Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 917/923/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; перевезення, транспортного експедирування; залізницею; втрата, пошкодження, псування вантажу.
Надіслано для оприлюднення: 06.11.2020. Зареєстровано: 06.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 09.11.2020.
Дата набрання законної сили: 04.11.2020
Номер судового провадження: 2315 П

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"04" листопада 2020 р. Справа № 917/923/20 
		 
		Колегія суддів у складі: 
		головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Дучал Н.М. , суддя Терещенко О.І. 
		за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.
		 
		за участю:
		позивача: Еріміді І.А., особисто;
		відповідача: Селецький О.В., довіреність,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. 2315 П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 06.08.2020 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Ціленко В.А., повний текст якого складено 06.08.2020 року, у справі
		 
		за позовом: Фізичної особи-підприємця Еріміді Ігоря Анатолійовича, м. Кременчук, Полтавська область,
		до: Акціонерного товариства "Укрпошта", м. Київ, в особі Полтавської дирекції Акціонерного товариства "Укрпошта", м. Полтава, 
		про стягнення 81182,09 грн.,
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Фізична особа-підприємець Еріміді І.А. звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Акціонерного товариства "Укрпошта", м. Київ, в особі Полтавської дирекції Акціонерного товариства "Укрпошта" про стягнення з відповідача на користь позивача 81182,09 грн., з яких 2547,59 грн. в якості відшкодування за міжнародне поштове відправлення СР061023190UA, 26602,83 грн. в якості відшкодування за міжнародне поштове відправлення СV060204814UA, 26055,50 грн. в якості відшкодування за поштове відправлення СV060218844UA, 25976,17 грн. в якості відшкодування за поштове відправлення СV060252559UA.
		В обґрунтування позову ФОП Еріміді І.А. зазначає, що відповідачем внаслідок неналежного надання послуг пересилання втрачено міжнародні поштові відправлення, в результаті чого АТ "Укрпошта" в особі Полтавської дирекції Акціонерного товариства "Укрпошта" у силу приписів Всесвітньої поштової конвенції та Закону України Про поштовий зв`язок зобов`язано відшкодувати позивачу 81182,09 грн.
		Рішенням господарського суду Полтавської області від 06.08.2020 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.
		Місцевий господарський суд обґрунтовуючи своє рішення зазначив, що у митних деклараціях до поштових відправлень митна вартість і оголошена цінна вартість є різними. Суперечливість позиції позивача щодо дійсної та оголошеної вартості вкладень до міжнародних поштових відправлень є порушенням Правил надання послуг поштового зв`язку та в силу вимог Всесвітньої поштової конвенції Актів ВПС, приписів договору № 08.1-721 від 29.03.2018 Акціонерне товариство "Укрпошта" як оператор не може нести відповідальність за поштові відправлення, що є предметом розгляду.
		Також господарський суд першої інстанції зазначив, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення. Позивачем у справі не доведена саме вина відповідача у втраті міжнародних поштових відправлень.
		Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить витребувати від АТ Укрпошта (код ЄДРПОУ 21560045, вулиця Хрещатик, будинок 22, м. Київ, 01001) матеріали за результатами перевірки причин втрати міжнародних поштових відправлень СР061023190UA, СV060204814UA, СV060218844UA, СV060252559UA та прийняті на засіданні комітету з розгляду питань щодо виплати відшкодування АТ Укрпошта рішення по міжнародним поштовим відправленням СР061023190UA, СV060204814UA, СV060218844UA, СV060252559UA; це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, здійснити розподіл судових витрат.
		Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що висновок місцевого господарського суду про не доведення вини відповідача у недоставлені міжнародних поштових відправлень і необхідності доведення саме вини АТ «Укрпошта», а не поштового оператора США, не ґрунтуються на вимогах Закону України «Про поштовий зв`язок» та актах Всесвітньої поштової конвенції. Згідно Актів ВПС, АТ «Укрпошта», як призначений національний оператор несе відповідальність за міжнародні поштові відправлення, а не будь-який інший оператор, який повністю чи частково виконує функцію доставки міжнародного поштового відправлення.
		Зазначає, що митна вартість товару, яка використовується для нарахування митних платежів та розрахунків податкових зобов`язань жодним чином не пов`язана з оголошеною цінністю міжнародного поштового відправлення. Позивач (як відправник та декларант) самостійно визначає митну вартість товару і цінність міжнародного поштового відправлення. При цьому, місцевий господарський суд при вирішенні справи помилково ототожнив митну вартість товарів і оголошену цінність міжнародного поштового відправлення. 
		Крім того, звертає увагу на те, що підставою для звільнення від відповідальності є дії відправника, в яких вбачаються елементи шахрайства з метою отримання компенсації, а не суперечлива поведінка.
		Також позивачем в апеляційній скарзі викладено клопотання, в якому він просить суд апеляційної інстанції витребувати від АТ Укрпошта (код ЄДРПОУ 21560045, вулиця Хрещатик, будинок 22, м. Київ, 01001) матеріали за результатами перевірки причин втрати міжнародних поштових відправлень СР061023190UA, СV060204814UA, СV060218844UA, СV060252559UA та прийняті на засіданні комітету з розгляду питань щодо виплати відшкодування АТ Укрпошта рішення по міжнародним поштовим відправленням СР061023190UA, СV060204814UA, СV060218844UA, СV060252559UA.
		Клопотання скаржник обґрунтовує тим, що з долучених до матеріалів справи листів АТ «Укрпошта» вбачається відмова відповідача у наданні позивачу документів за матеріалами перевірок щодо пересилання поштових відправлень. На думку позивача зазначені документи мають бути витребувані судом апеляційної інстанції з метою встановлення обставин щодо втрати міжнародних поштових відправлень та прийнятих за результатами службових перевірок рішень, адже позиція Полтавської дирекції АТ «Укрпошта» суперечить офіційним відповідям АТ «Укрпошта» і позивачу було відмовлено у наданні зазначених доказів в добровільному порядку представниками АТ «Укрпошта».
		Колегія суддів розглянувши зазначене клопотання дійшла висновку про відмову в його задоволенні виходячи з такого.
		Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Отже, тягар доведення обставин на які посилається сторона в обґрунтування своїх вимог та заперечень лежить саме на неї.
		Частиною 3 ст. 269 ГПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Позивачем у клопотанні про витребування додаткових доказів не наведено доводів щодо неможливості звернення позивача із таким самим клопотанням до суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для витребування таких доказів та їх прийняття судом апеляційної інстанції.
		Від позивача надійшла заява про долучення додаткових документів, а саме постанови Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі № 917/404/20.
		Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів і вимог апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу  без задоволення.
		Свої заперечення обґрунтовує тим, що п. 58 Правил надання послуг поштового зв`язку, ст. РП 29 Регламенту поштових посилок встановлено, що сума оголошеної цінності міжнародного поштового відправлення не повинна перевищувати фактичної вартості вкладення. Враховуючи суперечливість позиції позивача щодо дійсної та оголошеної вартості вкладень до міжнародних поштових відправлень, вбачається наявність завищення оголошеної вартості поштових відправлень. Також стверджує, що позивачем не доведено вини саме відповідача у втраті міжнародних поштових відправлень.
		У судовому засіданні 04.11.2020 позивач підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги і просив її задовольнити.
		Представник відповідача заперечував щодо доводів і вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
		Стосовно заяви позивача, щодо долучення додаткових документів, а саме постанови Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі № 917/404/20, колегія суддів зазначає, що дана постанова міститься на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень і є загальнодоступною. Обставини встановлені у справі № 917/404/20 і у даній справі є різними про що зазначено колегією суддів у судовому засіданні.
		Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. 
		З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
		Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
		Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
		Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
		Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
		З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), позиція позивача стосовно оскаржуваного рішення достатньо повно викладена в апеляційній скарзі, подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.
		Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
		У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі і відзиві доводи, заслухавши присутніх учасників процесу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
		Як свідчать матеріали справи, між Публічним акціонерним товариством Укрпошта в особі начальника Відділу розвитку бізнесу з корпоративними клієнтами Полтавської дирекції ПАТ Укрпошта Поповим В.О., виконавцем, та Фізичною особою-підприємцем Еріміді І.А., замовником, укладено договір № 08.1-721 від 29.03.2018 про надання послуг з пересилання поштових відправлень за межі України (далі договір), за умовами пункту 1.1. предметом договору є надання виконавцем послуг поштового зв`язку замовнику з пересилання поштових відправлень.
		Відповідно до пункту 5.2 договору виконавець несе відповідальність за прийняті поштові відправлення у відповідності до статті 18 Закону України «Про поштовий зв`язок».
		За невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за даним договором замовник і виконавець несуть відповідальність у відповідності до чинного законодавства України (п. 5.3 договору).
		Позивачем у відділенні поштового зв`язку №27 (Полтавська область, Кременчуцький район, м. Кременчук, пр-т Полтавський, 11) 26.07.2019 здійснено міжнародне відправлення CР061023190UA, що підтверджується копією фіскального чеку на суму 2547,59 грн.; 09.08.2019 здійснено міжнародне відправлення СV060204814UA, що підтверджується копією фіскального чеку на суму 1282,27 грн.; 13.08.2019 здійснено міжнародне відправлення СV060218844UA, що підтверджується копією фіскального чеку на суму 844,40 грн.; 02.12.2019 здійснено міжнародне відправлення СV060252559UA, що підтверджується копією фіскального чеку на суму 780,94 грн. 
		Позивач стверджує, що кожне зазначене міжнародне відправлення здійснено із оголошеною цінністю 25000,00 грн.
		Як зазначає у своїй позовній заяві позивач поштові відправлення СV060252559UA, СV060204814UA, СV060218844UA адресатом отримані не були, так як були втрачені під час їх пересилання. Поштове відправлення CР061023190UA повернуто позивачеві.
		З метою розшуку даних відправлень позивачем через онлайн сервіси АТ «Укрпошта» подано заявки про розшук даних міжнародних відправлень та залишено онлайн-рекламації з метою виплати відшкодування: CР061023190UA - рекламація номер 2019111910004; CV060204814UA - рекламація номер 2019111810427; CV060218844UA - рекламація номер 2019111810428.
		Під час онлайн-листування з АТ «Укрпошта» позивачеві повідомлено, що за його зверненням №2019111910004 щодо міжнародного відправлення CР061023190UA прийнято рішення щодо виплати відшкодування у розмірі 2547,59 грн. За зверненням N2019111810427 щодо міжнародного відправлення CV060204814UA прийнято рішення щодо виплати відшкодування у розмірі 26157,27 грн. За зверненням N2019111810428 щодо міжнародного відправлення CV060218844UA прийнято рішення про виплату відшкодування у розмірі 25719,40 грн. Розрахунки здійснюються відповідно до актів Всесвітнього поштового союзу.
		Щодо відправлення СV060252559UA, то, як стверджує позивач дане відправлення також не вручене адресату і не повернуте позивачеві, що підтверджується роздруківкою відстеження (трекінгу) поштового відправлення з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта».
		14.01.2020, 24.01.2020 та 17.02.2020 позивачем направлено до АТ «Укрпошта» заяви про виплату суми відшкодування. 
		29.05.2020 позивачем направлено претензію до АТ «Укрпошта» щодо невиплати відшкодування за посилку СV060252559UA, яка дотепер залишена без відповіді та задоволення.
		Станом на день звернення з позовною заявою відповідачем не здійснено відшкодування за недоставку та втрату міжнародних поштових відправлень.
		Враховуючи зазначені обставини, та посилаючись на положення ч.ч. 3-4 ст. 23 Всесвітньої поштової конвенції, ст. 18 Закону України «Про поштовий зв`язок», позивач звернувся із позовом у даній справі про стягнення з відповідача 81182,09 грн., з яких: з яких 2547,59 грн. в якості відшкодування за міжнародне поштове відправлення СР061023190UA, 26602,83 грн. в якості відшкодування за міжнародне поштове відправлення СV060204814UA, 26055,50 грн. в якості відшкодування за поштове відправлення СV060218844UA, 25976,17 грн. в якості відшкодування за поштове відправлення СV060252559UA
		Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні позову зазначив, що у митних деклараціях до поштових відправлень митна вартість і оголошена цінна вартість є різними. Суперечливість позиції позивача щодо дійсної та оголошеної вартості вкладень до міжнародних поштових відправлень є порушенням Правил надання послуг поштового зв`язку та в силу вимог п. 2.9., 23 Всесвітньої поштової конвенції Актів ВПС, приписів п.п. 5.3., 5.4 укладеного договору № 08.1-721 від 29.03.2018 Акціонерне товариство "Укрпошта" як оператор не може нести відповідальність за поштові відправлення, що є предметом розгляду.
		Також господарський суд першої інстанції зазначив, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення. Позивачем у справі не доведена вина відповідача у втраті міжнародних поштових відправлень.
		Отже, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позову.
		Позивач з оскаржуваним рішенням господарського суду Полтавської області не погодився, звернувся з апеляційною скаргою з підстав викладених вище до Східного апеляційного господарського суду.
		Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
		Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
		В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. 
		Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
		Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		Як вже зазначалося, відповідно до п. 5.2 договору виконавець несе відповідальність за прийняті поштові відправлення у відповідності до статті 18 Закону України «Про поштовий зв`язок».
		Згідно з п. 5.3 договору за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за даним договором замовник і виконавець несуть відповідальність у відповідності до чинного законодавства України.
		За приписами ст. 129 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, оператор поштового зв`язку за невиконання чи неналежне виконання послуг поштового зв`язку несе відповідальність перед користувачами послуг поштового зв`язку згідно із законом.
		Відповідно до ч. 4 ст. 23 Всесвітньої поштової конвенції у випадку втрати, повної крадіжки чи повного пошкодження відправлення з оголошеною цінністю відправник має право на відшкодування, що відповідає, в принципі, сумі оголошеної цінності в СПЗ.
		Згідно з ч. 8 ст. 23 Всесвітньої поштової конвенції, якщо відшкодування необхідно сплатити за втрату, повну крадіжку або повне пошкодження рекомендованого відправлення, простої посилки чи відправлення з оголошеною цінністю, відправник або, залежно від випадку, адресат має право на відшкодування сплачених ним під час подання відправлення тарифів і зборів, за винятком рекомендованого або страхового збору.
		Частиною 3 ст. 18 Закону України Про поштовий зв`язок від 04.10.2001 № 2759-III визначено, що за втрату (пошкодження) міжнародних поштових відправлень і посилок оператори несуть відповідальність відповідно до вимог актів Всесвітнього поштового союзу та законодавства України. За повну втрату (пошкодження) вкладення посилки з оголошеною цінністю, листа або бандеролі з оголошеною цінністю - відшкодування в розмірі суми оголошеної цінності поштового відправлення та вартості послуг поштового зв`язку.
		Таким чином, в розумінні ст. 18 Закону України Про поштовий зв`язок, ст. 23 Всесвітньої поштової конвенції, за повну втрату (пошкодження) вкладення посилки з оголошеною цінністю, листа або бандеролі з оголошеною цінністю здійснюється відшкодування в розмірі суми оголошеної цінності поштового відправлення та вартості послуг поштового зв`язку.
		Проте в матеріалах справи відсутні докази, що оголошена цінність кожного міжнародного поштового відправлення становила 25000,00 грн. З фіскальних чеків вбачається лише сума, яка була сплачена за пересилання міжнародних поштових відправлень, а у митних деклараціях вказана інша оголошена цінність, аніж та, що вказується позивачем.
		Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
		Також відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. 
		Враховуючи вищезазначені положення договору та норми законодавства, у разі втрати поштового відправлення виконавець несе відповідальність у вигляді обов`язку відшкодувати збитки у вигляді вартості втраченого замовником майна (оголошена цінність відправлення) та витрат замовника щодо оплати вартості послуг поштового зв`язку.
		Згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
		Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.
		Отже, тягар доведення розміру збитків лежить саме на кредиторі.
		Відповідно до п. 58 Правил надання послуг поштового зв`язку, сума оголошеної цінності міжнародного поштового відправлення не повинна перевищувати фактичної вартості вкладення та суми, визначеної у Керівництві з приймання міжнародних поштових відправлень. Аналогічна вимога щодо заборони завищення вартості вкладення поштового відправлення міститься і у Всесвітній поштової конвенції, зокрема, згідно зі ст. PП 29 Регламенту поштових посилок: Оголошена цінність не може перевищувати дійсну вартість вкладення носилки, проте дозволяється оголошувати тільки частину цієї вартості. Вказаним регламентом передбачено, що Будь-яке неправдиве оголошення цінності, що перевищує дійсну вартість посилки, переслідується в судовому порядку, передбаченому законодавством країни подачі. Тобто, правила міжнародного поштового обміну передбачають не тільки заборону на завищення вартості вкладення поштового відправлення, вимагають притягнення до відповідальності осіб які завищують вартість вкладення.
		Як свідчать матеріали справи, у митній декларації до поштового відправлення CV060218844UA митна вартість вказана 350 грн., оголошена цінність  735,57 грн.
		У митній декларації до поштового відправлення CV060252559UA митна вартість вказана 350 грн., оголошена цінність  759,61 грн. У митній декларації до відправлення CV060204814VA митна вартість зазначена 1200,00 грн., оголошена цінність  717,63 грн.
		Поряд з цим, як вже зазначалось, позивач у позовній заяві стверджує, що ним при відправці зазначених поштових відправлень оголошена цінність сформована щодо кожного відправлення складала 25000,00 грн. 
		Таким чином, позивачем у митних деклараціях щодо вищезазначених поштових відправлень у графі митної вартості і у графі оголошеної вартості зазначено суми, які суттєво різняться із сумами оголошеної вартості цих же поштових відправлень, які позивач вказує у позовній заяві.
		Відповідно до ст. 24 Всесвітньої поштової конвенції країни-члени та призначені оператори не несуть відповідальності: у випадку відправлень з оголошеною цінністю, стосовно яких було заявлено неправдиву цінність, яка перевищує фактичну вартість вмісту (п.2.6); якщо у діях відправника вбачаються елементи шахрайства з метою отримання компенсації (п.2.9).
		Зазначена суперечливість щодо вартості міжнародних поштових відправлень є порушенням Правил надання послуг поштового зв`язку, ст. 24 Всесвітньої поштової конвенції, приписів п.п. 5.3.,5,4 укладеного договору № 08.1-721 від 29.03.2018. Разом з цим позивачем не надано доказів фактичної вартості вмісту міжнародних відправлень.
		Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Отже, тягар доведення обставин, на які посилається сторона в обґрунтування своїх вимог та заперечень лежить саме на неї.
		Разом з цим, довести зазначені обставини сторона має доказами, наділеними такими обов`язковими ознаками, як: належнісь, допустимість, достовірність та вірогідність.
		Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини справи, які входять до предмету доказування. 
		У частині 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
		Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
		Проте позивачем не доведено належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами розміру збитків, тоді як надані позивачем до позовної заяви докази розміру збитків, фіскальні чеки взагалі не містять оголошеної цінної вартості.
		Крім того, відповідальність особи у вигляді обов`язку відшкодувати завдані збитки наступає лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад правопорушення, а саме: наявність збитків, протиправної поведінки, причинного зв`язку між поведінкою і збитками, вини. 
		Такий елемент, як наявність збитків, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
		Протиправна поведінка заподіювача збитків полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином. 
		Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
		Вина є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
		Як правильно встановлено місцевим господарським судом позивачем не доведено вини відповідача у втраті міжнародних поштових відправлень зазначених у позовній заяві.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для задоволення позову.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.
		Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Полтавської області від 06.08.2020 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повний текст постанови складено 06.11.2020 року.
		 
		 
		Головуючий суддя В.І. Сіверін
		 
		 
		Суддя Н.М. Дучал 
		 
		 
		Суддя О.І. Терещенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...