Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 291/1130/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 09.11.2020. Зареєстровано: 10.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.11.2020.
Дата набрання законної сили: 03.11.2020
Номер судового провадження: К/9901/16268/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		03 листопада 2020 року 
		м. Київ
		справа №291/1130/19
		адміністративне провадження №К/9901/16268/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
		суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
		за участю:
		секретаря судового засідання Носадчої О. Е., 
		позивач не з`явився
		представників відповідача Новака А. В., Паніота В. А., Роздимахи С. М., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області про визнання протиправним та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди, провадження в якій відкрито 
		за касаційною скаргою Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 (колегія суддів у складі: Кузьменко Л. В., Франовської К. С., Совгири Д. І.),   
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
		У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області (далі - відповідач, Білилівська сільрада), в якому просив: визнати протиправним і скасувати розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про його звільнення у зв`язку з прогулами без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з посади землевпорядника Білилівської сільради; визнати протиправним і скасувати розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про його звільнення за угодою двох сторін на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України з посади землевпорядника Білилівської сільради; поновити його на попередній посаді землевпорядника Білилівської сільради; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4500,00 грн; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 8000,00 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.02.2004 він працював на посаді землевпорядника в Білилівській сільради. 26.07.2019 відповідачем видано два накази за одним номером 26 про його звільнення із займаної посади, але з різних підстав: за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України (у зв`язку з прогулами без поважних причин); за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін). Позивач перший наказ вважає протиправним, оскільки звільнення відбулося під час його тимчасової непрацездатності, що протирічить положенням частини 3 статті 40 КЗпП України. Другий наказ був скасований розпорядженням Білилівської сільради від 02.08.2019 № 27 як помилково виданий. Крім того, відповідач не отримав від позивача письмові пояснення про поважність причин відсутності на роботі за кожен день відсутності, не застосував дисциплінарне стягнення за часткову відсутність на роботі, під розписку розпорядження про звільнення вручив лише 20.08.2019. На думку позивача, наведені обставини свідчать про протиправність дій Білилівської сільради і дають підстави для скасування зазначених наказів і розпорядження, поновлення позивача на посаді землевпорядника, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.  
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 21.01.2020 в задоволенні адміністративного позову відмовив.
		Судове рішення першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів поважність причин його відсутності на робочому місці 19.07.2019 з 9:00 до 13:00, 22.07.2019 з 9:00 до 16:00, 23.07.2019 з 9:00 до 16:00, 24.07.2019 з 9:00 до 18:00, 25.07.2019 з 9:00 до 18:00, чим допустив прогули у вказані дні. Суд першої інстанції дійшов такого висновку з огляду на те, що обставини щодо відсутності позивача на роботі у вказані години протягом робочих днів та у зазначені вище робочі дні зафіксовані відповідачем у передбаченому законом порядку, а факт перебування позивача на лікарняному з 24 по 30 липня 2019 року суд визнав не підтвердженим у законному порядку. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з прогулами без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України з посади землевпорядника Білилівської сільради є правомірним. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги про поновлення позивача на попередній посаді, стягнення з Білилівської сільради середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки вони є похідними від вимоги про скасування розпорядження про звільнення, яка є необґрунтованою. Щодо правомірності розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про звільнення позивача за угодою двох сторін на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України з посади землевпорядника Білилівської сільради суд першої інстанції дійшов висновку, що вказане розпорядження відповідача не породжує для позивача жодних юридичних наслідків, оскільки було скасоване самим же відповідачем розпорядженням від 02.08.2019 № 27 як помилково видане і не було реалізоване останнім, тому в задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції також відмовив.
		Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2019 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21.01.2020 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про звільнення ОСОБА_1 з посади землевпорядника Білилівської сільради за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, поновлення ОСОБА_1 на посаді землевпорядника Білилівської сільради та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з по день постановлення судом рішення у справі. В цій частині прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправними та скасовано розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про звільнення ОСОБА_1 з посади землевпорядника Білилівської сільради у зв`язку з прогулами без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на роботі посаді землевпорядника Білилівської сільради з 27.07.2019. Стягнуто з Білилівської сільради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.07.2019 по 26.05.2020 включно в сумі 45  154,00 грн, моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн. Стягнуто з Білилівської сільради у дохід держави судовий збір в сумі 2305,20 грн. 
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо визнання протиправним і скасування розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України як такого, що не було реалізоване, і відповідно, не спричинило для позивача настання негативних наслідків. Разом з тим, суд не погодився з позицією суду першої інстанції в частині відсутності правових підстав для скасування розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з прогулами без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України з посади землевпорядника Білилівської сільради з огляду на правомірність вказаного розпорядження, виходячи з того, що на момент прийняття спірного розпорядження про звільнення позивача, відповідач належним чином не пересвідчився у відсутності поважних причин неявки позивача на роботу, не відібрав у останнього письмових пояснень щодо причин відсутності на робочому місці. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з доводами позивача про протиправність розпорядження відповідача від 26.07.2019 № 26 з огляду на його видання в період тимчасової непрацездатності позивача. Посилання відповідача на порушення порядку видачі листка непрацездатності суд до уваги не взяв, оскільки він недійсним не визнавався, висновки уповноваженого на те органу про порушення порядку його видачі відсутні. Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 8000,00 грн суд встановив порушення законних прав позивача в результаті протиправних дій відповідача, наслідком яких стала втрата роботи, гарантованого заробітку і доходу. Суд зазначив, що ці порушення призвели до моральних страждань позивача, вимагають від останнього додаткових зусиль для організації життя. З урахуванням характеру цих порушень, глибини душевних страждань позивача суд стягнув грошову компенсацію на відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн. 
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що апеляційним судом в оскаржуваній постанові зроблено висновок про невиконання відповідачем обов`язку зажадати письмові пояснення від працівника та неодержання такого пояснення, однак проігноровано доведений факт порушення позивачем трудової дисципліни, який відповідачем був підтверджений представленими суду доказами (актами, показаннями свідків, поясненнями сторін). Скаржник зазначає, що дійшовши до такого висновку, суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 по справі №  553/1875/16-ц, відповідно до якого невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами. При цьому, апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів необхідності відступлення від такого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у наведеній постанові Верховного Суду. Крім того, скаржник наголошує на тому, що дії ОСОБА_1 вчинені у формі прогулу є порушенням ним Правил внутрішнього трудового розпорядку, Посадової інструкції землевпорядника Білилівської сільради та норм КЗпП України, пов`язаними з відпрацюванням працівника робочого часу. Звертає увагу на те, що представник відповідача в судовому засіданні не повідомляв, що позивач відмовився від дачі пояснень по причини відсутності на роботі. Натомість в додаткових письмових поясненнях представник відповідача звернула увагу на те, що запропонувала позивачу надати письмові пояснення, однак до кінця робочого дня позивач цього не зробив. 
		У доповнені до касаційної скарги представник відповідача зазначає, що апеляційним судом також не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2018 у справі № 806/2272/16, від 05.09.2019 у справі № 826/19359/16, від 03.10.2019 у справі № 818/3584/15. Отже, скаржник вважає, що суд першої інстанції в повній мірі встановив суть спірних правовідносин, встановив факт правомірності прийнятого рішення про звільнення позивача з посади землевпорядника сільської ради у зв`язку з прогулом.
		Позиція інших учасників справи
		Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
		Рух касаційної скарги
		Ухвалою Верховного Суду від 16.07.2020 у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж. М. (судді-доповідача), Дашутіна І. В., Мартинюк Н. М. відкрито касаційне провадження за скаргою Білилівської сільради на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020. 
		Ухвалою Верховного Суду від 08.10.2020 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у відкритому судовому засіданні на 14 год 00 хв 20.10.2020.
		Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 19.10.2020 № 1997/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 291/1130/19 у зв`язку зі зміною спеціалізації та веденням до іншої судової палати судді Дашутіна  І.  В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 21.09.2020 № 12), який входить до складу постійної колегії суддів. 
		Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2020 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 291/1130/19.
		20.10.2020 у зв`язку з відсутністю позивача розгляд справи відкладено до 14 год 00 хв 03.11.2020. 
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		На підставі розпорядження сільського голови Білилівської сільради від 01.02.2004 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду інженера-землевпорядника.
		26.07.2019 сільським головою Білилівської сільради видано два розпорядження за однаковим номером 26 про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера-землевпорядника, а саме: за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України (у зв`язку з прогулами без поважних причин); за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).
		У подальшому розпорядженням сільського голови Білилівської сільради від 02.08.2019 № 27 скасовано проект розпорядження від 26.07.2019 № 26  про звільнення ОСОБА_1 з роботи за угодою двох сторін за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, який був помилково виданий ОСОБА_1 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Релевантні джерела права й акти їхнього застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)
		За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Згідно з частиною першою статті 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. 
		Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		Згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
		Статтею 139 КЗпП України визначено обов`язок працівників працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
		Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
		Статтею 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. 
		Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
		Відповідно до статті 1 Закону України від 07.06.2001 № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
		Статтею 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.
		Відповідно до статті 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України. Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
		Основними обов`язками посадових осіб місцевого самоврядування є: додержання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого самоврядування; забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого самоврядування; додержання прав та свобод людини і громадянина; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків, а також іншої інформації, яка згідно із законом не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи, підвищення професійної кваліфікації; сумлінне ставлення до виконання службових обов`язків, ініціативність і творчість у роботі; шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування; недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави (стаття 8 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»).
		В силу приписів статті 19 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» організація навчання і підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування, просування їх по службі, визначення тривалості робочого часу, порядку здійснення ними службових відряджень та відшкодування витрат на ці відрядження, а також особливості їх дисциплінарної відповідальності, вирішення інших питань, пов`язаних із службою в органах місцевого самоврядування, забезпечуються у порядку, передбаченому законом.
		Відповідно до пункту 1.1. Посадової інструкції спеціаліста-землевпорядника, затвердженої рішенням 29 сесії 6 скликання Білилівської сільради від 03.06.2013, спеціаліст-землевпорядник відноситься до категорії спеціалістів та є посадовою особою місцевого самоврядування.
		Пунктом 1.4. вказаної Посадової інструкції передбачено, що спеціаліст-землевпорядник сільської ради підпорядкований безпосередньо сільському голові та підзвітний і підконтрольний начальнику районного відділу земельних ресурсів.
		Відповідно до пункту 6.1 Посадової інструкції спеціаліста-землевпорядника спеціаліст-землевпорядник сільської ради несе відповідальність за неналежне виконання службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, порушення спеціальних обмежень щодо посадових осіб місцевого самоврядування згідно статей 12, 13, 23 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», чинного законодавства України про працю та статей 7, 8, 9 Закону України «Про боротьбу з корупцією».
		Згідно з пунктами 5.1, 5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Білилівської сільради, затверджених розпорядженням сільського голови від 10.06.2019 № 39, в сільській раді встановлюється п`ятиденний робочий тиждень. Вихідні дні: субота, неділя. Розпорядок роботи наступний: початок роботи: 9-00; обідня перерва: з 13-00 до 14-00; закінчення роботи: 18-00; у передсвяткові дні: до 17-00.
		Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
		Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Предметом цього спору є правомірність та обґрунтованість дій відповідача щодо звільнення позивача з посади землевпорядника Білилівської сільради.
		Відповідно до пункту 1.1. Посадової інструкції спеціаліста-землевпорядника, затвердженої рішенням 29 сесії 6 скликання Білилівської сільради від 03.06.2013, спеціаліст-землевпорядник відноситься до категорії спеціалістів та є посадовою особою місцевого самоврядування.
		Приписами статті 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		Згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
		Статтею 139 КЗпП України визначено обов`язок працівників працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
		Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
		Відповідно до пункту 6.1 Посадової інструкції спеціаліста-землевпорядника спеціаліст-землевпорядник сільської ради несе відповідальність за неналежне виконання службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, порушення спеціальних обмежень щодо посадових осіб місцевого самоврядування згідно статей 12, 13, 23 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», чинного законодавства України про працю та статей 7, 8, 9 Закону України «Про боротьбу з корупцією».
		Таким чином, дисциплінарна відповідальність позивача на момент виникнення спірних правовідносин регулювалась нормами КЗпП України.
		Приписами статті 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
		Як роз`яснено у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
		Пунктом 1.4. Посадової інструкції спеціаліста-землевпорядника, затвердженої рішенням 29 сесії 6 скликання Білилівської сільради від 03.06.2013, передбачено, що спеціаліст-землевпорядник сільської ради підпорядкований безпосередньо сільському голові та підзвітний і підконтрольний начальнику районного відділу земельних ресурсів.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що із вказаною посадовою інструкцією позивач ознайомлений 03.06.2013, про що є відповідна відмітка.
		Згідно з пунктами 5.1, 5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Білилівської сільради, затверджених розпорядженням сільського голови від 10.06.2019 № 39, в сільській раді встановлюється п`ятиденний робочий тиждень. Вихідні дні: субота, неділя. Розпорядок роботи наступний: початок роботи: 9-00; обідня перерва: з 13-00 до 14-00; закінчення роботи: 18-00; у передсвяткові дні: до 17-00. 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що сільським головою Паніот Л. П. , головним бухгалтером Білилівської сільради ОСОБА_6., діловодом ОСОБА_7. , секретарем ОСОБА_4 , касиром ОСОБА_5 були складені акти про відсутність на роботі землевпорядника Білилівської сільради ОСОБА_1 без повідомлення поважності відсутності на робочому місці, а саме: 19.07.2019 з 9:00 до 13:00; 22.07.2019 з 9:00 до 16:00; 23.07.2019 з 9:00 до 16:00; 24.07.2019 з 9:00 до 18:00; 25.07.2019 з 9:00 до 18:00.
		Наведені обставини підтвердили в судовому засіданні в суді першої інстанції головний бухгалтер Білилівської сільради ОСОБА_6., діловод ОСОБА_7. і секретар ОСОБА_4 , допитані судом в якості свідків. 
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що в табелі обліку робочого часу за липень 2019 року у вказані вище дні відображено менше ніж 8 відпрацьованих позивачем годин роботи.
		Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що у своїх поясненнях, наданих 31.07.2019 сільському голові Паніот Л. П. , позивач вказав, що 19.07.2019 був на своєму робочому місці в сільській раді з 9:00 до 18:00, 22.07.2019 був у землевпорядній організації в смт Ружин, а 24.07.2019 у приміщенні Білилівської сільради знаходився з 9:00 до 12:00, о 12:00 поїхав до лікаря у зв`язку з погіршенням самопочуття.
		В суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що він 19.07.2019 о 09 год 00 хв був на робочому місці в сільській раді, знаходився на нараді, яку проводила сільський голова в приміщенні сільської ради, після закінчення якої виїздив із представником юридичної особи для огляду земельної ділянки.
		Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до довідки Ружинського районного відділу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» від 30.07.3019 № 15, ОСОБА_1 дійсно 22.07.2019 перебував у землевпорядній організації з 10:00 до 13:00.
		Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що вказана довідка не підтверджує весь період відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 9:00 до 16:00, як зазначено у відповідному акті про відсутність позивача на роботі 22.07.2019. Також зазначив, що сільський голова Паніот Л. П. пояснила, що не давала доручення позивачеві виконувати будь-яку роботу у Ружинському районному відділі Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру».
		Разом з тим, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з поясненнями позивача, наданими в суді першої та апеляційної інстанцій, щодо його відсутності на робочому місці 22.07.2019 з 13 год 00 хв, після вирішення службових питань у Ружинському районному відділі Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» він затратив час на дорогу до місця роботи, що унеможливлювало його перебування на робочому місці у цей день з 13:00 до 16:00 години, наполягав, що ці обставини відповідач при винесенні спірного розпорядження не перевірив та не спростував.
		Також судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження своєї відсутності на робочому місці 23.07.2019 позивач надав корінці податкових повідомлень-рішень, які він вручав жителям села для сплати земельного податку.
		Суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначення лише дати «23.07.2019» у таких повідомленнях-рішеннях не доводить у достатній мірі необхідність відсутності ОСОБА_1 на своєму робочому місці в цей день в сільській раді з 9:00 до 16:00.
		При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, сільський голова Паніот Л. П. в суді апеляційної інстанції пояснила, що в сільській раді правилами внутрішнього трудового розпорядку не запроваджено видання наказів, посвідчень на відрядження у випадках перебування працівників поза робочим місцем в службових справах, працівники в усній формі повідомляють про це її як керівника. Стверджувала, що позивач був відсутній без поважних причин на роботі 19.07.2019 з 09:00 до 13:00, також заперечила факт вручення позивачем податкових повідомлень-рішень 23.07.2019, при цьому визнала, що працівникам сільради було доручено органами ДФС вручити такі податкові повідомлення-рішення жителям села, стверджувала, що їх вручали листоноші, проте доказів на підтвердження своїх пояснень суду не надала.
		Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, протиправність свого звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України позивач насамперед  обґрунтовує тимчасовою непрацездатністю на момент звільнення, про що він надав копію листка непрацездатності серії АДУ № 416752, виданого 24.07.2019, і довідку № 296 про перебування з 24 по 30 липня 2019 року на амбулаторному лікуванні. 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, в ході розгляду справи в суді першої інстанції представники відповідача стверджували, що позивачем листок непрацездатності ні на момент звільнення, ані в подальшому не пред`являвся, про перебування у стані тимчасової непрацездатності з 24 по 30 липня 2019 року позивач не попереджав. З копією листа непрацездатності відповідач ознайомився лише після подачі цього позову.
		Разом з тим, суд апеляційної інстанції встановив, що сільський голова Паніот Л. П. в суді апеляційної інстанції пояснила, що на день винесення спірного розпорядження їй від лікаря сімейної медицини було відомо про хворобу позивача.
		Згідно з пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина третя статті 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями  40,  41(1)  КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках)  про його тимчасову непрацездатність.
		Аналізуючи вищенаведені правові норми суд апеляційної інстанції дійшов правильного  висновку, що необхідною підставою для звільненні працівника за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є відсутність на роботі працівника без поважних причин. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. При цьому, поважність причин виключають вину працівника щодо відсутності на роботі. Крім того, самого по собі виявлення відсутності працівника на роботі не достатньо. Такий факт має бути зафіксовано, зокрема, актом про відсутність працівника на роботі, який необхідно оформити безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі, або ж на наступний робочий день, який слідує за днем прогулу.
		Як встановлено судом апеляційної інстанції та відповідно до матеріалів справи, відповідачем були складені акти про відсутність на роботі землевпорядника Білилівської сільради ОСОБА_1. з 9:00 до 13:00 19.07.2019 (впродовж 4-х годин); з 9:00 до 16:00 22.07.2019 ( впродовж 6 годин); з 9:00 до 16:00 23.07.2019 (впродовж 6 годин); з 9:00 до 18:00 24.07.2019 (повний робочий день); з 9:00 до 18:00 25.07.2019 (повний робочий день).
		Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції та відповідно до актів відповідача у ці ж дні: 19.07.2019 з 13:00 години, 22.07.2019 та 23.07.2019 з 16:00 години і до кінця робочого дня позивач на робочому місці знаходився. Проте відповідач у день виявлення прогулу та складання відповідних актів не відібрав у позивача письмових пояснень щодо причин його відсутності на роботі.
		Також судом апеляційної інстанції встановлено та відповідно до матеріалів справи, пояснення щодо відсутності на роботі у вказані дні та години позивачем надано лише 31.07.2019, тобто після винесення розпорядження від 26.07.2019 про його звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
		Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно відхилив доводи відповідача щодо відмови позивача надати пояснення, оскільки в разі відмови працівника надати пояснення вказаний факт має бути зафіксований письмово (складанням відповідного акту, тощо). Проте такий документ в матеріалах справи відсутній.
		Суд вважає за необхідне зазначити, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.
		Відтак, на момент прийняття спірного розпорядження про звільнення позивача, відповідач належним чином не пересвідчився у відсутності поважних причин неявки позивача на роботу, не відібрав у останнього письмових пояснень щодо причин відсутності на робочому місці.
		З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що відповідачем оскаржуване розпорядження № 26 від 26.07.20119 прийнято з істотним порушенням встановленої процедури застосування дисциплінарного стягнення, без отримання від позивача відповідних письмових пояснень, отже вказане розпорядження суб`єкта владних повноважень не можна вважати таким, що відповідає засадам розсудливості та обґрунтованості. 
		Відповідачем не було отримано викладену письмово позицію позивача з приводу допущених порушень, що робило неможливим з`ясувати наявність поважних причин відсутності працівника та прийняти 26.07.2019 рішення про звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
		Крім того, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність розпорядження відповідача від 26.07.2019 № 26 з огляду на його видання в період тимчасової непрацездатності позивача.
		Судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 26.05.2020 було досліджено оригінал листка непрацездатності серії АДУ № 416652 та встановлено, що він недійсним не визнавався, висновки уповноваженого на те органу про порушення порядку його видачі відсутні, у зв`язку з чим суд правомірно не взяв до уваги посилання відповідача на порушення порядку його видачі.
		Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що довідкою № 296, виданою Амбулаторією загальної практики сімейної медицини с. Білилівки підтверджено, що в період з 24.07.2019 по 30.07.2019 позивач хворів та знаходився на амбулаторному лікуванні, яка також ніким не спростована та не відкликана і надавалась відповідачу позивачем при написанні пояснення 31.07.2019, що також вказує на протиправність оскаржуваного розпорядження, як такого, що прийнято в період тимчасової непрацездатності позивача та про наявність підстав для його скасування з поновленням позивача на посаді.
		Посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2018 у справі № 806/2272/16, від 13.05.2019 у справі № 553/1875/16-ц, від 05.09.2019 у справі № 826/19359/16, від 03.10.2019 у справі № 818/3584/15, відповідно до яких невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, не беруться до уваги, оскільки факт порушення позивачем трудової дисципліни не підтверджено матеріалами справи та, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивача було звільнено в період його тимчасової непрацездатності.
		Враховуючи установлені обставини справи та наведене нормативне регулювання, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про протиправність розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 №  26 про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з прогулами без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України з посади землевпорядника Білилівської сільради та поновлення позивача на попередній посаді.
		Питання правильності обрахунку суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вирішення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування розпорядження Білилівського сільського голови від 26.07.2019 № 26 про звільнення позивача за угодою двох сторін на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України та про відшкодування моральної шкоди не є предметом касаційного оскарження, а тому в силу частини першої статті 341 КАС України не аналізуються Судом.
		Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у цій справі. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанції було надано належну правову оцінку доводам, наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено. 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судового рішення відсутні.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд, 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області залишити без задоволення.
		Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
		 
		 
		СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук   Н.М. Мартинюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...