Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/2404/18 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 10.11.2020. Зареєстровано: 10.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 11.11.2020.
Дата набрання законної сили: 09.11.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		09 листопада 2020 року 
		м. Київ
		Справа №  904/2404/18 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Ткач І.В. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Салон-магазин "Алеко" 
		на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.04.2020
		у справі №904/2404/18
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина"
		до 1. Акціонерного товариства "ВТБ Банк", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Салон-магазин "Алеко"
		про визнання недійсним договору №4 від 20.12.2017 про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого 12.06.2013,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Стислий виклад заяви про забезпечення доказів
		 
		1.1. У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (далі - ТОВ "Укравтозапчастина") подало до Господарського суду Дніпропетровської області заяву про забезпечення доказів і просило суд вжити заходи забезпечення доказів. 
		 
		2. Стислий виклад судових рішень у справі
		 
		2.1. 30 січня 2020 року ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області заяву ТОВ "Укравтозапчастина" про забезпечення доказів та додані до неї документи повернуто на підставі ч.ч. 3, 4 ст. 111 ГПК України. 
		 
		Ухвала мотивована тим, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів, одним із видів яких є забезпечення доказів, судовий збір становить 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тоді як товариством не надано доказів сплати судового збору при поданні вказаної вище заяви.
		 
		2.2. 02 квітня 2020 року постановою Центрального апеляційного господарського суду ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2020 у справі №904/2404/18 скасовано. Справу передано на розгляд Господарського суду Дніпропетровської області.
		 
		Скасовуючи ухвалу господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що нормами ГПК України передбачена сплата судового збору за подання заяви про забезпечення доказів у розмірі, встановленому законом, тоді як Законом України "Про судовий збір" не передбачена сплата судового збору за подання заяви про забезпечення доказів безпосередньо до господарського суду.
		 
		З урахування викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у даному випадку є наявною юридична колізія, оскільки ГПК України встановлює порядок, за яким при поданні заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом, а Законом України "Про судовий збір" не передбачено сплату судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, тому тлумачення норми права повинно бути здійснене на користь особи, яка подає заяву про забезпечення доказів, адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил щодо порядку і розміру сплати судового збору, то саме на неї покладаються негативні наслідки неможливості застосування ч. 3 ст. 111 ГПК України. 
		 
		3. Стислий виклад вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
		 
		3.1. ТОВ "Салон-магазин "Алеко" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.04.2020.
		 
		3.2. Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано частини 1, 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір", ч. 10 ст. 11, ч. 3 ст. 111 ГПК України.
		 
		Так, на думку скаржника, ч. 3 ст. 111 ГПК України ГПК України містить пряму вимогу про сплату судового збору при поданні заяви про забезпечення доказів. Норми Закону України "Про судовий збір", які стосуються цивільного та адміністративного судочинства, містять вимоги щодо сплати судового збору при поданні заяви про забезпечення доказів, тому має бути застосований принцип аналогії закону. Ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством. Виключення з цього правила, визначені в ч. 2 цієї статті. І в цьому переліку відсутня заява про забезпечення доказів, тому має застосовуватись принцип аналогії права.
		 
		3.3. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому він заперечуючи проти доводів касаційної скарги просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.04.2020 - без змін.
		 
		Позивач вважає, що Закон України "Про судовий збір" не встановлює ставку судового збору при поданні до господарського суду заяви про забезпечення доказів, тому позивач при поданні заяви про забезпечення доказів дійшов висновків, що законодавець не передбачив справляння судового збору при поданні в господарському суді заяви про забезпечення доказів.
		 
		Отже, на думку позивача, суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, порушив ст. 111 ГПК України та неправильно застосував положення Закону України "Про судовий збір".
		 
		3.4. Відзив від АТ "ВТБ Банк" до Верховного Суду не надійшов.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		4.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
		 
		4.1.1. З урахуванням статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		4.2. Щодо суті касаційної скарги
		 
		4.2.1. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви про забезпечення доказів у зв`язку з несплатою судового збору. 
		 
		Відповідно до частин 3 та 4 ст. 111 ГПК України за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
		 
		Згідно з ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		 
		4.2.2. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
		 
		Об`єктами справляння судового збору у ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" визначено, зокрема, позовні заяви та інші заяви, передбачені процесуальним законодавством; апеляційні і касаційні скарги на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України тощо.
		 
		За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у розмірах, які залежать від найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору.
		 
		4.2.3. Законом України "Про судовий збір" визначено ставки судового збору за подання заяви про забезпечення доказів відповідно при зверненні до суду загальної юрисдикції (пп. 4 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір") та до адміністративного суду (пп. 6 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").
		 
		При цьому ставки за подання заяви про забезпечення доказів при зверненні до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду є відмінними. 
		 
		4.2.4. Водночас п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачено ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.
		 
		Так, у ГПК України закріплена норма, що при поданні заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом, а спеціальним Законом України "Про судовий збір", який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, не передбачено сплату судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.
		 
		Отже, як правильно зауважив суд апеляційної інстанції в даному випадку має місце юридична колізія, яка випливає з розбіжностей у застосуванні нормативно-правових актів. 
		 
		4.2.5. Принцип правової визначеності (певності) - загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.
		 
		Принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.
		 
		4.2.6. З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (рішення у справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року (див., mutatismutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Bellet v. France", заява N 23805/94, 4 December 1995, § 36).
		 
		Зокрема, у справі "Новік проти України" (заява №48068/06, рішення від 18.12.2008) Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
		 
		Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.
		 
		4.2.7. Як зазначалося вище, спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, є Закон України "Про судовий збір".
		 
		Наведеним законом не передбачено ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, а ставки за подання заяви про забезпечення доказів при зверненні до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду є відмінними, і навіть для суду загальної юрисдикції вони розмежовуються за ставками в залежності від суб`єкта подання відповідної заяви - для юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб.
		 
		Таким чином, встановлюючи порядок нормативного регулювання сплати судового збору в частині визначення ставок, які мають сплачувати суб`єкти справляння судового збору, законодавець запровадив в тому числі їх диференціацію залежно від суб`єктного складу учасників правовідносин. 
		 
		Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги щодо можливості застосування до даних правовідносин сторін аналогії закону або аналогії права.
		 
		4.2.8. Оскільки положеннями ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" не встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо необхідності тлумачити норми права на користь особи, що звернулася з заявою про забезпечення доказів, адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки.
		 
		Крім того, наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №911/1521/18, яка була врахована судом апеляційної інстанції під час прийняття постанови, що оскаржується.
		 
		4.2.9. Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, підстави для скасування постанови апеляційного суду Верховним Судом не встановлені.
		 
		5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		5.1. Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для сплати судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.
		 
		5.2. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		5.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Салон-магазин "Алеко" без задоволення, а постанови, що оскаржується, - без змін.
		 
		6. Судові витрати
		 
		6.1. Відповідно до ст. 315 ГПК України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		6.2. Оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції покладаються на скаржника. 
		 
		Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Салон-магазин "Алеко" залишити без задоволення.
		2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.04.2020 у справі №904/2404/18 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя                                                                       І. Ткач
		 
		Судді                                                                                                    О. Мамалуй
		 
		                                                                                                    В. Студенець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...