешкод у користуванні та розпорядженні спірною квартирою, відповідних обставин ОСОБА_2 не доведено та в судовому засіданні не встановлено. Допитані свідки в суді не підтвердили обставин щодо вчинення ним перешкод позивачу у користуванні квартирою, відтак позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення у зв`язку з необґрунтованістю. 
		В судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явилися, про час та місце розгляду справи судом були повідомлені належним чином. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просила розгляд справи апеляційним судом провести без її участі, проти апеляційної скарги заперечила, підтримала рішення суду першої інстанції.
		Перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 (а.с. 13-17).
		У зазначеній квартирі зареєстровано місце проживання відповідача ОСОБА_1 (а.с. 18).
		Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 вказала на те, що вона є сусідкою ОСОБА_2 . Остання деякий період часу зустрічалася з ОСОБА_1 , сторони намагалися створити сім`ю, однак стосунки у них не склалися, відповідач близько двох років не проживає у житловій квартирі, належній позивачу, про факти вчинення ОСОБА_1 перешкод у користуванні ОСОБА_2 цією квартирою свідку не відомо. Аналогічні за своїм змістом показання надала суду свідок ОСОБА_4 .
		Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язаний, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України. 
		Висновок суду є обґрунтованим з огляду на наступне.
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Частиною першою статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
		Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		У постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №709цс16, 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16 міститься висновок про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
		Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
		Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
		Як вбачається з матеріалів справи сторони намагалися створити сім`ю, у зв`язку з чим деякий час проживали разом. 
		Таким чином, право користування житловою площею - сервітут було встановлено для відповідача тимчасово на період його проживання з позивачем.
		Позивач ОСОБА_2 є власником квартири, яка вимагає від відповідача ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні житлом шляхом визнання його таким, що втратив право користування квартирою.
		Відповідач не є членом сім`ї позивача, спільним побутом з ним не пов`язаний, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.
		Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 709цс16, 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17-ц, 16 жовтня 2019 року у справі 243/9627/16-ц, 15 січня 2020 року у справі № 686/11782/17-ц (провадження № 61-38672св18).
		Право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням (ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР).
		Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також інших підстав, не заборонених законом і таких, що не суперечить моральним засадам суспільства.
		Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.
		Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач не є членом сім`ї позивача, спільним побутом, взаємними правами та обов`язками на даний час з нею не пов`язаний, обґрунтовано вважав, що право користування житловою площею - сервітут було встановлено для відповідача тимчасово. 
		З припиненням спільного проживання з позивачем припинилось і право користування житлом відповідачем, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні квартирою на підставі статті 391 ЦК України (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №521/16883/16-ц).
		Посилання апелянта на необґрунтоване незастосування судом правових позицій на які він посилався, заперечуючи проти позовних вимог, заслуговують на увагу та правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.
		Судом першої інстанції правильно зауважено, що наведені відповідачем правові позиції Верховного Суду не підлягають застосуванню, оскільки викладені за інших обставин та у зв`язку з врегулюванням інших правовідносин. 
		Доводи апелянта зводяться до непогодження з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірені доводи сторін та надана їм належна правова оцінка.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, у зв`язку з чим апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
		Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
		 
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 13 серпня 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено 03 листопада 2020 року.
		 
		 
		 
		Судді:                                                                        Р.С. Гринчук 
		 
		                                                                               
		                                                                               А.М. Костенко
		 
		                                                                               
		                                                                               Т.В. Спірідонова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...