Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 482/1648/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 06.11.2020.
Дата набрання законної сили: 02.11.2020
Номер судового провадження: 61-1779ск17

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		02 листопада 2020 року
		містоКиїв
		 
		справа №482/1648/16-ц
		провадження № 61-1779св17
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), ГулейковаІ.Ю., ЯремкаВ.В.,
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 ,
		відповідач  Публічне акціонерне товариство «Миколаївобленерго»,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від05жовтня 2017року у складі судді БаранкевичВ.О. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від27листопада 2017року у складі колегії суддів: СамчишиноїН.В., ГалущенкаО.І., СеребряковоїТ.В.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		У листопаді 2016року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» 
		(далі  ПАТ«Миколаївобленерго») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що він працював на посаді електромонтера з обслуговування підстанції III групи кваліфікації групи чергові на підстанціях філії ПАТ «Миколаївобленерго» Новоодеського району Північного округу. 11березня 2015року позивач призваний на військову службу у зв`язку із оголошенням Указом Президента України від14січня 2015року №15 часткової мобілізації та укладено контракти про проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу. Наказом ПАТ«Миколаївобленерго» від03листопада 2016року №1555-к з 28вересня 2016року його звільнено на підставі Указу Президента України від26вересня 2016року №411/2016. Позивач зазначав, що наказ є незаконним, оскільки рішення про демобілізацію не ухвалювалося і особливий період, на який укладався контракт, не закінчився. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив визнати протиправним і скасувати наказ ПАТ«Миколаївобленерго» від03листопада 2016року №1555-к про звільнення, поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду в сумі 3000,00грн.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		Відповідач поданий позов не визнав, вважав його необґрунтованим.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від05жовтня 2017року, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Судом поновлено ОСОБА_1 на роботі у ПАТ«Миколаївобленерго» на посаді електромонтера з обслуговування підстанції III групи кваліфікації, групи чергові на підстанціях. Стягнуто з ПАТ«Миколаївобленерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (за період з 28вересня 2016року до 05жовтня 2017року) у сумі 48768,00грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У частині стягнення відшкодування моральної шкоди відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду. З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки його звільнення проведено з порушенням вимог статті119 КЗпПУкраїни.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у грудні 2017року із застосуванням засобів поштового зв`язку, ПАТ«Миколаївобленерго» просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
		Заявник зазначає, що відповідно до статті1 Закону України 
		«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період діє на час проведення мобілізації, під час воєнного стану і часткової відбудови після закінчення воєнних дій. Указом Президента України від26вересня 2016року №411/2016 звільнено в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від14січня 2015року №15. Таким чином, на переконання заявника, особливий період припинений, а тому звільнення ОСОБА_1 з посади електромонтера було законним, оскільки на нього на час звільнення не поширюються положення статті119 КЗпП України.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від03жовтня 2017року №2147-VIII, що набрав чинності 15грудня 2017року, далі  ЦПКУкраїни) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту11 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПКУкраїни заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у грудні 2017року.
		Ухвалою Верховного Суду від23лютого 2018року відкрито касаційне провадження у справі.
		Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» ЗаконуУкраїни від15січня 2020року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX 
		(далі  Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2017року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004року №1618-IV, далі  ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами встановлено, що з 24січня 2012року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем.
		Наказом ПАТ«Миколаївобленерго» від16вересня 2014року №1577-к ОСОБА_1 переведено електромонтером з обслуговування підстанції III групи кваліфікації групи чергові на підстанціях філії Новоодеського району Північного округу.
		11березня 2015року позивач призваний на військову службу до Збройних Сил України за частковою мобілізацією на виконання Указу Президента України від14січня 2015року №15 «Про часткову мобілізацію» та проходив військову службу.
		11березня 2016року та після спливу шести місяців, 01вересня 2016року позивач укладав контракти на проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на шість місяців у ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді начальника відділення забезпечення.
		У зв`язку із зазначеним з 11березня 2015року до 28вересня 2016року позивача увільнено від роботи в ПАТ«Миколаївобленерго».
		Наказом від03листопада 2016року №1555-к припинено трудовий договір (контракт) з ОСОБА_1 та з 28вересня 2016року звільнено з роботи за пунктом3 частини першої статті36 КЗпП України на підставі Указу Президента України від26вересня 2016року №411/2016, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі  Закон № 2232-XII).
		Про звільнення позивача повідомлено листом від04листопада 2016року №06/39952.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі 
		Відповідно до частини першої статті3 ЦПКУкраїни 2004року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до частини другої статті19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною шостою статті43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.
		Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.
		Так, саме Законом №2232-XII здійснюється правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України; ним також визначаються загальні засади проходження в Україні військової служби, отже є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу.
		Відповідно до частин першої та другої статті2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
		За приписами частин другої, третьої статті1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
		Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
		Видами військової служби відповідно до частини шостої статті2 Закону 
		№2232-XII є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
		Рішенням Ради національної безпеки та оборони України від01березня 2014року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», яке введене в дію Указом Президента України від02березня 2014року №189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи. 
		Законом України «Про затвердження Указу Президента України 
		«Про часткову мобілізацію» затверджено Указ Президента України від17березня 2014року №303, яким глава держави у зв`язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі постановив про оголошення та проведення часткової мобілізації.
		01квітня 2014року набрав чинності Закон України від27березня 2014року №1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації», пунктом6 частини другої якого статтю39 Закону №2232-XII, що регламентує призов на військову службу під час мобілізації, доповнено, зокрема, частиною другою такого змісту:
		«2. За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності».
		У подальшому Президентом України ще тричі видавалися укази про часткову мобілізацію, які були затверджені Законами України від06травня 2014року №1240-VII, 22липня 2014року №1595-VII, 15січня 2015року №113-VIII та, крім іншого, встановлювали строки проведення мобілізації (протягом 45діб у перших двох випадках та 210діб  в останньому).
		Крім того, Указом Президента України від14січня 2015року №15 «Про часткову мобілізацію» (пункт5) Кабінету Міністрів України доручено, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь «повна готовність», а пунктом7 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею39 Закону № 2232-XII, статтею119 КЗпП за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.
		08лютого 2015року Законом України від15січня 2015року №116-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», частину другу статті39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:
		«2. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання».
		Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.
		11червня 2015року набрав чинності Закон України від14травня 2015року №433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», метою прийняття якого згідно з пояснювальною запискою до нього є посилення соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду. Зазначеним Законом частину другу статті39 Закону №2232-XII викладено в такій редакції:
		«2. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті51, частиною п`ятою статті53, частиною третьою статті57, частиною п`ятою статті61 ЗаконуУкраїни «Про освіту».
		01червня 2016року набрав чинності Закон України від24грудня 2015року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким, зокрема частину третю та четверту статті119 КЗпПУкраїни викладено в редакції, яка (і на час виникнення спірних правовідносин у цій справі) передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб  підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що громадяни України, призвані на строкову військову службу під час особливого періоду, користувалися передбаченими частиною третьою статті119 КЗпПУкраїни гарантіями щодо збереження місця роботи та середньомісячного заробітку.
		Доводи касаційної скарги про те, що на момент укладання контракту ОСОБА_1 така умова проходження військової служби, як особливий період, не діяла, є неприйнятними, з огляду на таке.
		Визначення «особливого періоду» наведено у Законі України 
		«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до статті1 якого: мобілізація  це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту  на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період  період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; демобілізація  це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту  на організацію і штати мирного часу.
		Відповідно до статті1 Закону України від06грудня 1991року №1932-ХІІ «Про оборону України» особливий період  це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		За змістом наведених визначень навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
		Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
		Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від26серпня 2020року у справі №813/402/17 (провадження №11-609апп19). Підстав відступити від зазначеного висновку Верховним Судом не встановлено.
		Відповідно до частин першої, другої статті235 КЗпПУкраїни у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Виходячи з наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що законних підстав для звільнення позивача з посади не було, у зв`язку з цим ОСОБА_1 підлягає поновленню на попередній роботі та відповідно до положень статті235 КЗпПУкраїни з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не дають підстав для спростування висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених обґрунтовано у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що відповідно до положень статті400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від18липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» залишити без задоволення.
		Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від05жовтня 2017року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від27листопада 2017року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді    С.О.Погрібний
		 
		 
		 І.Ю.Гулейков
		 
		 
		 В.В.Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...