Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/8596/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності; Вимагання.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.11.2020.
Дата набрання законної сили: 05.11.2020
Номер судового провадження: 51-2587км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА 
		5 листопада 2020 року
		м. Київ
		справа № 359/8596/15-к
		провадження № 51-2587км18
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 , 
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		захисника ОСОБА_6 ,
		засудженого ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2016року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015110100000839, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мостове Андрушівського району Житомирської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263-1, ч. 1 ст.263, ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 189 КК,
		Рух справи, зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16березня 2016 року  ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263-1, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст.189, ч. 1 ст. 162КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 263-1 КК  на строк 5 років, за ч. 1 ст. 263 КК  на строк 5 років, за ч. 3 ст. 189 КК  на строк 9 років із конфіскацією майна; у виді обмеження волі за ч. 1 ст. 162 КК на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна.
		Вирішено питання щодо зарахування строку попереднього ув`язнення, процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
		Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у незаконній переробці вогнепальної зброї; у носінні, зберіганні, вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу; у незаконному проникненні до володіння особи; а також у вимаганні, поєднаного з насильством, небезпечним для здоров`я особи, за обставин детально наведених у вироку.
		Як установив суд, 15 квітня 2015 року у   ОСОБА_7 виник умисел на вчинення вимоги передачі ОСОБА_8 грошових коштів із погрозою насильства над потерпілим, поєднаному з насильством, небезпечним для здоров`я, шляхом здійснення пострілів в останнього з вогнепальної зброї. Для цього ОСОБА_7 16 квітня 2015 року близько 17:00 за місцем свого проживання ( АДРЕСА_3 ) за допомогою пилки укоротив у належній йому мисливській рушниці НОМЕР_1 дуло та виготовив пістолетне руків`я шляхом відпилювання прикладу, чим вчинив незаконну переробку гладкоствольної двоствольної мисливської рушниці ТОЗ-34ЕР у вогнепальну зброю  обріз.
		Надалі з метою виготовлення патронів, споряджених гумовими кулями, ОСОБА_7 придбав у невстановленому магазині в м. Бровари 2 гільзи до мисливської рушниці 12 калібру. ОСОБА_7 за місцем свого проживання розібрав наявний у нього 1 набій до мисливської рушниці, відділив пороховий заряд, виготовив з гуми 2 кулі, а також спорядив 2 придбані гільзи до мисливської рушниці вказаним пороховим зарядом та гумовими кулями, виготовивши два набої до обрізу, переробленого з мисливської рушниці НОМЕР_1 . Вказаний обріз, незаконно перероблений ним з мисливської рушниці, ОСОБА_7 зарядив двома виготовленими набоями та переніс без передбаченого законом дозволу з місця проживання до належного йому автомобіля «Ford Taunus» (державний номерний знак НОМЕР_2 ) біля будинку № 15 на вул. Черняховського і поклав у багажник, незаконно зберігаючи зазначену вогнепальну зброю без передбаченого законом дозволу.
		17 квітня 2015 року близько 17:00 ОСОБА_7 , взявши за місцем свого проживання в`язану шапку чорного кольору, ножиці для виготовлення маски з прорізами для очей, будівельні рукавиці, дістав з багажника автомобіля «Ford Taunus» вогнепальну зброю  обріз, заряджений двома набоями, та з вищевказаними предметами приїхав громадським транспортом у с. Гнідин Бориспільського району Київської області до місця проживання ОСОБА_8 ( АДРЕСА_4 ). З метою впевнитись, що ОСОБА_8 перебуває в домоволодінні, ОСОБА_7 відключив подачу електроструму у будинок на електророзподільнику напруги, який знаходиться на електроопорі біля домоволодіння, після чого, перелізши через паркан, незаконно проник у вказане володіння, де перерізав електропроводи ліхтарів штучного освітлення для утруднення його виявлення на території потерпілого.
		Цього ж дня, приблизно о 21:20, ОСОБА_8 вийшов з будинку, включив подачу електроструму та повернувся до вхідних дверей свого будинку, де в цей момент до нього підійшов ОСОБА_7 , що перебував у стані алкогольного сп`яніння, та з метою вчинення вимоги передачі чужого майна, поєднаного з насильством, небезпечним для здоров`я ОСОБА_8 , перебуваючи на незначній відстані від нього, здійснив із вищевказаного обрізу, спорядженого набоями з гумовими кулями, два постріли у груди ОСОБА_8 , заподіявши легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
		Після цього ОСОБА_7 покинув домоволодіння через крики потерпілого про допомогу та на громадському транспорті у дорожній сумці переніс вогнепальну зброю  обріз, яку поклав у багажник належного йому автомобіля «Ford Taunus», який знаходився біля будинку № 15 на вул. Черняховського, продовжуючи зберігати вказану зброю без передбаченого законом дозволу.
		22 квітня 2015 року у м. Бровари ОСОБА_7 , продовжуючи свій умисел на вимагання коштів у ОСОБА_8 , зателефонував останньому, і пред`явив вимогу про передачі йому коштів у сумі 10 тисяч доларів США з погрозою повторного застосування до нього насильства, небезпечного для здоров`я, а близько о 10:47 відправив смс-повідомлення потерпілому із вимогою передачі йому вказаних коштів із погрозою застосування насильства, небезпечного для здоров`я, до його сина ОСОБА_9 
		24 квітня 2015 року близько 18:39 ОСОБА_7 у телефонній розмові з ОСОБА_8 повторно вимагав передати йому кошти у сумі 10 тисяч доларів США з погрозою застосування насильства, небезпечного для здоров`я, до його сина ОСОБА_9 . Вказані погрози ОСОБА_7 потерпілий сприйняв як реальні.
		27 квітня 2015 року на підставі письмового дозволу ОСОБА_7 на проведення огляду слідчим СВ Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області проведено огляд місця події  місцевості біля будинку № 15 на вул. Черняховського, де знаходився автомобіль, з багажника якого вилучено вогнепальну зброюобріз, який ОСОБА_7 незаконно переробив з мисливської рушниці НОМЕР_1 , а надалі носив та зберігав його без передбаченого законом дозволу.
		Київський апеляційний суд ухвалою від 26 липня 2016 року вирок місцевого суду змінив: у частині засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст.263, ч. 1 ст.263-1 КК скасував, а провадження в цій частині закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КК у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведеннявинуватості. Постановленовважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 3 ст. 189 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного майна, за ч. 1 ст. 162 КК до покарання увиді обмеження волі на строк 2 роки, а на підставі ст. 70 КК засукупністю злочинівшляхом поглинення більш суворого покарання менш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією майна.У решті вирок залишено без змін.
		Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі  ВССУ) ухвалою від 13 квітня 2017 року скасував згадане рішення апеляційного суду через невідповідність його вимогам статей 370, 419 КПК і призначив новий розгляд у цьому суді. 
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2017рокузамінено ОСОБА_7 невідбуту частину основного покарання у виді позбавлення волі на покарання у виді виправних робіт на строк 2 роки з відрахуванням в дохід держави 20 % від заробітку.
		Київський апеляційний суд ухвалою від 14 червня 2017 рокувирок Бориспільського міськрайонного суду від 16 березня 2016 щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання змінив, пом`якшив останньому покарання за ч. 3 ст.189 КК на 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією належного йому на праві власності майна, ана підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено йому остаточне покаранняу виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяцівіз конфіскацієюналежного йому на праві власності майна.У решті вирок залишено без змін.
		Верховний Суд постановою від 20 вересня 2018 року згадану ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасував та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з невідповідністю рішення вимогам статей 419, 439 КПК.
		Дарницький районний суд м. Києва ухвалою від 2 жовтня 2018 року звільнив ОСОБА_7 умовно-достроково від відбування покарання у виді виправних робіт на невідбутий строк 5 місяців10 днів.
		За наслідками нового розгляду Київський апеляційний суд ухвалою від 19листопада 2019 року:
		 у порядку ч. 2 ст. 404 КПК вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 змінив, закривши кримінальне провадження в частині визнання його винним і призначення покарання за ч. 1 ст. 162 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки відповідно до ст. 49 КК, а в іншій частині вирок суду залишив без змін; 
		 на підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» (далі  Закон № 838-VIII) зарахував  ОСОБА_7 у строк покарання у строк його попереднього ув`язнення з 17березня 2016 року по 20 лютого 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі;
		 зарахував ОСОБА_7 на підставі п. «в» ч. 1 ст. 72 КК у строк покарання строк заміненої частини основного покарання  виправних робіт на позбавлення волі з розрахунку 3 дні виправних робіт дорівнює одному дню позбавлення волі за період з 21 лютого 2017 року по 2 жовтня 2018 року.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений  ОСОБА_7 просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати в частині засудження його за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263-1 КК та закрити кримінальне провадження у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості, а також змінити судові рішення в частині засудження за ч. 3 ст. 189 КК та призначити йому покарання в межах відбутого строку за ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує на те, що протокол огляду автомобіля «Ford Taunus», яким суд обґрунтував обвинувальний вирок у частині засудження його за ч. 1 ст. 263, ч.1 ст. 263-1 КК, отримано з порушенням вимог статей 234, 237 КПК, що є підставою, на думку скаржника, для визнання результатів цієї слідчої дії недопустимими доказами. Крім того, зазначає, що призначене йому покарання за ч. 3 ст. 189 КК у виді позбавлення волі на строк 9 років є несправедливим через суворість, оскільки суд не врахував те, що він визнав вину, щиро розкаявся, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні жінку та неповнолітніх дітей, працює. Як на істотне порушення вимог КПК посилається на те, що апеляційний суд не дав належної оцінки його доводам у скарзі щодо наявності нескасованої ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року про заміну невідбутої частини основного покарання у виді позбавлення волі за ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2016 року за ч. 3 ст.189, ст.162 КК на покарання у виді виправних робіт на строк 2 роки з відрахуванням у дохід держави 20 % від заробітку.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити на підставах, указаних у ній.
		Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги засудженого, просила оскаржувані судові рішення без зміни.
		 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, Верховний Суд (далі Суд) дійшов висновку, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 необхідно передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі  Закон № 1402-VIII) Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
		Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
		Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		Частиною 2 ст. 434-1 КПК передбачено, що суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження нарозгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об`єднаної палати.
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , серед іншого, стверджує, що протокол огляду місця події  автомобіля «Ford Taunus» (у ході якого було вилучено зброю), яким суд обґрунтував обвинувальний вирок у частині засудження його за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263-1 КК, отримано з порушенням вимог статей 234, 237 КПК, що є підставою, на думку скаржника, для визнання результатів цієї слідчої дії недопустимими доказами. 
		У цьому провадженні наведені засудженим доводи (є аналогічними за змістом тим, що були ним викладені раніше в касаційній скарзі) перевірялися судом касаційної інстанції при попередньому касаційному розгляді.
		Так, у постанові від 20 вересня 2018 року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Суду зазначив, що доводи засудженого ОСОБА_7 про те, що огляд його автомобіля, під час якого було вилучено зброю, проводився з порушенням вимог статей 234, 237 КПК, є безпідставними, оскільки огляд його автомобіля «Ford Taunus» (державний номерний знак НОМЕР_2 ), який відбувся 27квітня 2015 року, проводився з метою його огляду відповідно до вимог ч. 1 ст.233 КПК за добровільною згодою ОСОБА_7 (т.1, а. к. п. 188). Таким чином, Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги засудженого щодо недопустимості вказаного протоколу огляду місця події є необґрунтованими, оскільки зазначений доказ отриманий у порядку, встановленому КПК.
		З такими мотивами прийнятого рішення погоджується і колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду.
		Статтею 30 Конституції України встановлено, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду та обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, закон допускає проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду та обшуку.
		За змістом статей 223, 237 КПКогляд є слідчою (розшуковою) дією, що проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цьогоКодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
		Відповідно до ч. 2ст. 233 КПК під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які перебувають у володінні особи.
		Водночас у ч. 1 ст. 233 КПК, яка визначає порядок проникнення до житла та іншого володіння особи, передбачено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.
		У винятковому випадку, передбаченому ч. 3 ст. 233 КПК, слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогамист. 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченомуст. 255 цього Кодексу.
		Аналіз вищевказаних положень кримінальних процесуальних норм свідчить про те, щоправо слідчого, прокурора на проникнення до житла і проведення в ньому обшуку може виникати у трьох випадках: 1) за ухвалою слідчого судді, 2) без постановлення такої ухвали на підставі згоди власника житла чи іншого володіння особи; 3) до постановлення ухвали слідчого судді лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.
		Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час огляду місця події, слідчим було проведено огляд автомобіля ««Ford Taunus»» (державний номерний знак НОМЕР_2 ) на підставі добровільної згоди ОСОБА_7 , що підтверджується його заявою від 27 квітня 2015 року. Скарг чи зауважень щодо проведення цієї слідчої дії ні від засудженого, ні від інших учасників не надходило. Апеляційний суд перевірив умови та процесуальні гарантії, які захищають здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди, та порушень кримінального процесуального закону під час огляду автомобіля в ході процесуальної дії, зафіксованої у протоколі огляду місця події від 27 квітня 2015року, не встановив.
		Під час касаційного розгляду встановлено, що існують інші правові позиції щодо застосування норм кримінального процесуального закону, що регулюють проведення огляду іншого володіння особи  транспортного засобу (статті 233, 234, 237 КПК).
		Так, Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Суду у постанові від 12лютого 2019 року (справа № 159/451/16-к, провадження № 51-1173км18) висловив позицію, що для з`ясування допустимості доказів, отриманих під час огляду в житлі чи іншому володінні особи, якщо наявність та/або добровільність згоди володільця ставиться стороною під сумнів, суд має виходити із сукупності всіх обставин, що супроводжували цю слідчу дію, враховуючи, але не обмежуючись, наявністю письмового підтвердження такої згоди. З огляду на вказані обставини Суд дійшов висновку, що огляд автомобіля підозрюваних не може вважати оглядом місця події, а тому, навіть за умов, що огляд цього автомобіля підпадав під визначення «невідкладного випадку» у значенні ч. 3 ст.233 КПК, звернення до слідчого судді постфактум відповідно до вимог цього положення було обов`язковим; за відсутності ухвали слідчого судді, отриманої в порядку, передбаченому цим же положенням, результати такого огляду не можуть бути визнані допустимими доказами. 
		Водночас у постанові від 3 червня 2020 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Суду (справа № 753/4091/16-к, провадження № 51-6549км19) зазначив, що подія, яка була предметом розслідування, відбувалася 14 листопада 2015 року на паркувальному майданчику біля ТЦ «Аркадія» на вул. Дніпровській Набережній, 33 у м. Києві, а саме в автомобілі «Toyota Rav 4» (державний номерний знак НОМЕР_3 ), який належить ОСОБА_10 , а тому салон автомобіля «BMW 323» (державний номерний знак НОМЕР_4 ) не можна вважати місцем події. Крім того, Суд у своєму рішенні вказав, що як видно з протоколу огляду місця події від 14 листопада 2015 року  автомобіля «BMW 323», єдиною метою цієї слідчої дії було відшукання речей, які мають значення для досудового розслідування і можуть бути доказами під час судового розгляду. Таким чином, Суд дійшов висновку, що цей огляд місця події фактично був обшуком, який згідно з приписами ч. 2 ст. 234 КПК проводиться лише на підставі ухвали слідчого судді, при цьому з клопотанням про проведення обшуку прокурор, слідчий до слідчого судді не зверталися, тому отримані внаслідок такої слідчої дії докази є недопустимими і не можуть бути використані судом під час прийняття рішення.
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палатиСуду у постанові від13травня 2020 року(справа № 591/6423/15-к, провадження № 51-2824км18) дійшов аналогічної позиції. Зокрема, у цьому рішенні Суд встановив, що під час огляду місця події 1 липня 2015 року було проведено фактично обшук автомобіля ВАЗ111830 (державний номерний знак  НОМЕР_5 ), який належав виправданому, за його добровільною згодою, та вилучено грошові кошти в сумі 2100 грн. З огляду на наведене, колегія суддів погодилася з висновками місцевого суду про те, що протокол огляду місця події від 1 липня 2015 року є недопустимим доказом, оскільки одразу після проведення огляду автомобіля, під час якого було вилучено грошові кошти, прокурор чи слідчий не звернулися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді, чим порушили вимоги ч.3 ст.233, ч. 2 ст.234, ч. 2 ст.237 КПК. У той же час, заяву виправданого на огляд автомобіля, як підставу для проникнення до володіння особи без ухвали слідчого судді, суд не взяв до уваги, з чим погодилася і колегія суддів.
		Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів Другої судової палати Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати.
		У зв`язку з чим, з метою забезпечення єдності судової практики, кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 слід передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
		Керуючись статтями 434, 434-1, 432-2, 441 КПК, Верховний Суд
		постановив:
		Передати кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2016року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року щодо ОСОБА_7 на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...