Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 540/2417/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 05.11.2020. Зареєстровано: 06.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 06.11.2020.
Дата набрання законної сили: 05.11.2020
Номер судового провадження: К/9901/19805/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		05 листопада 2020 року 
		Київ
		справа №540/2417/18
		адміністративне провадження №К/9901/19805/19
		                                                        № К/9901/21376/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Соколова В.М.,
		суддів: Єресько Л.О.,  Загороднюка А.Г., 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року (суддя Дубровна В.А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від                  27 червня 2019 року (судді Коваль   М.П., Димерлій О.О., Єщенко О.В.) у справі                № 540/2417/18 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		У листопаді 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України; відповідач-1), Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та                            м.  Севастополі (далі - ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі; відповідач-2), у якому просила:
		- визнати протиправними дії відповідача-1 стосовно затвердження 30 липня 2018 року Переліку змін № 1 до Організаційної структури ГУ ДФС України у Херсонській області, АРК та м. Севастополі на 2018 рік у частині виключення (скорочення) посади першого заступника начальника ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі;
		- визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 30 жовтня 2018 року          №   2078-О «Про звільнення ОСОБА_1 »;
		- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача-2 від 30 жовтня 2018 року        №   580-о «Про оголошення наказу ДФС України від 30 жовтня 2018 року № 2078-О «Про звільнення ОСОБА_1 » та проведення розрахунку»;
		- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі з 31 жовтня 2018 року;
		- стягнути з ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м.   Севастополі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вважає протиправними дії ДФС України по затвердженню 30 липня 2018 року Переліку змін № 1 до Організаційної структури ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі на 2018 рік (по тексту - Перелік змін № 1) у частині виключення (скорочення) посади першого заступника начальника ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі, як такі що порушують її права та інтереси, оскільки наслідком таких дій є скорочення посади, яку вона займала. Позивач вважає, що невиключення на час її звільнення однієї посади першого заступника з Положення про ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі свідчить про протиправність дій ДФС України щодо внесення змін до організаційної структури, штатного розпису в частині скорочення посади першого заступника начальника ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі та, як наслідок, є однією із підстав для визнання протиправним та скасування наказу Державної фіскальної служби України від 30 жовтня 2018 року № 2078-О «Про звільнення ОСОБА_1 ». Крім того, повідомлення про зміну істотних умов державної служби було здійснено начальником ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі, а не керівником державної служби в особі голови ДФС України, як того вимагає частина четверта статті 43 Закону України «Про державну службу». При цьому, на думку ОСОБА_1 , їй були запропоновані не всі вакантні посади державної служби, а запропоновані посади - не є рівноцінними її посаді та не відповідають її кваліфікації та досвіду роботи. Також позивач наголошує на тому, що відповідачами порушено її переважне право на залишення на роботі, оскільки Переліком змін № 1 до Організаційної структури ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі скорочено одну з двох посад «перший заступник начальника», які є рівнозначними між собою. 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України від 30 жовтня 2018 року № 2078-О «Про звільнення ОСОБА_1 ». Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі від 30 жовтня 2018 року № 580-о «Про оголошення наказу ДФС України від 30 жовтня 2018 року № 2078-О «Про звільнення               ОСОБА_1 » та проведення розрахунку». Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС України у Херсонській області, АРК та                м. Севастополі з 31 жовтня 2018 року. Стягнуто з ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м.   Севастополі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 жовтня 2018 року по 11 квітня 2019 року включно в сумі              128   346,53 грн, яка визначена без утримання податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Приймаючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ДФС України не виконано в повній мірі покладеного на неї статтею 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) обов`язку, при вивільненні працівника за пунктом          1 статті 40 цього Кодексу, запропонувати позивачу всі наявні вакантні посади, які той може обіймати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду, що призвело до порушення трудових гарантій позивача як працівника, а відтак оскаржуваний наказ ДФС України від 30 жовтня 2018 року № 2078-О «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі від 30 жовтня 2018 року №580-о «Про оголошення наказу ДФС України від 30 жовтня 2018 року №2078-О «Про звільнення ОСОБА_1 » та проведення розрахунку», то враховуючи похідний характер прийняття вказаного акту індивідуального характеру, суд першої інстанції дійшов висновку про її задоволення.
		Водночас, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій ДФС України, суд першої інстанції керувався приписами Законів України «Про центральні органи виконавчої влади» та «Про державну службу», а також Положеннями про ДФС України та про ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та         м. Севастополі, на підставі яких дійшов висновку, що Голова ДФС затверджує як організаційну структуру та штатний розпис ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та           м. Севастополі, так і Положення про ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та                        м.   Севастополі. Натомість, норми, з яких виходив суд, не передбачають послідовність вчинення Головою ДФС України дій по внесенню змін до організаційної структури, штатного розпису та до Положення ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та                          м.   Севастополі. 
		Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року рішення суду першої інстанції змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення висновки суду щодо наявності у начальника ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та          м. Севастополі повноважень повідомляти ОСОБА_1 про зміну істотних умов державної служби на підставі наказів ДФС України від 18 січня 2016 року № 57-о «Про надання повноважень» та від 06 лютого 2017 року № 183-о «Про уповноваження керівників територіальних органів ДФС», та замінено висновком, що у начальника ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі відсутні повноваження повідомляти ОСОБА_1 про зміну істотних умов державної служби. В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року залишено без змін.
		Приймаючи означену постанову, суд апеляційної інстанції виходив з правильності висновків Херсонського окружного адміністративного суду щодо протиправності наказів відповідачів від 30 жовтня 2018 року №2078-О «Про звільнення ОСОБА_1 » та від 30 жовтня 2018 року №580-о «Про оголошення наказу ДФС України від 30 жовтня 2018 року №2078-О «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поряд із цим, апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що наказами ДФС України від 18 січня 2016 року № 57-о «Про надання повноважень» та від                 06 лютого 2017 року № 183-о «Про уповноваження керівників територіальних органів ДФС» надано повноваження начальнику ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі попереджати керівних працівників територіальних органів, посади яких належать до номенклатури ДФС, про зміну істотних умов державної служби, оскільки, за твердженнями суду апеляційної інстанції, положення вказаних наказів не відповідають положенням частини 4 статті 43 Закону України «Про державну службу», відповідно до яких саме керівник ДФС України щодо посад, які віднесені до його номенклатури, здійснює попередження про наступне вивільнення. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що норми Закону України «Про державну службу» мають вищу юридичну силу, аніж накази ДФС України, тому підлягають застосуванню у межах спірних правовідносин. У зв`язку з викладеним, апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції в указаній частині.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їх рух у касаційній інстанції
		На зазначені вище судові рішення ДФС України подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині позовних вимог, які були задоволені, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що накази ДФС України від 18 січня 2016 року № 57-о «Про надання повноважень» та від 06 лютого 2017 року № 183-о «Про уповноваження керівників територіальних органів ДФС» є чинними та ніким не скасовані, а тому правомірно застосовані відповідачем-1 при делегуванні повноважень ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та                          м.   Севастополі щодо попередження працівників про можливе вивільнення у зв`язку з скороченням штату. Скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги, що хоча суб`єктом призначення та звільнення з посади, яку обіймала ОСОБА_1 , є керівник ДФС України, проте проходження служби останньої безпосередньо пов`язане лише з ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та                    м.   Севастополі, а тому не створює обов`язку для ДФС України пропонувати посади в центральному апараті ДФС або в інших областях. 
		Скаржник зазначає, що позивача повідомлено про зміну істотних умов державної служби за 60 календарних днів до моменту їх запровадження, як того вимагає Закон України «Про державну службу». Позивачу були запропоновані всі наявні вакантні посади категорій «Б» і «В», які передбачені штатним розписом на 2018 рік. Однак, позивач від запропонованих посад відмовилась письмово. Твердження судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 не були запропоновані посади начальників п`яти управлінь, що утворені на правах відокремлених структурних підрозділів ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі не відповідають дійсності. 
		Також скаржник вважає необґрунтованими твердження судів попередніх інстанцій про те, що відповідачі, звільняючи ОСОБА_1 з роботи, не врахували вимоги статті 42 КЗпП України щодо переважного права позивача залишення на роботі перед іншими особами, оскільки відмінності щодо умов оплати праці двох перших заступників начальника ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі, а також те, що наявність посади першого заступника, який координує діяльність податкової міліції, є обов`язковою, виключає тотожність цих посад. Тому, враховуючи відсутність вакантних посад, рівнозначних тій, яка скорочувалась, відповідачем-2 вживалися заходи по працевлаштуванню позивача та пропонувалося продовжити проходження державної служби на одній із 82 вакантних посад, з яких 57 посад категорії «Б», а 25 -категорії «В». Проте позивач від запропонованого відмовилася.    
		За наведених вище мотивів скаржник вважає, що звільняючи ОСОБА_1 з посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України, відповідачами дотримано процедуру звільнення відповідно до статей 42, 49-2 цього Кодексу, Закону України «Про державну службу», оскільки своєчасно повідомлено про зміну істотних умов державної служби, запропоновано усі наявні, у тому числі рівнозначні вакантні посади, які були вільними з моменту повідомлення позивача.
		Ухвалою від 20 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДФС України.
		У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу ДФС залишити без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року залишити без змін, оскільки вважає, що при винесенні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції не допустив порушень матеріального та процесуального права, а доводи скаржника не спростовують висновків судів.
		Відповідач-2 - ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі також звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року. У касаційній скарзі відповдіач-2, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 , які були задоволені, та ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
		Аргументи скаржника полягають у тому, що у Законі України «Про державну службу» не визначено поняття «нижча посада», однак проаналізувавши положення цього Закону можна дійти висновку, що «нижчою» є посада державної служби, яка належить до нижчої групи оплати праці без урахування юрисдикції державного органу, а також посада державної служби у державному органі з нижчим рівнем юрисдикції в межах однієї групи оплати праці. Станом на 01 серпня, 31 серпня 2018 року та у період з 31 серпня по 30 жовтня 2018 року вакантних посад, рівнозначних тій, яку обіймала позивач, у штатному розписі ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі не було. Водночас, перелік запропонованих позивачеві посад свідчить про те, що роботодавець свідомо намагався виконати свій обов`язок щодо працевлаштування ОСОБА_1 на будь-якій із запропонованих посад. Інших пропозицій позивачу не пропонувалось, оскільки тривало укомплектування штатного розпису ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі, у зв`язку з чим кількість вакантних посад з тих, що пропонувались ОСОБА_1 , лише скорочувалась і нових посад за період з 31 серпня по 30 жовтня 2018 року не виникало, тривав процес переведення працівників з однієї структури в іншу. Що стосується кваліфікації та продуктивності праці ОСОБА_1 , то скаржник вказує на те. що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги доводи скаржника про наявність у неї під час роботи на займаній посаді чисельних недоліків у роботі. Відносно того, що позивач самостійно виховує неповнолітнього сина, не перебуває у шлюбі, а її заробітна плата є єдиним джерелом доходів її сім`ї, скаржник зазначив, що ОСОБА_1 свідомо погрішила своє матеріальне становище, відмовившись від продовження проходження державної служби на одній із запропонованих посад.
		Скаржник не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що накази ДФС України, якими начальнику ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі надано повноваження щодо попередження керівних працівників територіальних органів, посади яких належать до номенклатури ДФС, про зміну істотних умов державної служби, не відповідають положенням частини четвертої статті 43 Закону України «Про державну службу». Скаржник зауважує про те, що суд апеляційної інстанції не ставить під сумнів законність видання вказаних наказів, тим самим підтверджуючи, що делегування повноважень є управлінським рішенням Голови ДФС України. Водночас, виконання цих наказів начальником ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі суд розцінив як протиправність дій.
		Наведене вище, на думку скаржника, підтверджує правомірність його позиції та вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій при вирішенні даної справи, у зв`язку із чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.
		Ухвалою від 01 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		Відзив на касаційну скаргу ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі не надійшов.
		Ухвалою від 22 вересня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні.
		На адресу Верховного Суду 02 листопада 2020 року надійшла заява від ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі  про розгляд справи без участі сторони.
		Також  05 листопада 2020 року надійшла заява від ОСОБА_1 про розгляд справи без її участі.
		В судове засідання 05 листопада 2020 року учасники справи не з`явилися.
		Згідно приписів частини четвертої статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неприбуття учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
		З огляду на зазначене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		Починаючи з серпня 1998 року ОСОБА_1 працювала на різних посадах в органах державної податкової служби, останньою з яких була посада першого заступника начальника ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі, що підтверджується записом у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .
		30 липня 2018 року в.о. Голови ДФС України затверджено Перелік змін №1 до Організаційної структури ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі на 2018 рік, яким, серед іншого, виводиться зі структури «Керівництво» (індекс 21-22-00) штатна чисельність - 5, у т.ч. начальник-1, перший заступник начальника - 2, заступник начальника - 2 та вводиться до структури Керівництво» (індекс 21-22-00) штатна чисельність - 4, у т.ч. начальник-1, перший заступник начальника - 1, заступник начальника - 2.
		01 серпня 2018 року начальником ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та                            м.   Севастополі видано наказ № 765 «Про внесення змін до наказу ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі від 11 травня 2018 року № 510 «Про введення в дію Організаційної структури ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та                м.  Севастополі на 2018 рік», пунктом 1 якого наказано внести зміни у додаток до наказу від 11 травня 2018 року № 510 згідно з додатком до цього наказу. Додатком цього наказу, серед іншого, передбачено, що структурний підрозділ «Керівництво» (індекс 21-22-00) включає загальну штатну чисельність - 4, у т.ч. начальник-1, перший заступник начальника - 1, заступник начальника - 2 складається з начальника - 1.
		03 серпня 2018 року в.о. Голови ДФС України затверджено Перелік змін №1 до штатного розпису на 2018 рік ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі, відповідно до якого зі штатного розпису у структурному підрозділі «Керівництво» виводиться одна штатна посада «перший заступник начальника».
		09 серпня 2018 року начальником ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та                             м. Севастополі видано наказ № 55-ф «Про введення в дію Переліку змін №1 до штатного розпису на 2018 рік ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі».
		31 серпня 2018 року начальник ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі повідомленням про зміни істотних умов державної служби повідомив першого заступника начальника ОСОБА_1 про зміни істотних умов державної служби та відповідно до вимог Закону України від 10 грудня 2015 р. № 889-VІІІ «Про державну службу» запропонував продовжити роботу на одній із запропонованих посад на умовах, які будуть запроваджені через 60 календарних днів з дати ознайомлення із цим повідомленням.
		Того ж дня ОСОБА_1 ознайомилася з указаним повідомленням з відміткою «Не згодна».
		Крім того, 31 серпня 2018 року начальник ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та               м.   Севастополі ще одним повідомленням про зміни істотних умов державної служби запропонував ОСОБА_1 продовжити роботу на одній з запропонованих посад, які будуть запроваджені через 60 календарних днів з дати ознайомлення із цим повідомленням.
		Однак і це повідомлення ОСОБА_1 підписала з відміткою «Не згодна».
		19 жовтня 2018 року начальник ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі листом за вих. № 5414/8/21-22-0437 направив в.о. Голови ДФС України матеріали та клопотання про звільнення 30 жовтня 2018 року ОСОБА_1 , першого заступника начальника ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі, відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ «Про державну службу», пункту 1 статті 40 КЗпП України, оскільки у ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі відсутні рівнозначні вакантні посади, які відносяться до номенклатури Голови ДФС, та ОСОБА_1 були запропоновані усі 82 вакантні посади у ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та                    м.   Севастополі, у т.ч. 57 посад категорії «Б» та 25 посад категорії «В», робота на яких передбачає проживання у місті Херсоні та у інших населених пунктах Херсонської області. З жодною із запропонованих посад ОСОБА_1 не погодилася.
		30 жовтня 2018 року в.о. Голови ДФС України видано наказ № 2078-о «Про звільнення ОСОБА_1 », яким відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» та у зв`язку із зміною Організаційної структури та штатного розпису ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі наказано припинити державну службу та звільнити 30 жовтня 2018 року ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м.   Севастополі у зв`язку із скороченням чисельності штату державних службовців, пункт 1 статті 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
		З даним наказом ОСОБА_1 ознайомилася 30 жовтня 2018 року, проте зробила відмітку «З наказом не згодна у зв`язку з порушенням відносно мене статті                    184 КЗпП».
		30 жовтня 2018 року начальником ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та                            м.   Севастополі видано наказ № 580-о «Про оголошення наказу ДФС України від              30 жовтня 2018 року № 2078-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та проведення розрахунку».
		Вважаючи вищезазначені накази відповідачів, а також дії ДФС України щодо затвердження Переліку змін №1 до Організаційної структури ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі на 2018 рік протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.
		Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Положеннями частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить з наступного.
		Стаття 55 Конституції України гарантується кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Частиною п`ятою статті 125 Конституції України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
		За визначенням частини першої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;                     10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
		Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII; у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).
		Відповідно до статті 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
		Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
		За змістом статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
		Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
		Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
		У частині першій статті 83 Закону № 889-VIII наведені підстави припинення державної служби. Зокрема, державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».
		Як свідчить зміст оскаржуваного у цій справі наказу ДФС України, державна служба ОСОБА_1 припинилася за ініціативою суб`єкта призначення, що відповідає пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII. 
		Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
		Частиною третьою цієї статті передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Разом із тим, частиною другої цієї статті обумовлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		У положеннях статей 42, 49-2 КЗпП України закріплено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам, переліченим у частині другій статті 42 КЗпП. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
		З системного аналізу наведених норм спеціального та трудового законодавства слідує, що для розірвання трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII уповноважений орган повинен довести факт скорочення чисельності або штату державних службовців. Одночасно з попередженням про звільнення уповноважений орган повинен запропонувати працівникові іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посаду державної служби) в цьому органі, або довести факт відсутності такої можливості.
		При цьому, роботодавець є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому усі наявні вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
		Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, тому, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України, роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення такого працівника.
		Судами попередніх інстанцій установлено та сторонами не оспорюється, що в ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі відбулося скорочення штату державних службовців. З-поміж іншого, зі штатного розпису у структурному підрозділі «Керівництво», в якому працювала ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника, вивелась одна штатна посада «перший заступник начальника».
		Як слідує з обставин справи, процедура вивільнення ОСОБА_1 була проведена відповідачем у відповідності до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII та вимог законодавства про працю. Зокрема, 31 серпня 2018 року начальник ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі двічі повідомляв ОСОБА_1 про зміну істотних умов державної служби, які полягають у зміні організаційної структури та штатного розпису Головного управління. Одночасно з повідомленнями відповідач-2 запропонував позивачу продовжити роботу на одній із запропонованих посад.
		З указаних повідомлень про зміну істотних умов державної служби вбачається, що ОСОБА_1 було запропоновано 25 посад державної служби категорії «В» та 57 посад категорії «Б».
		Однак, позивач з пропозицією відповідача-2 не погодилася, від продовження проходження державної служби на будь-якій із запропонованих посад відмовилася.
		Щодо доводів позивача про те, що повідомлення про зміну істотних умов державної служби було вручено не керівником державної служби, як того вимагає стаття 43 Закону № 889-VIII, а начальником ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та                             м.   Севастополі, Суд зазначає наступне.
		Так, за правилами частини четвертої статті 43 Закону № 889-VIII про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.
		За визначенням, наведеним у пункті 3 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі.
		Повноваження керівника державної служби визначені у статті 17 Закону № 889-VIII. Зокрема, керівник державної служби, серед іншого: 
		організовує планування роботи з персоналом державного органу, в тому числі організовує проведення конкурсів на зайняття вакантних посад державної служби категорій "Б" і "В", забезпечує прозорість і об`єктивність таких конкурсів відповідно до вимог цього Закону;
		забезпечує планування службової кар`єри, планове заміщення посад державної служби підготовленими фахівцями згідно з вимогами до професійної компетентності та стимулює просування по службі;
		призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на вакантні посади державної служби категорій "Б" і "В", звільняє з таких посад відповідно до цього Закону;
		забезпечує підвищення кваліфікації державних службовців державного органу;
		здійснює контроль за дотриманням виконавської та службової дисципліни в державному органі;
		приймає у межах наданих повноважень рішення про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В".
		Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 проходила державну службу в ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі на посаді першого заступника начальника, яка віднесена до категорії «Б» посад державної служби.
		Тому, виходячи з вищенаведених положень спеціального законодавства та підпункту 18 пункту 11 Положення про ДФС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. № 236, суб`єктом призначення та звільнення першого заступника начальника територіального органу ДФС України - ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі є Голова ДФС України.
		Поряд із цим, наказом ДФС України від 18 січня 2016 року № 57-о «Про надання повноважень» уповноважено керівників (або осіб, що виконують їх обов`язки), в тому числі головних управлінь ДФС в областях, при скороченні чисельності працівників, змін істотних умов праці та наступному вивільненні здійснити заходи щодо попередження керівних працівників територіальних органів та осіб начальницького складу податкової міліції, посади яких належать до номенклатури ДФС, а також заходи щодо працевлаштування працівників шляхом пропонування посад у підпорядкованих органах, в тому числі номенклатури Голови ДФС.
		Крім того, наказом ДФС України від 06 лютого 2017 року № 183-о «Про уповноваження керівників територіальних органів ДФС» уповноважено, зокрема, керівників ГУ ДФС в областях здійснювати заходи щодо повідомлення керівних працівників територіальних органів та осіб начальницького складу податкової міліції, посади яких належать до номенклатури ДФС, про зміну істотних умов державної служби з підстав, передбачених статтею 43 Закону № 889-VIII, та можливе наступне вивільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 цього Закону. 
		Отже, ДФС України зазначеними наказами уповноважила начальника ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі попереджати керівних працівників, посади яких належать до номенклатури ДФС, про зміну істотних умов державної служби.
		До того ж, у матеріалах справи відсутні докази визнання нечинними вказаних наказів ДФС України чи скасування їх у судовому порядку.
		Ураховуючи викладене Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів позивача в указаній частині та вважає, що начальник ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі, повідомляючи позивача про зміну істотних умов державної служби, діяв у межах наданих повноважень та у спосіб, що визначеним чинним законодавством.
		Окремо слід зауважити про те, що частиною п`ятою статті 43 Закону № 889-VIII державному службовцю надано право у разі незгоди із зміною істотних умов державної служби оскаржити відповідне рішення в порядку, визначеному статтею 11 цього Закону, а саме звернутися до керівника державної служби зі скаргою із зазначенням фактів порушення його прав або перешкод у їх реалізації, а у разі незгоди з відповіддю керівника державної служби - звернутися із відповідною скаргою до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
		Проте вказаним правом ОСОБА_1 не скористалася, повідомлення про зміну істотних умов державної служби не оскаржила, а тому, в контексті розгляду справи, предметом оскарження у якій є наказ про звільнення, суд позбавлений можливості надавати оцінку рішенню про зміну істотних умов державної служби, яким завершено процедуру вивільнення.
		Верховний Суд вважає необґрунтованими твердження суду апеляційної інстанції про те, що положення наказів ДФС України від 18 січня 2016 року № 57-о «Про надання повноважень» та від 06 лютого 2017 року № 183-о «Про уповноваження керівників територіальних органів ДФС» не відповідають приписам частини четвертої статті 43 Закону № 889-VIII, оскільки ці накази не є предметом оскарження у даній справі, а тому суд не вправі надавати оцінку їх відповідності нормам чинного законодавства. 
		З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що причиною її незгоди на продовження проходження державної служби в ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та                 м.   Севастополі є те, що запропоновані відповідачем посади не є рівнозначними тій, яку вона займала. При цьому, ОСОБА_1 наголошувала, що з моменту її повідомлення про зміну істотних умов державної служби по дату звільнення в ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі були вакантними посади начальників територіальних управлінь, а саме Новокаховського, Херсонського, Бериславського, Великолепетинського, Генічеського, на зайняття посади в яких вона б погодилася. Крім того, рівнозначні вакантні посади були в Митниці ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі.
		Суд вважає, що ключовим елементом у розв`язанні вказаного питання є необхідність означення поняття «рівнозначна посада». 
		За наведеним у пункті 6 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII визначенням, рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.
		Відповідно до статті 51 цього Закону посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на такі групи оплати праці: до групи                     1 належать посади керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 2 належать посади перших заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 3 належать посади заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 4 належать посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи                5 належать посади заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 6 належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади; до групи 7 належать посади головних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 8 належать посади провідних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 9 належать посади спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади. 
		Прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
		З метою встановлення розмірів посадових окладів державні органи поділяються за юрисдикцією, яка поширюється: 1) на всю територію України; 2) на територію однієї або кількох областей, міста Києва або Севастополя; 3) на територію одного або кількох районів, міст обласного значення. У державних органах відповідної юрисдикції забезпечується наявність усіх груп оплати праці, передбачених частиною першою   цієї статті.
		Між тим, Законом № 889-VІІІ не визначено поняття «нижча посада». Однак, проаналізувавши положення спеціального законодавства, можна дійти висновку, що нижчою посадою є посада державної служби, яка належить до нижчої групи оплати праці без урахування юрисдикції державного органу, а також посада державної служби у державному органі з нижчим рівнем юрисдикції в межах однієї групи оплати праці.
		Посада «першого заступника начальника», яку обіймала ОСОБА_1 , належить до          5 групи оплати праці. 
		Станом на 30 серпня 2018 року в штатному розписі ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі були передбачені посади віднесені до 5 групи оплати праці, а саме посади «заступника начальника» - 2 штатні одиниці ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ). Проте рівнозначних вакантних посад, віднесених до 5 групи оплати праці, в Головному управлінні станом на 01 та 31 серпня 2018 року, а також у період з 31 серпня по 30 жовтня 2010 року, не було. 
		Посилання позивача на те, що дві посади «першого заступника начальника» є рівнозначними Суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне. 
		Положенням про ГУ ДФС у Херсонській області, АРК Крим та м. Севастополі передбачено, що у його складі діють підрозділи податкової міліції. Координацію діяльності підрозділів податкової міліції в ГУ ДФС здійснює перший заступник начальника ГУ ДФС. Заступники начальника ГУ ДФС зокрема, забезпечують виконання повноважень відповідно до затвердженого розподілу обов`язків.
		Тобто Положенням передбачена обов`язковість наявності посади першого заступника начальника ГУ ДФС, який координує діяльність податкової міліції.
		Виходячи з функціональних обов`язків ОСОБА_1 , як першого заступника начальника, та ОСОБА_4 , як першого заступника начальника, на якого покладено обов`язки координації діяльності підрозділів податкової міліції в ГУ ДФС, їх посади не є рівноцінними.
		До того ж, у «перших заступників начальника» ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі були різні умови оплати праці. Зокрема, оплата праці першого заступника начальника - ОСОБА_1 регулювалася постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2018 року № 24 «Про впорядкування структури заробітної плати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя у          2018 році». Натомість, оплата праці першого заступника начальника, який координує діяльність податкової міліції, визначена постановою Кабінету Міністрів України від           30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами). Така відмінність умов оплати праці затверджена наказом ДФС України від 29 січня 2018 року № 52 «Про умови оплати праці працівників ДФС та її територіальних органів» (зі змінами).
		Ураховуючи зазначені вище відмінності двох посад «першого заступника начальника» та зважаючи, що наявність посади першого заступника начальника ГУ ДФС, який координує діяльність податкової міліції, є обов`язковою, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про нерівнозначність вказаних посад.
		Відносно посад начальників територіальних управлінь ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі, які не були запропоновані ОСОБА_1 , Суд ураховує таке.
		10 серпня 2018 року заступника начальника - начальника Бериславського відділення Новокаховської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області ОСОБА_5 було попереджено про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією Новокаховської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області шляхом приєднання до ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та           м. Севастополі. Того ж дня ОСОБА_5 запропоновано посаду начальника Бериславського управління ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі, з якою він погодився 10 серпня 2018 року.
		Наказом відповідача-2 від 24 вересня 2018 року № 373-о ОСОБА_5 призначено в порядку переведення з 25 вересня 2018 року на посаду начальника Бериславського управління ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі. Підстава: заява ОСОБА_5 , наказ ДФС України від 21 вересня 2018 року № 1706-о.
		Отже, станом на 31 серпня 2018 року посада начальника Бериславського управління ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі була запропонована іншій особі, яка, своєю чергою, погодилась на її зайняття. 
		Що ж стосується інших чотирьох посад начальників територіальних управлінь ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі, то з матеріалів справи слідує, що станом на 31 серпня 2018 року вказані посади не були вакантними. Зокрема, наказом ДФС України від 30 серпня 2018 року № 1458-о «Про звільнення працівників» відповідно до пункту 2 частини 1 статі 41 Закону України «Про державну службу», пункту 5 статі 36 КЗпП України звільнено в порядку переведення для подальшої роботи в ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі працівників, серед яких ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Того ж дня зазначених працівників прийнято на роботу в ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та                             м.   Севастополі на вказані посади.
		У підсумку вбачається, що доводи позивача у вищеозначеній частині не ґрунтуються на матеріалах справи, а судами першої та апеляційної інстанцій надана неправильна юридична оцінка зібраним по справі доказам.
		Щодо доводу позивача про те, що відповідачі не запропонували їй усіх наявних вакансій в центральному апараті ДФС України та органах митної служби, то Верховний Суд погоджується з позицією ДФС України про те, що ОСОБА_1 не працювала в центральному апараті ДФС України, а її посада була передбачена в штатному розписі ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі. Те, що суб`єктом призначення на категорію посад, яку займала позивач, є керівник ДФС України, не тягне за собою обов`язку відповідача пропонувати їй посади в центральному апараті ДФС України, або в інших областях.
		Більше того, Суд звертає увагу, що наказами ДФС України від 18 січня 2016 року             №   57-о «Про надання повноважень» та від 06 лютого 2017 року № 183-о «Про уповноваження керівників територіальних органів ДФС» надано повноваження начальникам територіальних управлінь ДФС при скороченні чисельності працівників, змін істотних умов праці та наступному вивільненні здійснити заходи щодо попередження керівних працівників територіальних органів та осіб начальницького складу податкової міліції, посади яких належать до номенклатури ДФС, а також заходи щодо працевлаштування працівників шляхом пропонування посад у підпорядкованих органах, в тому числі номенклатури Голови ДФС.
		Тобто, начальник ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі уповноважений пропонувати працівникам посади лише в межах юрисдикції територіального органу ДФС, яка розповсюджується на Херсонську область, АРК та м. Севастополь. 
		Щодо доводів позивача стосовно переважного права залишення її на роботі Верховний Суд зазначає, що ОСОБА_1 було запропоновано переведення на вакантні посади, однак вона не виявила бажання щодо такого переведення, у зв`язку з чим ДФС України видала наказ про звільнення. Таким чином, переважне право позивача на залишення на роботі в спірних правовідносинах роботодавцем не порушене. 
		Ураховуючи дотримання відповідачем-2 процедури вивільнення позивача у зв`язку з скороченням штату державних службовців, а також те, що ОСОБА_1 було запропоновано 82 посади державної служби в межах юрисдикції територіального органу ДФС, у тому числі посади начальників підпорядкованих ДПІ, Верховний Суд приходить до висновку, що зі свого боку відповідачами вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів з метою забезпечення гарантій позивача на подальше проходження нею державної служби під час зміни організаційної структури ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі.
		За таких обставин, приймаючи оскаржуваний наказ від 30 жовтня 2018 року                    №   2078-О «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідач-1 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відтак, зважаючи на правомірність звільнення ОСОБА_1 відсутні підстави для визнання протиправним та скасування наказу відповідача-2 від 30 жовтня 2018 року № 580-о «Про оголошення наказу ДФС України від 30 жовтня 2018 року № 2078-О «Про звільнення ОСОБА_1 » та проведення розрахунку».
		Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували вищезазначене та дійшли передчасного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 у частині вимог щодо визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		У пункті 42 рішення Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Бендерський проти України» вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (… ). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.
		У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. 
		Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
		За правилами статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
		Ураховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій повно встановлено фактичні обставини справи, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд відповідно до повноважень наданих статтею 349 КАС України вважає необхідним скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на те, що суд касаційної інстанції ухвалює рішення на користь сторони, яка є суб`єктом владних повноважень, у силу частини другої   статті 139 КАС України   з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
		Однак зважаючи на відсутність документального підтвердження понесених суб`єктом владних повноважень зазначених витрат, підстави для їх стягнення з позивача відсутні.
		Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі - задовольнити.
		2. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2019 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		3. Ухвалити у наведеній частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.  
		4. В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від                11 квітня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від         27 червня 2019 року - залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		В.М. Соколов
		Л.О. Єресько 
		 А.Г. Загороднюк ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...