Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/19903/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; організації господарської діяльності, з них; дозвільної системи у сфері господарської діяльності; ліцензування видів г.д.; нагляду у сфері г.д.; реалізації державної регуляторної політики у сфері г.д.; розроблення і застосування національних стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки.
Надіслано для оприлюднення: 11.11.2020. Зареєстровано: 12.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2020.
Дата набрання законної сили: 11.11.2020
Номер судового провадження: К/9901/19296/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 листопада 2020 року 
		м. Київ
		справа № 640/19903/19
		адміністративне провадження № К/9901/19296/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: Аверкової В.В., Бояринцевої М.А., Шевченко Н.М. від 19 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., Оксененка О.М. від 2 липня 2020 року,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2019 року акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «Нафтогаз України», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, відповідач), в якому просило:
		- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невизначення джерел фінансування та порядку визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки;
		- зобов`язати Кабінет Міністрів України виконати вимоги пункту 7 частини четвертої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» - визначити джерела фінансування та порядок визначення компетенції, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, шляхом внесення відповідних змін у   постанову Кабінету Міністрів України № 867 від 19 жовтня 2018 року «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу», передбачивши у цій постанові джерела фінансування та порядок визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки.
		В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що пунктом 7 частини четвертої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено обов`язок відповідача визначити джерела фінансування та порядок визначення компетенції, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, проте, станом на дату подання позову вказаний обов`язок не виконано. На переконання позивача, така бездіяльність позбавляє його права на отримання компенсації, як суб`єкта ринку природного газу.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2020 року, адміністративний позов задоволено.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що частина четверта статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» пов`язує обов`язок Кабінету Міністрів України визначати джерела фінансування та порядок визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу одночасно із покладанням спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу, тобто, у разі покладання спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу, відповідач повинен прийняти рішення про джерела фінансування та порядок визначення компенсації. Суди також зазначили, що вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, що містяться у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 826/6066/17.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, представник КМУ звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційну скаргу подано 4 серпня 2020 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КМУ в адміністративній справі № 640/19903/19, витребувано матеріали адміністративної справи та встановлено строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
		Представниками КМУ та АТ «Нафтогаз України» подані клопотання про забезпечення їх участі під час розгляду справи у касаційному порядку у судовому засіданні, представником КМУ також подано клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень до закінчення розгляду справи у касаційному порядку, у задоволенні яких відмовлено ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне тлумачення положень частин четвертої та сьомої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу», оскільки вказані норми, на думку скаржника, повинні застосовуватися у системному зв`язку, що унеможливлює одночасне визначення джерел фінансування та порядку здійснення компенсації економічно обґрунтованих витрат разом із моментом покладення на суб`єкта ринку природного газу спеціальних обов`язків. На цій підставі скаржник вважає за необхідне відступити від правової позиції Верховного Суду, що містяться у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 826/6066/17, оскільки, на думку скаржника, Верховний Суд дійшов помилкового висновку щодо порядку застосування положень частин четвертої та сьомої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» та не врахував, що факт покладення на позивача спеціальних обов`язків не може свідчити про виникнення у нього права на отримання компенсації.
		Крім того, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не застосували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 800/434/17, в якій суд висловилась стосовно розуміння протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, зазначивши, що для визнання бездіяльності протиправною не достатньо лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а потрібно також врахувати конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до Закону, не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Скаржник зазначає, що на підтвердження розроблення проекту постанови «Про затвердження Порядку визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки» до суду першої інстанції разом із додатковими поясненнями було долучено лист Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 9 січня 2020 року № 26/1.1-17.2.2-533, а тому вважає висновки судів попередніх інстанцій про протиправність бездіяльності відповідача передчасними.
		Також скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин правовий висновок, що міститься у постанові Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18, в якому суд висловився стосовно дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень та визначив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи ні, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Вважає, що зі змісту статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» слідує, що отримання компенсації суб`єктом, на якого покладено спеціальний обов`язок, залежить від багатьох факторів, а тому, на думку скаржника, повноваження КМУ щодо визначення джерел фінансування відповідної компенсації є дискреційними.
		Скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій не застосовані правові норми, які, на думку скаржника, мали бути застосовані з огляду на те, що засновником та єдиним акціонером АТ «Нафтогаз України» є держава, а саме: норми частини другої статті 3, частин першої та другої статті 19 Закону України «Про акціонерні товариства», статей 4, 7, 20, 22, 23, 30, 48 Бюджетного кодексу України (БК України).
		В обґрунтування порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права скаржник зазначає, що суди не врахували, що позивач не зазначив, у чому полягає порушення його прав або законних інтересів, на захист яких він звернувся, а тому вважає, що  обрав неефективний спосіб захисту своїх прав. Крім того, вважає, що суди безпідставно не залишили позов без розгляду, оскільки, на думку скаржника, позивач пропустив строк звернення до суду, визначений статтею 122 КАС України, та не подав клопотання про поновлення пропущеного строку.
		Від представника АТ «Нафтогаз України» надійшов відзив на касаційну скаргу КМУ, в якому зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли законні та обґрунтовані рішення та правильно застосували норми матеріального права, а тому, вважає, що у судів попередніх інстанцій були відсутні підстави для відступу від правової позиції щодо застосування статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» у подібних правовідносинах, що міститься у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/6066/17; просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій встановлено та наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що 19 жовтня 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 867 «Про затвердження положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» (далі - Положення № 867).
		Положенням № 867 на позивача, як суб`єкта ринку природного газу, покладені спеціальні обов`язки щодо: продажу природного газу його постачальникам; постачання природного газу побутовим споживачам, релігійним організаціям та Державному підприємству «Міжнародний дитячий центр «Артек»; постачання природного газу виробникам теплової енергії; придбання природного газу у публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування», Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» та інших суб`єктів господарювання.
		Постановою Кабінету Міністрів України про затвердження Положення № 867 визначено, що вона набуває чинності з 1 листопада 2018 року та діє до 1 травня 2020 року.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2020 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими з огляду на наступне.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах регламентовано Конституцією України, законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про ринок природного газу».
		Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
		Пунктом 3 частини першої статті 116 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту.
		Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		Статтею 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України віднесено виконання законів України.
		У частині другій статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» зазначено, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
		В порядку, передбаченому частиною першою   статті 19 названого Закону, діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання   Конституції   та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, законності тощо.
		Відповідно до частини першою статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
		Згідно з частиною другою 2 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
		Системний аналіз викладених норм права дає підстави для висновку про те, що Кабінет Міністрів України є вищим колегіальним органом у системі органів виконавчої влади. При цьому повноваження Кабінету Міністрів України спрямовані на забезпечення інтересів суспільства шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України з метою вирішення питань державного управління у сферах, віднесених до його компетенції. Уряд України, здійснюючи повноваження щодо забезпечення реалізації державної політики, повинен діяти згідно із законом, який регулює відповідні правовідносини.
		Колегія суддів також враховує, що за юридичною позицією Конституційного Суду України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності при виданні постанов і розпоряджень повинен виходити із закріплених за ним виключно Конституцією   та законами України повноважень, які не можуть встановлюватися іншими правовими актами (указами Президента України, постановами Верховної Ради України, власними актами) (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 листопада 2008 року № 25-рп/2008).
		Спеціальним законом, що визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу, є Закон України «Про ринок природного газу».
		У частині третій статті 2 цього Закону закріплено, що рішення (заходи) суб`єктів владних повноважень, прийняті на виконання норм цього Закону, мають відповідати принципам пропорційності, прозорості та недискримінації. Згідно з принципом пропорційності рішення (заходи) суб`єктів владних повноважень повинні бути необхідними і мінімально достатніми для досягнення мети задоволення загальносуспільного інтересу.
		Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб`єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов`язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.
		Такі обов`язки мають бути чітко визначеними, прозорими, недискримінаційними та заздалегідь не передбачати неможливість їх виконання.
		Обсяг та умови виконання спеціальних обов`язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб`єктів ринку природного газу, мають бути необхідними та пропорційними меті задоволення правомірного загальносуспільного інтересу та такими, що створюють найменші перешкоди для розвитку ринку природного газу.
		У частині четвертій статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» чітко передбачено положення, які повинно визначати рішення Кабінету Міністрів України про покладання спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу:
		1) загальносуспільний інтерес у процесі функціонування ринку природного газу, для забезпечення якого покладаються спеціальні обов`язки на суб`єктів ринку природного газу;
		2) обсяг спеціальних обов`язків;
		3) коло суб`єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки;
		4) обсяг прав суб`єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, необхідних для виконання таких обов`язків;
		5) категорії споживачів, яких стосуються спеціальні обов`язки;
		6) територію та строк виконання спеціальних обов`язків;
		7) джерела фінансування та порядок визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, з урахуванням положення частини сьомої цієї статті.
		Вказана норма передбачає виключний перелік положень, які повинні визначатись Кабінетом Міністрів України при прийнятті рішення про покладання спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу.
		Зі наведеного вбачається, що частина четверта статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» пов`язує обов`язок Кабінету Міністрів України визначати джерела фінансування та порядок визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, одночасно із покладанням спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу.
		Правова конструкція частини четвертої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» передбачає єдину умову для визначення джерел фінансування та порядку виплати компенсації - покладання спеціальних обов`язків. За такого правового регулювання, у разі покладання спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу, відповідач повинен прийняти рішення про джерела фінансування та порядок визначення компенсації.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/6066/17.
		Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що Кабінет Міністрів України затвердив Положення № 867 про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу.
		Зі змісту Положення № 867 судами встановлено, що у ньому визначено:
		1) загальносуспільний інтерес у процесі функціонування ринку природного газу, для забезпечення якого покладаються спеціальні обов`язки на суб`єктів ринку природного газу: у пункті 1 вказано, що спеціальні обов`язки покладаються на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, підтримання належного рівня безпеки його постачання без загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу;
		2) обсяг спеціальних обов`язків (пункт 3) ;
		3) коло суб`єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки: у абзаці першому: 1) пункт 3 - ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»; 2) пункт 3 - оператори газорозподільних систем; 3) пункт 3 - постачальники газу, які придбали природний газ у НАК «Нафтогаз України»; 4) пункт 3 - господарські товариства, 100 відсотків акцій (паїв, часток) яких належать державі або інші господарські товариства, єдиним акціонером яких є держава (ПАТ «Укргазвидобування», ДАТ «Чорноморнафтогаз»); Додаток до положення;
		5) категорії споживачів, яких стосуються спеціальні обов`язки (пункти 3, 10);
		6) строк виконання спеціальних обов`язків (пункти 12, 13, 14);
		На підставі порівняльного аналізу змісту Положення № 867 та частини четвертої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» суди попередніх інстанцій зробили висновок про те, що Кабінет Міністрів України, приймаючи рішення про покладання спеціальних обов`язків на суб`єкта ринку природного газу, не визначив джерела фінансування та порядок визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, тобто відповідачем у Положенні № 867 визначені не всі положення, які мають бути передбачені відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу», а саме - не визначено положення, що міститься у пункті 7 частини четвертої цієї статті.
		Стосовно доводів скаржника про необхідність відступу від правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 826/6066/17, у зв`язку з неправильним трактуванням, на думку скаржника, судом положень частини четвертої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу», зокрема, без урахування частини сьомої цієї статті, колегія суддів зазначає наступне.
		Так, частина сьома статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» закріплює, що суб`єкт ринку природного газу, на якого покладаються спеціальні обов`язки відповідно до частини першої цієї статті, має право на отримання компенсації економічно обґрунтованих витрат, здійснених таким суб`єктом, зменшених на доходи, отримані у процесі виконання покладених на нього спеціальних обов`язків, та з урахуванням допустимого рівня прибутку відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
		Скаржник вважає, що положення частини четвертої у системному зв`язку з частиною сьомою статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» необхідно розуміти так, що визначення джерел фінансування та порядок визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, здійснюється КМУ лише у тому разі, якщо у суб`єкта ринку природного газу виникло право на компенсацію.
		Однак, колегія суддів вважає такий підхід до тлумачення зазначеної правової норми помилковим, оскільки, як правильно вказав Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 826/6066/17, визначення джерел фінансування та порядку компенсації не має наслідком автоматичну виплату позивачу фактичних витрат за виконання спеціальних обов`язків.
		Оскільки правова конструкція частини четвертої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» передбачає єдину умову для визначення джерел фінансування та порядку виплати компенсації, а саме - покладання спеціальних обов`язків на суб`єкта ринку природного газу, то у разі фактичного покладання спеціальних обов`язків на відповідного суб`єктів, відповідач повинен прийняти рішення про джерела фінансування та порядок визначення компенсації.
		Суд не ототожнює обов`язок визначення джерел фінансування та порядку компенсації з автоматичною виплатою фактичних витрат за виконання спеціальних обов`язків, оскільки частина сьома   статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» вимагає економічного обґрунтування витрат.
		Отже, наявність або відсутність витрат, пов`язаних з виконанням спеціальних обов`язків, є окремим предметом захисту порушених прав, про які позивач не заявляв, проте предметом спору у даній справі є саме бездіяльність відповідача щодо встановлення порядку визначення джерел фінансування та компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, а не оцінка наявності чи відсутності правових підстав для отримання позивачем такої компенсації та її розмір.
		Враховуючи викладене, колегія суддів не вважає доцільним відступати від правової позиції, що міститься у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/6066/17, та погоджується із судами попередніх інстанцій про те, що КМУ всупереч прямим вимогам частини четвертої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» у Положенні № 867 не визначив джерела та порядок фінансування компенсації АТ «Нафтогаз України» у зв`язку з покладенням на нього спеціальних обов`язків. 
		Стосовно доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 800/434/17, щодо підстав для визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, та посилання скаржника на лист Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 9 січня 2020 року № 26/1.1-17.2.2-533, з якого вбачається, що КМУ розроблено проект постанови «Про затвердження Порядку визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки», колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 800/434/17, як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі   закону   та/або іншого нормативно-правового акта віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
		Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до   закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 800/434/17 наголосила на тому, що самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набувати) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.
		Отже, застосовуючи наведену правову позицію до справи, що розглядається, колегія суддів зазначає, що частиною четвертою статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» обов`язок КМУ щодо визначення джерел фінансування та порядку виплати компенсації пов`язується з покладанням спеціальних обов`язків на суб`єкта ринку природного газу. Оскільки такий обов`язок покладений Положенням № 867, то за приписами наведеного положення Закону джерела фінансування та порядок здійснення компенсації АТ «Нафтогаз України» КМУ мав визначити у Положенні № 867.
		При цьому, судами попередніх інстанцій правильно застосовано правову позицію, що міститься у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 855/81/19, відповідно до якої бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового акта віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
		У зв`язку з тим, що КМУ не визначив у Положенні № 867 джерела фінансування та порядок здійснення компенсації суб`єкту ринку природного газу, покладаючи на нього спеціальний обов`язок, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідач допустив бездіяльність.
		Щодо наявності у встановленій бездіяльності відповідача ознак протиправності, колегія суддів зазначає наступне.
		У пунктах 2, 8, 10 частини другої статті 2 КАС України закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені   Конституцією   та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а також своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Оскільки обов`язок КМУ вчинити дію щодо визначення джерел фінансування та порядку здійснення компенсації прямо передбачений пунктом 7 частини четвертої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу», однак цей обов`язок виконаний не був, суди правильно встановили, що бездіяльність КМУ не відповідає вимогам закону.
		Крім того, оскільки відповідачем у даній справі не наведено жодного обґрунтування щодо недоцільності та відсутності потреби у визначенні саме у тексті Положення № 867 джерел фінансування та порядку визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, бездіяльність відповідача також не відповідає критерію пропорційності, оскільки останнім не надано будь-якого обґрунтування її доцільності.
		При цьому посилання скаржника на те, що ним розроблений та поданий на погодження Міністерства енергетики та захисту довкілля України проект постанови «Про затвердження Порядку визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки» колегія суддів оцінює критично, оскільки зі змісту частини четвертої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» вбачається, що визначення джерел та порядку здійснення компенсації стосовно конкретного суб`єкта ринку природного газу повинно містити саме рішення КМУ, яким на суб`єкта ринку природного газу покладено спеціальний обов`язок.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи скаржника про відсутність підстав вважати його бездіяльність протиправною, необґрунтованими, та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у спірних правовідносинах має місце бездіяльність відповідача у формі невизначення у Положенні № 867 джерел фінансування та порядку визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки.
		Стосовно посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій втрутились у його дискреційні повноваження, колегія суддів зауважує наступне. 
		Згідно із Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Так, буквальний аналіз змісту пункту 7 частини четвертої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу»   дає підстави для висновку про те, що вказана норма не надає відповідачу право обирати з кількох юридично допустимих рішень, при цьому визначає його обов`язок визначити джерела компенсації і порядок компенсації у разі покладення на суб`єктів ринку природного газу спеціальних обов`язків.
		Як вказано у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/6066/17, обов`язок відповідача визначити джерела компенсації і порядок компенсації, передбачений пунктом 7 частини четвертої   статті 11 Закону України «Про ринок природного газу», що, в свою чергу, свідчить про відсутність втручання в дискреційні повноваження Кабінету Міністрів України.
		Посилання скаржника на незастосування судами першої та апеляційної інстанцій норм БК України та Закону України «Про акціонерні товариства», які, на думку скаржника, мали бути застосовані при вирішені спірних правовідносин, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у межах спірних правовідносин, що виникли між сторонами, предметом судового розгляду є протиправна бездіяльність щодо невиконання вимог статті 11 Закону України «Про ринок природного газу», який є спеціальним у цій сфері.
		При цьому зі змісту частин першої та другої статті 1 Закону України «Про акціонерні товариства» вбачається, що цей Закону визначає порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов`язки акціонерів.
		Діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.
		Що стосується БК України, то він визначає правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.
		У спірних правовідносинах не порушується питання стосовно порядку створення, діяльності, припинення, виділу АТ «Нафтогаз України», його правового статусу, прав та обов`язків його акціонерів, а також спірні правовідносини не стосуються визначення конкретної суми бюджетного відшкодування або порушення КМУ вимог БК України, відтак, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про необхідність застосування судами попередніх інстанцій вказаних правових норм для вирішення спірних правовідносин. 
		Щодо доводів скаржника про відсутність у позивача у межах спірних правовідносин порушеного права або інтересу та обрання останнім неефективного способу захисту своїх прав, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
		У розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб, за загальним правилом, є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
		Отже, право на судовий захист, зазвичай, має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
		Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
		Підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов`язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
		Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 815/219/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 766/12374/17.
		З урахуванням приписів статей 2, 5, 9 КАС України, слід дійти висновку, що обов`язковою умовою надання правового захисту адміністративним судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення, за загальним правилом, має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Однією з умовою розгляду судом питання про визнання дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями або бездіяльністю.
		Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
		Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 360/1193/17.
		Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено понятті «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 Цивільно-процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
		Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій зі змісту адміністративного позову, Положенням № 867 на позивача покладено спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу.
		При цьому частиною сьомою статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» встановлено право суб`єкта ринку природного газу, на якого покладаються спеціальні обов`язки, на отримання компенсації економічно обґрунтованих витрат, здійснених таким суб`єктом у процесі виконання покладених на нього спеціальних обов`язків.
		Отже, невиконання відповідачем свого обов`язку щодо встановлення порядку визначення джерел фінансування та компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, унеможливлює реалізацію позивачем права на отримання такої компенсації.
		З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про наявність у позивача права на звернення з цим позовом до адміністративного суд у межах спірних правовідносин.
		Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальшу протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
		Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 817/864/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 520/1235/19, від 10 грудня 2019 року у справах №825/1297/16 та № 808/5619/14.
		Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам КАС України, є ефективним та забезпечує поновлення порушеного права у межах спірних правовідносин.
		Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій всупереч попуску позивачем строку звернення до суду, визначеного статтею 122 КАС України, колегія суддів також оцінює критично, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, Кабінет Міністрів України протягом тривалого часу ухилявся від виконання обов`язку, встановленого пунктом 7 частини четвертої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу».
		Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом 17 жовтня 2019 року.
		При цьому предметом спору у даній справі є бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невизначення джерел фінансування та порядку визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки.
		Отже, виконання позивачем спеціальних обов`язків, встановлених Положенням № 867, свідчить виключно про його правомірну поведінку, а не про наявність підстав для початку перебігу строку звернення до суду з цим позовом.
		Натомість, у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
		Відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди з бездіяльністю суб`єкта владних повноважень) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків якщо інше прямо не передбачено законом.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся до Міністерства енергетики та захисту довкілля України та Міністерства фінансів України з листом від 31 жовтня 2019 року (вх. № 31-6101/1.2.1-19), в якому зазначає про неможливість реалізації права на отримання компенсації витрат, здійснених суб`єктом ринку природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки.
		Станом на дату розгляду справи у судах попередніх інстанцій Кабінет Міністрів України не ухвалив будь-яких рішень, які б свідчили про виконання обов`язку, встановленого пунктом 7 частини четвертої   статті 11 Закону України «Про ринок природного газу».
		У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 520/1353/17 зазначено, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
		Відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що до 31 жовтня 2019 року позивач мав намір реалізувати своє право на отримання компенсації витрат, здійснених суб`єктом ринку природного газу на якого покладено спеціальні обов`язки.
		З огляду на це, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач дотримався строків звернення до адміністративного суд з вимогою про визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України, оскільки остання є триваючою.
		Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про необхідність задоволенні адміністративного позову та визнання протиправною бездіяльності КМУ та зобов`язання відповідача виконати пункт 7 частини четвертої   статті 11 Закону України «Про ринок природного газу», а саме визначити джерела фінансування та порядок визначення компетенції, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, шляхом внесення відповідних змін у постанову Кабінету Міністрів України № 867 від 19 жовтня 2018 року «Про затвердження положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу», передбачивши у цій постанові джерела фінансування та порядок визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки.
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59). 
		Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.
		Враховуючи, що касаційний суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то у силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення. 
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Головуючий                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                  Н.В. Коваленко 
		                                                                                                          С.М. Чиркін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...