Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/13164/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг; енергоносіїв.
Надіслано для оприлюднення: 11.11.2020. Зареєстровано: 12.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2020.
Дата набрання законної сили: 01.12.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		10.11.2020Справа №  910/13164/20Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу 
		за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" 
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Сервіс Груп" 
		про стягнення 231         469,72 грн,
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації "Київтеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю  "Житло-Сервіс Груп" про стягнення 231           469,72 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №1640239 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.02.2010. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13164/20, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
		21.10.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення до відповіді на відзив. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Сервіс Груп" у справі № 910/13164/20 повернуто без розгляду. 
		30.10.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі.
		02.11.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення до відповіді на відзив.
		Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
		Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/13164/20 від 07.09.2020 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримана представниками позивача та відповідача, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.
		Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
		Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
		ВСТАНОВИВ:
		 
		15.02.2010 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житло-Сервіс Груп" (споживач) укладено договір № 1640239 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі також - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов`язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.
		Постачальник зобов`язався, зокрема, безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3,4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними у додатку 1 (підпункт 2.2.1 пункту 2.2 Договору); щомісячно оформляти для споживача: величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в Гігакалоріях (облікову картку) та її вартість за кожним особовим рахунком споживача за розрахунковий період (місяць), платіжну вимогу-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок; акт звірки розрахунків та податкові накладні (платнику податку) за кожною отриманою на свій розрахунковий рахунок сумою, корегування величини спожитої теплової енергії в разі непередбачених перерв в теплопостачанні житлового будинку (при наявності оформленого споживачем акта за підписом повноваженого представника постачальника) (підпункт 2.2.2 пункту 2.2 Договору). 
		У п. 4.1 Договору визначено, що цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 05.06.2010.
		Додатком № 2 до Договору сторони визначили Тарифи та порядок розрахунків. Так, споживач щомісячно: забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на розрахунковий рахунок постачальника або транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком. 
		11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (новий кредитор) укладено договір № 601-18 про відступлення права вимоги (цесії) (надалі також - Договір цесії), відповідно до якого кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі й той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню зі споживача (споживачів) на загальну суму 497     554 936, 91 грн станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів.
		Згідно з п. 1.2 Договору цесії перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1 до цього договору.
		Пунктом 1.3 Договору цесії визначено, що з укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договором та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які визначені у додатку № 1 до цього Договору.
		Відповідно до витягу з переліку споживачів теплової енергії та зобов`язань, право вимоги яких відступаються (додаток № 1 до Договору цесії), під № 407 значиться Товариство з обмеженою відповідальністю "Житло-Сервіс Груп" із сумою заборгованості 204     483,50 грн з номером договору (особовим рахунком) 1640239. 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що внаслідок укладення вказаного договору він набув право вимоги до відповідача щодо сплати заборгованості за спожиту теплову енергію на суму 204     483,50 грн за договором №1640239 за період з жовтня 2015 року по березень 2016 року. Крім цієї суми основного боргу за спожиту теплову енергію у гарячій воді позивач також заявив до стягнення з відповідача інфляційні у розмірі 16     767,65 грн та 3% річних у розмірі 10     218,57 грн.
		Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що у відповідача відсутній обов`язок по оплаті за теплову енергію іншій особі, яка не стороною договору № 1640239 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.02.2010. Також, за твердженнями відповідача, у позивача відсутні доказово підтверджені обставини споживання відповідачем у жовтні 2015 року - березні 2016 року теплової енергії та виникнення внаслідок її несплати заборгованості в сумі, яка заявлена до стягнення. Крім того, відповідач заявив про сплив позовної давності за заявленими позовними вимогами.
		Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, господарський суд зазначає таке.
		Згідно ч.1     ст.2 Господарського процесуального кодексу України     завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2     ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до ч.1     ст.14 Господарського процесуального кодексу України     суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього     Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Статтею 129 Конституції України     унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з ч.ч.1-4     ст.13 Господарського процесуального кодексу України     судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1     ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
		За приписами     ст.86 Господарського процесуального кодексу України     суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Частиною 1     ст.73 Господарського процесуального кодексу України     визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1     ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
		Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
		Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
		Частинами 1 і 2     ст.714 Цивільного кодексу України     передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
		Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
		При цьому,      відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію. Такий правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16.
		Пунктом 1 ч.1     ст.512 Цивільного кодексу України     передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
		Відповідно до     ст.514 Цивільного кодексу України     до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно з ч.1     ст.516 Цивільного кодексу України     заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Частиною 1     ст.517 Цивільного кодексу України     передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
		На підтвердження постачання теплової енергії за Договором відповідачу та її обсягу за період з жовтня 2015 року по березень 2016 року позивачем подано до суду корінці нарядів на включення та відключення об`єкту за адресою: м. Київ, вул. Лаврухіна, 16, що складені ПАТ «Київенерго»; відомості обліку споживання теплової енергії, складені відповідачем; облікові картки за період з жовтня 2015 року по березень 2016 року; рахунок-фактуру від 30.06.2020 та акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.06.2020.
		Поряд з викладеним, позивачем долучено до позову також отриману від ПАТ «Київенерго» довідку про стан розрахунків за спожиту теплоенергію до 01.05.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Житло-Сервіс Груп", з якої вбачається здійснення відповідачем часткових оплат за теплову енергію, поставлену за Договором у період з жовтня 2015 по березень 2016 року.
		Суд звертає увагу, що викладених у зазначеній довідці відомостей щодо нарахування боргу, а також здійснення оплат, їх обсягів та періодів, відповідач не спростував та не заперечив. 
		Водночас, детально вивчивши вказану довідку на предмет нарахованої та сплаченої заборгованості (відповідно до призначень платежу), суд встановив, що спірна сума боргу 204     483,50 грн виникла за період прострочення оплати послуг з січня по березень 2016 року, оскільки нарахований у період з жовтня по грудень 2015 року борг був сплачений відповідачем у повному обсязі.
		Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
		Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
		При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
		Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
		Отже, враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що позивач підтвердив більш вірогідними доказами обставини надання відповідачу послуг постачання теплової енергії у гарячій воді за Договором у заявленому обсязі, аніж їх спростував відповідач.
		За таких обставин, з огляду на перехід від Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Сервіс Груп" у розмірі 204     483,50 грн, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення основного боргу на вказану суму.
		При цьому, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 204     483,50 грн.
		Крім того, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 10     218,57 грн та інфляційні у розмірі 16     767,65 грн за період з 01.11.2018 по 30.06.2020 у зв`язку з простроченням відповідача.
		Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України на підставі якої позивач звертається з такою вимогою, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013)
		Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013). 
		Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані частково на суму 10     210,22 грн у зв`язку з неправильним розрахунком позивача.
		Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані у повному обсязі.
		Заперечення відповідача проти позову по суті суд відхиляє як такі, що спростовуються вказаними вище висновками суду.
		При цьому, в ході розгляду справи відповідач заявив про сплив позовної давності за заявленими вимогами. 
		У     Цивільному кодексі України     позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до     статті 257 Цивільного кодексу України     загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
		Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
		Згідно з ч. 4 ст. 267 наведеного Кодексу, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
		Згідно ж із     статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"     суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
		Із встановлених судом обставин вбачається, що за наслідками укладення Договору цесії між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" відбулася заміна кредитора за Договором, за якою позивач набув всіх прав кредитора у зобов`язаннях, які виникли між постачальником та відповідачем за Договором, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
		Відповідно до     ст. 262 Цивільного кодексу України     заміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
		Отже, виходячи з положень     ст.262 Цивільного кодексу України, враховуючи правову позицію Верховного суду у постанові від 08.02.2019 у справі № 904/3280/18, заміна первісного кредитора новим кредитором не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності - строку, у межах якого позивач міг звернутися з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за Договором.
		Згідно з ч. 5     ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
		За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
		Оскільки за умовами укладеного договору розрахунок за надані послуги повинен здійснюватись відповідачем частинами, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту прострочення виконання відповідачем кожного із цих зобов`язань окремо.
		У випадку неналежного виконання стороною зобов`язань за договором, позовна давність за вимогами кредитора про стягнення заборгованості, яка визначена періодичними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення платежу.
		Відповідно до ч.ч. 1, 3     ст. 264 ЦК України     перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.          
		Суд звертає увагу на те, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (частина перша      статті 11 Цивільного кодексу України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
		До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18.
		При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. (п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів") 
		Суд в черговий раз наголошує, що заявлена заборгованість за Договором утворилась за період з січня по березень 2016 року, а не з жовтня 2015 по березень 2016 року, як помилково вказує позивач.
		З поданої позивачем довідки вбачається, що відповідачем здійснювалась часткова оплата спожитих послуг з постачання води за Договором з посиланням у призначенні платежу на конкретний місяць, за який здійснюється оплата. Так, часткові оплати теплової енергії за Договором за січень 2016 року відбувалися 26.02.2016, 28.03.2016, 30.09.2016, 28.10.2016, 21.11.2016, 30.11.2016, 24.01.2017, 29.05.2017, 30.06.2017, за лютий 2016 року - 28.03.2016, 28.03.2016, 31.03.2016, за березень 2016 року - 25.04.2016.
		При цьому, суд звертає увагу, що у призначеннях деяких платежів, окрім посилання на договір № 1640239 від 10.10.2009, зазначається також угода №Р1640239-04/16. Однак, про існування вказаної угоди а ні позивач а ні відповідач в ході розгляду справи не зазначили, її текст до суду не подали.
		Отже, оскільки означені обставини свідчать про перевивання строків позовної давності за вимогами січня 2016 року 30.06.2017, за вимогами лютого 2016 року 31.03.2016, за вимогами березня 25.04.2016, то, виходячи з приписів ст.264 Цивільного кодексу України, з 01.07.2017, 01.04.2016 та 26.04.2016 відповідно перебіг строку позовної давності розпочався заново.
		Однак, суд звертає увагу, що пунктом 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		Тобто, строк позовної давності в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19"     з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого триває в даний час.
		Ураховуючи викладене, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", звернувшись до суду 01.09.2020, дотрималось строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за січень 2016 року.
		Водночас, строк позовної давності за вимогами лютого та березня 2016 року закінчився 01.04.2019 та 26.04.2019 відповідно, перерваний та продовжений не був, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.
		Відповідно до п. 5.3 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями     536,     625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж     статтею 625 ЦК України     (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).
		Висновку про те, що за змістом частини другої     статті 625 ЦК України     інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на суму грошового зобов`язання, є складовою такого грошового зобов`язання, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19).
		Отже, право позивача на одержання від відповідача грошових коштів за надані послуги у лютому та березні 2016 року не може бути захищене в судовому (примусовому) порядку через сплив позовної давності, з таких саме підстав не підлягає судовому захисту і право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних як складових вказаного грошового зобов`язання.
		Таким чином, за наслідками здійсненого судом розрахунку заборгованості за січень 2016 року, з урахуванням часткових оплат відповідача, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача боргу у розмірі 2     301,55 грн. При цьому суд вважає необхідним зазначити, що часткові оплати заборгованості за січень-лютий 2016 року разом (за відсутності відомостей щодо розподілу відповідних сум за місяцями) суд вважає зарахованими як оплати заборгованості за січень 2016 року у хронологічному порядку.
		Крім того, підлягають також частковому задоволенню інфляційні у розмірі 195,51 грн та 3% річних у розмірі 114,92 грн, нараховані на вказану суму боргу.
		Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1.          Позовні вимоги задовольнити частково.
		2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Сервіс Груп" (вул. Градинська, 20, офіс 1/1, м. Київ, 02034, ідентифікаційний код 33739577) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (площа Івана Франка, буд. 5, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 40538421) борг у розмірі 2     301,55 грн, 3% річних у розмірі 114,92 грн,  інфляційні у розмірі 195,51 грн та судовий збір у розмірі 39,18 грн.
		3.          В іншій частині позову відмовити.
		4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Дата складання та підписання повного тексту рішення: 10.11.2020  
		 
		 
		Суддя                                                                                          Т. Ю. Трофименко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...