Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 478/2091/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 06.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 06.11.2020.
Дата набрання законної сили: 02.11.2020
Номер судового провадження: 51-5211ск20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019150240000397

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		іменем України
		2 листопада 2020 року
		м. Київ
		Справа № 478/2091/19
		Провадження № 51- 5211 ск 20
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 , 
		суддів:   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Казанківського районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2020року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року, 
		в с т а н о в и в:
		Вироком Казанківського районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2020року
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , котрий в силу п. 1 ст. 89 КК України вважається таким, що не має судимості,
		засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.
		Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 залишено без змін.
		Згідно з копіями доданих до касаційної скарги судових рішень, 13 серпня 2019року у вечірній час між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які знаходились на перехресті вул. Демчишина в с. Миколаївка Казанківського району Миколаївської області, на ґрунті особистих неприязних стосунків виникла сварка з приводу грошового боргу. При з`ясуванні стосунків, ОСОБА_4 умисно наніс потерпілому ОСОБА_5 не менше одного удару кулаком правої руки в область обличчя та один удар правою ногою в область ребер. Після чого, ОСОБА_5 почав тікати в бік вул. Демчишина.Проте  ОСОБА_4 його наздогнав і наніс ОСОБА_5 один удар кулаком правої руки в область тулубу та один удар правою ногою в область нижньої щелепи, спричинивши   ОСОБА_5 тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння у вигляді закритих переломів сьомого, восьмого, дев`ятого ребр зліва зі зміщенням уламків, які ускладнились лівобічним малим гемопневматорексом, підшкірної емфіземи, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, та легкі тілесні ушкодження у вигляді посттравматичної екстракції першого, другого зубів нижньої щелепи праворуч, що призвели до незначної втрати загальної працездатності.
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 просить змінити судові рішення щодо нього в частині призначеного покарання, звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладанням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
		Засуджений вважає судові рішення першої та апеляційної інстанцій незаконними через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість. На думку засудженого, його виправлення можливе зі звільненням його від покарання з випробуванням. Вказує на те, що судом необґрунтовано не визнано обставини, що пом`якшують покарання, а саме його щире каяття, відшкодування матеріальної та моральної шкоди потерпілому, який до нього претензій не має. Крім того, засуджений зазначає, що він несудимий, за місцем проживання характеризується задовільно, працює, має стійкі соціальні зв`язки, проживає з дружиною та малолітньою дитиною, які знаходяться на його утриманні, а також він доглядає за батьками пенсіонерами. На обліку у психіатра та нарколога не перебуває. До того ж, відділом пробації Казанківського району Миколаївської області рекомендовано призначити йому покарання без обмеження волі. 
		Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
		Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються та не заперечуються.
		Засуджений порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосуваннясвободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності  призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру,враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
		Призначаючи ОСОБА_4 вид та міру покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК Україниврахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення за його видом (категорією), який згідно зі ст. 12 КК України, є тяжким злочином, та його наслідки, дані про особу винного, який характеризується посередньо, має на утриманні малолітню дитину. Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, судом першої інстанції не встановлені.
		Крім того, приймаючи до уваги поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, та відсутність факту відшкодування заподіяної шкоди, а також враховуючи його особу, який не судимий згідно зі ст. 89 КК України, однаксхильний до вчинення злочинів, який раніше звільнявся від відбування покарання з випробуванням, проте відповідних висновків для себе не зробив та знову вчинив злочин, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, згідно із досудовою доповіддю органу пробації має середній ризик повторного вчинення кримінального правопорушення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що єнеобхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 призначення покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст. 121 КК України, що відповідатиме принципу справедливості та невідворотності покарання.
		Аналогічні з доводами касаційної скарги, доводи апеляції засудженого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_6 були предметом розгляду суду апеляційної інстанції. 
		Апеляційний суд у своєму рішенні погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність щирого каяття ОСОБА_4 у вчиненому злочині, оскільки така обставина повинна знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. 
		При цьому суд наголосив, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
		Матеріали ж кримінального провадження свідчать, що ані під час досудового розслідування, ані під час судового розгляду ОСОБА_4 не вживав заходів щодо вибачення перед потерпілим та відшкодування потерпілому майнової шкоди. 
		Водночас, апеляційним судом надано оцінку й поданим стороною захисту під час апеляційного розгляду розпискам потерпілого  ОСОБА_7 та поясненням обвинуваченого про те, що 01 березня 2020 року та 21 вересня 2020 року ОСОБА_4 на відшкодування майнової та моральної шкоди сплатив потерпілому загалом 14500 грн. На думку колегії суддів апеляційної інстанції, такі дії обвинуваченого щодо вжиття заходів для відшкодування завданої злочином шкоди лише після ухвалення обвинувального вироку та призначення покарання у виді позбавлення волі ставлять під сумнів пояснення ОСОБА_4 у ході апеляційного розгляду про його щире розкаяння у вчиненому злочині.
		До того ж, під час судового розгляду потерпілий ОСОБА_5 висловлював думку про призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, що також було враховано апеляційним судом при прийнятті рішення за апеляційними скаргами. 
		Окрім того, судом апеляційної інстанції належним чином було мотивовано і рішення про відсутність підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення  ОСОБА_4 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням. Зокрема, у цьому питанні судом було взято до уваги насамперед тяжкість вчиненого злочину з огляду на конкретні обставини його вчинення, а саме те, що обвинувачений неодноразово руками та ногами спричиняв тілесні ушкодження потерпілому в обличчя, по тулубу та не припиняв свої дії, незважаючи на прохання потерпілого припинити побиття, а також характер злочину та його наслідки у вигляді заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння. При цьому також обґрунтовано зазначено, що суд першої інстанції правильно врахував, що обвинувачений свідомо вважав можливим для себе під час незначного конфлікту безкарно ставити під загрозу життя іншої людини, що свідчить про його підвищений ступінь небезпеки для суспільства.
		Крім того, апеляційний суд зауважив, що хоча ОСОБА_4 не має судимості згідно зі ст. 89 КК України, але згідно із досудовою доповіддю органу пробації є середній ризик повторного вчинення ним кримінального правопорушення. 
		А тому відшкодування заподіяної шкоди після ухвалення обвинувального вироку та вжиття заходів для влаштування на роботу безпосередньо перед апеляційним розглядом, наявність на утриманні у обвинуваченого малолітньої дитини та батьків, які є пенсіонерами, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, не є достатньою підставою для звільнення ОСОБА_4 від покарання на підставі ст.75 КК України.
		На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_4 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно несправедливим через його суворість, а підстав для застосування щодо засудженого положень ст. 75 КК України, про що скаржник зазначає у касаційній скарзі, не вбачається.
		З огляду на зазначене, покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, призначено ОСОБА_4 відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України.
		Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України. 
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, у касаційній скарзі не наведено.
		З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 з мотивів, наведених у ній, немає, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК Україниу відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою необхідно відмовити.
		Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
		п о с т а н о в и в:
		Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Казанківського районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		С у д д і:
		 
		 
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...