Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 264/4503/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Надіслано судом: 04.11.2020. Зареєстровано: 05.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 06.11.2020.
Дата набрання законної сили: 29.10.2020
Номер судового провадження: 22-ц/804/2843/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                        22-ц/804/2843/20 
		                                        264/4503/19 
		                       
		Єдиний унікальний номер 264/4503/19
		Номер провадження 22-ц/804/2843/20
		 
		 
		П О С Т А Н О В А 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 жовтня 2020 року м. Маріуполь 
		 
		Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Баркова В.М., Принцевської В.П., 
		секретар судового засідання Грішко С.В., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області, ухвалене 13 липня 2020 року в складі судді Мирошниченка Ю.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У липні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив усунути перешкоди у користуванні ним земельною ділянкою кадастровий номер 1412336600:01:013:1340, площею 0, 0817 га, за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 перенести огорожу між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 відповідно до кадастрового плану земельної ділянки 1412336600:01:013:1340.
		В обґрунтування позову зазначив, що житловий будинок АДРЕСА_1  належить йому на праві спільної сумісної власності. Земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 0,087 га за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку , господарських будівель і споруд, на якій розташований житловий будинок належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки. ФОП ОСОБА_4 в результаті виконаних робіт за замовленням позивача виготовлено кадастровий план земельної ділянки і встановлено її площу, а також площі угідь. За результатами кадастрової зйомки складено план меж земельної ділянки. Право власності на вказану земельну ділянку кадастровий номер 1412336600:01:013:1340 зареєстровано за ОСОБА_3 21 вересня 2018 року.
		Відповідач ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , встановив нову огорожу між своїм домоволодінням та домоволодінням позивача таким чином, що фактично позбавив позивача можливості обслуговувати та здійснювати поточний ремонт свого будинку, оскільки відсутній прохід між новим парканом та стіною житлового будинку позивача. 
		На неодноразові вимоги позивача перенести паркан на достатню відстань відповідач не реагує. У зв`язку із цим позивач змушений звернутися до суду.
		 
		Ухвалою Іллічівського районного суду від 08 листопада 2019 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_1 .
		 
		Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 13 липня 2020 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволено.
		Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні земельною ділянкою площею 0,0817 га (кадастровий номер 1412336600:01:013:1340), розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , в межах її кадастрового плану.
		Зобов`язано ОСОБА_2 провести за власний рахунок демонтаж огорожі між домоволодінням АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
		Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати по 2909, 20 грн. з кожного.
		 
		Не погодившись з таким рішенням відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1  подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3  до відповідачів. 
		В обґрунтування своєї апеляційної скарги відповідач ОСОБА_2 зазначив, що висновки суду є необґрунтованими і не відповідають обставинам справи. Судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи. 
		В оскаржуваному рішенні не зазначено, яким чином і якими доказами підтверджено, що ОСОБА_2 як сусід і ОСОБА_1 чинять перешкоди ОСОБА_3 у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 1412336600:01:013:1340. Відповідач ОСОБА_2 вважає, що своїми висновками суд обмежує і не враховує його права як відповідача, як учасника процесу. 
		Також в оскаржуваному рішенні зазначено, що мотиви позову, які спонукали позивача звернутись до суду не мають для вирішення цього спору юридичного значення. Відповідач ОСОБА_2  не погоджується із позицією суду і вважає, що позивач повинний довести саме ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 
		Також суд як на підставу задоволення позову посилається на висновки експертизи. Однак, ухвалою Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 13.12.2019 року задоволено заяву позивача і призначено експертизу з питань, які поставлені лише позивачем, тому такий доказ не може бути об`єктивно врахований судом.
		Судова земельно-технічна документація була проведена за матеріалами справи при аналізі визначення меж за кадастровим номером, а не за правовстановлюючими документами як того вимагає Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5. Враховуючи поставлені питання за ухвалою суду експертом було проаналізовано лише відомості з технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо подальшої передачі у власність громадянину ОСОБА_3 , яка була оформлена позивачем не для передачі земельної ділянки у власність, а з метою присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці.
		Апелянт вважає, що лише технічна документація із землеустрою не може бути доказом встановлених меж між домоволодіннями, оскільки як зазначено у технічній документації - межові знаки не встановлювались за бажанням власника. 
		Апелянт вважає, що технічна документація позивача містить істотні помилки, недоліки, а експертиза, проведена з врахуванням даної технічної документації не може бути підтвердженням позиції позивача.
		Апелянт вважає такі висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи і обмежують сторону відповідача у можливості витребувати належні докази у справі, і порушують права сторони процесу згідно зі ст.ст. 43, 81 ЦПК України.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 викладені доводи, що за змістом є аналогічними із доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 ..
		 
		Представником позивача ОСОБА_3 - адвокатом Звонарьовим В.В. до апеляційного суду надано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому щодо доводів апеляційної скарги відповідача зазначено, що позивач належно і достатньо підтвердив обставини, на які посилався в позові, відтак суд першої інстанції правильно задовольнив позов, зобов`язавши ОСОБА_1 не чинити перешкоди в користуванні земельною ділянкою в межах її кадастрового плану.
		Щодо доводів апелянта, що висновки експертизи не є підтвердженням позиції позивача, то в розпорядженні експерта під час готування висновку були не лише технічна документація із землеустрою позивача, а й правовстановлюючі документи відповідачів з іншими матеріалами цивільної справи № 264/4503/19. Отже, заперечення апелянта зводяться лише до незгоди з висновком судової земельно-технічної експертизи. Проте, апелянтом суду не надано іншого висновку експертизи, який би спростував висновки, зроблені судовим експертом Новіковим В.С.
		 
		Також представником позивача надано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якому, на доводи апеляційної скарги, зазначено, що в даному випадку позивачем ОСОБА_3 до суду першої інстанції надано всі наявні докази на підтвердження того, що з боку відповідачів здійснюються перешкоди у користуванні ним земельною ділянкою, крім того, проведена судова експертиза. 
		Відповідач по справі ОСОБА_2 у письмових поясненнях щодо вказаного клопотання від 15 жовтня 2019 року виявляв згоду на проведення експертизи, однак вважав, що питання є неповними. Заявою від 02 грудня 2019 року відповідач ОСОБА_2 також погоджувався із призначенням по справі судової земельно-технічної експертизи, але просив поставити додатково одне питання. Разом з тим заява про призначення експертизи відповідача ОСОБА_2 не відповідала вимогам чинного ЦПК України, оскільки в ній не зазначено підстави такої заяви, не запропоновано експерта або експертну установу, якій має бути доручено проведення експертизи, не зазначено про обов`язок сплати послуг експерта за вирішення запропонованого ним питання, не зазначено потребу у додатковому витребуванні необхідних доказів, якщо вважав за необхідне.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вірно зазначає, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. В даному випадку земельна ділянка ОСОБА_3 за кадастровим номером 1412336600:01:013:1340 може виступати об`єктом цивільних прав, оскільки сформована та зареєстрована у встановленому законом порядку. Відтак, твердження відповідача ОСОБА_2 з приводу того, що технічна документація із землеустрою не може бути доказом встановлених меж між домоволодінням, є неспроможними.
		З аналізу пунктів 1.1, 1.2, 2.1,3.1, 3.1, 3.8, 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, що затверджена Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 року № 376 (надалі  Інструкція), можна дійти висновку, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою. Закріплення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється за допомогою межових знаків. Закріплення межовими знаками меж суміжних земельних ділянок в натурі (на місцевості) може проводитися не лише у присутності власників суміжних земельних ділянок, а й у присутності користувачів, або уповноважених ними осіб. 
		Встановлення меж земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 відбувалось за попереднім повідомленням саме користувача суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . На час встановлення меж земельної ділянки та виготовлення технічної документації ФОП ОСОБА_4 відповідачем ОСОБА_2 не було надано документу, що посвідчує його право власності на земельну ділянку адресою: АДРЕСА_1 . За обставин відсутності відомостей про державний акт на право власності на ім`я ОСОБА_2 технічна документація була виконана за відсутності погодження меж з його боку.
		З огляду на позицію ВС у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 681/1039/15-ц щодо того, що підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку , як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації, посилання відповідача на недійсність технічної документації із землеустрою на земельну ділянку позивача ОСОБА_3 не заслуговують на увагу.
		Вказує, що клопотання сторін, в тому числі про витребування доказів, вирішені судом у відповідності до норм ЦПК України. 
		Представник позивача просить у задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовити, а рішення Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області, ухвалене 13 липня 2020 року залишити в силі.
		 
		Позивач ОСОБА_3  до апеляційного суду не явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_1  адвоката Ліннік Н.В., які підтримали апеляційні скарги, заперечення представника позивача ОСОБА_3   адвоката Звонарьова В.В. проти апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
		 
		Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Задовольняючи позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, суд виходив з того, що матеріалами справи належно доведено, що відповідач захопив частину земельної ділянки, власником якої є позивач. З огляду на це вимога ОСОБА_3 щодо зобов`язання відповідача ОСОБА_2 провести за власний рахунок демонтаж спорудженого ним на ділянці позивача паркану, є обґрунтованою. А оскільки відповідач ОСОБА_1 категорично заперечує право позивача на користування його земельною ділянкою вздовж спільної межі відповідно до землевпорядної документації, то є підстави для задоволення вимог позивача про необхідність зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди у користуванні земельною ділянкою.
		 
		Не погодитися з таким висновком неможливо. 
		 
		Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 14.07.2006 року позивача ОСОБА_3 є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0817 га, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на території АДРЕСА_3 у межах діючих границь: від А до Б  домоволодіння АДРЕСА_4 ; від Б до В  домоволодіння АДРЕСА_5 ; від В до Г  домоволодіння АДРЕСА_6 ; від Г до Д  домоволодіння АДРЕСА_1 ; від Д до А  землі міської Ради (а.с.22).
		Право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1412336600:01:013:1340, площею 0, 0817 га зареєстровано 17.09.2018 року (а.с.19).
		Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю відповідачу ОСОБА_2 належить земельна ділянка на території Іллічівського району м. Маріуполя площею 0,0600 га на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради від 19.08.1998 року № 220/3 (а.с.86). 
		Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29.02.2000 року відповідач ОСОБА_1 є власницею будинку по АДРЕСА_3 з належними до нього побудовами подвір`я: будинок літ. А, сарай літ. Б, вбиральня літ. В, паркан літ .І, який розташований на земельній ділянці АДРЕСА_7 (а.с.193).
		На замовлення позивача виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) АДРЕСА_1 , відповідно до якої створено кадастровий план ділянки та підписано акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 21.07.2018 року. Акт містить підписи власників суміжних земельних ділянок, а саме домоволодінь № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 по АДРЕСА_6 та АДРЕСА_1 . Підпис власника домоволодіння АДРЕСА_7 відсутній (а.с.56).
		У додатку до акту зазначено, що згідно з п. 3.12 Інструкції про встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, власнику суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_7 відправлено повідомлення про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за 15 днів до початку робіт. Документ направлений 06.07.2018 року рекомендованим листом (а.с.58, 59). Відповідно до п. 3.12 абз. 5 Інструкції, закріплення межовими знаками здійснювалось 21.07.2018 року за відсутності власників суміжної ділянки за адресою АДРЕСА_7 (а.с.57).
		 
		Згідно з висновком комплексної судової земельно-технічної експертизи № 5-с від 31.03.2020 року, існує порушення землекористування: порушення межі від А до Б (домоволодіння АДРЕСА_7 , АДРЕСА_7 земельної ділянки, кадастровий номер 1412336600:01:013:1340 площею 0,0817 га за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: з боку домоволодіння АДРЕСА_7 зайнято частину земельної ділянки площею 0,0010 га; з боку домоволодіння АДРЕСА_7 зайнято частину земельної ділянки площею 0,0001 га. 
		Фактичне розташування паркану (огорожі) між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_7 , АДРЕСА_7 не відповідає кадастровому плану земельної ділянки кадастровий номер 1412336600:01:013:1340 площею 0,0817 га за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
		-огорожа з боку домоволодіння АДРЕСА_7 розташована від перетину з огорожею по АДРЕСА_4 довжиною 22,51 м від 0,00 м до 0,44 м в бік домоволодіння АДРЕСА_1 ; далі на 0,26 м ще в бік домоволодіння АДРЕСА_1 до стіни житлового будинку; далі по стіні житлового будинку (горожі немає) на відстань 8,16 м на 0,34 м в бік домоволодіння АДРЕСА_1 ; далі на відстань 4,32 м на 0,36 м в бік домоволодіння АДРЕСА_1 ;
		-фактична межа з боку домоволодіння АДРЕСА_7 розташована на відстані від 0,36 м до 0,11 м довжиною 3,00 м в бік домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.119-126).
		 
		Згідно з пунктом «г» частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
		У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).
		За змістом вищенаведених норм цивільного законодавства заявником вимог про захист права власності від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння, може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якого відповідач ускладнює здійснення повноважень з користування чи розпорядження нею (негаторний позов), або існує реальна загроза порушення іншими особами права власності у майбутньому (прогібіторний позов). 
		Відповідачем за таким позовом є особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю, або своєю поведінкою створює розумні підстави вважати таке порушення імовірним у майбутньому. Предметом позову в цих випадках є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, або про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Підставами позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, або свідчать про наявність підстав передбачати можливість порушення права власності іншою особою, а також позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин.
		 
		Врахувавши наведене, суд правильно визначився із правовідносинами, що відповідають обставинам справи, змісту позовних вимог, характеру зазначеного позивачем порушення його прав. Колегія суддів вважає, що суд правильно застосував матеріальний закон, і висновки суду відповідають обставинам справи. 
		Так, суд вважав, що мотиви позову, що спонукали позивача звернутися до суду (будь то бажання створити належні умови для обслуговування будівель, відновити межу чи ін.) не мають для вирішення цього спору юридичного значення, як і зауваження відповідачів щодо мети замовлення позивачем технічної документації на земельну ділянку. 
		Як вбачається з рішення, суд проаналізував усі заперечення відповідачів проти позову, і дав мотивовану відповідь на всі аргументи, пов`язані із невизнанням позовних вимог.
		Доводи апеляційних скарг аналогічні запереченням проти позову, були предметом дослідження в судовому засіданні, обговорені в рішенні суду, і їм надана відповідна оцінка. 
		В апеляційному суді відповідачі наполягали на перевірці законності спорудження позивачем прибудівель до будинку, вважаючи, що це може слугувати підставою для відмови в позові про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Між тим, ці доводи також були предметом обговорення під час розгляду справи, і судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про витребування доказів, що не мають значення для вирішення спору з урахуванням характеру позовних вимог. З цих же підстав не мають значення твердження відповідача про неправильність висновків судової земельно-технічної експертизи, в ході якої на думку апелянта не перевірялися правовстановлюючі документи на земельні ділянки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_7 . Крім того, як вбачається з матеріалів судової експертизи, експертом були досліджені матеріали цивільної справи та справи із зведеними кадастровими планами земельних ділянок АДРЕСА_8 . 
		Відповідач ОСОБА_1 і в апеляційному суді підтримувала свою позицію щодо незгоди із необхідністю позивача і його правом користуватися його власною земельною ділянкою в її законних межах, що унеможливлює інше рішення у спорі, оскільки сторони не знайшли варіанту врегулювання добросусідських відносин. 
		 
		Як встановлено частинами 1-3 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		 
		У зв`язку із викладеним, наданий відповідачем ОСОБА_2  апеляційному суду звіт з кадастрової зйомки земельної ділянки АДРЕСА_7 від 01 вересня 2020 року, колегія суддів не досліджує і не враховує при апеляційному перегляді рішення. Відповідачем не надано достатнього і переконливого обґрунтування причин, які виключали можливість надання таких доказів суду першої інстанції і не залежали від нього. 
		 
		Вбачається, що доводи апеляційних скарг відповідачів не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли вплинути на правильність висновків суду, не виявлено. 
		За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції не має.
		Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд 
		 
		 П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. 
		Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області, ухвалене 13 липня 2020 року - залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складений 04 листопада 2020 року. 
		 
		 
		 
		Судді : Є.Є. Мальцева 
		 
		 
		 В.М. Барков 
		 
		 
		 
		 В.П. Принцевська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...