Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/9002/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 11.11.2020.
Дата набрання законної сили: 28.10.2020
Номер судового провадження: 61-397ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		28 жовтня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 755/9002/17
		провадження № 61-397св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року у складі судді Савлук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Українець Л. Д.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на транспортний засіб та зобов`язання вчинити певні дії.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 22 лютого 2014 року її син ОСОБА_4 придбав автомобіль марки LEXUS GX 460, номер кузова НОМЕР_1 , 2010 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , в подальшому цей автомобіль було зареєстровано на праві власності за нею, після реєстрації цього автомобіля ним користувався ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_6 . 
		Після початку бойових дій у м. Донецьку ОСОБА_4 переїхав до м. Києва та передав цей автомобіль на зберігання своєму знайомому ОСОБА_5 , який зобов`язався зберігати автомобіль, доки ОСОБА_4 не повернеться, разом з автомобілем було передано два ключі, брилки із сигналізацію та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. 
		У лютому 2015 року ОСОБА_4 виявив бажання перевезти автомобіль до м. Києва для особистого користування, проте ОСОБА_5 повідомив про неможливість надати йому автомобіль. 
		Протягом двох місяців ОСОБА_1 , не дочекавшись обґрунтованої відповіді від ОСОБА_5 і маючи побоювання втратити автомобіль, звернулася з відповідним запитом до Центру № 1 з надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Маріуполь та Новоазовського району при Управлінні державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області. У відповіді на цей запит надано довідку про те, що згідно з комп`ютерною базою РПС та Національної інформаційної системи Департаменту державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України за ОСОБА_1 22 лютого 2014 року зареєстрований автомобіль марки LEXUS GX 460, номер кузова НОМЕР_1 , 2010 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з 28 жовтня 2014 року цей автомобіль перереєстровано на ОСОБА_2 , відповідно до довідки - рахунку від 28 жовтня 2014 року серії ВІА № 515091, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Форвардавто-2» (далі - ТОВ «Форвардавто-2»), без зняття з обліку.
		ОСОБА_1 зазначає, що не вчиняла ніяких дій щодо відчуження спірного автомобіля, тому зверталася із заявою до відділу поліції за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом. Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 03 серпня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12015030010002287, було встановлено, що спірний автомобіль було перереєстровано на нового власника ОСОБА_3 .
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просила витребувати у ОСОБА_3 належний їй на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 22 лютого 2004 року серії НОМЕР_3 автомобіль марки LEXUS CX 460, номер кузова НОМЕР_1 , 2010 року випуску, білого кольору, та передати його їй; визнати за нею право власності на спірний автомобіль; зареєструвати та поставити на облік цей автомобіль на неї.
		 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		 
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Суди постановили, що позивач не надала належних доказів на підтвердження того, що договори, на підставі яких було відчужено спірний автомобіль, є нікчемними в силу закону, або їх визнано недійсними судом, з такими вимогами ОСОБА_1 до суду не зверталась. Крім того, з позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що у 2014 році автомобіль було передано на зберігання ОСОБА_5 на підставі усного договору. Разом з тим позивач не зазначає, за яких обставин автомобіль вибув із володіння вказаної особи і які умови було визначено сторонами для зберігання майна, яку відповідальність встановлено за невиконання домовленості. Позовні вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння, а в цьому випадку - від добросовісного набувача ОСОБА_3 , не можуть бути задоволені, оскільки є похідними від вимоги про визнання права власності на автомобіль, на підтвердження яких позивач не надала належних доказів і підстави для задоволення яких відсутні.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду,  ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на висновок експерта Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 01 грудня 2015 року № 167, відповідно до якого підписи на договорі комісії від 18 листопада 2014 року, акті здачі-прийняття робіт від 18 листопада 2014 року, заяві директору ОСОБА_7 від 18 листопада 2014 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Також не взяли до уваги, що довідка-рахунок від 28 жовтня 2014 року ВАІ 515091, видана ТОВ «Форвардавто-2», на підставі якої було відчужено спірний автомобіль ОСОБА_2 , датована датою раніше ніж укладений договір комісії від 18 листопада 2014 року, відповідно до якого ОСОБА_1 начебто надає ТОВ «Форвардавто-2» право на відчуження спірного автомобіля.
		Крім того, суди не врахували вимоги статті 236 ЦК України щодо нікчемності правочинів, оскільки договір комісії від 18 листопада 2014 року та всі інші договори, укладені на підставі цього договору, є нікчемними у зв`язку з тим, що між сторонами договору жодних домовленостей не існувало, цей договір укладений невідомими особами поза волею, без повідомлення і згоди власника, тому він не може створювати будь-які правові наслідки для власника такого майна.
		Судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 31 жовтня 2012 року (провадження          № 6-53цс12), від 17 грудня 2014 року (провадження № 6-140цс14), відповідно до яких власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, є можливим шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.
		 
		Короткий зміст позиції інших учасників справи
		 
		У відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначив, що суди попередніх інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, та ухвалили обґрунтовані рішення.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року і витребувано із Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу № 755/9002/17.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		2.     Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 22 лютого 2014 року, належить автомобіль марки LEXUS CX 460, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
		 
		Відповідно до договору комісії від 18 листопада 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Форвардавто-2», комісіонер приймає на комісію для подальшої реалізації автотранспортний засіб, номерний агрегат, що належить йому на підставі технічного паспорта НОМЕР_3. Комітент доручає, а комісіонер зобов`язується за винагороду здійснити за рахунок комітента продаж автотранспортного засобу, автомобіля марки LEXUS GX 460, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
		 
		Згідно з довідкою № 4080088, виданою Управлінням державної автоінспекції Центр Державної автомобільної інспекції 1405 (ЦНППВАЗ-1, м. Маріуполь), відповідно до комп`ютерного обліку, станом на 18 листопада 2014 року, за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований транспортний засіб автомобіль марки LEXUS GX 460, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 . Під арештом не знаходиться, по системі «Розшук», «Угон - Україна» не значиться.
		 
		Відповідно до Довідки - рахунку серії ВІА № 515091, виданої ОСОБА_2 , йому продано і видано легковий автомобіль марки LEXUS GX 460, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) №  НОМЕР_3 , вартістю 400 000,00 грн.
		 
		Згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 45516608Є, виданим 01 листопада 2014 року на запит ОСОБА_2 відносно автомобіля марки LEXUS GX 460, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна інформація відсутня.
		 
		Відповідно до довідки № 4135665, виданої Управлінням державної автоінспекції Центр Державна автомобільна інспекція 1405 (ЦНППВАЗ-1, м. Маріуполь), згідно з комп`ютерним обліком, станом на 01 листопада 2014 року, за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований транспортний засіб автомобіль марки LEXUS GX 460, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 . Під арештом не знаходиться, по системі «Розшук», «Угон - Україна» не значиться.
		 
		01 листопада 2014 року ОСОБА_2 зняв з обліку транспортний засіб автомобіль марки LEXUS GX 460, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , та йому було видано транзитний номер НОМЕР_4 , що підтверджується заявою від 01 листопада 2014 року № 51205589.
		 
		02 листопада 2014 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_8 бути його представником в усіх організаціях, установах, підприємствах незалежно від підпорядкування та форм власності, в тому числі в органах Державтоінспекції, з усіх питань щодо володіння, користування, розпорядження належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , виданого 28 жовтня 2014 року Центром Державної автомобільної інспекції 1405, автомобілем марки LEXUS GX 460, 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , транзитний номер НОМЕР_4 , знятого з обліку ВРЕВ м. Києва 01 листопада 2014 року.
		 
		Відповідно до довідки-рахунку серія ВІА № 927972, виданої ОСОБА_3 , йому продано і видано автомобіль марки LEXUS GX 460, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) № НОМЕР_5 , вартість транспортного засобу - 320 000,00 грн.
		 
		22 листопада 2014 року ОСОБА_3 звернувся до начальника ВРЕР-12 Управління державної автомобільної інспекції в м. Києві із заявою № 53080382 з вимогою провести «Вторинну реєстрацію транспортного засобу, придбаного в торговельній організації», відповідно до якої у ОСОБА_3 було вилучено транзитний номер НОМЕР_4 та виданий транзитний номер Т4ІЕ1786.
		 
		До Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		 
		Відповідно до висновку експерта Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 01 грудня 2015 року № 167 «підпис на аркуші № 301 порядковий номер № 614 від 28 жовтня 2014 року у графі «Власник, продавець (прізвище, ім`я, по батькові, адреса, паспортні дані, підпис особи)» в журналі № 7 обліку надходження і реалізації або передачі для реєстрації транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, виданих довідок-рахунків, актів прийняття-передачі і номерних знаків для разових поїздок ТОВ «Форвардавто-2» № 5842 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рукописний запис « ОСОБА_1 » розміщений в графі «Комітент (довірена особа) (прізвище, ініціали, підпис)» на лицевій стороні другого аркуша акта технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер від 28 жовтня 2014 року - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Встановити, ким: ОСОБА_1 чи іншою особою, виконаний підпис, розміщений в графі «Комітент (довірена особа) (прізвище, ініціали, підпис)» на лицевій стороні договору аркуша акта технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер від 28 жовтня 2014 року, не виявилось можливим у зв`язку з обмеженим обсягом графічної інформації. Підпис, розміщений в графі «Комітент» на лицевій стороні другого аркуша договору комісії (надання посередницьких послуг торгівлі автомобіля) від 18 листопада 2014 року - ймовірно, виконаний не ОСОБА_1 . Вирішити питання в категоричній формі не виявилось можливим у зв`язку з обмеженим обсягом графічної інформації. Підпис розміщений в графі «Від комітента: (підпис)» в акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 18 листопада 2014 року - ймовірно, виконаний не ОСОБА_1 . Вирішити питання в категоричній формі не виявилось можливим у зв`язку з обмеженим обсягом графічної інформації. Підпис розміщений в графі «Підпис» в заяві директору ТОВ «Форвардавто-2» ОСОБА_7 від імені ОСОБА_1 складена 18 листопада 2014 року - ймовірно, виконаний не ОСОБА_1 . Вирішити питання в категоричній формі не виявилось можливим у зв`язку з обмеженим обсягом графічної інформації».
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
		 
		Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
		 
		Загальними вимогами чинності правочину є такі: зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не може суперечити правам та інтересам осіб. Правочин може визнаватись недійсним за наявності дефектів у будь-якому елементі правочину.
		 
		Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		 
		Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
		 
		Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		 
		Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
		 
		ЦК України передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація.
		 
		Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
		 
		Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
		 
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
		 
		Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		За змістом статті 388 ЦК України перелік витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
		 
		Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
		 
		Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
		 
		Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.
		 
		При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
		 
		Відтак особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.
		 
		Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
		 
		Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
		 
		Судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що правовою підставою відчуження ОСОБА_1 автомобіля марки LEXUS GX 460, номер кузова НОМЕР_1 , 2010 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , слугував договір комісії від 18 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Форвардавто-2». Позивачем не було надано суду доказів того, що цей договір комісії вона не підписувала. 
		 
		Право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
		 
		Однакна момент звернення з позовом до суду позивач не надала доказів, які мали підтвердити вчинення дій, пов`язаних з оспорюванням вказаного правочину.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. 
		 
		Обставини, які покладені в основу рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , встановлені судами на підставі наявних у матеріалах справи доказів, досліджених належним чином, з наведеними аргументами щодо їх значення для правильного вирішення спору.
		 
		Надаючи оцінку кожному доказу окремо, а також наявним у матеріалах справи доказам в сукупності, суд врахував, що ОСОБА_1 не було надано доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
		 
		Доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи.
		 
		Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
		 
		 
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. 
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                            Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:                                                                                                       І. А. Воробйова 
		 
		 
		                                                                                                                  Г. В. Коломієць
		 
		 
		                                                                                                                   Р. А. Лідовець 
		 
		 
		                                                                                                                   Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...