Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 526/86/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 06.11.2020.
Дата набрання законної сили: 03.11.2020
Номер судового провадження: 61-1702ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		03 листопада 2020 року 
		 
		м. Київ
		справа № 526/86/19
		провадження № 61-1702св20
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Штелик С. П.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , Гадяцька міська рада,
		треті особи: Відділ у Гадяцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2019 року у складі судді Киричка С. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня          2019 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Абрамов П. С.,                    Бондаревська С. М., 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2019 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_2 , Гадяцької міської ради, треті особи: Відділ у Гадяцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_3 , про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю.
		Позовна заява мотивована тим, що 10 березня 2017 року вона придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до чого стала її власником. В даному будинку всього знаходиться чотири квартири. Земельна ділянка відноситься до фонду міської ради та знаходиться в загальному користуванні. На прибудинковій території знаходяться господарські споруди, якими користуються власники квартир. Власником квартири № 4 у вказаному будинку є ОСОБА_2 , який приватизував частину земельної ділянки розміром 0,0313 га. В даній квартирі проживає донька відповідача зі своїм співмешканцем, з яким у неї виникають конфлікти з приводу користування земельною ділянкою. 11 жовтня 2018 року за її заявою було проведено обстеження прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 комісією Гадяцької міської ради з метою встановлення меж приватизованої земельної ділянки до квартири № 4 . В зв`язку з відмовою мешканців даної квартири надавати документи, встановити межі не вдалося. Згідно державного акта на право приватної власності на землю серії ІV-ПЛ № 023633, виданого на ім`я ОСОБА_2 , цільовим призначенням приватизованої земельної ділянки розміром 0,0313 га є будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. 
		Оскільки, житловий будинок АДРЕСА_1 являється багатоквартирним, а не приватним житловим будинком, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним держаний акт серії ІV-ПЛ № 023633, виданий 25 листопада 2003 року Гадяцькою міською радою на ім`я ОСОБА_2 про набуття ним права приватної власності на землю площею 0,313 га для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 .
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 07 жовтня         2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду            від 18 грудня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
		Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю площею 0,0313 га для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 , серія ІV-ПЛ № 023633, виданий на ім`я ОСОБА_2 та зареєстрований 25 лютого 2003 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 1585 Гадяцькою міською радою народних депутатів.
		Судові рішення мотивовані тим, що державний акт на право приватної власності на землю від 25 листопада 2013 року, видано з порушенням земельного законодавства, а саме норми статті 42 ЗК України, що є підставою для визнання його недійсним. Крім того, будинок АДРЕСА_1 за технічною характеристикою належить до багатоквартирних, а тому квартири такого будинку не можуть мати окремі прибудинкові території, оскільки мають задовольняти інтереси всіх мешканців цього будинку. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		У січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області                          від 07 жовтня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду                      від 18 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції в резолютивній частині свого рішення допустив помилку вказавши, що державний акт на право приватної власності на землю виданий та зареєстрований 25 лютого 2013 року, замість 25 листопада 2013 року.
		Разом з тим, всі квартири у житловому будинку   АДРЕСА_1 є приватною власністю, а тому будинок є приватним, а не комунальним. На балансі комунальної організації вказаний будинок не знаходиться. Статус даного будинку як багатоквартирного ніхто не визначав. Крім того, земельна ділянка, що прилягає до будинку не була закріплена Гадяцькою міською радою як прибудинкова. Також, позивач є власником квартири  АДРЕСА_1 , а не співвласником зазначеного будинку.
		На вказані обставини суди попередніх інстанцій уваги не звернули та дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог.
		Крім того, позивач пропустила позовну давність, оскільки державний акт на право власності на землю був виданий 25 листопада 2003 року.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу з Гадяцького районного суду Полтавської області.
		Справа до Верховного Суду надійшла у лютому 2020 року,
		Доводи інших учасників справи
		У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який обґрунтовано тим, що рішення Гадяцької міської ради від 14 жовтня 2013 року є незаконним. ОСОБА_2 порушив порядок приватизації земельної ділянки, що належала фонду міської ради, що в подальшому призвело до порушення прав позивача, як власника квартири АДРЕСА_1 .
		Враховуючи викладене,  ОСОБА_1 просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін.
		У лютому 2020 року  ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, яка обґрунтована тим, що всі сусіди вказаного будинку були згодні та підписали акт про погодження на приватизацію земельної ділянки. Обставини на які посилається ОСОБА_1 у своєму відзиві є надуманими.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу                                 від 10 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Гадяцького районного нотаріального округу Заєць Н. М. та зареєстрованого в реєстрі за              № 408 (а.с.15-16).
		05 жовтня 2017 року на замовлення ОСОБА_1 проведено технічну інвентаризацію квартири АДРЕСА_1 , технічні характеристики об`єкта нерухомості викладені в технічному паспорті (а.с.12-13).
		На підставі договору купівлі-продажу від 11 листопада 2000 року серії АВІ            № 163140, посвідченого приватним нотаріусом Гадяцького районного нотаріального округу Солодовник Н. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 1413, ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_4 . (а.с.47). 
		Рішенням 11 сесії 4 скликання Гадяцької міської ради від 14 жовтня 2003 року ОСОБА_2 , на підставі його заяви, передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд, площею 0,0313 га по АДРЕСА_1 ; рекомендовано виготовити державний акт на право власності на землю та використовувати її за призначенням (а.с.48).
		Згідно державного акта на право власності на землю серії ІV-ПЛ № 023633             від 25 листопада 2003 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,313 га для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.8).
		03 серпня 2011 року ОСОБА_2 розпорядився належним йому майном та подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_4 , що підтверджується договором дарування (а.с.93-94).
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня         2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції від 11 червня 2003 року) до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів.
		Пунктом 2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24 травня            2001 року № 127 визначено, що будинок квартирного типу - це дво- або багатоквартирний житловий будинок, у якому квартири є окремими об`єктами нерухомого майна. Будинки квартирного типу можуть бути одноповерховими та багатоповерховими.
		За змістом пунктів 1, 4 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
		Згідно з пунктом 1 частини першої та частини другої статті 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» у зазначеній редакції, співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.
		Відповідно до статті 42 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття рішення Гадяцької міської ради від 14 жовтня 2003 року) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі,   споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та  конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території,  визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
		Із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».
		У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання.
		Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.
		Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08 квітня          2019 року у справі № 368/513/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі                             № 461/3647/16-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 295/7193/15-ц.
		В матеріалах справи, відсутні належні та допустимі докази, які б указували на створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.
		Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що державний акт на право приватної власності на землю площею 0,0313 га для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 , серія ІV-ПЛ №023633 видано з порушенням вимог закону та суперечить положенням статті 42 ЗК України, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
		Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції в резолютивній частині свого рішення допустив помилку вказавши, що державний акт на право приватної власності на землю виданий та зареєстрований 25 лютого 2013 року, замість 25 листопада 2013 року є безпідставними, оскільки допущена помилка не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки це порушення не призвело до ухвалення незаконного рішення.
		Посилання в касаційній скарзі на те, що статус будинку АДРЕСА_1 як багатоквартирного ніхто не визначав є необґрунтованими, оскільки за технічною характеристикою у вказаному будинку налічується чотири квартири.
		Доводи касаційної скарги про те, що позивач пропустила позовну давність, оскільки державний акт на право власності на землю був виданий 25 листопада 2003 року не заслуговує на увагу, оскільки ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді вимоги про застосування позовної давності відповідачем не заявлялось.
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»,  № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 07 жовтня             2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                               Є. В. Петров
		                                                                                                           А. А. Калараш
		                                                                                                          С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...