Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 806/1988/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; охорони здоров’я, з них.
Надіслано для оприлюднення: 11.11.2020. Зареєстровано: 12.11.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2020.
Дата набрання законної сили: 11.11.2020
Номер судового провадження: К/9901/3408/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 листопада 2020 року 
		м. Київ
		справа № 806/1988/17
		адміністративне провадження № К/9901/3408/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Шевцової Н.В.,
		суддів: Радишевської О.Р., Уханенка С.А., 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні, як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 806/1988/17
		за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій неправомірними, визнання права на безоплатне отримання медичних послуг та стягнення коштів,
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Черняхович І.Е.,
		та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Кузьменко Л.В., суддів Іваненко Т.В., Франовської К.С.,
		 
		І. Суть спору
		1. ОСОБА_1 (далі  позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі  відповідач), в якому просив:
		1.1 визнати дії керівництва військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в наданні безкоштовних медичних послуг неправомірними;
		1.2 визнати за ОСОБА_1 право на безоплатне отримання медичних послуг у військовій частині НОМЕР_1 ;
		1.3 стягнути з військової частини НОМЕР_1 кошти в сумі 1868 грн 06 коп, сплачені позивачем за перебування на стаціонарному лікуванні відповідно до Договору про здійснення медичної практики на платній основі.
		2. На обґрунтування позову позивач зазначає, що є старшим прапорщиком запасу, має статус учасника бойових дій. Звернувся до військової частини НОМЕР_1 для проведення безоплатної операції лівобічної пахової грижі. Однак керівництвом військової частини НОМЕР_1 було повідомлено, що позивач має право лікуватись за власні кошти. ОСОБА_1 не погодився з зазначеною відмовою, а тому звернувся до суду.
		3. Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що у своїй діяльності військова частина НОМЕР_1 керується нормами законодавства. Вказав, що на момент звернення до відповідача позивач хворів на лівобічну пахову грижу. У зв`язку з чим ОСОБА_1 було запропоновано госпіталізацію до хірургічного відділення військової частини НОМЕР_1 для проведення планової операції. 
		3.1. Крім того, позивача проінформовано, про те, що у відповідності до законодавства військово-медичний заклад не може надати медичні послуги на безоплатній основі. Позивач погодився отримати медичні послуги за оплату відповідно до укладеного договору "Про здійснення медичної практики суб`єктом господарської діяльності у Збройних Силах України на платній основі" №27 від 01 лютого 2017 року. 
		 
		ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
		4. ОСОБА_1 є старшим прапорщиком запасу ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 . З наявної у справі копії витягу з наказу вбачається, що позивача звільнено у запас за станом здоров`я.
		5. В лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 зі скаргами на наявність грижового випинання в лівій паховій ділянці, неприємні больові відчуття при фізичному навантаженні в паху зліва. Госпіталізований до хірургічного відділення відповідача для виконання планового операційного втручання. Як пояснив позивач, в приймальному відділенні йому було повідомлено, що він не має права безкоштовно лікуватись у даному закладі, а тому, враховуючи необхідність оперативного втручання, змушений був укласти з відповідачем договір про здійснення медичної практики суб`єктом господарської діяльності у Збройних силах України на платній основі від 01 лютого 2017 року № 27, написати заяву про стаціонарне лікування за плату та сплатити кошти в сумі 1868 грн 06 коп за отримані медичні послуги.
		6. Вважаючи відмову в проведенні безкоштовного лікування протиправною, ОСОБА_1 звернувся до військового прокурора Житомирського гарнізону, Начальника Житомирського зонального відділу військової служби правопорядку та командира військової частини НОМЕР_1 із заявою від 13 лютого 2017 року. У вказаній заяві позивач зазначає, що є учасником бойових дій та повідомляє, що йому відмовлено у наданні безоплатного лікування у військової частини НОМЕР_1 . Просить розтлумачити пункт 1 та 8 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
		7. Листом від 24 лютого 2017 року № 475 командиром військової частини НОМЕР_1 надано відповідь на звернення позивача, та повідомлено, що військовий госпіталь військової частини НОМЕР_1 не має змогу надати позивачу безоплатні послуги із лікування, оскільки статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для учасників бойових дій не визначено, що такі послуги надаються на безоплатній основі.
		8. Між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 укладено договір про здійснення медичної практики суб`єктом господарської діяльності у Збройних силах України на платній основі від 01 лютого 2017 року № 27, в якому позивач звертається із заявою про його лікування до військової частини НОМЕР_1 на платній основі. Вказаний договір підписаний обома сторонами без зауважень.
		 
		ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
		9. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
		10. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що в оскаржуваній бездіяльності відповідача відсутній критерій протиправності, а відмова позивачу саме у безоплатному користуванні поліклініками та госпіталем, до яких він був прикріплений за попереднім місцем роботи, є обґрунтованою.
		10.1. Додатково суди попередніх інстанцій зазначили, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності у позивача статусу ветерана військової служби.
		10.2. Також суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідно до Конституції України, законів України та вищевказаних нормативно-правових актів, громадянин ОСОБА_1 як учасник бойових дій має право на безоплатне медичне обслуговування в медичних закладах МОЗ України.
		 
		IV. Касаційне оскарження 
		11. Не погодившись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 11 січня 2018 року.
		12. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про задоволення позову у повному обсязі.
		13. В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що він є ветераном війни - учасником бойових дій, а отже має право на безоплатну медичну допомогу.
		13.1. Крім того, заявник касаційної скарги зауважує, що судами попередніх інстанцій, на його думку, не враховано висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 29 травня 2002 року №10-рп/2002, відповідно до яких положення частини третьої статті 49 Конституції України "у державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно" треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.
		13.2. Також позивач зазначає, що не погодився із тим, що може лікуватися виключно на платній основі, та оплатив ці послуги лише з метою зафіксувати протиправні дії відповідача для подальшого звернення до суду за захистом свої прав.
		14. 06 лютого 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: головуючого судді судді-доповідача  Желтобрюх І.Л., суддів Білоуса О.В., Стрелець Т.Г. відкрито касаційне провадження та витребувано із Житомирського окружного адміністративного суду справу № 806/1988/17.
		15. 26 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в який відповідач спростовуючи доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
		16. 21 березня 2018 року справа № 806/1988/17 надійшла до Верховного Суду.
		17. 12 червня 2019 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду  керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року № 707/0/78-19 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
		18. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючого суддю  Шевцову Н.В., суддів Радишевську О.Р., Уханенка С.А.
		 
		V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
		19. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		20. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ.
		21. За правилом пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		22. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
		23. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		24. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		25. Частинами першою-третьою статті 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
		26. Відповідно до статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України визнаються громадяни України:
		1) які бездоганно прослужили на військовій службі, в органах внутрішніх справ, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД;
		2) інваліди I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби чи при виконанні службових обов`язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
		3) інваліди I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, і які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України 20 років і більше;
		4) військові пенсіонери, нагороджені медаллю "Ветеран Збройних Сил СРСР" за законодавством колишнього Союзу РСР;
		5) які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України.
		27. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: безоплатне користування закладами охорони здоров`я Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, інших центральних органів виконавчої влади та військових формувань.
		28. Статтею 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
		29. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, користування при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміні місця роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи.
		 
		VI. Позиція Верховного Суду
		30. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
		31. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що безоплатне користування закладами охорони здоров`я Міністерства оборони України передбачене для ветеранів військової служби.
		32. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , звільнений з військової служби за станом здоров`я, вислуга військової служби складає: календарних  18 років 2 місяці, загальних  20 років, тобто позивач не має статусу ветерана військової служби.
		33. Нормативно-правовим актом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
		34. Приписами пункту 8 частини першої статті 12 цього Закону встановлено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, користування при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміні місця роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи.
		35. Верховний Суд зауважує, що норми пункту 8 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначають право учасникам бойових дій користування поліклініками та госпіталями без зазначення того, що таке користування здійснюється на безоплатній основі.
		36. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 826/15359/16 і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.
		37. Отже, нормами вказаної статті не надано право учасникам бойових дій при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміні місця роботи саме безоплатно користуватися поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи.
		38. Право безоплатного користування закладами охорони здоров`я Міністерства оборони України передбачене для ветеранів військової служби, а не для ветеранів війни - учасників бойових дій.
		39. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не має статусу ветерану військової служби.
		40. Крім того, позивач при зверненні до відповідача та із цим позовом зазначив, що, на його думку, він саме як ветеран війни - учасник бойових дій має право на отримання від відповідача безоплатної медичної допомоги.
		41. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач не є особою, що має право на безоплатне користування закладами охорони здоров`я Міністерства оборони України, через те, що Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» не передбачені такі пільги для осіб, які мають статус ветерана війни-учасника бойових дій.
		42. Щодо доводів касаційної скарги про те, що судами не враховані висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 29 травня 2002 року № 10-рп/2002, Верховний Суд зазначає наступне.
		43. Рішенням Конституційного Суду України від 29 травня 2002 року № 10-рп/2002 викладено тлумачення частини третьої статті 39 Конституції України та вирішено, що положення частини третьої статті 49 Конституції України "у державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно" треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.
		44. В той же час у пункті 5 Рішенням Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 29 травня 2002 року № 10-рп/2002 зазначено, що стаття 49 Конституції України поряд з закріпленням гарантії на надання безоплатної медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров`я містить й інші норми, зокрема про право кожного на охорону здоров`я, медичне страхування, обов`язок держави створювати умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, сприяти розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності тощо. Розглядаючи у світлі таких положень питання щодо можливості солідарної участі населення у додатковому фінансуванні галузі охорони здоров`я, порушене суб`єктом права на конституційне подання, Конституційний Суд України зазначає, що безоплатність медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров`я не виключає такої можливості через фінансування цієї галузі за рахунок розвитку позабюджетних механізмів залучення додаткових коштів, у тому числі і шляхом створення лікарняних кас (спілок, фондів), діяльність яких має бути врегульована законом. 
		44.1. Конституційний Суд України зазначив, що джерелами таких додаткових надходжень на фінансування галузі охорони здоров`я в цілому можуть бути і встановлені законом офіційні прямі платежі населення за медичні послуги другорядного значення, і відомчі асигнування на утримання медичних закладів, і надходження від проведення благодійних акцій і заходів, і кошти міжнародних програм гуманітарної допомоги, і пожертвування громадських, релігійних благодійних організацій та меценатів, і страхові внески роботодавців у системі обов`язкового державного медичного страхування, і фінансування компаній організаторів добровільного медичного страхування, і ресурси нагромаджувальних програм територіальних громад, і державні медичні позики тощо. 
		45. Як встановлено судами попередніх інстанцій між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 укладено договір про здійснення медичної практики суб`єктом господарської діяльності у Збройних силах України на платній основі від 01 лютого 2017 року № 27, в якому позивач звертається із заявою про його лікування до військової частини НОМЕР_1 на платній основі. Вказаний договір підписаний обома сторонами без зауважень.
		46. Верховний Суд зауважує, що укладання такого договору не суперечить висновкам викладеним у Рішенні Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 29 травня 2002 року № 10-рп/2002.
		47. Крім того, про наявність доказів на підтвердження того, що відповідач примусив позивача укласти вказаний договір про здійснення медичної практики на платній основі, позивач не зазначає.
		48. За таких підстав, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій що відповідачем у спірних правовідносинах не допущено протиправних дій.
		49. Верховний Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		50. Враховуючи зазначену позицію Європейського суду з прав людини, Верховний Суд надав відповідь на всі аргументи позивача, наведені в касаційній скарзі, які мають значення для правильного вирішення справи.
		51. Частиною першою статті 350 КАС України (у редакції до 08 лютого 2020 року) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		52. Ураховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції  без змін, оскільки судом не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
		 
		V. Судові витрати
		53. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
		 
		Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року залишити без змін.
		 
		3. Судові витрати розподілу не розподіляються.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач:Н.В. Шевцова
		 
		Судді:О.Р. Радишевська
		 
		С.А. Уханенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...