Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/22788/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 10.11.2020. Зареєстровано: 12.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2020.
Дата набрання законної сили: 09.11.2020
Номер судового провадження: A/855/20293/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/22788/19                                                                  Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  09 листопада 2020 року                                                                                            м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		 
		головуючого:                                                                       Бєлової Л.В.
		суддів:                                                                                           Аліменка В.О.,
		                                                               Безименної Н.В.   
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У листопаді 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:
		- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в призначенні ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту 10  розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII. статті 37 Закон) України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, починаючи з 07.08.2019 року.
		- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту 10  розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015  № 889-VIII,  статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, починаючи з 07.08.2019 року.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано справи та не застосовано до спірних правовідносин положення закону, які підлягали застосуванню. 
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт наполягає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що спірні правовідносини стосуються відмови відповідача у перерахунку пенсії позивачу у зв`язку із підвищенням заробітної плати за відповідною посадою державного службовця, оскільки у даній справі позивачем оскаржувалась відмова відповідача саме в призначенні йому пенсії за віком, а не перерахунку. 
		Також, апелянт вказує, що оскільки станом на 01.05.2016 року він перебував на посаді державної служби та має більше 10 років стажу на відповідній посаді, то він має право на призначення пенсії за віком відповідно до пункту 10  розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015  № 889-VIII,  статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ. 
		У тексті апеляційної скарги позивач просить здійснювати розгляд справи за участі його представника. 
		Щодо заявленого позивачем клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
		Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
		Колегія суддів,  враховуючи  обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю сторін у відкритому судовому засіданні.
		06 листопада 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли додаткові пояснення представника позивача до апеляційної скарги. 
		09 листопада 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому відповідач підтримує позицію суду першої інстанції. 
		Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, пояснень, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. 
		Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 пенсія була призначена на загальних підставах відповідно до  Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
		07.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії державного службовця відповідно до  Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.
		За результатами розгляду вищевказаної заяви позивач отримав листа Головного управління ПФУ в м. Києві від 15.10.2019 року № 245790/03 про відмову в переведенні його з пенсії за віком, яка призначена відповідно до  Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця згідно із  Законом № 3723-ХІІ.
		Відмовляючи у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» № 889-VІІІ від 10.12.2015 року, відповідач вказав, що позивач не займав посаду, на яку поширюється дія Закону України № 889-VІІІ, а стаж становить менше 20 років. 
		Вважаючи відмову відповідача у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
		Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що станом на дату звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії положення    статті        37-1        Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, які встановлювали право особи на перерахунок призначеної пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою та визначали порядок і умови для такого перерахунку, втратили чинність. Водночас питання щодо перерахунку пенсій державних службовців віднесено до відання Кабінету Міністрів України. Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, Постанова №1013 не містить.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Колегія суддів звертає увагу, що ухвалюючи рішення в даній справі, суд першої інстанції помилково виходив з того, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про перерахунок пенсії, в той час як з матеріалів справи вбачається, що 07.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії державного службовця відповідно до  Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.
		Тобто, спірним у даній справі є наявність у позивача права на переведення з пенсії, призначеної відповідно до  Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, на пенсію за віком відповідно до пункту 10  розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015  № 889-VIII,  статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.
		Однак, судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини справи, внаслідок чого помилково застосовано до спірних правовідносин положення законодавства щодо перерахунку пенсійного забезпечення державних службовців, а не щодо переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та, в свою чергу, є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року. 
		Щодо спірних правовідносин та наявності у позивача права на призначення пенсії за віком відповідно до пункту 10  розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015  № 889-VIII,  статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, колегія суддів зазначає наступне. 
		Статтею 46 Конституції України  передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
		Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		Положеннями  статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII    (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Статтею 2  Закону № 1788-XII  визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
		Аналогічні приписи закріплено і у статях  9,  10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV  (далі - Закон № 1058-IV).
		Згідно з частиною першою  статті 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
		Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду (частина третя  статті 45 Закону № 1058-IV).
		З матеріалів справи вбачається, що 07.08.2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про переведення його на пенсію за віком відповідно до  Закону України «Про державну службу».
		Так, до 01.05.2016 року діяло законодавство у сфері державної служби, яке передбачало право державного службовця на призначення пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 №3723-VIII.
		У силу вимог статті 37 Закону №3723-VIII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого  статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої  статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
		Однак, з 01.05.2016 року набрав чинності  Закон України «Про державну службу» №889-VІІІ від 10.12.2015  року (далі - Закон № 889-VІІІ).
		У зв`язку з набранням чинності  Закону № 889-VІІІ, з 01.05.2016 року втратив чинність Закон № 3723-VIII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12  розділу XI Закону № 889-VIII.
		За правилами пунктів 10 і 12  розділу XI Закону №889-VIII  державні службовці, які на день набрання чинності цим  Законом  займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених  статтею 25 Закону України «Про державну службу»  та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до  статті 37 Закону України «Про державну службу»  у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
		Для осіб, які на день набрання чинності цим  Законом  мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених  статтею 25 Закону України «Про державну службу»  та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до  статті 37 Закону України «Про державну службу»  у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
		Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до  ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
		Водночас, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону № 3723-ХІІ від 19.12.1993 року передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
		Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до  ст. 37 Закону України «Про державну службу»  за  № 3723-ХІІ    після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою  ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ  і  Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
		Вищевказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 15 серпня 2019 року у справі №676/6166/17.
		З матеріалів справи вбачається, що відмовляючи у задоволенні заяви позивача від 07.08.2019 року, пенсійний орган відмовив позивачу у переведення на пенсію відповідно до  Закону України «Про державну службу»  за відсутності необхідного стажу роботи.
		Зокрема, в оскаржуваному рішенні зазначено, що позивач не обіймав посаду, на яку поширюється дія Закону № 889-VIII та не мав не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та ктами Кабінету Міністрів України.
		Однак, колегія суддів звертає увагу, що відповідно записів в трудовій книжці (а.с. 10-26), позивач з 26.12.2001 року почав працювати в Українському національному інформаційному агентстві «Укрінформ» на посаді головного спеціаліста інженерно-технічного управління. 
		Того ж дня (26.12.2001 року) ним було прийнято присягу державного службовця.
		В подальшому, позивач, згідно з записами в трудовій книжці: 03.07.2006 року був переведений на посаду заступника начальника відділу Управління технічного та технологічного забезпечення; 01.08.2007 року переведений на посаду головного спеціаліста адміністративно-господарського відділу; 11.11.2007 року переведений на посаду заступника начальника адміністративно-господарського відділу; 08.01.2014 року переведений на посаду начальника адміністративно-господарського відділу. 
		Позивачу поступово присвоювались чергові ранги державного службовця, зокрема, 01.02.2016 року був присвоєний 5 (п`ятий) ранг державного службовця.
		Відповідно до п. 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283, до стажу державної служби зараховується робота на посадах   державних   службовців   у   державних  органах, передбачених  у  статті  25  Закону  України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців.
		Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 904 від 03.07.2006 року «Про умови оплати праці працівників Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ», посада як головного спеціаліста, так і начальника адміністративно-господарського відділу, яку займав позивач, відносилась до посад державних службовців з встановленим розміром посадового окладу.
		Відтак, з огляду на наявні в трудовій книжці записи та вищевказані норми законодавства, періоди роботи позивача на посадах головного спеціаліста, заступника начальника, начальника адміністративно-господарського відділу в Українському національному інформаційному агентстві «Укрінформ», підлягають зарахуванню до стажу державної служби.
		При цьому, безпідставним є твердження пенсійного органу про те, що станом на 01.05.2016 року у позивача відсутній необхідний для призначення спірної пенсії стаж, а саме 20 років державної служби, оскільки на призначення пенсії відповідно до  ст. 37 Закону № 3723-ХІІ  та пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону  № 889-VІІІ мають право державні службовці, які на день набрання чинності  Законом № 889-VІІІ займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
		Таким чином, оскільки на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком згідно  Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, позивач досяг пенсійного віку - 62 роки, станом на 01.05.2016 року позивач займав посаду державної служби та мав необхідний стаж служби, яка дає право на призначення державної пенсії, тобто не менше 10 років, відтак ОСОБА_1 має право на призначення пенсії за віком відповідно до  Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав про задоволення позовних вимог про визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в призначенні ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту 10  розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII. статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, починаючи з 07.08.2019 року та зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту 10  розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015  № 889-VIII,  статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, починаючи з 07.08.2019 року.
		Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України    та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність  правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. 
		Згідно з положеннями  ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а також неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.
		Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, пояснень, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової постанови, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
		Так, відповідно до частини шостої  статті 139 КАС України,  якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до частини першої статті 139 КАС України,  при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього  Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Відповідно до частини першої  статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Згідно з частиною третьою статті 132 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Частиною сьомою  статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку  з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позовної заяви  сплачено судовий збір згідно з квитанцією № 9302 від 18 листопада 2019 року у розмірі 768,40 грн. та за подання апеляційної скарги згідно з квитанцією № 67765 від 02 жовтня 2020 року у розмірі 1  152,60 грн.
		А тому, з огляду на задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у загальному розмірі 1 921,00 грн.
		Керуючись ст.  243,  315,  317,  322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
		 
		П О С Т АН О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року - задовольнити. 
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року - скасувати. 
		Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю. 
		Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до пункту 10  розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII. статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, починаючи з 07.08.2019 року.
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту 10  розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015  № 889-VIII,  статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, починаючи з 07.08.2019 року.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16 , код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в загальній сумі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.
		 
		 
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
		Повний текст виготовлено 09.11.2020.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                                                                              Л.В. Бєлова
		 
		Судді                                                                                                                                                                                        В.О. Аліменко,
		 
		                                                                                                     Н.В. Безименна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...